Психологічні підходи до вивчення феномену ідентичності.

У психоаналітичному напрямку еволюція ідей ідентичності здійснювалась в руслі Его-психології. Х. Хартманн спробував дати відповідь на питання, що таке “Я”, як воно структуроване і як функціонує у взаємодії із соціальним оточенням індивіда, які області “Я” не зачіпаються конфліктами. Для цього він розводить поняття “Его” – як психічної підструктури з функціями саморегуляції й адаптації до оточення — і “Я” (селф, Самість) – як сукупності психічних репрезентантацій власної особистості, безпосереднього самовідчуття й переживання особистістю своєї цілісності [цит. за 6].
Е. Джекобсон використовувала у якості синонімів поняття: “почуття ідентичності”, “самоусвідомлення”, “самовідчуття”. Вона вважала критерієм сформованості ідентичності здатність “Я” визнавати всю цілісність власної психічної організації (незважаючи на її зростаючу структурованість, диференційованість і складність) як зв’язну єдність, що на кожному щаблі розвитку має певну організацію й часовий континуум [цит. за 6].