Iсторичні умови виникнення та суть фізіократії

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Апреля 2013 в 22:45, реферат

Краткое описание

Фізіократи — течія серед французьких економістів другої половини XVIII ст. — часів першої буржуазної революції у Франції. Фізіократія (від. грец. «фізіс» — природа і «кратос» — влада) означає «влада природи». Головною заслугою фізіократів є те, що на відміну від меркантилістів джерелом багатства вони вважали не торгівлю, а виробництво. Тож вони досліджували не сферу обігу, а сферу виробництва, але обмежились лише сільським господарством. Франсуа Кене — визнаний лідер і основоположник школи фізіократів (до неї входили А. Тюрго, В. Мірабо, В. Дюпон де Немур, Г. Летрон та ін.) яка проіснувала всього 20 років, але специфічна течія в рамках класичної політичної економії поширилася майже по всьому континенту, особливо в країнах з переважним аграрним розвитком.

Содержание

Вступ
Передумови виникнення фізіократизму.
Основні ідеї та положення фізіократів. Погляди представників течії.
Висновки
Додатки
Список використаних джерел

Вложенные файлы: 1 файл

реферат.docx

— 37.81 Кб (Скачать файл)

Зміст

Вступ

Передумови виникнення фізіократизму.

Основні ідеї та положення  фізіократів. Погляди представників  течії.

Висновки

Додатки

Список використаних джерел

 

Вступ

Фізіократи — течія  серед французьких економістів  другої половини XVIII ст. — часів першої буржуазної революції у Франції. Фізіократія (від. грец. «фізіс» — природа і «кратос» — влада) означає «влада природи». Головною заслугою фізіократів є те, що на відміну від меркантилістів джерелом багатства вони вважали не торгівлю, а виробництво. Тож вони досліджували не сферу обігу, а сферу виробництва, але обмежились лише сільським господарством. Франсуа Кене — визнаний лідер і основоположник школи фізіократів (до неї входили А. Тюрго, В. Мірабо, В. Дюпон де Немур, Г. Летрон та ін.) яка проіснувала всього 20 років, але специфічна течія в рамках класичної політичної економії поширилася майже по всьому континенту, особливо в країнах з переважним аграрним розвитком. Слово "фізіократія" має грецьке походження і в перекладі означає "влада природи". В цьому розумінні представники фізіократизму виходили з визначної ролі в економіці землі, сільськогосподарського виробництва. За словами Ф. Кене, "постійно відтворюване багатство сільського господарства служить основою для всіх професій, сприяє розквіту торгівлі, добробуту населення, приводить у рух промисловість і підтримує процвітання нації... .Воно (землеробство) служить основою для всієї економіки держави".

 

Передумови виникнення фізіократизму

У XVII столітті Франція, незважаючи на значний розвиток промисловості, продовжувала залишатися аграрною країною. Гніт феодальних повинностей підсилювався. Занепад сільського господарства досяг своєї межі. Важке положення селянства викликало великі селянські хвилювання. Фінанси країни знаходилися в катастрофічному стані. Продуктивні сили прийшли в глибоке протиріччя з феодальними виробничими відносинами. Швидко назрівали передумови буржуазної революції. У боротьбі проти феодального ладу буржуазія усунула своїх ідеологів, перше місце серед яких займало вчення Ф.Кене — основоположника і голови школи фізіократів.

Фізіократи — французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії. Назва цієї наукової школи походити від грецьких слів "фізіс" — природа і "кратос" — влада. Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. У другій половині XVIII ст. країна наближалась до революції. А в економічній політиці Франції неподільно панував меркантилізм.

На цей час чітко визначилися дві проблеми, що гальмували економічний розвиток: панування меркантилізму і збереження феодального режиму на селі. Фізіократи, виступаючи проти меркантилізму, висували на перший план аграрну проблему. Саме тому критика меркантилізму набрала у фізіократів аграрного характеру. На відміну від меркантилістів фізіократи були прихильниками економічного лібералізму.

