Юридичний стиль та мова, вимоги до них

ЗМІСТ

 

ВСТУП

     Специфічність мови права полягає у своєрідній конфліктності її функціонування: комунікативний акт потенційно конфліктний, оскільки будь-яке висловлювання має потенціал нерозуміння, подвійного розуміння, а в певних умовах (які саме й характерні для функціонування права) це призводить до необхідності юридичного втручання. При тому вчені-юристи передбачають таку функцію мови у своїй сфері, як інвективну: сама мова створює комунікативні конфлікти, і юридичні тексти є в свою чергу конфліктогенними, позаяк закономірно припускають двозначність, яка призводить до судових суперечок.

     Але мова має свої засоби запобігти цій  конфліктності, серед яких визначальний – суворе дотримання норм (лексичних, граматичних, синтаксичних, стилістичних). Аби тільки носій мови мав окрім  набутих знань ще й вроджене відчуття правильності (органічності на ґрунті цієї мови) вислову.

      Проблеми  мови права, зокрема творення законів  і функціонування її в сфері юриспруденції, цікавили багатьох учених – як власне мовників, так і юристів. Так, Ю.Прадід сформулював принципи нової сфери  наукових знань – юридичної лінгвістики (у нашому дослідженні – юридичний стиль), Н.Голєв – юрислінгвістики. За словами вченого-юриста М.Коржанського, мова закону становить його найважливішу складову, яка, щоправда, перебуває у недосконалому стані. Вчений справедливо зазначає, що положення закону взагалі апріорі повинні бути зрозумілі саме пересічним громадянам, які право не вивчали. А отже закон повинен бути написаний зрозумілою та простою мовою. Проте ще бракує комплексних досліджень, які передбачають суто мовний аналіз правових документів – із використанням логічних умовиводів [5, c.97].

      Вище  вказані свідчення дозволяють сформулювати тему курсової роботи: «Юридичний стиль  та мова, вимоги до них».

      Курсова робота складається з: вступу, трьох  розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний розмір курсової роботи – 41 сторінка.

      Дана  курсова робота стосується мовної логіки, оскільки в юридичному стилі української  мови існує чимало одиниць, перенесених  із російської мови безпосередньо через  калькування. Вони стали вже настільки звичними для юристів, що не викликають з їхнього боку заперечень. Проте для носіїв державної мови як функціонально першої такі терміни та термінологічні сполуки є неорганічними та нелогічними, а це в свою чергу становить небезпеку як для системи української мови в цілому, так і для юридичної однозначності, що є головною вимогою до формування законів.

      Актуальність  курсової роботи обумовлюється провідною роллю мовних засобів у викладенні законодавчих актів, що впливає як на прозорість та узгодженість самого законодавства, так і на все правове поле країни.

      Також актуальність обґрунтовується, зокрема, тим, що Україна взяла на себе зобов’язання привести своє законодавство у відповідність до норм і стандартів провідних міжнародних організацій – Ради Європи, Європейського Союзу, ГАТТ/СОТ.

      У курсовій роботі представляється надзвичайно  актуальним розгляд питання про  стилістичну основу юридичної мови, мовностилістичні правила вираження змісту нормативних актів, функціональні різновиди юридичної мови та вимоги до юридичного стилю та мови.

      Цілі  і завдання роботи. Мета даної роботи полягає у розгляді мови та стилю в діяльності юриста.

      Об'єкт  дослідження – юридичний стиль  та мова, вимоги до них.

      Предметом дослідження є суспільні відносини, пов'язані з розглядом мови та стилю юридичного письма.  

      Мета роботи - вивчити поняття та зміст юридичного стилю і мови, вимог до них.

      Метод дослідження - структурний та порівняльний аналіз.

      Дана робота присвячена дослідженню поняття юридична мова, юридичний стиль, офіційно-діловий стиль, науковий стиль, публіцистичний стиль.

РОЗДІЛ 1. СТИЛЬ ЮРИДИЧНОГО ПИСЬМА

1.1. Стилістична основа юридичної мови

      Стилістичну основу юридичної мови складають три функціональних стилі:

• офіційно-діловий;
• науковий;
• публіцистичний.

      Сучасна стилістика у числі функціональних стилів мовлення в абсолютній більшості джерел перераховує офіційно-діловий стиль, а законодавча мова або мова нормативно-правових актів розглядається як його підстиль. Дослідження мови права як самостійного стилю має безперечну цінність для юриспруденції. Юридичну мову, безумовно, актуально і доцільно вивчати в її цілісності, комплексним розглядом всіх сфер її застосування та стилістичних особливостей.

      Стиль юридичного письма характеризується певним набором специфічних рис, функцій, інвентарем мовних засобів, композиційною  системою функціональних різновидів і  жанрово-ситуативних стилів. Проблеми стилістики та мовного вираження змісту нормативно-правових актів досліджувалися в працях С.Армстронга, Н.Артикуци, В.Власенко та ін. [9, c.286].

      Юридична  стилістика – це підгалузь юридичної лінгвістики, що має на меті виявити стилістичну диференціацію юридичного мовлення, особливості функціонування та способи використання мовних засобів у різних комунікативних сферах і ситуативних стилях. Оперує такими основоположними стилістичними поняттями й категоріями, як:

• функціональний стиль;
• підстиль;
• стилістичні засоби;
• стильові ознаки;
• стилістичні ресурси;
• стилістична норма;
• текст;
• жанр;
• жанрово-ситуативний стиль тощо.

        Теоретично-прикладними завданнями юридичної стилістики є:

• дослідження стилістичних ресурсів правничого мовлення всіх мовних рівнів: лексики, фразеології, семантики, морфології, синтаксису;
• розкриття специфіки відбору й використання лексичних, морфологічних, синтаксичних та інших засобів у кожному функціональному різновиді правничої мови; визначення законів і особливостей кожного жанру;
• розроблення певних рекомендацій щодо використання мовних одиниць залежно від мети та  змісту висловлення.

      Cтиль  – це одна з найбільш суттєвих  характеристик юридичного письма. Однак, чи контролює творець  юридичного документу свій стиль?  Адже, застосування стилю належним  чином, чи ні призводить до непередбачених і небажаних результатів [4, c.68].

      В колі теоретиків права існують деякі  припущення, які суттєво ускладнюють  сприйняття стилю як суттєвої характеристики юридичного письма. Одне припущення стосується того, що стиль є синонімом структури речення, і тому будь-який мікрорівень в юридичному документі змінюється внаслідок стилістичного визначення. Хоча аспекти стилю написання часто проявляються в цих деталях, стиль також виходить з організації документа і загального підходу до адресата. Інше припущення про те, що стиль еквівалентний до “особистих переваг”, як-от: смаки, потреби, уподобання читача. Стиль відображає щось раціональне, усвідомлене та індивідуальне, а не своєрідне та ірраціональне.

      Значення  стилю належним чином допоможе зрозуміти метафора, у котрій слова розкривають сутність стилю юридичного письма через інше явище за схожістю. Отже, стиль іноді розглядають як “глазур на торті”. Це порівняння припускає, що можна якимось чином “зішкребти” стиль і залишити правову субстанцію незмінною. Навпаки, правильно розуміти, що стиль, викладений в документі – це немов “смак торта”.

      Інша  метафора ще краще виливає суть стилю  юридичного письма,  вказуючи на те, що “стиль у професійній прозі, немов  чисте гірське повітря”. Звернімо увагу на зв'язок: по-перше, гірське повітря є невидимим, воно прозоре, його неможливо розгледіти. Однак все, що ми бачимо крізь нього, виділяється гостріше й докладніше. Коли ми піднімаємось на верхівку гори, наш зір раптом поліпшується. Стиль у професійній прозі повинен мати ті ж якості. Він загострює інтелектуальний зір читача, а не викликає увагу до себе через жарти, поезії або словесні фантазії. По-друге, гірське повітря прохолодне, приємне, і підбадьорююче. Тут мають місце “характер”, “аура”, що освіжає і стимулює.

      Існують два найбільш важливі засоби професійного юридичного стилю. По-перше, він повинен  зробити “правову матерію” більш  чіткою і незабутньою, активізуючи  увагу читача для здійснення ретельного аналізу. По-друге, стиль юридичного письма створює сприятливу атмосферу задоволення читача сприйняттям прочитаного, спонукаючи його витратити на це деякий час.

      Щоб допомогти юристам зосередити увагу  на стилі юридичного письма керованим  і практичним шляхом, найкращою відправною точкою є два поняття: “ритм” і “характер”. Ритм відноситься в основному до змін темпу й плинності, з якими читач проходить через письмо: швидко чи повільно, плавно або з паузами та перервами. Підбадьорливий ритм допомагає уникати монотонності ритмічними змінами. Такі ритмічні зміни не випадкові, вони використовується для акцентації уваги, тому читач зосереджує більшу увагу на найбільш важливій інформації.

