Поняття суб’єктів адміністративного права

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 

ПВНЗ  Європейський університет

Черкаська філія

 

 

 

 

 

 

Реферат

З дисципліни: «Адміністративне право»

На тему: ,, Поняття суб’єктів адміністративного права“

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                             Підготував

                                                                                            Студент IV-го курсу

                                                                               Групи М-01

                                                                            Лесик С.В.

 

Черкаси 2013

Вступ.

1. Соціальні та юридичні ознаки  суб’єкта адміністративного права.

2. Суб’єкт адміністративного права  і суб’єкт адміністративно-правових відносин.

3. Складові адміністративної правосуб’єктності

4. Адміністративна правоздатність.

5. Адміністративні дієздатність.

6. Адміністративна деліктоздатність.

7. Проблеми деліктоздатності фізичних осіб.

8. Наявність адміністративно-правових обов’язків.

9. Система суб’єктів адміністративного права.

10. Перспективи розвитку.

Загальні  висновки.

Використана література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Після проголошення незалежності Української держави постала потреба реформування суспільства. Надзвичайно важливе місце у процесах реформування посідає реформа правової системи. Серед чинників, які сприяли прискоренню її проведення, велику роль відіграють прийняття Конституції України, а також вступ України в листопаді 1995 року до Ради Європи і необхідність виконання зобов’язань, в тому числі правового характеру, які взяла на себе наша держава.

Сучасне становище адміністративного права й права взагалі багато хто висвітлює лише в негативному плані. І це має причини. Однією з причин нинішнього соціально-економічного становища в першу чергу є недосконалість і серйозні недолікі в організації та порядку діяльності органів виконавчої влади та невідповідність ролі даних органів завдання і функціям перехідного періоду. Це, зокрема, загрожує посиленням кризових явищ і створює ситуацію некерованості соціально-економічними процесами в суспільстві.

Українське суспільство усе ще знаходиться перед цивілізаційним вибором, переживає історичний перелом, сутність якого полягає в переході від одного якісного стану до іншого: від монополії однієї форми власності до багатоукладності, від суспільних зв’язків, заснованих на тоталітарізмі, на принципах авторитарної держави, до моделі, що грунтується на нових принципах суспільного розвитку. Цей процес насамперед включає модернізацію механізмів соціального управління. Однак, якщо кризовий стан початку 90-х років характеризувався і водночас обумовлювався відсутністю в Україні державно-управлінського механізму, здатного забезпечувати владний регулятивний вплив на відповідні сфери суспільного буття, то криза кінця 90-х — це вже й наслідок дії чинної моделі урядування.

За  роки незалежності в Україні фактично відбулося відтворення адміністративної системи радянського зразка. Сутнісна невідповідність їй окремих нових інститутів не дозволяє їм розкрити свої конструктивні можливості. Чимало структур знаходяться в стані безперервної принципової реорганізації. Існуючий адміністративний апарат не здатний забезпечити ефективне функціонування державного механізму, на цивілізованому рівні виконувати свою основну функцію — надання послуг населенню. До мінімуму зведена результативність не тільки законотворчого процесу, але й чинність прийнятих законодавчих актів. Об’єктивно здійснюється широкомасштабна дискредитація державності. Не випадково супсільство щоразу зазнає серйозних поразок при спробі провести радикальні перетворення в політичній, економічній, соціальній чи інших сферах. Реальною стала загроза трансформації державного управління і дестабілізуючий і дезінтегруючий чинник, тобто у свою протилежність.

Саме тому для здійснення ефективної адміністративної реформи треба конструктивно і промірковано досліджувати і вивчати важні питання адміністративного права. Не малу роль в йьому відіграє знання поняття та змісту суб’єктів адміністративного права, чому присвячена ця курсова робота.

1. Соціальні та юридичні  ознаки суб’єкта адміністративного  права

У адміністративному праві під  суб’єктом розуміють носія (власника) прав і обов’язків у сфері державного управління, які передбачені адміністративно-правовими  нормами, здатного надані права реалізувати, а покладені обов’язки виконувати.