Утворилась школа фізіократів  наприкінці 50-х років XVIII ст. Її представниками були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мірабо, Мерсьє де Ла Рів'єр, Жак Тюрго та інші. Визнаним главою школи фізіократів був Франсуа Кене. Центром, де регулярно збирались фізіократи, ставши салон маркіза Мірабо. Школа мала великий успіх. Її представники опублікували багато праць, видавали журнал. Проте проіснувала школа недовго. Наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин цього була неможливість здійснення програм фізіократів за розумів абсолютизму.

Виникнення фізіократизму пов’язується з критикою меркантилізму. На той час у сільському господарстві провідних европейських країн загострилися соціальні і політичні антагонізми та економічні суперечності, які вимагали негайного свого розв’язання. Особливо складною ситуація була у Франції, де центр економічних суперечностей, у зв’язку з нерозвиненістю промисловості, перебував у сільському господарстві і вирішення аграрних проблем стало головним питанням економіки цього періоду.

 

Основні ідеї та положення  фізіократів. Погляди представників  течії

Ідеї, які проголошували фізіократи, у загальних рисах були сформульовані ще їхніми попередниками, зокрема Буагільбером. Проте не можна говорити про їхню цілковиту тотожність. Фізіократи розробили основи, хоча й суперечливої, проте прогресивної реформи, суть якої полягала в капіталістичній реорганізації сільського господарства.

На відміну від англійської  класичної школи, яка зосередила свою увагу на проблемах поділу праці, вартості, прибутку, заробітної плати, у першу чергу аналізуючи промислове виробництво, Франсув Кене об'єктом свого дослідження зробив землеробство, яке оголосив єдиною продуктивною галуззю, де створюється нове багатство. Продуктивними визнавалися лише витрати в сільському господарстві, промислові ж витрати оголошувалися безплідними. Фізіократи висунули ідею еквівалентності обміну та спростували погляди меркантилістів щодо створення багатства в процесі обміну. Представники фізіократичної школи вважали, що ефективні методи збагачення країни пов'язані з матеріальним виробництвом.

Фізіократи:

   – досліджували (на  відміну від меркантилістів) переважно  проблеми сфери виробництва, зокрема  сільського господарства;

   – джерелом багатства  нації вважали не зовнюшню торгівлю, а сільське господарство;– були прихильниками ідеї цілковитого економічного лібералізму, концентрованим виразом якого став знаменитий принцип “laissez faire”. Цей принцип означає: „Дайте людям самим робити свої справи, дайте справам іти своїм ходом”, або „нехай все іде, як іде”. Держава не повинна втручатись у господарську діяльність. Її завданням має бути лише збір податків, забезпечення обороноздатності країни, прав і свобод людей.

   – вважали, що  праця людини має бути вільною,  її плоди недоторканними, а власність  – священною.

   – були прихильниками  перенесення дослідження про  походження додаткової вартості  і інших економічних процесів  із сфери обігу у сферу виробництва,  заклали підвалини для аналізу  капіталістичного виробництва;

   – розробили теорію  „природного порядку”, пов’язану з визнанням об’єктивного та закономірного характеру розвитку ринкової економіки;

   – висунули концепцію  „чистого продукту”, під яким розуміли отриманий у землеробстві надлишок продукції, що перевищує витрати виробництва.

Теорія "природного порядку", пов'язана з визнанням об'єктивного  та закономірного характеру розвитку ринкової економіки. Фізіократи вважали, що економічні закони мають природний  характер, божественне походження і  є зрозумілими для усіх. Основу природного порядку вони вбачали  в економічній свободі та недоторканності  приватної власності. У зв'язку з  цим французькі дослідники стверджували, що будь-яке втручання у природний  хід речей порушує "природний  порядок", завдаючи шкоди суспільному  відтворенню.