      Слід  враховувати й те, що читач може страждати від інформаційного перевантаження, тому, при необхідності, слід адаптувати юридичне письмо, спростивши або скоротивши “правову матерію”. Багато відомих геніїв мали здатність зосереджувати свою увагу з метою отримання глибокого пізнання та розуміння певної проблеми. Так, наприклад, Ісаак Ньютон більше завдячував своєму генієві вмінням зосереджувати увагу, ніж будь-якому іншому талантові.

      Ефект якості й різноманітності може бути отриманий як на мікрорівні так і  на макрорівні. У першому випадку  відбувається зміна довжини речень, їх внутрішньої структури та пунктуації. На макрорівні, аналогічні ефекти можуть бути створені шляхом зміни довжини параграфів (пунктів) і розділів, з допомогою переривання прогалин та планів (списків), за допомогою підзаголовків.

      Для юристів “характер” є більш важливим, ніж “ритм”, бо він безпосередньо  вказує на авторитет автора та зв’язок між автором і читачем. Коли ви пишете, ви обов’язково виявляєте “професійну персону”. В ідеалі, “персона” повинна бути свідомо обрана й оформлена. Часто, вона виступає немов випадково, оскільки автор не в змозі керувати всіма сигналами характеру.

      Директивність та офіційність – головні стилістичні  ознаки тексту нормативно-правового  акту. Директивність виявляється  в обов’язкових, вольових, владних  формулюваннях в текті юридичного письма. У директивності стилю  нормативно-правового акту втілена його офіційність, що закріплює суверенну волю держави. Стиль нормативно-правового акту рівний, спокійний, стриманий, байдужий до суб’єктивних переживань та емоцій осіб, які з ним знайомляться. Стиль нормативно-правового акту виключає пишність, урочистість, пафос, риторику або заземлену буденність, а також використання гіпербол, метафор та алегорій.

      1.2. Характеристика загальних  принципів словесної  організації нормативних  висловлювань

      Мистецтво створення правових норм полягає  в тому, щоб правильно перекласти соціальні потреби на мову права й створити “юридичний світ” –словесно-символічну реальність, в межах якої визначена рівна міра свободи суб’єктів правовідносин. Оскільки цей “світ права” закріплений в словах, то словесно-стилістичні технології мають вагоме значення для правотворчості.

      Щоб попередити мовно-стилістичні помилки  в процесі створення норм права, доцільно образно дотримуватися  загальних принципів словесної  організації нормативних висловлювань [13. c.212]:

• коректність;
• стабільність мовного вираження;
• інформативність.

      Принцип коректності означає, що всі слова  в складі нормативного тексту повинні  відповідати лексичним, граматичним, стилістичним стандартам і літературним нормам державної мови України. У  правовій системі діє презумпція граматичної правильності правової норми, однак з лінгвістичної точки зору далеко не всі нормативні приписи бездоганні.

      Принцип стабільності мовного вираження  полягає в тому, щоб використовувати  загальноприйняті та зрозумілі словосполучення  й стандартні мовні звороти, які традиційно вживаються в юридичному письмі та мають чітко визначене тлумачення.

      Принцип інформативності полягає в тому, щоб точним словам відповідали ясні ідеї щодо запропонованої, дозволеної чи забороненої поведінки. Даний  принцип порушений в декларативних нормах, оскільки подібна норма не піддається однозначному тлумаченню. Тому, важливо правильно використовувати абстрактні та конкретні форми вираження думки законодавця.

      Повнота, цілісність, логічна завершеність нормативного тексту – обов’язкова умова. Текст нормативно-правового акту має бути завершеним, не залишаючи можливості його довільного “доповнення” або “розширення”. У нормативно-правовому акті закріплюються всі положення і правила.

      Для вивчення специфіки стилю юридичного письма та мови права в її окремих функціональних різновидах надзвичайно важливими є стилістичні поняття й категорії. Визначення особливостей функціонування мови права, типологічної специфіки юридичних текстів, закономірностей використання мовних засобів у юридичних текстах різних видів і жанрів створює, насамперед, необхідну науково-теоретичну базу для вирішення низки актуальних прикладних завдань у сфері правотворчості й правозастосування. Серед них можна виокремити такі як:

• лінгвістичне забезпечення законодавчої діяльності;
• лінгвістична експертиза законопроектів;
• переклад юридичної літератури;
• створення юридичних словників та навчальної літератури;
• судові лінгвістичні експертизи;
• експертизи конфліктних текстів, що слугують підставою для судових позовів на захист честі, гідності та ділової репутації;
• авторознавча та ідентифікаційна експертиза тощо.

      Стилістичне дослідження юридичного письма корисне  для розроблення науково обґрунтованих  методичних рекомендацій щодо вдосконалення  стилю та оформлення нормативно-правових актів, розв’язання численних мовно-термінологічних проблем у сучасному юридичному письмі та усному юридичному мовленні. Вивчення особливостей наукового стилю юридичного письма допоможе розробити методичні поради й мовностилістичні вимоги до наукових правознавчих праць різних жанрів.

      1.3. Мовностилістичні  правила вираження  змісту нормативних  актів

      Інтенсивна  нормотворча діяльність зумовлює актуалізацію мовно-технічних проблем у сфері  розробки нормативних правових актів. Мовна недосконалість нормативних правових актів породжує чисельні негативні наслідки: знижує доступність змісту нормативних правових актів, створює сприятливі умови для суперечливого тлумачення норм права та відповідно породжує суперечливу юриичну практику, формує низький рівень правової культури тощо. В цілому низька мовна якість нормативних правових актів є порушенням принципу правової визначеності без якого неможлива повноцінна реалізація принципу верховенства права [11, c.245].

      Отже, невипадково проблеми мовного вираження  змісту нормативних правових актів досліджувалися в багатьох працях. Зокрема, йдеться про роботи С.Алексєєва, В.Баранова, Т.Губаєвої, Ж.-Л.Бержеля, А.Піголкіна, П.Рабіновича, В.Сирих, А.Ушакова, А.Черданцева та інших правознавців. Науковий аналіз мови нормативних правових актів ведеться у напрямку з’ясування її особливостей, критеріїв її досконалості, технікоюридичних засобів мовностилістичного вираження змісту нормативних правових актів.

      Для послідовної характеристики правил мовностилістичного оформлення нормативних  правових актів слід охарактеризувати основні властивості мови нормативних правових актів, розкрити вимоги, які висуваються до мови нормативних правових актів, й у їх контексті – головні правила використання відповідних мовностилістичних засобів.

      Правила мовностилістичного оформлення змісту нормативних правових актів поділяються на дві взаємопов’язані групи – правила-принципи і правила, змістом яких є настанови щодо використання конкретних мовних засобів.

      Таким чином, мова права, залишаючись частиною національного літературної мови, як комплексне поняття охоплює декілька видів [9, c.320]:

      а) мова юридичної науки, літератури і  освіти;

      б) мова правових текстів, складовими якої є мова законів і підзаконних  нормативних правових актів, мова правозастосовних актів, мова інтерпретаційних актів і т.д.

      Отже, мова нормативних правових актів  – це один із елементів мови права.

      Як  різновид мови права, мова нормативних правових актів володіє рядом особливостей.

      По-перше, найбільш суттєвим в характеристиці мови нормативного правового акта є перед усім те, що вона володіє усіма особливостями офіційно-ділового стилю словесного викладення.

      По-друге, однією з основних особливостей мови нормативних правових актів є її офіційний, документальний характер. Мова нормативних актів – це мова офіційного документу, який носить державно-владний характер, в якому виражається воля суспільства, який має офіційно-обов’язкову форму. В правовому документі мовна форма є нормативною і формально закріпленою. Вона не може бути самостійно змінена, тобто не допускаються заміна слів, зміна порядку слів, речень і частин тексту.

      По-третє, для мови нормативних правових актів характерні лексичні, синтаксичні та композиційні особливості. При викладенні змісту нормативних правових актів використовуються як загальні мовні засоби, так і ті, що вироблені в юридичній сфері або виключно в сфері нормотворчої діяльності.

      По-четверте, особливою є функціональна характеристика мови нормативних правових актів. У мові нормативного правового акту розкривається думка суб’єкта нормотворчої діяльності, засобами мови він не тільки сповіщає адресата про свій замисел, але й схиляє його до певної поведінки, впливаючи таким чином на його волю. Однією з найважливіших є комунікативна функція мови нормативних правових актів. Завдання комунікації полягає у впливі на волю і свідомість людей, щоб створити спонукальні мотиви вести себе правомірно, у відповідності з вимогами правових приписів, використовуючи повноваження і виконуючи юридичні обов’язки.

      По-п’яте, мова нормативних правових актів характеризується формалізацією, уніфікацією засобів вираження, орієнтована на ясність та однозначність.

      Отже, наявність специфічних функцій, особливих засобів вираження  та текстуального закріплення змісту нормативних правових актів дає  підстави виділити мову нормативних правових актів як самостійний різновид мови права, як особливий стиль мовлення. Сутність нормотворчої стилістики в кінцевому рахунку зводиться до вивчення техніки володіння словом для вираження правових понять і категорій, до вміння суб’єктів нормотворчості використовувати мовні засоби для втілення певного правового змісту у виді тексту нормативного правового акта.