З даного визначення випливає, що ”претендент” на статус суб’єкта адміністративного  права за своїми особливостями потенційно здатний бути носієм суб’єктивних прав і обов’язків у сфері державного управління, тобто повинен мати комплекс соціальних передумов, що дозволяють надати йому суб’єктивні права і обов’язки.

До  таких особливостей (соціальних передумов) належать:

а) зовнішня відокремленість, яка характеризується наявністю системоутворюючих ознак;

б) персоніфікація в суспільних відносинах управлінського типу, тобто виступ у вигляді єдиної особи — персони;

в) здатність виражати і здійснювати  або персоніфіковану волю у відносинах з державою, або державну волю у  процесі адміністративно-правового  регулювання суспільних відносин.

”Претендент”, який має названі особливості, набуває  статусу суб’єкта тільки в тому випадку, якщо держава, використовуючи адміністративно- правові норми, робить його носієм (власником) прав і обов’язків, які реалізуються останнім у сфері державного управління.

Таким чином, соціальні особливості спричиняють  комплекс передумов, які свідчать про  потенційну можливість бути суб’єктом, а адміністративно-правові норми, використовуючи ці передумови, по-перше, перетворюють ”претенденте” на суб’єкта, по-друге, визначають його місце і  роль у сфері державного управління.

До  перших належать норми загальні для  усіх суб’єктів адміністративного  права (наприклад, норми про право  звернення до органів влади з  пропозиціями), до других — норми, які  реалізуються тільки даним суб’єктом (приміром, норми, що визначають права  податкової міліції).

Потенційна  здатність мати права і обов’язки  у сфері державного управління (адміністративна  правоздатність), реалізовувати надані права і обов’язки у сфері  державного управління (адміністративна  дієздатність), наявність суб’єктивних прав і обов’язків у сфері державного управління формує адміністративно-правовий статус суб’єкта, є складовими адміністративної правосуб’єктності.

2. Суб’єкт адміністративного  права і суб’єкт адміністративно-правових  відносин.

Необхідно розмежувати поняття ”суб’єкт адміністративного  права” і ”суб’єкт адміністративних правовідносин”. Суб’єкт адміністративного  права має потенційну здатність  вступати в адміністративні правовідносини. У конкретному випадку він  може і не бути учасником правовідносин.

Якщо  громадянин не чинить адміністративних правопорушень, то він не є суб’єктом  адміністративно-делікатних відносин. Громадянин України, що перебуває за її межами, може теоретично ні в яких адміністративно-правових відносинах не брати участі, тобто не бути їх суб’єктом, однак, суб’єктом адміністративного  права він є, оскільки його як громадянина  адміністративно-правової норми наділили комплексом прав і обов’язків.

Суб’єкт адміністративних правовідносин —  це фактичний учасник правових зв’язків у сфері управління, тобто він  обов’язково в них бере участь.

Важливо зазначити, що суб’єкт адміністративного  права характеризується зовнішньою відокремленістю. Він виступає у  вигляді єдиної особи, здатний відповідно до своїх прав і обов’язків виробляти, виражати й здійснювати певну  волю як учасник конкретних управлінських  відносин.

Так, орган державного управління складається  з багатьох фізичних осіб і, як правило  має структурні частини, але в  адміністративно-правовій сфері виступає виключно як єдина особа.

Щоб бути суб’єктом адміністративно-правового  відношення, потрібні умови:

1) наявність норми адміністративного  права, яка передбачає певні  права та обов’язки суб’єкта;

2) наявність у суб’єкта адміністративної  правосуб’єктності;

3) наявність юридичного факту як  підстави для виникнення зміни  або припинення адміністративного  право відношення.

3. Складові адміністративної  правосуб’єктності

Вирішальною властивістю суб’єктів є правосуб’єктність, яка охоплює як правоздатність, так  і дієздатність.

4. Адміністративна правоздатність

Адміністративна правоздатність — це здатність суб’єкта мати права і юридичні обов’язки  у сфері державного управління. Правоздатність з’являється з моменту виникнення суб’єкта. Якщо йдеться про фізичну  особу, — то з моменту народження громадянина; якщо про юридичну —  з моменту державної реєстрації підприємства, закладу, організації. Припиняється — з моменту зникнення суб’єкта, тобто з моменту ліквідації підприємства, закладу, організації. А якщо йдеться про фізичну особу, то з моменту смерті.

