Історія розвитку інформаційно-бібліографічних технологій в Україні

Міністерство освіти і науки України

Одеський національний політехнічний університет

Гуманітарний факультет

Кафедра документознавства  та інформаційної діяльності

 

 

 

 

 

 

 

Історія розвитку інформаційно-бібліографічних  технологій в Україні

 

 

Курсова робота з дисципліни

«Інформаційно-бібліографічні технології»

 

Виконала: студентка III курсу  гр. ІК-084

Безсонова Вікторія

 

Науковий керівник:

ст. викладач каф. ДІД

Бірюкова Тетяна Леонідівна

 

 

 

 

 

 

Одеса-2010

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ……………………………...........….…...3

 

ВСТУП.................................................................................................................….4

1. ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ БІБЛІОГРАФІЇ………………………………….…….5

1.1 «Таблиці…» Каллімаха……………………………..…….……………..5

1.2 Походження терміна бібліографія..........................................................13

2. ТЕОРИТИЧНІ ПІДХОДИ ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ   ТЕХНОЛОГІЙ……………………………………………………………… ...…18

2.1 Поняття інформаційної технології  18

2.2 Інтегровані пакети: поєднання різних технологій 23

2.3 Етапи розвитку інформаційних технологій 25

2.4 Види сучасних інформаційних технологій 29

 3. АНАЛІЗ НЕОБХІДНОСТІ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНО – БІБЛІОГРАФІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ…………………........................………..32

 

ВИСНОВКИ…………………………………………….….……………………33

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………….……..…………………….34

ДОДАТКИ …………………..……………………………….…………………36

 

 

 

 

 

Перелік умовних  позначень

 

АІС – автоматизована інформаційна система

АІСОД – автоматизовані інформаційні системи опрацювання  даних

АРМ – автоматизоване робоче місце

АСЗУ – автоматизована система забезпечення управління

АСУ – автоматизована система управління

БД – база даних

ІДС – інформаційно-довідкові  системи

ІС – інформаційна система

ІТ – інформаційна технологія

СУБД – система  управління базами даних

СОД – система опрацювання  даних

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСтуп

Актуальність даної теми полягає у тому, що значення інформації в сучасному суспільстві різко зростає і бібліографія є невід'ємною частиною такого виду суспільної діяльності, як книжкова справа, або з урахуванням сучасних досягнень культури й науково-технічного прогресу - інформаційна діяльність.

Метою дослідження є проведення аналізу історичного розвитку інформаційно-бібліографічних технологій.

Об’єкт -  інформаційно-бібліографічні технології.

Предмет – історичний аспект розвитку інформаційно-бібліографічних технологій.

Завдання:

1. Проаналізувати історію розвитку інформаційно – бібліографічних технологій.
2. Розкрити історію походження поняття бібліографії.
3. Визначити теоретичні підходи для використання інформаційних    технологій.

Методи дослідження: аналіз,спостереження, прогнозування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ БІБЛІОГРАФІЇ

 

1.1 «Таблиці…»  Каллімаха

Бібліотека Мусейону мала багатотисячне зібрання книжок. Її фонди формувалися високими темпами, адже відомі факти використання спеціальних  послів, котрі їздили світом і купували цілі колекції книг. Доходило навіть до того, що з кораблів, які прибували з Афін, вивантажували на Олександрійський берег гори книг. Книги у той час були на вагу золота. Їх намагалися отримати будь-яким шляхом і за будь-яку ціну. Часто текстами заволодівали шляхом обману або вони взагалі викрадались. Птолемей Філадельф і його послідовники також брали активну участь у розбудові та накопиченні фондів Олександрійської бібліотеки. Зокрема, його син Птолемей ІІІ Евергет не шкодував коштів на придбання книжок. Відомий

факт, коли він  узяв під заставу великої суми золотом примірник творів трагіків (Есхіла, Еврипіда, Софокла) і, коли настав час повертати книгу, він

відмовився від  застави і залишив збірку собі . Високі темпи формування бібліотечного  ресурсу дуже скоро дали про себе знати.

