Самосвідомість особистості і її життєвий шлях

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

         КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  БОРИСА ГРІНЧЕНКА

                                       ІНСТИТУТ ЛЮДИНИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІНДЗ

Самосвідомість особистості і її життєвий шлях.

 

 

 

 

Виконала:

Студентка групи: СПб-2-12-4.Од

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

1. Вступ
2. Самосвідомість особистості.
1. Етапи формування самосвідомості;
2. Прояви самосвідомості;
3. Фунції самосвідомості;
4. Образ «Я»
5. Самооцінка;
3. Життєвий шлях людини з погляду психології.
1. Варіанти життєвого шляху;
2. Пошук сенсу життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальнічть теми:  Що таке самосвідомість особистості? Що є її життєвим шляхом? Чи не найважливіше питання, яке тільки можна підняти. Чому трапляється, що людина в барвистому буревії життя, раптом губить себе, підкорюється якимсь випадковим факторам, і дозволяє їм керувати власним життям. А багато хто і взагалі забув, що є найпершим господарем свого життя.

Відповідь криється в самосвідомості. Тому обрана мною тема, є так актуальна сьогодні, і гадаю, буде актуальна завжди. Буде актуальна, тому що тільки самосвідомість, а саме поступове пізнання, крок за кроком, своєї особистості дозволить людині будувати свій життєвий шлях, дозволить обирати, а не підкорятися. Немає загальної формули, є методи дослідження, є поради і настанови, і є бажання. Тоді можна йти, зануритися в глибокий і загадковий світ власної свідомості.

Мета:

• Дослідити проблему самосвідомості особистості, рівня свідомості суспільства в цілому;
• Визначити і обґрунтувати основні проблеми та причини несвідомості людей. Розглянути методи вирішення проблем з підвищення рівня самосвідомост;
• Узагальнити викладений матеріал, зробити його легким для сприймання.
• Проаналізувати і зробити певні висновки з питання самосвідомості та пошуку життєвого шляху.

Усвідомлюючи закономірності життєдіяльності та життєвого шляху,людина може краще уявити собі оптимальний варіант власного розвитку, визначити свій життєвий шлях. Розуміння ролі особистості в плануванні та здійсненні життєвого шляху сприяє більш відповідальному ставленню до нього, прагненню ставити серйозні життєві цілі і досягати їх здійснення.  
У даній роботі будуть розглянуто загальний теоретичний підхід психології до проблеми життєвого шляху. Зокрема такі питання як варіанти життєвого шляху і пошук сенсу життя. Так само будуть представлені погляди вітчизняних і зарубіжних психологів на дану проблему. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Самосвідомість особистості

Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об´єктів. Фокус свідомості може бути спрямовано і на самого суб´єкта, на його власну діяльність, його внутрішній світ. Таке усвідомлення людиною самої себе отримало в психології статус особливого феномена - самосвідомості.

САМОСВІДОМІСТЬ - це здатність людини усвідомити саму себе, своє «Я», свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання.

На відміну від свідомості, самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість - знанням людини про саму себе. Якщо свідомість орієнтована на весь об´єктивний світ, то об´єктом самосвідомості є сама особистість. У самосвідомості вона постає і як суб´єкт, і як об´єкт пізнання. 

Етапи формування самосвідомості

Самосвідомість не є вродженою характеристикою людини, а формується_поступово, проходячи наступні етапи:

Самовідчуття характерне для дітей першого року життя, зароджує самосвідомість і проявляється у спроможності немовляти фіксувати відчуття, що ідуть з власного організму і виражають його потреби.

Самосприймання виявляється з раннього віку (близько трьох років) через спроможність дитини впізнавати свій зовнішній фізичний образ (наприклад, на фото чи в дзеркалі) та називати себе займенником "Я".

Саморозуміння - прості форми надання собі певних характеристик з'являються ще в дошкільному віці (близько 4-х років) - діти вже знають свою стать, позначають себе як хорошу чи погану дитину залежно від власних вчинків та реакції на них значимих дорослих. Впродовж всього подальшого життя людина все більше вивчає себе, однак через власні зміни цей процес є динамічним.