  Вважається, що принцип економічного лібералізму, пов'язаний з ідеєю повної економічної свободи "laissez faire, laissez passer" ("лесе фер, лесе пасе", буквально: "хай все іде як іде"), першим сформулював представник школи фізіократів Венсан де Гурне, який у 1758 р. виступив з закликом до свободи підприємницької діяльності, невтручання держави в економічне життя та забезпечення недоторканності приватної власності. Гурне — автор кількох доповідних записок уряду Франції. Він ніколи не публікувався. Про його ідеї та роль у розвитку вчення фізіократів стало відомо після смерті французького дослідника, коли його друг А. Тюрго опублікував статтю "Похвальне слово Венсануде Гурне"(1759).

Одне з центральних  місць у економічній теорії фізіократів  посідає вчення про "чистий", або  додатковий, продукт, походження якого  пов'язувалося зі сферою матеріального  виробництва. Під чистим продуктом  фізіократи розуміли надлишок продукції, отриманої в землеробстві, над  витратами виробництва.

  Вчення про чистий  продукт ґрунтується на тому, що:

– примноження багатства  відбувається лише у сільському господарстві, єдиній галузі, де вироблене багатство  перевищує споживання. У жодній іншій  галузі економіки нічого не створюється, сировинні матеріали сільського господарства лише переміщуються або  переробляються;

– землеробська праця є  єдиною продуктивною працею. Усі інши види праці є корисними, однак – „безплідні”, непродуктивні. Але створює чистий продукт не сама по собі праця, а земля, природа, які допомагають праці створювати багатство;

– чистий продукт є даром  природи, єдиною формою якого є рента, яку отримують власники землі. У  цьому дослідженні фізіократи змішували  поняття продукту як фізичної субстанції з категорією прибутку.

Ф. Кене стверджував, що промисловість  не створює чистого продукту, а  лише споживає надане землеробством. Учений розглядав чистий продукт, з одного боку, як продукт самої землі, дар  природи, з іншого — як результат  додаткової праці найманого працівника. Продуктивною визнавалася лише та праця, яка створює додаткову вартість, чистий продукт, тобто праця в  землеробстві. У зв'язку з цим  фізіократи ототожнювали додаткову  вартість з рентою, ігноруючи категорію прибутку.

Фізіократичній школі  належить перший поділ населення  на великі соціальні групи (класи) за економічною ознакою — участю у створенні й розподілі суспільного  багатства:

  • до продуктивного класу належать фермери й сільськогосподарські робітники;
  • до непродуктивного (безплідного) — торговці, ремісники та промисловці;
  • третій клас формують земельні власники.

Найбільше наукове значення має вчення Ф. Кене про капітал. Дослідження  витрат виробництва дало змогу розмежувати  складові капіталу на первісні та щорічні  аванси, що фактично відповідає поділу капіталу на основний та оборотний. До первісних витрат (капіталовкладень, або інвестицій) були віднесені витрати на сільськогосподарські будівлі, знаряддя праці, худобу тощо, до щорічних (витрат виробництва) — витрати на закупівлю насіння, утримання худоби, наймання робітників. Різниця між двома складовими капіталу правильно пов'язувалася з відмінністю способів їх входження до вартості виробленого продукту. Такий поділ Ф. Кене відносив тільки до продуктивного капіталу, який функціонував у землеробстві у вигляді запасу засобів сільськогосподарського виробництва. Учений повністю ігнорував грошову форму капіталу та промисловий капітал, і це не могло не спричинити обмеженості його поглядів.

