Иван Виговський

ОСОБИСТІСТЬ

Іван Виговський походив із старовинного роду української православної шляхти. Освіту набув у Києво-Могилянській академії. Знав кілька мов, зокрема латину. Національно-визвольна війна застала Виговського на польському боці - він був ротмістром кварцяного війська. Під час Жовтоводської битви потрапив до татарського полону. Тричі тікав, тричі його ловили ординці та, напевно, стратили б, якби не Богдан Хмельницький, який викупив Виговського з неволі. Незабаром став генеральним військовим писарем і найближчим сподвижником Хмельницького. Був упорядником реєстру 1649 р., співавтором багатьох універсалів і листів гетьмана. Протягом 1648 р. Виговський розбудував адміністративний і дипломатичний штаб Хмельницького, своєрідне міністерство зовнішніх і внутрішніх справ - Генеральну військову канцелярію. Очолюючи її аж до смерті гетьмана, незмінний генеральний писар був утаємничений у найсекретніші справи. Як писав один із сучасників, "...жоден полковник не знав, що думав Хмельницький, - один лише Виговський.". Виговський був гнучкішим, ніж Хмельницький, і це створювало додаткові можливості для дипломатичних комбінацій.

Обрання гетьманом Івана Виговського

Ще за життя Богдана Хмельницького, 5-11 квітня 1657 р., Старшинська рада внесла ухвалу про передачу влади після смерті гетьмана його 16-річному синові Юрію.

Втілення тієї ухвали в життя означало б запровадження спадкоємності гетьманської влади, тобто встановлення в Україні монархічної форми правління.

• Одначе після смерті гетьмана Хмельницького ситуація змінилася. 23-26 серпня в Чигирині відбулася Старшинська рада, на якій гетьманом, до повноліття Юрася Хмельницького, було обрано генерального писаря Івана Виговського.

Зовнішня політика Івана Виговського

• У зовнішньополітичній діяльності новообраний гетьман прагнув продовжувати політику Богдана Хмельницького, спрямовану на досягнення цілковитої незалежності Української держави та зміцнення її міжнародного авторитету.
• Уже на Генеральну козацьку раду в Корсуні 25 жовтня 1657 р. прибули посли Швеції, Польщі, Австрії, Туреччини, Криму, Трансильванії, Молдавії, Валахії.
• Там було остаточно оформлено договір зі Швецією. Він передбачав створення українсько-шведського військово-політичного союзу, який мав забезпечити незалежність і територіальну цілісність України.
• Рада ухвалила також відновити союзи з Туреччиною і Кримським ханством та укласти перемир'я з Польщею.
• Водночас гетьман Виговський намагався уникнути ускладнень у відносинах із Москвою.
• До царя було відправлено посольство з повідомленням про обрання нового гетьмана.
• У Москві довго зволікали з визнанням Виговського гетьманом, вимагаючи від нього багатьох поступок, насамперед введення до найбільших міст - Переяслава, Ніжина й Чернігова московських залог на чолі з воєводами.
• Це дало б змогу Москві втручатися у внутрішні справи України та обмежило б її не залежність. Вимагалося також проведення повторних виборів за участю царських представників.
• Виговський мусив погодитися з царськими вимогами, сподіваючись, що на тому зазіхання Москви припиняться.
• Після лютневої ради 1658 р. у Переяславі, яка підтвердила обрання Виговського гетьманом, воєводи отримали дозвіл прибути в Україну.

Внутрішня політика Івана Виговського

• Своєю внутрішньою політикою Іван Виговський прагнув задовольнити передусім інтереси старшинської верхівки та української покозаченої шляхти, тобто діяв, як більшість володарів західних держав.
• Щедрі дарунки земельних наділів і привілеїв можновладцям спричинили невдоволення незаможного козацтва й селянства. Зростанням внутрішнього напруження скористалися полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам прагнув гетьманської булави, та запорозький отаман Яків Барабаш.
• За підтримки Москви вони організували заколот, розбили під Полтавою загони полковників Івана Богуна та Івана Сербина й оволоділи територією Полтавського та Лубенського полків.
• Заклики гетьмана покласти край громадянській війні не діяли, тож Виговський мусив ужити рішучих заходів. У травні 1658 р. гетьманське військо розбило під Полтавою загони заколотників. Пушкар загинув у бою, а Барабаша взяли в полон і стратили.
• Після придушення заколоту московський уряд відверто втручався в українські справи, надаючи противникам гетьмана матеріальну підтримку.