Форми державного правління

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Июня 2013 в 00:32, реферат

Краткое описание

Питання про переваги і недоліки різних форм правління обговорюється давно, хоча на протязі історії інтенсивність цих дискусій була неоднаковою. За останні три десятиріччя підвищення інтересу до цієї проблеми пов’язане з «хвильою» демократизації, яка охопила багато країн по всьому світі. Після падіння авторитарних режимів у всіх молодих демократіях постало питання про вибір форми правління. Це питання супроводжувалось дебатами про «плюси» та «мінуси» різних систем.
Історично виокремились і сформувались дві основні форми державного правління – монархія і республіка. В процесі розвитку цих форм виникали їх різновиди.

Содержание

1. Вступ.
2. Форма державного правління.
3. Види форм державного управління.
4. Сучасні політичні системи країн.
5. Висновок.
Список використаної літератури.

Вложенные файлы: 1 файл

Міністерство Освіти та Науки України.docx

— 52.39 Кб (Скачать файл)
  • визначити умови оплати праці, розміри тарифних ставок, схеми посадових окладів тощо;
  • встановити граничні розміри надбавок, доплат, премій і винагород тощо;

— передбачити  запровадження додаткових заходів  стимулювання сумлінної та високопродуктивної праці тощо.

Аналіз  цього Указу, що має явно виражений  адміністративно-правовий характер, свідчить про те, що Кабінет Міністрів зобов'язаний в адмінстративному порядку, тобто через видання відповідних адміністративно-правових актів, визначити умови оплати праці; встановити граничні розміри надбавок, доплат, премій, винагород; ввести додаткові заходи стимулювання; підготувати законопроекти.

Проте, перш ніж виконати свою виконавчо-розпорядчу функцію (виконати волю глави держави шляхом прийняття одностороннього вольового рішення), йому слід усі ці питання погодити з об'єднаннями галузевих профспілок, тобто Кабінет Міністрів України зобов'язаний (саме так передбачено адміністративно-правовою нормою) вступити з об'єднанням профспілок у договірні відносини.

Отже, виникає  договір, який регламентується адміністративно-правовими нормами. Цей висновок підтверджується такими обставинами:

  • основою для його укладення є адміністративно-правова норма;
  • він набирає чинності тільки в тому разі, якщо буде прийнято відповідний адміністративно-правовий акт;
  • якщо дія цієї угоди буде визнана недоцільною, вона може бути припинена в адміністративному порядку шляхом видання правового акта, що скасовує попередній.

Таким чином, договірні відносини передують  виникненню «стандартних» адміністративно-правових відносин, а потім опиняються немов би всередині них.

Отже, з  точки зору вольового змісту, виділяють  два види договорів: договори, що створюються  на основі вільного волевиявлення сторін (суто цивільно-правові), та договори, що виникають з волі держави, за обов'язкової участі її органів і під впливом норм адміністративного права (адміністративні договори).

При розгляді юридичної природи договорів  другої групи (адміністративних) важливо зазначити той факт, що вони виникають лише у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності, тобто там, де складаються адміністративно-правові відносини.

Норми адміністративного  права безпосередньо впливають  на вольовий зміст угод і формують їх так, що воля суб'єктів договору скеровується на реалізацію норми адміністративного права. Такий договір хоч і зберігає попередні цивільно-правові форми, однак набуває нової якості — стає адміністративним договором.

Характерним у даному розумінні є пояснення  на законодавчому рівні терміна  «державний контракт». У Законі України  «Про поставки продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р. йдеться, що державний контракт — це договір, укладений між державним замовником від імені держави і виконавцем замовлення.

Своєю чергою державне замовлення визначається як спосіб державного регулювання економіки, тобто спосіб державно-владного впливу на відносини в цій сфері, спосіб формування адміністративно-правових відносин. Більше того, виконавець не може відмовитися від укладення контракту, якщо держава в особі замовника вважає це необхідним. У разі відмови від укладення контракту на замовника накладаються штрафні санкції.

Ця обставина  не залишилася не поміченою законодавцем і в результаті в нормативних документах з'явився термін «договір доручення» (див. постанову Кабінету Міністрів України «Порядок управління акціями, паями, частками господарських товариств, які перебувають у загальнодержавній власності» від 28 грудня 1995 р.).