5. Адміністративні дієздатність

Адміністративна дієздатність — це здатність суб’єкта самостійно, осмисленими діями реалізовувати  надані йому права і виконувати покладені  на нього обов’язки у сфері  державного управління. Вона є показова як для юридичних осіб, так і  для громадян. Якщо адміністративна  дієздатність державних органів  і об’єднань громадян виникає  й припиняється разом з їхньою адміністративною правоздатністю, то дієздатність громадян виникає з  досягнення ними певного віку. Адміністративною дієздатністю не володіють душевнохворі та малолітні. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб’єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність.

6. Адміністративна деліктоздатність

Адміністративне законодавство України донині не передбачає адміністративної відповідальності юридичних осіб, хоча вказівка щодо її можливості вже має місце. Так, у ст. 25 Закону України ”Про насіння” від 15 грудня 1993 року наголошується, що юридичні і фізичні особи, винні  у порушенні законодавства з  питань насінництва, притягуються до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності, згідно із законодавством України.

Не  визнаючи за юридичними особами адміністративної відповідальності, законодавець встановлює для них матеріальну та іншу відповідальність (наприклад, накладення на об’єднання громадян таких стягнень, як попередження, тимчасове призупинення діяльності, примусовий розпуск тощо), яка кваліфікується як ”заходи адміністративного характеру” (див.: Закон України ”Про Національну  раду України з питань телебачення  і радіомовлення” від 23 вересня 1997 року). Таку відповідальність доцільніше було б визначити терміном ”відповідальність  в адміністративному порядку”.

Отже, адміністративна деліктоздатність полягає у здатності фізичних осіб нести адміністративну відповідальність, а юридичних осіб — відповідальність в адміністративному порядку, включаючи матеріальну.

7. Наявність прав у сфері державного управління

Суб’єктивні права у сфері державного управління — це надана і гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливості (дозволеної) поведінки  у правовідносинах, яка забезпечена  кореспондуючим обов’язком іншого суб’єкта правовідносин.

Таким чином, суб’єктивні права у сфері  державного управління такі:

а) можливість певної поведінки;

б) можливість, надана особі, яка володіє  адміністративною правоздатністю и  адміністративною дієздатністю;

в) можливість, надана з метою задоволення  його інтересів у сфері державного управління і вирішення завдань, що стоять перед ним;

г) поведінка, що реалізується у правовідносинах;

д) поведінка у певних рамках, межах. Порушення цих меж (міри можливості поведінки) є зловживанням правом;

е) існують тільки у зв’язку з  відповідними юридичним обов’язком з боку іншого суб’єкта правовідносин  і без виконання цього обов’язку  не можуть бути реалізовані;

ж) реалізація прав гарантується державним  примусом щодо носія кореспондуючого  обов’язку;

з) мають юридичну природу, оскільки надаються  адміністративно-правовими нормами  і гарантуються державою.

8. Наявність адміністративно-правових обов’язків

Діалектичною  протилежністю суб’єктивних прав у  сфері державного управління є суб’єктивні  юридичні обов’язки. Вони нерозривно пов’язані і не можуть існувати один без одного, оскільки право  суб’єкта не може бути реалізоване  поза виконанням обов’язку другим суб’єктом. Таким чином, у державному управлінні існування обов’язків поза правами і навпаки — прав поза обов’язками позбавлено будь-якого  сенсу.

Суб’єктивні адміністративно-правові обов’язки  — це покладена державою і закріплена в адміністративно-правових нормах міра належної поведінки у правовідносинах, їх реалізація забезпечена можливістю державного примусу. Суб’єктивні адміністративно-правові  обов’язки у сфері державного управління такі:

а) необхідна, належна поведінка;

б) можуть покладатися тільки на право  дієздатну особу;

в) покладаються в інтересах інших  осіб;

г) існують у правовідносинах;

д) не можуть існувати поза зв’язком із суб’єктивними  правами у сфері державного управління;

е) реалізація забезпечується державним  примусом;

ж) мають свої межі, міру;

з) мають юридичну природу, оскільки закріплені адміністративно-правовими нормами  і забезпечуються застосуванням  державного примусу.