      Правила мовностилістичного оформлення нормативних  правових актів поділяються на дві  взаємопов’язані групи 10, c.126[]:

      а) правила-вимоги, що висуваються до мови нормативного правового акту в цілому;

      б) правила використання відповідних  мовностилістичних засобів, серед  яких основними є граматичні речення, слова, сполучники, розділові знаки, абревіатури. Ці правила доцільно досліджувати в єдності, оскільки перші зумовлюють зміст других, і навпаки – дотримання правил другої групи дозволяє реалізувати вимоги першої групи.

      Доцільно  виділити наступні правила-вимоги мовностилістичного вираження змісту нормативних правових актів.

      1. Текст нормативного акта в цілому має відповідати орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним тощо нормам української мови.

      2. При викладенні змісту нормативного  правового акту слід забезпечувати  властивості офіційно-ділового стилю:  експресивну нейтральність, неупередженість, безособовість мови нормативних правових актів.

      Оскільки  нормативний акт є засобом  регулювання суспільних відносин, владного впливу на людську поведінку, він  звернений не до почуттів і уяви людей, на що в першу чергу спрямований художній літературний твір, а до їх волі і розуму. Експресивна нейтральність текстів нормативних актів досягається через дотримання таких правил: ніколи не можна використовувати окличні та питальні речення; обмежене вживання слів у переносному значенні, використання синонімів; як правило, не можна вживати риторичних фігур, порівнянь (метафор), гіпербол (перебільшень); ніколи не вживаються літоти (зменшення).

      Неупередженість нормативно-правових текстів полягає  в тому, що для них є характерним  рівний, спокійний тон викладення, який не залежить від характеру предмету, що трактується, не обарвлений суб’єктивним переживанням, пишною урочистістю, нервовою схвильованістю, романтичною піднесеністю чи побутовою приземленістю. Але в деяких випадках, в текст нормативних актів можуть вноситися емоційні елементи, вирази, що носять літературно-художній окрас. Йдеться про преамбули конституцій, значних міжнародних нормативно-правових документів, законів тощо.

      Безособовий характер нормативних правових актів  в композиційно-синтаксичному відношенні пов’язаний з їх традиційним членуванням; в лексичному відношенні тягне за собою повне відмовлення від вживання особових займенників і особових форм дієслів, наказового нахилу тощо. Безособовий стиль

викладення  також досягається вживанням дієслів пасивної форми («забороняється», «сплачуються», «надається» тощо) і слів з особово-невизначеним значенням («кожний», «ніхто» і т.д.).

      3. Зазвичай до суттєвих вимог  щодо мови нормативних правових  актів відносять доступність,  ясність, простоту, точність, однозначність та стислість. Доцільно розглянути сутність цих вимог та їх співвідношення між собою.

      Доступність, як правило, пов’язується із ступенем зрозумілості певного акта для відповідних  адресатів та вживається нарівні  з термінами простота, ясність. Поняття доступності нормативних правових актів пересікається з ясністю і простотою, оскільки останні є критеріями їх доступності. Але окрім зазначеного доступність нормативних актів має самостійне значення, оскільки її можна розглядати і в плані заходів оприлюднення, опублікування нових нормативних актів, змін до них тощо, взагалі в аспекті належного забезпечення зацікавлених адресатів правовою інформацією тощо. Отже, в даному випадку йдеться лише про мовну доступність нормативних правових актів, сутністю якої є зрозумілість їх змісту для відповідних суб’єктів.

      В свою чергу, мовна доступність тексту нормативних правових актів, як певний ступінь їх зрозумілості, водночас забезпечується їх ясністю, простотою  та стислістю. При цьому не слід ототожнювати поняття ясності і простоти мови нормативних правових актів. І перша, і друга характеристики стосуються зрозумілості певного акта для адресатів, але дещо відрізняються за змістом.

      Ясний текст – це текст, який володіє точністю, однозначністю. Оскільки мова є саме тим матеріалом, за допомогою якого об’єктивуються в письмовій формі норми права, оскільки з її допомогою знаходять своє вираження й усі засоби, що використовуються в правовому регулюванні, необхідно, щоб вона відрізнялася точністю, визначеністю [3, c.24].

      Під точністю зазвичай розуміється досягнення найбільшої відповідності між ідеєю, думкою нормотворця і її зовнішнім виразом. Поняття «точність» включає в себе гносеологічний, логічний, семіотичний (в тому числі семантичний, прагматичний) і деякі інші аспекти (рівні). В аспекті точності мовної форми нормативних правових актів нормопроектувальник має дбати передовсім про послідовне досягнення логічного та семіотичного рівнів точності. Логічний аспект точності мови нормативних правових актів виражає її зв’язок з загальними законами і правилами формальної логіки, з обов’язковим урахуванням яких має відбуватися написання проекту. Семантичний аспект точності пов’язаний з використанням відповідних слів, словосполучень і термінів.

      Слід  розрізняти мовну простоту/складність з одного боку та змістовну простоту/складність нормативного правового акту з іншого: перше стосується викладення змісту, друге має відношення до реалій, які обумовлюють текст. Текст не обов’язково буде ясним і простим тільки тому, що дійсність, яку він відображає, є простою; і навпаки, текст, який трактує складне поняття, необов’язково буде важким для розуміння. Той факт, що реальність, в якій ми живемо, є складною, не повинен служити виправданням для прийняття складних для розуміння актів.

      Проблема  певного «протистояння» простоти, ясності  і точності нормативних правових актів зводиться до наступного. Для  того, щоб нормативний акт був  написаний простою мовою слід вживати прості і зрозумілі, загальновідомі, загальноприйняті слова і терміни. Водночас нормативні акти не будуть точними, якщо в них не буде використовуватися спеціальна юридична та спеціальна термінологія інших наук, сфер людської практики. Звідси мова нормативних актів ускладнюється. Окрім цього, навіть значення так званих звичайних слів («батько», «мати», «чоловік», «дружина» тощо) набувають в праві свого певного специфічного відтінку.

      Отже, мовна доступність нормативних  правових актів має певні раціональні  обмеження. Неможливо гарантувати  цілковите розуміння всіма особами нормативних актів в усіх сферах. Мовна доступність нормативних правових актів визначається стосовно сприйняття відповідного акта зацікавленою особою. Звідси це поняття є суб’єктивним у тій мірі, в якій воно залежить від знань, можливостей, досвіду особи, що сприймає інформацію. Дане поняття пов’язане з соціолінгвістичним аспектом мови нормативних правових актів, який стосується юридичного спілкування і способів сприйняття широкими масами населення юридичної мови.

      Ступінь мовної доступності нормативних  правових актів має визначатися в залежності від того, на кого він розрахований, якої сфери відносин безпосередньо стосується. Якщо акт регулює вузьку і спеціальну сферу суспільних відносин, то в ньому можливе досить широке вживання спеціальних і технічних термінів, особливих зворотів тощо. Нормативні акти, розраховані на врегулювання відносин широкого кола суб’єктів, що торкаються природних прав людина тощо мають по можливості викладатися простою, доступною мовою.

      При викладенні змісту нормативних правових актів слід забезпечувати їх стислість (економічність) та належний рівень формалізації. Економічність мовного виразу нормативних актів можна розглядати в аспекті усієї їх системи, і тоді головною вимогу є скорочення кількості актів з одного питання. В аспекті

      конкретного нормативного акта головною вимогою  є послідовне, стисле викладення нормативного матеріалу без зайвого дублювання. Стислість нормативних правових актів означає, що думка нормотворця  має бути викладена найбільш повно, але лаконічно.

      Основними правилами використання відповідних мовних засобів, дотримання яких дозволяє забезпечити офіційно-діловий стиль, ясність (точність, однозначність), простоту та стислість мови нормативних правових актів є наступні [14, c.288].

      1. Відповідність граматичної форми нормативному змісту. Особливості регулятивної природи права, прескриптивний характер правової інформації передбачають строго визначену граматичну форму. Зміст нормативних актів зазвичай викладається у виді речень, що констатують, оповідальних і стверджувальних речень. Бажано, щоб за допомогою мовних засобів в усіх випадках, коли це можливо, був виражений характер норми, яка втілює той чи інший спосіб правового регулювання. З формулювання правового припису, який безпосередньо регулює поведінку суб’єкта (-ів) права, має однозначно випливати його імперативний, диспозитивний чи рекомендаційний характер («має право», «зобов’язаний», «повинен», «вправі», «дозволено», «заборонено», «рекомендується», «не допускається» тощо). Якщо інформація викладається у виді побажань, просто міркувань, нормативний акт дещо позбавляється своєї регулятивної здатності, оскільки втрачає необхідну точність і переконливість.

      2. Відсутність перевантаження речення  однорідними членами, які в  силу їх кількості утрудняють  сприйняття смислу нормативноправового припису; фраз складної конструкції; численних придаткових речень. Використання мовних засобів має бути максимально економічним: при викладенні нормативних правових приписів важливо, щоб їх формулювання були стислими, містили якомога менше слів, словосполучень, які не несуть необхідної нормативної інформації, а тільки відволікають увагу від основної думки, смислу.