Аналіз  об'єкта адміністративного договору (відносин, які таким договором регулюються) свідчить, що такими є методи і форми виконання державно-владного веління. Інакше кажучи, сторони домовляються не з питання встановлення або не встановлення між ними правових відносин і визначення цілей діяльності, а щодо відшукання засобів, які б дали змогу об'єднанними зусиллями вирішити завдання, поставлені перед ними державою.

Таким чином, в адміністративному договорі інтегруються функції держави і функції  сторін. До функцій держави належать: а) визначення завдання; б) вибір виконавців; в) прийняття управлінського акта, яким сторони зобов'язуються до вступу у  договірні відносини; г) встановлення відповідальності сторін за відмову  від участі у договірних відносинах; д) оцінка діяльності сторін і юридичне визнання того, що поставлене завдання вирішене.

До функцій  сторін належать: а) вибір засобів, необхідних для ефективного вирішення поставленого завдання; б) розробка механізму спільного використання цих засобів; в) визначення ролі та місця кожної зі сторін у цьому механізмі; г) прийняття на себе зобов'язань діяти у встановлених межах і за узгодженою схемою; д) встановлення відповідальності за невиконання прийнятих зобов’язань; е) юридичне оформлення договірних відносин.

Викладене дає можливість назвати риси, характерні для адміністративного договору:

  • це угода, що виникає у сфері державного управління у зв'язку і з приводу реалізації органом державного управління повноважень виконавчо-розпорядчого характеру;
  • підставою виникнення таких угод є адміністративний акт — владний вольовий припис;
  • адміністративний договір завжди конкретизує норму адміністративного права чи акт правозастосовної діяльності органу управління;

• адміністративний договір має організуючий характер.

Вищезазначене дозволяє дати визначення адміністративному  договору.

Адміністративний договір — система взаємних забов'язань, між названими в акті управління суб'єктами, формулювання і виконання яких має метою вирішення визначених державою завдань.

Така  угода спрямована на встановлення, зміну чи припинення адміністративно-правових відносин.

Отже, подальший  розвиток механізму державно-управлінської  діяльності за умови поступового переходу до ринкових відносин робить актуальною проблему адміністративно-договірних угод (адміністративних договорів) з позицій дослідження еволюції адміністративно-правових форм реалізації державного управління.

4. Здійснення реєстраційних та інших юридична значущих дій. До таких форм насамперед слід віднести різні реєстраційні дії. Наприклад, реєстрація й облік автомобільного транспорту, реєстрація винаходів і відкриттів, суб'єктів підприємницької діяльності, нормативних актів.

Донині  сутність та юридична природа реєстраційних  дій повністю не з'ясована. Деякі  дослідники вбачають у реєстрації тільки елемент технічного обліку. Проте державна реєстрація має не лише інформаційне значення, її роль головним чином полягає в тому, щоб підтвердити юридичні факти чи їх системи. Очевидно, акт реєстрації є рішенням компетентного органу, що вказує на юридичний стан суб'єкта. Реєстраційні дії мають юридичні наслідки. Так, незареєстровані транспортні засоби не можна експлуатувати, незареєстрований нормативний акт не може бути опублікований і розісланий тощо. До інших юридичне значущих дій також належать: прийняття присяги, службове атестування тощо.

5. Здійснення організаційних дій — це повсякденні та різноманітні 
вияви  управлінської дисципліни,  що безпосередньо  не  спричиняють 
юридичних наслідків. Організаційні дії здійснюються для забезпечення 
чіткої й ефективної роботи відповідних систем управління. Вони мають внутрішньоуправлінське, внутрішньоапаратне значення. Водночас вони можуть використовуватися для певного впливу на фомадські структури і громадян.

До таких  дій можна віднести різні інструктування, наради, семінари, збори, конференції, надання практичної допомоги, розповсюдження позитивного досвіду, проведення контрольних заходів, вивчення громадської думки, розробка заходів щодо впровадження новітніх досягнень науки і техніки тощо.

6. Виконання матеріально-технічних операцій має допоміжний характер. З їх допомогою обслуговується процес управління та інші форми управлінської діяльності, спрямовані на утворення нормальних умов для виконання адміністративних функцій.