Вже при Птолемеї Філадельфі книгозбірня нараховувала майже п’ятсот тисяч примірників, а двісті п’ятдесят років потому їх кількість зросла до семисот тисяч .

Звичайно, такий  масив інформації потребував відповідного впорядкування. Тому весь процес накопичення  фонду бібліотеки було підпорядковано

певній механіці, що забезпечувала планомірно-поетапне проходження книги від видавця (власника) до бібліотечної полиці. Щодо першого етапу цього

шляху, то про  це власне йшлося вище. Стосовно ж подальшої  долі книги, вже в стінах бібліотеки Мусейону, то тут напевно варто дослухатись до думки

відомого вченого  Л. І. Владімірова, який зазначає: «Обробку літератури, що надходила до бібліотеки, здійснювали так: чергову партію сувій розвантажували не у самій  бібліотеці, а в одному з підсобних приміщень, де надходження реєстрували, сортували і записували їх походження …Далі сувої або залишали в запасниках, або переправляли до основного фонду. На наступному етапі їх розподіляли за предметними групами і каталогізували». Відомо також, що «…інвентаризація здійснювалась у спеціальному для цієї роботи приміщенні. Книжки розподілялись у основний та запасний фонди.

Дублікати зберігалися  не в центрі міста, а в іншому приміщенні на південному заході Александрії, у  кварталі Серапіум». Таким чином, ми можемо спостерігати розподіл літератури на два окремі каталоги. На нашу думку, така класифікація нових надходжень засвідчує, з одного боку, про висококваліфікований підхід до збереження цілісності змісту фонду, адже дублікати фактично були недоторканними, з другого – про не публічність такої бібліотеки, бібліотеки, що була акумулятором літератури для вузького кола поетів, науковців, ораторів – пансіонерів Мусейону. Гіпотези стосовно можливості відсіювання літератури «за походженням», тобто відносно наповнення фонду Олександрійської бібліотеки лише грецькою літературою, малоймовірні з огляду на загальний підхід до формування основного фонду бібліотеки. Подібні гіпотези залишаються гіпотезами, адже пансіонери-перекладачі, працювали саме над створенням перекладів іноземних творів, текстів написаних іноземною мовою.

У будь-якому  разі, навіть після проходження такої  інвентаризації, книжки потрібно було систематизувати відповідно до якихось  принципів, законів, порядку. Ось саме це й спричинило появу «Таблиць…» давньогрецького вченого Каллімаха (300 – 240 рр. до н. е.). Він досить молодим прийшов служити у Мусейон. Працював у бібліотеці і з часом став її головним бібліотекарем. Каллімах був дуже освіченою людиною. Про це свідчать понад вісімсот книжок, які він написав. Серед них: шість гімнів на честь богів і сімдесят вісім епіграм. Та найвизначнішим з усіх творів вважається саме «Таблиці визначних діячів у різних галузях знань та того, що вони написали, у ста двадцяти книгах» Ці «Таблиці…» – не що інше, як покажчик, де зібрано інформацію про авторів та їх твори. Всі дані впорядковані відповідно до певної структури х розташування.

Уся література умовно розділена на три основні  групи: «Художня», «Наукова» та «Різне». З цих трьох розділів найбільше  запитань

виникає до третього: «Різне». Дійсно, за якими критеріями відбиралася література до цього розділу? Відповідаючи на це запитання, варто, у

першу чергу, зважати  на зміст перших двох розділів. Виходячи з цього, логічним буде зробити висновок, що до розділу «Різне» входила література,

яка предметно  не належала ні до першого, ні до другого  розділу. Відповідно, підпорядкованість  у цьому розділі визначалася  не змістовною компонентою, а зовсім іншими показниками. Більше того, до цього  розділу могла потрапляти література й іноземного походження. Адже відоме ставлення

тогочасних греків до інших культур та народів, яких вони вважали другорядними порівняно  з собою. Під предметизаційне  окреслення цього розділу могли  підпадати і твори, що не мали автора, тобто автор на яких не був зазначений. А якщо «Таблиці…».