      Незважаючи  на те, що нормопроектувальник повинен  прагнути лаконічного виразу, можна  констатувати, що в чинних нормативних  актах довгі і досить складні за побудовою речення не є рідкістю, оскільки існує необхідність викласти певну думку в усьому різноманітті її юридичних відтінків, відобразити певну систему правових понять і логічний зв’язок між ними, вичерпати всі риси поняття.

      Аналіз чинних нормативних правових актів України свідчить про те, що особливо багато речень зі складної конструкцією в підзаконній нормотворчості. І це закономірно, тому що її відрізняє казуїстичний спосіб формулювання приписів, який передбачає досить деталізоване, конкретизоване регулювання. Отже, йдеться тільки про те, щоб у всіх випадках, коли це можливо і корисно викладати зміст простими реченнями або через графічні та структурні засоби спрощувати сприйняття змісту речень складної конструкції.

      По-перше, в усіх випадках, коли це можливо, слід певним чином позначати за допомогою цифр чи букв елементи переліку, виокремлюючи їх в самостійні частини статті (пункту).

      По-друге, в реченні не повинно бути ланцюжків, складених з однотипних граматичних  форм, що слідують одна за іншою. Це передусім відноситься до придаткових речень зі словом який, що, до сполучень іменників в формі родового відмінку типу забезпечення встановлення, батьківство чоловіка матері дитини тощо. Слід уникати концентрації в одному фрагменті тексту слів з однаковим коренем, ряду слів, вжитих в одному відмінку.

      По-третє, необхідно дотримуватися чітких синтаксичних зв’язків між головним і залежним компонентом синтаксичної структури – підмет і присудок; словосполучення та ін. В усіх випадках, коли це доцільно і можливо, слід між головним і залежним компонентом граматичної структури ставити не більше п’яти слів, оскільки по мірі збільшення дистанції між головним і залежними словами втрачається чіткість синтаксичних зв’язків в реченні.

      По-четверте, завжди, коли це можливо, перевагу слід віддавати не одному складному реченню, а декільком простим реченням.

      Вибір такого порядок слів в реченні, який найбільш адекватно передає необхідну  правову інформацію та, якщо речення  довге, спрощує його сприйняття. Для  української мови в цілому характерний вільний порядок слів у реченні, хоча залежно від стилю мовлення і комунікативної мети певні обмеження рекомендаційного характеру існують. Найчастіше в офіційно-діловому і науковому стилях мовлення зміна звичайного порядку слів пов’язана з необхідністю акцентувати увагу на певній правовій інформації. Оскільки інтонаційні можливості в писемному стилі мовлення відсутні, звертаються до актуального членування речення, сутність якого і полягає в зміні звичайного порядку слів в реченні. В результаті певний член речення актуалізується, внаслідок чого акцентується увага адресату на певній інформації.

      Уважне  ставлення до вживаних сполучників. Сполучники поділяються на єднальні та розділові. Конкурують в застосуванні єднальні сполучники і (й), та, а також. Сполучники та, а також слід вживати в тих випадках, коли поняття, що утворюють перелік виступають як самостійні явища і слабко пов’язані одне з іншим. В розділовому значенні зазвичай вживаються сполучники або, а рівно; в той же час розділову функцію можуть виконувати сполучники і, а також при викладенні диспозицій правових норм.

      Нормопроектувальник має дбати, щоб з логіко-граматичної  побудови речення чітко випливало, в якому значенні вживається даний  конкретний сполучник. Узагальнюючи необхідно  сказати, що сполучники і, та, а також слід вживати, коли в правовій нормі поєднуються декілька обставин, передумов тощо;

коли  різні правові наслідки кумулятивно  пов’язані з однією фактичною  обставиною.

      Розділові сполучники або, а рівно вживаються, коли правовою нормою передбачаються альтернативі умови; правові наслідки пов’язані з фактичними обставинами таким чином, що всякий раз настає одне з них.

      Для правильного сприйняття адресатом  змісту нормативних актів важливе  значення має пунктуація. Щодо останньої, то стилістика нормативного правового акта вимагає не уніфікації, а розумного різноманіття пунктуації. При цьому знак оклику, питальний знак та багато крапок в кінці речення в нормативних правових актах не вживаються [23].

      Не  можна допускати перенасичення  нормативно-правового тексту багатозначними словами; при використанні багатозначних  слів слід усувати їх багатозначність через відповідні конкретизацію, уточнення, прив’язку до смислу речення.

      В аспекті забезпечення точності, компактності, чіткості нормативних правових актів  особливого значення серед мовних засобів  набувають терміни – точні словесні позначення понять. Більшість лінгвістів розуміють під терміном тільки іменники і створенні на їх базі словосполучення, в склад яких в якості терміноутворюючих формантів можуть входити різноманітні частини речі.

      Основними правилами щодо використання термінів є такі:

      а) вживані терміни повинні мати чітке значення;

      б) вживані терміни повинні бути простими і зрозумілими (необхідно  уникати надмірного вживання спеціальної  технічної термінології, іноземних  термінів, не слід вживати застарілих і маловживаних термінів, професіоналізмів, неологізмів);

      в) варто віддавати перевагу тим  термінам, які вже визнані і  апробовані на практиці, є загальноприйнятими;

      г) правова термінологія повинна бути стабільною;

      д) слід забезпечувати єдність, однаковість, послідовність використання термінів.

      Своєрідною  одиницею мови нормативних правових актів є абревіатури – скорочення, утворене з перших букв слів, що входять до словосполучення. З точки зору походження правові абревіатури можна поділити на власно правові абревіатури і запозичені.

      Перші мають державно-правову природу, другі складають частину спеціальної  правової лексики і виражають  галузеву специфіку.

      Абревіатури, що мають досить вузьку сферу застосування, підлягають обов’язковому роз’ясненню  в тексті нормативного правового акта. Взагалі бажано, щоб абревіатури, скорочення вживалися переважно в межах офіційно встановлених позначень. Тобто йдеться про спеціальні акти, в яких був би встановлений офіційний перелік абревіатур і скорочень та їх значень. Не можна вітати пропозицію взагалі відмовитися від розглядуваних елементів. Про зведення до мінімуму скорочень і абревіатур доцільно говорити щодо законодавчої техніки. Водночас, при складанні підзаконних нормативних правових актів використання скорочень і абревіатур є доцільним, оскільки вони дозволяють суттєво скоротити обсяг акта. Одним з головних правил при цьому є те, що не можна перенасичувати нормативний акт абревіатурами і скороченнями.

      Таким чином, основними вимогами до мовностилістичного оформлення нормативних правових актів є забезпечення їх офіційно-ділового, документального стилю; мовної доступності; стислості. Дотримання даних вимог досягається через належне використання відповідних засобів, серед яких найбільш важливими є граматичні речення, слова та терміни, лексичні групи, абревіатури.

      РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНІ РІЗНОВИДИ ЮРИДИЧНОЇ МОВИ

      2.1. Офіційно-діловий  стиль 

      Офіційно-діловий  стиль обслуговує потреби людини протягом всього його життя, від народження до останнього дня. Народився чоловік - і на нього оформляється перший документ - свідоцтво про народження. Далі - паспорт, свідоцтво про освіту, різні довідки та т.д. Навіть самий урочистий момент - вступ у законний шлюб - оформляється офіційним документом - свідоцтвом про шлюб.

1. Функції офіційно-ділового стилю

      Офіційно-діловий стиль, обумовлений практичними вимогами життя, обслуговує сферу правових відносин - діловодство і законодавство. Він реалізується майже виключно у письмовій формі для написання державних актів, міжнародних документів, для ділового листування; усними можуть бути тільки такі його жанри, як доповідь на ділових нарадах, виступ на зборах, службовий діалог, наприклад, мова слідчого чи судді під час допиту [24].

      Соціальна роль офіційно-ділового стилю в житті  суспільства важлива і своєрідна: обслуговуючи суспільні відносини між державами, установами, громадянами, між громадянами і державою, він сприяє досягненню ділової домовленості або одностороннього визначення позиції з якого-небудь питання.

      В складі офіційно-ділового стилю виділяються  три підстилі:

• законодавчий,
• дипломатичний,
• адміністративно-канцелярський.

      Кожен з них має свої жанри. Так, меморандум, нота, комюніке - жанри дипломатичного підстилі; розписка, довідка, доповідна  записка, довіреність, наказ, розпорядження, заява, характеристика - канцелярського.

      Ми  розглянемо характеристики законодавчого (юридичного) підстилів:

      закону, кримінальних процесуальних актів.

      Спілкування у сфері правових відносин сприяє виконанню основних функцій права:

      - висловом вольових приписів держави,  уповноваженої особи, органу;

      - передач цих приписів громадянам  і установам; 

      - регулювання відносин між людьми. І мова права, як ми знаємо  виконує функцію повинності. Способи  прояву що повинні бути різноманітні, вони залежать від характеру  регламентування. 