Учення про складові капіталу стало для Ф. Кене вихідним пунктом  аналізу процесу відтворення  й обігу всього суспільного капіталу, опис якого він навів у відомій "Економічній таблиці" (1758). Кене вперше в історії політичної економії запропонував і використав поняття "відтворення" як постійне повторення процесу виробництва та збуту. Велика економічна таблиця, опублікована пізніше, та її аналіз за допомогою математичних розрахунків довели, що створений  у землеробстві валовий і чистий продукт Франції обертається  в натуральній і грошовій формі. Головна проблема, яку вирішував  Ф. Кене, — відшукання головних народногосподарських пропорцій, які забезпечують розвиток економіки країни. Економічна таблиця  — це схема, що показує, як проходить  реалізація щорічного продукту суспільства  та як формуються передумови відтворення. Ф. Кене свідомо абстрагувався від  деяких моментів: спрощував процес реалізації, робив припущення про  незмінність цін, ігнорував обмін  усередині класів і зовнішню торгівлю, розглядав лише просте відтворення. Геніальність "Економічної таблиці" — у тому, що вона є першою вдалою спробою показати головні пропорції й лінії реалізації суспільного продукту, об'єднавши численні акти купівлі-продажу та рух грошей і товарів. Ідеї, закладені у творах Ф. Кене, стали першоосновою майбутнього економічного моделювання.

При створенні економічної  таблиці Ф. Кене використав метод  абстракції, який дозволив зробити  таки припущення:

– ціни незмінні протягом року;

– усі доходи витрачаються на споживання;

– купівля та продаж в  середині кожного класу не беруться до уваги;

– відсутній вплив зовнішньої торгівлі;

– вся земля обробляється фермереми-селянами, які її орендують у землевласників і сплачують ренту;

– промислові товари виробляються ремісниками;

– існує велике землеробство.

Франсуа Кене також розробив схему кругообігу багатства (Додаток 1).

  Анн Робер Жак Тюрго (1727 – 1781) – державний діяч, філософ-просвітник, видатний французький економіст-фізіократ. Свої економічні ідеї вчений виклав у таких працях як „Похвальне слово Венсану де Гурне” (1759), “Роздуми про створення і розподіл багатства” (1766), „Листи про свободу торгівлі зерном” (1770), „Цінність та гроші” (1769) та ін.. У своїх працях Анн Тюрго:

– відстоював принципи свободи  економічної діяльності, засуджував політику протекціонізму;

– землеробство визнавав джерелом додаткового продукту, а землеробську працю – єдиною продуктивною працею, тому що тільки вона створює „чистий продукт”;

– критикував теорію трудової вартості, започаткував основи теорії цінності. У пошуках абсолютної ціни А. Тюрго виходить на „природну ціну” як відносну величину, яка немає внутрішньої субстанції і визначається на основі суб’єктивних оцінок корисності блага продавцем і покупцем. При цьому вчений підкреслював, що власна оцінка корисності блага дозволяє учасникам обміну отримувати більше, ніж вони віддають. Отже, ідея корисності як субстанція цінності була висунена майже за 100 років до виникнення маржиналізму;

– розрізняв суб’єктивну  і об’єктивну цінності блага. Суб’єктивна  цінність визнається оцінкою блага  її власником, а об’єктивна – ринком і залежить від співвідношення попиту та пропозиції;

– першим зробив спробу сформулювати закон спадної родючості ґрунтів. Згідно з цим законом зростання  витрат праці (капіталу) на землі призводить до того, що кожна наступна одиниця  праці виявляється менш продуктивною;

– висунув більш зріле  тлумачення класової структури суспільства, поділів продуктивний і „безплідний” класи на дві групи: підприємців, які є власниками засобів виробництва і здійснюють вкладення капіталу для отримання прибутків та найманих робітників, які продають свою працю і живуть на отриману заробітну плату;

– у перше показав різницю  між грошима і капіталом. Капітал  на відміну від грошей приносить  дохід, який розпадається на дві частини. Перша частина слугує для відшкодування  витрат, пов’язаних зі створенням продуктів, у тому числі і на оплату праці  робітників. Друга – є прибутком  на капітал і земельною рентою;

Информация о работе Iсторичні умови виникнення та суть фізіократії