 Каллімаха  – це перелік саме авторів,  а потім вже творів, які вони  написали, то відповідно першочерговим  у підході до систематизації  документа були вихідні дані, які стосувалися, насамперед, прізвища  або імені автора. Стосовно ж описування творів, то у різних випадках Каллімах скоріше за все «… наводив початкові слова цього твору; коротко зазначав, якщо відомий твір приписувався комусь несправедливо; якщо ж взагалі ім’я автора було не відоме, то він намагався встановити його; якщо твір не мав заголовка, то він сам вигадував його; якщо твір мав декілька назв, то він висловлював свою думку на користь якогось з них». Траплялися випадки, коли до третього розділу відносилася література і не наукового, і не художнього змісту. Відомий російський історик-книгознавець О. У. Малєін у своїй праці «Начала библиографии в Греции» наводить слова Афінея : «…і Каллімах у таблицях творів різного роду записував твори, що стосувалися випікання пирогів…». Дещо яснішою є картина формування першого і другого розділів класифікації Каллімаха. З одного боку, зрозумілий поділ літератури на Художню та Наукову, з другого – очевидним є змістове вираження цих розділів засобами представлення відповідних підрозділів. Однак не переконливим, на нашу думку, є подання у розділі «Наукова література» тільки тих компонентів, що наведені у схемі. Адже висвітлення елементності науки могло б бути на багато акцентуйованішим. Тим більше, що в Мусейоні були відомі твори попередників з питань класифікації наук, зокрема Демокрита, Платона, Аристотеля. А бібліотека останнього становила значну частину книгозбірні Мусейону. Ще Птолемей Філадельф викупив у нащадків Теофраста бібліотеку Аристотеля . Що ж до її розмірів, то «…у четвертому столітті Аристотель володів такою великою бібліотекою, що географ Страбон  припускає: «він перший збирав книжки і вчив єгипетських царів створенню бібліотек». На підтвердження можливості впливу аристотелівського вчення на організацію документів Олександрійської бібліотеки говорить гіпотеза про те, що Аристотель разом зі своїм послідовником Теофрастом могли бути ідейними ініціаторами створення Мусейону як центру колективної науки. Адже такі твори, як, наприклад, «περι ζωιων γενεσεωσ» («Про виникнення тварин» ) – це результат, насамперед, спільної праці. Саме у Лікеї давньогрецький мислитель намагався реалізувати своє прагнення зосередити творчий потенціал для отримання чистоти результату наукового дослідження і проведення їх в умовах перипетичності. Стосовно ж Мусейону, то ідея «…Аристотеля і Теофраста полягала у тому, щоб згрупувати вчених

та їх вихованців навколо бібліотеки і наукових колекцій за для співпраці, яка сприяла  б науковому прогресу…». Ось чому є підстави говорити про інтелектуальність аристотелівського вчення і щодо організації самої бібліотеки, і щодо побудови її внутрішньої структури. Акцентуючи увагу на систематизаційних підходах, які використовував Каллімах, варто пригадати один з перших бібліографічних творів Аристотеля «Дидаскалії». Цей твір – зібрання і одночасно перелік творів, які представлялися на драматичних змаганнях. «Дидаскалії» були створені на основі архівних матеріалів, а саме протоколів змагань, в яких вказувалися автор та назва твору, імена головних героїв і нагорода, що присуджувалася авторові. Їх «…слід розглядати як частину наукового руху, що зосередився у школі Аристотеля. Це не просто опис, а результат систематизації та обробки архівних матеріалів в інтересах історико-літературного дослідження» [13, с. 15–16]. Тому цілком ймовірно, що Каллімах був знайомий зі змістом цього твору, а, отже, він знав і про систематизаційні методи та підходи, використані Аристотелем у процесі формування структури «Дидаскалій». Таке припущення підтверджується ще й тим, що у каталозі Каллімаха Афіней (грец. Аθήναιος Ναυκρατίτης,) – давньогрецький ритор, граматик Страбон (грец. Στράβων) (бл. 64/63 до н. е. – бл. 23/24 н. е.)– грецький історик, географ .