      Волевиявлення вимагає особливого способу викладу. Мета у процесуальних актів - встановлювати (констатувати) якісь явища, значить, основним видом викладу в них є констатація. Проте в протоколах огляду на місцях пригоди, в протоколах огляду, в орієнтуванні відзначаються елементи опису напр.: Магазин №3 є цегляна одноповерхова будівля прямокутної форми, вкрите залізом, розташоване по довжині з півночі на південь. Довжина будови 20м, ширина - 6м. По всій довжині західного боку магазину прибудовано дощате підсобне приміщення розміром 10 на 2м, вкрите репіцей. У протоколах допиту спостерігаються елементи розповіді: Савичев зажадав припинити хуліганські дії і запропонував хлопцям йти в міліцію. У відповідь на це хлопець зі шрамом на лівій щоці вихопив ножа з кишені намагався їм завдати удару Савичева. Савичев відскочив, схопив хлопця за руку і повів його в міліцію. Але функція описах і розповіді тут - констатувати певні фрагмент мають значення для слідства.

      2.1.2. Стильові і мовні  риси офіційно-ділового  стилю 

      Опції юридичних текстів вимагають граничної точності, яка досягається перш за все використання термінів, як широко розповсюджених, так і вузькоспеціальних [1, c.8].

      Терміни найчастіше позначають:

      а) найменування документів: постанову, повідомлення, запит і ін;

      б) найменування осіб за професією, станом, виконуваної функції, соціальному положенню: суддя, слідчий, свідок та ін;

      в) процесуальні дії: експертиза, допит, виїмка і т.д. Вимоги граничної точності обмежує можливості синонімічно  замінювати, тому що заміна викликає зміну відтінків значення.

      Точність  можливою завдяки тому, що всі слова  використовуються тільки відповідно до їх прямим значенням. Точності найменування сприяє і велика кількість різних стандартів - «кліше», що відображають певні юридичні поняття.

      Вимога точності веде до переваги імені над дієсловом: Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі по службі або роботі, при відсутності ознак зради Батьківщині або шпигунства, - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. У цьому тексті всього три дієслова: були, стали, карається, - і два з них мають ослаблене лексичне значення.

      Дієслова  частотних тільки в описовій частині  постанов, обвинувального висновку, вироку, в протоколах допиту, де перераховуються злочинні дії обвинуваченого або підсудного.

      Іменний характер юридичних текстів виявляється  і у великій кількості отименних  прийменників: відповідно, у зв'язку, з метою, відповідно. Тут навіть присудок дуже часто буває складеним іменним, або розщепленим, в якому дієслово має ослаблене лексичне значення: взяти під арешт, провести виїмку, винести визначення і т.д. Велика кількість імен іменників робить неминучим нанизування родового відмінка, напр.: за відсутності ознак зради; порушення правил безпеки руху, порушення правил охорони лінії зв'язку; в протягом терміну відстрочки виконання вироку.

      Точність  викладу вимагає різних уточнень. Цьому сприяють ускладнені пропозиції, тобто пропозиції з причетними і  дієприслівниковими оборотами, з однорідними членами:

      При призначенні покарання повнолітній  працездатній особі, вперше засуджуваного  до позбавлення волі за умисний злочин на строк до трьох років, а за злочин, вчинений з необережності, - на строк  до п'яти років, суд з огляду на характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, особу винного та інші обставини справи, а також можливість його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснено за ним нагляду, може постановити про умовне засудження цієї особи до позбавлення волі, з обов'язковим залучення »його на строк призначеного покарання до праці в місцях, визначених органами, які відають виконанням вироку, з зазначенням у вироку мотивів такого рішення.

      Необхідність  точно представити всі обставини справи, встановити тимчасові, причинно-наслідкові відносини між діями обвинуваченого, між учасниками кримінальної справи, зумовлює використання складних речень з підрядними. часу, означальними, із'яснітельнимі з яскраво вираженою синтаксичної зв'язком, напр.: Дудников визнав, що у нього був складаний ніж, який він розкрив і тримав в руках, коли біг за Лавадзе, а також велика кількість однорідних членів речення.

      Юридичні  тексти характеризуються об'єктивністю. Тут неприпустима найменша можливість вираження суб'єктивної думки особи, що становить документ. Об'єктивність проявляється в повній відсутності емоційно забарвленої лексики. Оцінна лексика входить в деякі терміни оціночного характеру, однак не надає їм ніяких додаткових емоційних відтінків.

      Сприяють об'єктивності іменники, які називають особа узагальнено, як носія певних функцій, як представника держави: слідчий, суд, прокурор та ін вживання дієслів 1-го і 2-го особи, особистих займенників обмежено певними документами: направляю - у відносинах, повідомляю, викликає - в повідомлення, повістках; даю (підписку) - в глобально; санкціонують - в окремих постановах;

      Більше  об'єктивність яскраво виявляється  на синтаксичному рівні - в перевазі пасивної форми вираження: Петров обвинувачується  у вчиненні злочину; розглядається кримінальна справа; пред'явлено обвинувачення; винність довела; заподіяні тілесні ушкодження; злочин карається і т. д.

      Об'єктивності викладу служить прямий порядок  слів, послідовна зміна тем , а також  безособові пропозиції: Мені доручено виробництво слідчих дій; розслідуванням встановлено; із заяви вбачається; було виявлено та вилучено; в порушенні кримінальної справи відмовлено і ін.

      Об'єктивність викладу породжує таку рису, як офіційність, повна відсутність емоційності. Офіційність юридичних текстів-виявляється у відсутності слів в переносному значенні, у відсутності розмовної і жаргонної лексики. Тут не може бути слів з суфіксами суб'єктивної оцінки типу на вбитої було біле політиці (треба: сукня білого кольору); в простінку стояв столик (треба: журнальний столик).

      Офіційно-діловий  стиль характеризується стислістю, компактністю викладу, економним використанням  мовних засобів. Стислість досягається  використанням абревіатур, уніфікованих графічних скорочень, відсутністю  зайвої інформації.

      Ділова  мова не допускає іностілевих вкраплень, для неї характерна стильова замкнутість. Про своєрідність ділового стилю  Н.Греч писав: «У всіх мовах склад  діловий і юридичний відомий  варварством і впертістю в  збереженні застарілих, диких форм ». Важливо не тільки висловити думку, але і відібрати ті мовні засоби, які необхідні в даній сфері мовного спілкування. Неточність формулювань, будь-яких фактів, відсутність певних реквізитів в документі, неточне слововживання заважають здійсненню основної функції права.

      2.2. Науковий стиль 

      2.2.1. Функції та стильові  риси наукового  стилю 

      Мова  науки багатьом здається незрозумілим, важким, однак він розрахований на осіб, які мають певну підготовку в тій чи іншій науковій галузі, і він обслуговує сферу науки, основна функція якої - виробити об'єктивні знання про предмети і явищах, ідеях і законах дійсності, розкрити їхні закономірності. 

      Явища дійсності пізнаються вченими за допомогою досліджень, і результати їх описуються, обговорюються і доводяться в наукових творах, для яких необхідні якості мови, що дозволяють автору адекватно передати інформацію про пізнане явище і переконати адресата в її об'єктивності. Все сказане вимагає таких мовних засобів, які розкрили б рух думки дослідника, підкреслили б логічність і точність мислення, зробили думка строго аргументованою. Необхідно зробити застереження, що ступінь впливу наукового твору залежить від того, наскільки переконливими наведені дослідником аргументи [15, c.120].

      Сфера наукового спілкування вимагає  найбільш точного, логічного, однозначного вираження думки, а основною формою мислення в науці є поняття. Хід думок автора проявляється в судженнях і умовиводах, які будуються в строгій логічній послідовності і сприяють пошуку істини, виведення одних знань з інших.

      Самими загальними специфічними рисами наукового стилю, що випливають з абстрактності і суворої логічності мислення, пише М.Н.Кожина, є абстрактно узагальненість і підкреслена логічність викладу. Похідними стильовими рисами є смислова точність (однозначність), об'єктивність викладу.

      2.2.2. Мовні характеристики  наукового стилю 

      Як  виявляються стильові риси наукової мови в мовних засобах? Абстрактно узагальненість вимагає вживання абстрактної лексики (напр.: значення, увагу, і т.д.), дієслів  з узагальненим значенням дії або стояння: існують, є, складається, використовуються, споживаються і ін; майже кожне слово позначає загальне або абстрактний предмет. Узагальненості служать і такі мовні одиниці, як нерідко, досить часто, як правило, найбільш частотних, певні, здебільшого, вкрай рідко і ін. [19, c.159].

      Прояву  точності сприяють терміни (частіше  складові або іншомовного походження), переважання імен над дієсловом.