Прояви самосвідомості

Самосвідомість проявляється у людини як процес та результат психічної діяльності. Як процес розгорнутого у часі вивчення людиною себе самосвідомість у психології називається самоусвідомленням,  а як результат утримання, переробки та використання інформації стосовно себе - Я-концепцією.

Відомо, що уявлення людини про себе соціально детерміновані. Оточуючі люди, суспільні норми і цінності відіграють роль дзеркала, в яке дивиться кожен з нас, вибудовуючи своє "Я".

Безперечно дані умови будуть здійснювати вплив на формування Я-концепції кожної людини, однак поряд з цим не слід забувати і про неповторність, унікальність кожного з нас, які потребують індивідуального розвитку.

Як компонент психіки людини самосвідомість несе певне навантаження, що виражається в функціях.

"Я є те, чим визнають  дану людину оточуючі".У. Джемс.

Функції самосвідомості:

1)  Пізнавальна – накопичення  інформації про власні якості.

2)  Оцінкова – формування  ставлення до власних якостей.

3) Регулятивнв – побудова власної  поведінки на основі знань  та ставлень щодо себе.

4) Захисна – послаблення або  й усунення травмуючих негативних  емоційних переживань у психіці  людини.

Загалом робота цих функцій є корисною, позитивною для людини, однак може мати і негативні наслідки. Відповідно до цих функцій самосвідомість людини поєднує в собі певні компоненти, тобто її структура вміщує:

• Образ «Я»;
• Самооцінка
• Рівень домагань
• Психологічний захист

Образ "Я" - центральний компонент самосвідомості. Основою для функціонування всієї самосвідомості виступає образ "Я" - її центральний компонент.

Образ "Я" - це система уявлень та знань людини про свої власні особливості, ознаки та якості. До складу образу "Я" входять наступні компоненти:

• біографічні дані (дата народження, призвище,ім’я, по батькові, освіта)
• фізичні та зіологічні дані (зріст, вага, стать, група крові тощо)
• психологічні дані (тип темпераменту, риси характеру, спрямованість) Образ "Я" має динамічний характер через зміни, що постійно відбуваються в людині та процес їх пізнання і виявляється в таких категоріях:
• Я – фантастичне – той образ майбутньої особистості, якого людина може досягнути, якщо обставини складуться найбільш сприятливо.
• Я – ідеальне – перспективний образ себе в майбутньому, мета для само досягнення.
• Я – реальне – ті особливості, якими людина володіє на теперішній момент

Ці вияви теж мають змінний характер - коли людина досягає образу свого майбутнього, Я-ідеальне перетворюється у Я-реальне, і у неї формується нова мета для саморозвитку (нове Я-ідеальне)

 Самооцінка

Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей. Самооцінка має комплексний характер, оскільки розповсюджується на різні появи особистості - інтелект, зовнішні дані, успішність у спілкуванні тощо. Вона також є динамічною, так як може змінюватись впродовж життя. Залежно від того, як самооцінка, що має суб'єктивний характер, співвідноситься з реальними проявами людини, вона поділяється на види:

• Адекватна самооцінка - та, що відповідає реальності.
• Неадекватна самооцінка - коли людина себе неправильно оцінює.

Життєвий шлях людини з погляду психології

Перше систематичне вивчення закономірностей життєвого шляху було зроблено Ш. Бюлер та її співробітниками у Віденському психологічному інституті в 20-30-і рр.. На великому емпіричному матеріалі нею було встановлено, що, незважаючи на індивідуальне своєрідність, існують закономірності в термінах настання оптимумів життя залежно від співвідношення духовних, «ментальних», і біологічних, «вітальних», тенденцій. Були виявлені також різні типи життєвого розвитку особистості. Ш. Бюлер була розроблена ідеалістична концепція розвитку людини як процесу поступового становлення і зміни духовних цільових структур самосвідомості. Ідеї та емпіричні дослідження Ш. Бюлер сприяли оформленню екзистенціальної психології на Заході.