У частині «Таблиць…» міститься зібрання під назвою «Таблиці і написання дидаскалів, що були спочатку». На відміну від «Дидаскалій» тут йшлося не тільки про можливе з боку автора навчання акторів і хор відтворювати свій твір, але й про безпосередню участь самого автора у постановці. Одразу звернемо увагу на змістовну відмінність однокореневих слів. Термін «διδάσκω» з грецької означає «вчити», тобто передбачається виконання процесу навчання. Термін же «διδάσχαλοζ» визначає самого поета, який безпосередньо бере участь у постановці твору. Ось чому може виникнути заперечення врахування Каллімахом досвіду попередників, зокрема Аристотеля, у питаннях систематизації. Водночас така однокорінність та схожість елементів описання говорить про те, що «свідчення про такі дидаскали можна було звичайно отримати лише з дидаскалій, тому й Каллімах напевно розумів значення цих записів». А отже, враховував і використовував у своїх «Таблицях…» аристотелівські підходи до формування груп знань.

Структура класифікаційної  схеми давньогрецького бібліотекаря представлена трьома основними розділами  та шістьма й п’ятьма підрозділами відповідно. Перші два розділи  виражені предметизаційно, третій залишається «вільним» від дефініції будь-якої структури. У Аристотеля таких загадок немає. Наявні в його класифікаційній схемі підрозділи цілком логічно структуровані відповідно до основного змісту кожного з них. Тому для відстеження поступності поглядів Аристотеля щодо роботи Каллімаха, зробимо вибірку розділів та підрозділів з класифікації давньогрецького мислителя, екстраполюючи їх зміст на розділи та підрозділи класифікації Каллімаха (рис. 2). Наведена схема демонструє нам наявність трьох основних підрозділів одного загального. Ці три підрозділи відповідно складаються з менших, суто галузевих. Говорячи про зміст цих підрозділів, варто порівняти аристотелівські Теоретичну філософію, Практичну філософію та Творчу філософію, з відповідними розділами класифікації Каллімаха: Художня література, Наукова література та Різне. Як бачимо, спостерігається невідповідність змісту окремих підрозділів наведених класифікаційних схем. Так, Художня література відповідає Творчій філософії Аристотеля. Але Трагедія та Комедія подані мислителем як елементи Мемезису, що свідчить про наслідувальність цих мистецтв від природи. Каллімах же не виокремлює мистецтв, створених природою, мистецтв, створених людиною та мистецтв як результат наслідування природи людиною. Більше того, у Каллімах Риторика взагалі є структурним елементом Наукової літератури. Все це свідчить про еволюційність даного поняття і про використання його, як об’єкта наукового дослідження. Схожа ситуація і з елементами розділів Теоретична філософія та Практична філософія. Так, Метафізика Аристотеля, що є нічим іншим як Філософія (первинна філософія) та Політика, що представляє елементність законотворення та його виконання – це, за Каллімахом, елементи одного розділу Наукова література. Таким чином, можна стверджувати, що Каллімах забезпечив еволюційність аристотелівських сентенцій стосовно структури організації знань. Тут ми поділяємо позицію швейцарського дослідника Андре Боннара, який зазначає: «…Аристотель вивів науку на шлях всебічного дослідження світу і людини. Це дослідження здійснювалось у процесі уважного ставлення до фактів. Щоб досягти конкретного результату, потрібно було зібрати і систематизувати якомога більше фактів, а потім ще й пояснити їх. Вчені ж Мусейону не дотримувались якоїсь конкретної філософії, навіть аристотелівська не була для них визначальною. Вони запозичили у Аристотеля не метафізику, а лише напрям роботи …». Що ж до ідеології Аристотеля, то тут Каллімах напевно сконцентрував свою увагу, в першу чергу, на суто предметності організації знань, радше на організації документів конкретного каталогу, конкретної бібліотеки. Ось чому його класифікаційна схема має такий «виробничий», точніше прикладний характер, як і будь-яка сучасна документна класифікаційна система.