      Показові  для наукового стилю такі складнопідрядні  речення, в яких основна інформація міститься в додаткові, головне ж пропозицію позбавлене інформації та служить лише для переходу від однієї думки до іншої (Слід сказати, що спостереження над синтаксисом кримінального закону розпочаті нами вперше або: Зауважимо, що Т.В.Губаева розглядає питання про типологію слідчих рішень широко);

      Для наукових творів характерна підкреслена  логічність. Розрізняється логічність на рівні цілого тексту, на рівні  окремих його композиційних частин, на рівні зв'язного тексту. Логічність на рівні цілого тексту створюється  його композицією і в першу чергу розгорнутим, чітким планом. Усі формулювання плану повинні точно висловлювати думки автора, щоб, прочитавши план, чи будь-який інший читач міг ясно уявити не тільки те, які питання будуть розглядатися в роботі, але і як розглядатися, в якому напрямку, з яких позицій. Можна сказати, що план - це дзеркало всієї наукової роботи.

      2.2.3  Підстилі наукового  стилю 

      Науковий  стиль неоднорідний. У ньому виділяються:

      1) власне наукові тексти, написані  фахівцями і розраховані на  фахівців. Це статті, монографії, доповіді, тези доповідей, реферати, автореферати, рецензії, дисертацій;

      2) науково-популярні твори, знайомлять  неспеціалістів з досягненнями  різних галузей наук;

      3) навчально-наукові твори, призначені  для навчання фахівців.

      Науково-популярна література, що розповідає просто про складне, знайомить не тільки з результатами дослідження, але і з деякими його прийомами, з умовами роботи фахівців. Науковий виклад переплітається тут з художнім, суто книжковий стиль - з розмовною. Що у власне науковому підстилів представляється зайвим, то в науково-популярному викладі виявляється необхідним, наприклад особистість автора, його ставлення до зображуваного; з мовних засобів - тут велика кількість питальних конструкцій, дієслова наказового способу, що запрошують читача подумати. «Моє життя в мистецтві» К.Станіславського, «Тебе охороняє закон» Б.С.Нікіфорова,«Записки слідчого» Л. Р. Шейніна служать зразком цього підстилі [11, c.220].

      2.3. Публіцистичний стиль 

      Досвідчений юрист повинен вміти не тільки грамотно скласти юридичний документ, а й написати замітку в газету, рецензію на нову книгу, статтю для суспільно-політичного журналу, провести бесіду з громадянами, прочитати публічну лекцію на правову тему. Замітка, рецензія, стаття, лекція - це жанри публіцистичного стилю, який вбирає в себе мовні засоби книжково-письмових стилів і розмовної мови, а також засоби художнього мовлення. Ці особливості публіцистичного стилю визначаються його функціями.

      2.3.1. Функції та стильові  риси публіцистичного  стилю

      Публіцистичний  стиль (від лат. publics - суспільний) обслуговує сферу суспільних відносин: суспільно-політичних, ідеологічних, економічних, культурних. Він використовується в засобах  масової інформації: у газеті, радіо, телебаченні, в суспільно-політичних і літературно-художніх журналах, у лекціях, на зборах, мітингах. Найбільш популярною різновидом публіцистичного стилю є газетний підстиль, як самий оперативний вид масової комунікації.

      Газета  інформує громадян з найбільш важливих питань сучасності, дає оперативний відгук на все, що відбувається в галузі політики, ідеології, науки, техніки, мистецтва, права в нашій країні і за кордоном. Значить, важлива функція цього стилю - інформативна. Інформація видається з метою просвіщати громадян, роз'яснювати їм явища дійсності, формувати у них суспільно-політичну свідомість. Тому інформативна функція як би підпорядковується функції ідеологічного впливу на громадян. Особливо яскраво ця функція проявлялася в публіцистичних творах радянського періоду.

      Важливою  різновидом газетній інформації є твори правового характеру типу «ДАІ повідомляє», «Судова хроніка», «За зведеннями МВС», «Кримінальна хроніка»,«Із залу суду», «Курси для простаків», «Консультує юрист» та ін. Повідомлення правового напрямку не тільки інформують читачів, а й виховують їх у правовому відношенні. Це саме ті конкретні життєві ситуації, на яких можна пропагувати норми права, виховувати повагу до правопорядку, до законів.

      Про що пишуть юристи? Доктор юридичних  наук розмірковує на тему «Політика  і закон», «Проблемне викладання в юридичному вузі і професійне мислення»; адвокат, розповідаючи про незаконне звільнення працівника, захищає права громадян; полковник міліції розповідає про умови роботи в міліції - «Важко служити в міліції», а також про боротьбу зі злочинністю; працівник ДАІ повідомляє про методи боротьби з пияцтвом серед водіїв - «Зберігання за ваш рахунок»; головний спеціаліст Управління юстиції надає консультації та ін.

      Інформативна  функція публіцистичного стилю  припускає документально-фактологічну точність, збірний, офіційність. Усі жанри публіцистики ґрунтуються на перевірених фактах, використовують документальні джерела, аналізують і роз'яснюють реальні життєві явища.

      Розрізняється абстрагуватися і конкретна фактологічна інформація. Абстраговані інформація представляє факт узагальнено, без конкретно-чуттєвого сприйняття, без суб'єктивного ставлення до нього. Конкретна фактологічна інформація відображає явище в його чуттєво-конкретної подієвої формі.

      Функція впливу публіцистичного стилю вимагає експресивність, підвищеної емоційності, яка виявляється в таких стильових рисах, як відкрита оціночної, імперативність, дохідливість (доступність). У публіцистичних творах не просто описуються явища і факти - вони оцінюються, роз'яснюються, тлумачаться. Ці факти будять думку читачів і слухачів, формують їх думку, спонукають до певної поведінки. Дохідливість є засобом переконання громадян у правильності висловлюваної положення.

      2.3.2. Мовні засоби публіцистичного  стилю

      Газетні тексти, написані юристами, різноманітні за тематикою, цільової спрямованості, жанрової приналежності. Це може бути проблемна стаття, замітка офіційно-інформаційного або неофіційно-інформативного характеру і т.д. Кожен текст в залежності від цільової спрямованості вимагає певного мовного оформлення. Але специфікою газетної мови є поєднання стандартних і експресивних засобів, так як в публіцистичних текстах чергуються, поєднуються узагальнена і конкретна інформація, абстрактне і образне виклад, логічний і емоційний вплив [5, c.100].

      В проблемній статті аналізується, наскільки  певне явище, стале в суспільстві, відповідає вимогам часу, і у разі невідповідності рекомендуються шляхи  його зміни. Спрямованість проблемної статті завжди позитивна, тому що вона доводить необхідність заміни старого явища більше прогресивним.

      Основу  мови такої статті складають кошти  книжково-писемних стилів. Це перш всього книжкова абстрактна лексика: діяльність, обговорення, дослідження, розуміння, домінує, співвідносити, процес, поняття, категорії, система та ін Активні словосполучення логіко-понятійного характеру. Дієслова нечисленні, в більшості вони мають ослаблене лексичне значення.

      Абстрактний характер інформації вимагає пасивних форм вираження. Цим же визначається використання дієслів із значенням  стану, сприйняття в сьогоденні позачасовий: передбачається, проводиться, вимагає, позначається і т.д. Широко використовуються аналітичні структури; дієприслівникові і причетні обороти мають, як правило, умовно-причинне значення.

      Тексти  офіційно-інформативної спрямованості характеризуються новизною фактів. У основі їх - подія, ділова акція, що мають соціально-політичну значимість. Як правило, це інформаційне повідомлення.

 

      3. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ  ДО ЮРИДИЧНОГО  СТИЛЮ ТА МОВИ

      Як  стверджують вчені - лінгвісти та вчені-юристи, що займаються питаннями розробки нормативно-правових актів, тексти цих актів мають свою мовну, логічну, граматичну та графічну основи.

      У попередніх розділах йшлося про складові частини тексту закону, підкреслювалася  важливість дотримання логіки викладу, точності формулювань, ясності та зрозумілості акта. Але всі ці складові можуть бути витримані за умови дотримання певних вимог до мови закону [20, c.45].

      Тут, ясна річ, ідеться не про мову як таку (українську, російську чи якусь  іншу), а про спосіб викладу юридичних норм за певними мовними правилами.

      Є дві думки щодо юридичної мови. Одна: закон пишеться для юристів-професіоналів, тому правові норми мають бути виписані професійною юридичною  мовою, яка не обов’язково має  бути зрозуміла всім. Друга думка діаметральна першій: оскільки закон впливає на життя мільйонів людей, які не є юристами, він має бути викладений мовою, зрозумілою для більшості. Юристи ж мають допомагати людям у застосуванні законів лише у виняткових випадках.

      Синтезуючи  ці дві думки, можна припуститися висновку: закон передовсім має писатися мовою, доступною для всіх; але щоб виключити багатозначність у, здавалося б, звичайних мовних конструкціях, слід послуговуватися чітко визначеними юридичними термінами.

      На  жаль, і в цій сфері нормотворчості в Україні не вироблено детальних та зрозумілих правил для розробників проектів нормативних актів. Так само ще не стало за правило мати в структурах уряду чи парламенту відповідних мовних фахівців, які б надавали юридичному текстові мовної довершеності.