До матеріально-технічних  операцій належать дії з підготовки матеріалів для проведення організаційних заходів, видання юридичних актів, діловодство, складання довідок, звітів, оформлення документів тощо. Роль і значення матеріально-технічних операцій не можна зменшувати. Від них багато в чому залежить ефективність управлінської праці.

 

4. Сучасні політичні системи країн :

Президентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється шляхом надання президенту великого кола повноважень, що зокрема передбачає з'єднання в руках президента повноважень глави держави і глави уряду. Термін "президентська республіка" говорить сам за себе: президент грає в республіці домінуючу роль. Також його називають сильним президентом.

Парламентсько-президентська республіка- це один з видів змішаної форми правління, який поєднує ознаки парламентських і президентських республік.

Президентсько—парламентська республіка — форма правління, вид змішаної республіки, за якої глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом (Росія, Франція, Україна).

Парламентська республіка - різновид республіканської форми правління, де парламент, будучи повновладним органом, формує політично відповідальний перед ним уряд і, як правило, обирає президента, який займає в системі державних органів досить скромне місце.

Конституційна монархія — монархія, при якій влада монарха обмежена так, що в деяких, або у всіх сферах державної влади вона не володіє верховними повноваженнями. Правові обмеження на владу монарха можуть бути закріплені у вищих законах, таких, якконституція або статути, або в прецедентних рішеннях, винесених верховними судовими інстанціями. Суттєвою ознакою конституційної монархії є те, що статус монарха обмежений не лише формально-юридично, а й фактично.

Конституційні монархії поділяються на два види: дуалістичні та парламентарні. І в тих, і в інших, монарх ділить владу з парламентом, але в той час як у перших за ним залишається вся виконавча влада, у других вона здійснюється урядом, відповідальним перед парламентом.

Абсолюти́зм (від лат. absolutus — необмежений, незалежний, безумовній, самодержавство, абсолютна монархія) — форма правліннядержавою, за якої верховна влада (суверенітет тощо) належить одній особі (царю, імператору, королю тощо), та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.

Однопарті́йна диктатура — форма правління, що характеризується монопольним правом однієї партії брати участь у державному будівництві.

Військо́ва диктату́ра  — форма правління, в якій всією владою володіють військові, яку захопили в результаті збройного державного перевороту (як правило).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Висновок

Характер форми правління  в тій чи іншій країні відображає особливості державного ладу, зафіксовані  в основному законі. Йдеться про  конституційне визначені взаємовідносини  вищих органів держави, насамперед органів законодавчої і виконавчої влади. Іноді в конституціях прямо визначається форма правління. «Політичною формою Іспанської держави є парламентарна монархія», — записано в ст. 1 Конституції Іспанії. «Формою державного ладу Ірану є ісламська республіка»,— свідчить ст. 1 Конституції Ірану.

У Конституції Греції зазначено, що тут прийнята форма парламентарної республіки (ст. 1). У такому або у більш загальному вигляді форма державного правління визначена в основних законах Болгарії, Данії, Ісландії, Латвії, Литви, Молдови, Норвегії, Румунії та інших. Однак у переважній більшості випадків про характер і особливості форми правління можна говорити, лише проаналізувавши ті розділи конституцій, в яких ідеться про повноваження вищих органів держави. Багато дає і вивчення відповідної державно-політичної практики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Політологія. Курс лекцій.  1993 Дзюбко I.С., Панібудьласка В.Ф., Шемшученко Ю.С.

2. Конспект лекцій з курсу "Політична соціологія" для студентів усіх форм навчання/уклад. Г.Ф. Беляков, О.П. Крижанівська, за ред. М.Ф. Карпенко Ч. 1. - 1991

3. Конституція України 1996 р.

4. Преимущества и недостатки президентской, парламенской и полупрезыденской систем / О. И. Зазнаев // Социально-гуманитарные знания. – 2006. - №5. – с. 133-144.

5. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вузів. - К.: Генеза, 1997

6. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. / Пер. з рос. – Харків: Консул, 2006. – 656 с.

7. http://uk.wikipedia.org/wiki/ Форма_державного_правління

 

 

 


Информация о работе Форми державного правління