Варіанти життєвого шляху

За гіпотезою В. Н. Дружиніна, «існують незалежні від індивіда, винайдені людством і відтворенні в часі життя варіанти життя. Людина залежно від конкретних обставин може вибрати той чи інший варіант, але варіант життя може бути йому нав'язаний. Ступінь свободи індивіда і міра тиску на нього зовнішнього світу - соціального середовища - залежать від конкретних історичних умов. Поняття «варіант життя» є цілісною психологічною характеристикою індивідуального буття і визначається типом ставлення людини до життя. Варіант життя формує людську особистість, «типізує» її. Індивід перетворюється на представника «життєвого особистісного типу». Таким чином, під варіантом життя розуміється якісно-визначений спосіб здійснення особистістю свого життєвого шляху. Причому в цьому способі інтегруються певні цінності і смисли життя з інструментальними стратегіями їх досягнення. У такому трактуванніпоняття «варіант життя» є синонімом усталеного терміна "життєвий сценарій". В якості самостійних варіантів виділяються типи життя: «життя починається завтра», «життя як творчість», «життя як досягнення», «життя є сон», «життя за правилами», «життя - трата часу» і «життя проти життя» . Незважаючи на деяку художність в цих назвах, за ними ховається цілком певна психологічна реальність.

«Життя починається завтра» - це варіант життя, у якому особистості відводиться пасивна роль мрійника. Людина, що реалізує цей варіант, звичайно має масу планів на майбутнє і гарне почуття часової перспективи, але до практичного втілення задуманих заходів справа не доходить. Особистість постійно відкладає на завтра здійснення важливих справ, бере нескінченні відстрочки по виконанню життєвих зобов'язань. У кінцевому підсумку підготовча фаза життєвого шляху неадекватно розтягується в часі, а часу на справжнє життя фактично не залишається. Це вічне дитячий стан. Фінал людини, що живе таким життям, сумний: нею володіють відчай і досада за марно розтрачені роки. 

«Життя як творчість» - це варіант життя, у якому особистості відведена роль експериментатора, що ставить досліди над своєю долею. Життєвий шлях творчої особистості відхиляється від нормативних моделей життя, нерідко представляється бунтом проти усталеного способу життя. Насправді за творчістю і бунтарством особистості ховається внутрішнє неприйняття життєвої дійсності, прагнення уникнути гірких розчарувань у житті. Особистість, яка обрала цей варіант життя, найчастіше веде богемне життя і зверхньо поглядає на інших людей. Сенс її творчості - показати марність і нікчемність зусиль, спрямованих на досягнення зовні комфортною, респектабельне життя. Основна ставка робиться на перетворення життя внутрішнього, на очищення душі. 

 «Життя як досягнення» - це варіант життя, в якому особистість виступає в ролі «людини дії», «людини, яка зробила себе». Основна психологічна особливість даного варіанту життя полягає у знеціненні сьогодення і «фетишизації» майбутнього. Людина жертвує справжнім для того майбутнього, яке маячить на горизонті. Час життя розглядається як ресурс для реалізації максимальної кількості цілей, що обіцяють краще життя. Найбільш яскраві зразки даного варіанту життя поставляє західна цивілізація, яка виховує своїх членів в дусі культу досягнень. Найбільш типові в цьому відношенні кар'єристи, прагматики і трудоголіки. 

 «Життя є сон» - це варіант життя, центральною характеристикою якого є догляд особистості від реалій життя в ілюзорний світ переживань. Людина, що культивує даний варіант життя, веде споглядальний, пасивний спосіб життя. В. Н. Дружинін описує даний стан як своєрідний «психологічний анабіоз». Дуже часто цим варіантом життя супроводжує вживання наркотиків і інших психотропних речовин, за допомогою яких досягається ефект дереалізації. Це відчуття нереальності «зовнішнього» життя і одночасно відчуття реальності єдино бажаного «внутрішнього» життя ». Даний варіант життя дуже популярний в східних культурах і релігіях, які сповідують принцип невтручання у природний хід життя, наприклад, у дзен-буддизм.