      Проте в Україні є достатньо кваліфікованих дослідників мови у нормативно-правових актах у роботах яких можна  віднайти відповіді на багато питань, як правильно застосувати мовні  звороти у юридичних конструкціях. Тут зокрема варто відзначити публікації Н.В. Артикуци та І.О. Билі Сабадаш.

      Також важливо використовувати напрацювання, які нібито напряму не стосуються теми законодавчої техніки, але містять  цікаві узагальнення щодо мови та термінології таких нормативних актів, як державні стандарти.

      Це  в першу чергу ДСТУ 1.5:2003 «Національна стандартизація. Правила побудови, викладення та вимоги до змісту нормативних  документів» та ДСТУ 3966-2000 «Засади  і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять».

      Цим документам ми приділимо увагу дещо пізніше, а зараз спробуємо зафіксувати деякі найважливіші зауваження щодо мови нормативно-правового акту.

      Цілком  логічно, що всі норми права у  будь-якій правовій системі сьогодні викладаються за допомогою мови. В  кожній країні законодавство існує на державній чи офіційній мові, там де є декілька державних мов ситуація суттєво ускладнюється, оскільки забезпечити абсолютно точний переклад не завжди просто, оскільки ці мови можуть мати суттєво відмінну лексику.

      Цікавий приклад наведено у ДСТУ 3966-2000: «Наприклад український термін «пряження» означає «специфічне обробляння зернових та молочних продуків». У російській таке обробляння молочних продуктів позначають терміном «топление»». А зернових - «жаренье», але останній, у свою чергу, охоплює поняттєву область українських термінів «смаження і пряження».» Отже у такому разі для однозначного розуміння цього терміну в перекладі(словнику) слід вказувати для терміна «пряження» два несинонімічних російських відповідника «жаренье и топленье», а до терміна «смаження» - один «жаренье»

      Законотворцю  також слід усвідомлювати, що текст  закону дуже сильно впливає на розвиток розмовної мови, особливо коли ми говоримо не про дуже спеціальні закони, а  широкого використання: від Конституції  України до різноманітних кодексів.

      Адже  журналісти та адвокати, чиновники  і державні діячі починають у  своїх виступах оперувати мовою  закону, чим формують частоту вживання тих чи тих словосполучень, які  використані у законі. Якщо ці сполучення не відповідають за принципами побудови стилю української мови, то відбувається або їх перекручування у розмовній мові, або розмовна мова ще більше засмічується не властивими їй словами та словосполученнями.

      Особливо  помітно це зараз у невиправданому поширенні іншомовних слів та побудови речень з українських слів за правилами російської мови.

      Пам’ятаючи  вплив мови нормативно-правових актів  на розвиток української мови взагалі  слід з іншого боку розуміти і те, що мова нормативно-правових актів  не може бути такою ж, яка застосовується письменниками.

      В нормативно-правових актах має використовуватись  офіційно-діловий стиль української  мови, який містить деякі відмінності  від літературного стилю, чи навіть від офіційно-ділового стилю мови судочинства, дипломатії чи службової  переписки.

      Офіційність тексту нормативно-правового акту вимагає, аби його текст був точним, зрозумілим, стислим, логічним, емоційно нейтральним, стилістично однорідне ним та таким, що не несе на собі відбитка авторського стилю чи авторського відношення до предмету правового регулювання.

      Показове  з цієї точки зору положення частини  другої ст.3 Закону України „Про систему  телебачення і радіомовлення  України” (ВВР, 1997, № 45, стор.284): „Громадська  рада захищає цінності, покладені  в основу політичних, правових та соціальних структур демократичного суспільства”.

      Чіткість, ясність і зрозумілість мови закону - основна передумова його ефективного  застосування, адже повноцінне регулювання  законом суспільних відносин можливе  лиш за умов розуміння його положень суб’єктами правовідносин. Виходячи зі специфіки юридичної мови, спробуємо викласти деякі вимоги, що їм має відповідати мова закону.

      Мова  законодавчого акта повинна бути точною, простою і зрозумілою. Однозначність  і максимальна точність інформації в правових актах досягається  за рахунок логічної послідовності викладення думки, її смислової завершеності, використання єдиних способів формулювання приписів, використання термінів з чітким та строго визначеним змістом, визначення слів та виразів в прямому і безпосередньому їхньому значеннях.

      Точність  мови нормативно-правового акту є  напевне найбільш важливою, оскільки саме через точність досягається  однозначність застосування його приписів. Юридична норма через яку реалізується воля законодавця не повинна допускати  багатозначності [23].

      Приклад:

      Для прикладу розглянемо проект Закону «Про державну підтримку об’єднання громад»  в редакції Мінрегіонбуду 2010 року.

      У статті 4 проекту встановлювались  «основні умови та критерії об’єднання територіальних громад»:

      «1. Об’єднання територіальних громад здійснюється з додержанням таких умов та критеріїв:

      - об’єднана громада, як правило,  має налічувати не менш як 4 тисячі осіб;

      - відстань від адміністративного  центру територіальної громади  до найвіддаленішого поселення  цієї громади має не перевищувати 20 км;

      - урахування історичних, природних,  культурних та інших факторів, а також традицій.»

      Якщо  чисельність населення, відстань від  адміністративного центру є достатньо  зрозумілою, то щодо «традицій» взагалі  може бути стільки різночитань, що говорити про дотримання у цій статті критеріїв «точності мови» дуже складно.

      Ми  також звернули увагу на те, що точність мови має доповнюватись і її простотою. Закон це не літературний твір, у  якому для більш емоційного сприйняття тексту автор вживає складні речення  та багато різних епітетів. У законі навпаки лише короткі речення спрощують розуміння суті юридичної конструкції.

      Приклад:

      Частина 1 статті 11 згаданого проекту Закону «Про державну підтримку об’єднання громад» викладена одним реченням: «Держава здійснює підтримку об’єднання сільських територіальних громад в порядку, передбаченому цим та іншими законами, шляхом надання відповідно до цього Закону протягом трьох років додаткових субвенцій для формування відповідної інфраструктури об’єднаної сільської територіальної громади.»

      Виглядає, що законодавець хотів сказати таке: 1) Держава підтримує об’єднання кількох громад у одну; 2) Підтримка  держави триває три роки; 3) формою державної підтримки є субвенції  з державного бюджету - місцевому  бюджету об’єднаної громади; 4) субвенції з державного бюджету мають цільове призначення - формування «відповідної інфраструктури».

      Це  звичайно лише наше припущення щодо волі законодавця. Але навіть при цьому  ми просто упустили припис, який є у  цитованому реченні щодо «порядку, передбаченому цим та іншими законами», оскільки в цьому законі такого порядку не має, а щодо інших, то тут взагалі сказати щось складно, оскільки речення далі продовжується словами «шляхом надання субвенцій», тобто іншої підтримки не буде.

      Таким чином на прикладі цього законопроекту ми підійшли до висновку, що не точні формулювання, складні речення ведуть до не зрозумілості характеру правового регулювання.

      Стислість, сконцентрованість, однозначність, простота розуміння є важливими вимогами; з іншого боку, слід строго дотримуватися „мовних заборон” - уникати метафор та образних виразів, слів у непрямому значенні, іноземних слів і термінів, спрощених словосполучень.

      Такі  підходи здається ні в у кого не викликають сумнівів і у більшості  проектів законів, які реєструвались у Верховній Раді України під різними назвами, але які стосувались нашої теми, містились статті з такими універсальними приписами:

      „1. Текст нормативного акта повинен відповідати нормативам державної мови./ Текст нормативно-правового акта повинен відповідати нормам державної мови.

      2. Положення нормативного акта  мають бути викладені однозначно  і не допускати різного тлумачення/ У тексті нормативно-правового  акта положення повинні бути  викладені так, щоб не виникало  різного тлумачення “.

      По-перше  виникають запитання щодо нормативів чи норм державної мови, адже взагалі то це напевне має стосуватись української мови. По-друге не відомими є «нормативи» чи «норми» української мови, та напевне й будь-якої іншої.

      Видається, що законодавець має на увазі дотримання авторами текстів законопроектів правил української мови, які передбачені чинним правописом. Адже український правопис розвивається і томи нинішній правопис є відмінним від того, що застосовується канадськими українцями, чи того, що діяв в Україні до початку 30-років минулого сторіччя.

      Методичні рекомендації Юридичного управління Секретаріату Верховної Ради України також  звертають увагу на мову закону, але дуже стисло. Розділ „Мова та термінологія законопроекту” лише рекомендує „стисле викладення проекту простою літературною мовою, по можливості, короткими фразами”, а також рекомендує уникати фрази з багатьма підрядними реченнями та звертає увагу на точність термінології.

      Ці  рекомендації, по-перше, є лише деякими  моментами, які має враховувати  законодавець для забезпечення простоти, стислості, ясності, точності, а по-друге, не вказують на співвідношення цих техніко-юридичних критеріїв з мовними властивостями якості закону. Проте ці критерії не є абсолютними й часто на практиці законотворцю доводиться поступатися одним із критеріїв заради іншого, виходячи із суб’єктивних обставин.

      Різні автори та юридичні школи дещо відмінно ставляться до змісту та важливості простоти, стислості, ясності, точності.

      Для виявлення співвідношення цих критеріїв  необхідно спочатку розкрити самі поняття простоти, стислості, ясності, точності.

      Таким чином, критеріями простоти нормативно-правового  акта є:

      1) відсутність у тексті нормативного  акта громіздких конструкцій;

      2) відсутність зловживань дієприкметниковими  зворотами;

      3) прямий порядок слів;

      4) зрозуміла термінологія.

      Необхідно зазначити: що простіший текст для  розуміння, то правильніше й точніше  буде його виконання.

      Критерії  стислості є:

      1) максимально стисле викладення  тексту нормативного акта- відсутності  зайвих слів у юридичних конструкціях;

      2) лаконічність - економне використання  мови;

      3) відсутність повторів і малоінформативних  словосполучень у тексті закону.

      Критерій  стислості забезпечує зосередження уваги суб’єкта на суті закону.

      Критерій  ясності означає зрозумілість тексту читачеві, що забезпечується максимально допустимою простотою тексту в разі дотримання таких вимог:

      1) необхідність використання загальновідомих  термінів у загальновідомому  значенні;

      2) обов’язковість визначення та  пояснення значення найбільш  важливих термінів;

      3) вживання простих і зрозумілих  термінів;

      4) неприпустимість застосування складних  граматичних конструкцій.

      Ясність закону сприяє правильному та повному  виявленню інформації, яка міститься  в законі, забезпечує ефективність дії нормативних приписів закону. Що ж стосується техніко-юридичного критерію точності, то він означає „досягання найважливішої відповідності між ідеєю, думкою і втіленням цієї думки в законодавчій формулі”.

      Техніко-юридичні критерії точності:

      1) чіткість, недвозначність визначення  термінів;

      2) відсутність у тексті законів  багатозначних термінів;

      3) позитивність формул, які використовуються;

      4) неприпустимість застосування дієслівно-невизначених  конструкцій у безособових реченнях;

      5) неприпустимість використання слів  „нерідко”, „інші”, „при необхідності” без подальшого пояснення.

      Співвідношення  точності і ясності (за наведеними критеріями) законів повинно вирішуватися по-різному, в залежності від виду нормативно-правового  акта, його призначення та адресатів.

      Так, до законів, адресованих широкому колу людей, надзвичайно важливою вимогою має бути вимога доступності й, відповідно, ясності, щоб люди могли самостійно реалізувати норми права, приписи. Це особливо важливо для законі про власність, про працю, про землю і т.п.

      При виданні ж законів, що розраховані на спеціалістів, які регулюють спеціальні вузькі сфери суспільного життя, перевага повинна надаватися точності. Точність закону - це, насамперед, його ясність для фахівця. Це більш характерним є для законів про банки і банківську діяльність, авторське право, ядерну енергетику, тощо.

      Проблема  співвідношення ясності й точності тексту закону, таким чином, повинна  вирішуватися за формулою „перший  серед рівних”, де все ж перше  місце повинно віддаватися точності з урахуванням виду закону, його адресатів та призначення. Іншими словами, закон передовсім має бути точний - його точність, з урахуванням виду закону, його адресатів та призначення, і передбачатиме його ясність для відповідного кола суб’єктів [17, c.556].

      Це  ж саме можна сказати і про  пріоритет точності тексту закону перед його стислістю. В методичних рекомендаціях містяться вимоги щодо стислого викладення і точної термінології. Але розглядаючи точність тексту закону як точність повноти його регулювання, треба також зазначити, що не треба прагнути стислості на шкоду точності закону. При складанні закону критерій точності та повноти є пріоритетним по відношенню до критерію стислості.

ВИСНОВКИ

      З вищевикладеного можна зробити  наступні висновки.

      Юридична  стилістика – це підгалузь юридичної лінгвістики, що має на меті виявити стилістичну диференціацію юридичного мовлення, особливості функціонування та способи використання мовних засобів у різних комунікативних сферах і ситуативних стилях.

      Існують два найбільш важливі засоби професійного юридичного стилю. По-перше, він повинен  зробити “правову матерію” більш  чіткою і незабутньою, активізуючи  увагу читача для здійснення ретельного аналізу. По-друге, стиль юридичного письма створює сприятливу атмосферу задоволення читача сприйняттям прочитаного, спонукаючи його витратити на це деякий час.

      Таким чином, мова права, залишаючись частиною національного літературної мови, як комплексне поняття охоплює декілька видів:

      а) мова юридичної науки, літератури і  освіти;

      б) мова правових текстів, складовими якої є мова законів і підзаконних  нормативних правових актів, мова правозастосовних актів, мова інтерпретаційних актів  і т.д.

      Таким чином, мова юриста, як правило, повинна передавати знання, сприяти переходу їх у переконання. Вона повинна вчити, виховувати, мати мету вплинути на особистість і колектив, на їхній настрій, думки, інтереси, поведінки та почуття. Для досягнення цілей усного виступу працівникові юридичної праці потрібна висока мовна і розумова культура. Його мова за змістом повинна бути науковою, відповідати правовим нормам, а за формою - логічною, яскравою, образною.

      Юристу  потрібно вміло пов'язувати зміст  свого виступу з життям, враховувати  стан і запити слухачів його людей, користуватися різними мовними  засобами виразності (паузи, інтонації, наголоси і т.п.). Успіх такого вступу залежить і від його знань, професійного досвіду, щирості, вільного володіння матеріалом, самовладання, витримки, правильного зовнішнього вираження своїх почуттів.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Балтаджи П.М. До проблеми використання деяких термінів у мові офіційного документу/П.М.Балтаджи//Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2004. – № 2. – с.8–12;
2. Балтаджи П.М. Мова як засіб оптимізації правового регулювання / П.М. Балтаджи // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. – Вип. 25. – Одеса : Юрид. літ., 2005. – с.79–83;
3. Балтаджи П.М. Мова правових актів як показник правової культури суспільства / П. М. Балтаджи // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 31. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – с.24–27;
4. Балтаджи П.М. Юридична техніка правозастосовних актів / П. М. Балтаджи // Південноукраїнський часопис. – 2006. – № 2. – с.68–70;
5. Балтаджи П.М. До мовного питання в юриспруденції / П. М. Балтаджи // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 36. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. – с.97–101;
6. Балтаджи П.М. Мова правових актів: реалії та перспективи / П. М. Балтаджи // Віче. – 2007. – № 18. – с.53–55;
7. Балтаджи П.М. До питання вдосконалення юридичного тексту як форми вираження права / Балтаджи П.М. // Наукові записки. Серія «Право». – Вип. 6. – Острог : Вид-во нац. ун-ту «Острозька академія», 2005. – с.10–14;
8. Артикуца, Н.В. Мова права у її функціональних різновидах / Н.В. Артикуца // Сьогодення українського мовного середовища /АПН України, Ін-т вищої освіти, Від. теорії та методології гуманітю освіти ; [упоряд. Мороз Л. З.]. – К. : [Кіровоград. вид-во], 2008. – с.23-32;
9. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Ж.-Л. Бержель ; пер. с фр. – М. : NOTA BENE, 2000. – 576с.;
10. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права: академічний курс / підручник за ред. Зайчука О.В., Оніщенка Н.М. // К.: Юрінком Інтер., 2006.-305с.;
11. Копейчикова В.В. Загальна теорія держави і права. К.: Юрінком, 1997.- 320с.;
12. Керимов Д. А. Законодательная техника: науч.-метод. и учебн. пособие / Д. А. Керимов. – М. : Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – 127с.;
13. Мирошников Е. Г. Ясность и точность как требования к языку закона / Е.Г.Мирошников // Проблемы юридической техники : сб. статей / под ред. В. М. Баранова. – Н.Новгород, 2000. – с.212-220;
14. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства / В.С. Нерсесянц // М. – 2000. –426с.;
15. Погребняк С.П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика) : монографія / С. П. Погребняк. – Х.: Право, 2008. – 240с.;
16. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Посіб. для студентів спеціальності ‘‘Правознавство’’.-Вид. 2-ге зі змінами й доповнен.

П.М. Рабінович / -К., 1994.-с.145;

17. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / Пер. з рос. – Х.: Консум, 2001. – 656с.;
18. Ушаков А.А. Понятие юридической техники и ее основных проблемах. / А.А.Ушаков. – Пермь. - 1961. – с.81 – 83;
19. Черданцев А.Ф. Теория государства и права / А.Ф. Черданцев // М. - 2001. - 336с.
20. Чемес В. Правнича мова і українське суспільство / В. Чемес // Нариси з законопроектування. – Оттава, 1999. – с.27-63.;
21. Хижняк С. П. Правовая терминология и проблемы ее упорядочения / С. П. Хижняк // Правоведение. – 1990. – № 6. – с.67-71.;
22. Язык закона / под ред. А. С. Пиголкина. – М.: Юрид. лит, 1990. – 192с.;
23. dilomova.org.ua;
24. uk.wikipedia.org.