Граматична форма слова

У тих мовах, де немає артиклів, значення означеності/ неозначеності виражається лексично і контекстуально. Наприклад, в українській мові для цього використовують вказівні займенники цей, ця, це, ці, той, та, те, ті, частки тільки, ще (Тільки учитель цього не знав. Ще чашку!), неозначені займенники якийсь, якась, якесь, якісь, прикметники певний, цілий, невідомий, незнайомий, числівник один, порядок слів (перед присудком - означеність, після - неозначеність: Хлопчик вийшов на вулицю; На вулицю вийшов хлопчик), фразовий наголос (Ось зошит; Ось зошит). Найсильнішим засобом вираження значення означеності/неозначеності є контекст. Як бачимо, в українській мові категорія означеності/неозначеності є не граматичною, а поняттєвою, оскільки тут немає морфологічних засобів її вираження.

5)класифікація словосполучень 
Словосполучення класифікуються за будовою, за значенням, за морфологічною характеристикою опорного слова. 
1.3а будовою словосполучення поділяються на прості і складні.У вільних словосполученнях зберігається лексичне і граматичне значення ком­понентів, кожний з яких виступає окремим членом речення, наприклад: запашна 
квітка, пухка земля, літній день, гортати сторінки.У нечленованих сполученнях слів лексична самостійність компонентів втрача­ється, вони виступають одним членом речення, наприклад: біле золото, біла гарячка, 
Азовське море, Леся Українка, не приведи Господи.Прості словосполучення складаються з двох компонентів (повнозначних слів або сталих словосполучень) — головного і залежного: зелене листя, вийти з класу, слухати 
уважно.Складні словосполучення складаються із стрижневого слова та двох чи більше 
повнозначних слів: дотримання мовних норм, музика нашого часу, буду вступати до 
університету. 
2. За опорним словом — морфологічною характеристикою стрижневого 
компонента — словосполучення поділяються на іменникові — голос поета, при- 
Синтаксис як розділ граматики кметникові — чисті руки, числівникові — три роки, займенникові — я з вами, дієслівні —навчатися в гімназії, прислівникові — вдвічі більше. 
Займенники та числівники в ролі опорного слова повторюють зв’язки переважно іменників або прикметників, наприклад: він із нею-хлопець із дівчиною; перший ряд —передній ряд. 
3. За характером синтаксичних відношень між компонентами словосполучення 
поділяються на: 
• атрибутивні, в яких стрижневе слово називає предмет, а залежне — його ознаку,відповідають на питання який? яке? які? учень (який?) уважний, мрія(яка?) поїхати, голоси (чиї?) дитячі; 
• об ‘єктні, в яких стрижневе слово називає дію, а залежне — об’єкт, на який вона спрямована (дібрати слова); відповідають залежні слова на питання непрямих відмінків: виконати (що?) вправу, гордитися (ким?) батькам, написаний (чим?) олівцем, дякувати (кому?) другові 
• обставинні, в яких стрижневе слово називає дію, а залежне — її обставини (йти додому); залежні слова відповідають на питання обставин: прийти (куди?) додому, перебуває (д е ?) в аудиторії, прийшов (з якою метою?) працювати, 
не розібрав (чому?) спросоння. 
Увага! До означальних відносять також словосполучення, які виражають апозитивні відношення: стрижневе слово називає предмет, а залежне є прикладкою (хлопець-козак):; відповідають на питання який? яке? яка?: хлопець (який?) козак. 
Відмінність від слова  і речення 
Між словосполученням і реченням існують істотні відмінності: 
а) словосполучення — номінативна одиниця, речення — комунікативна, тому слово­ 
сполучення входить у комунікативну систему тільки через речення; 
б) словосполучення характеризується інтонацією називання, а речення -повідом­ 
лення; 
в) реченням може виступати й один повнозначний компонент, а словосполучення 
складається як мінімум із двох; 
г) у реченні реалізуються три основні типи синтаксичного зв’язку — предика­ 
тивний, підрядний і сурядний, у словосполученні — підрядний і сурядний. 
Однак не всі сполучення слів у реченні є синтаксичними словосполученнями. 
Зокрема, не є словосполученнями предикативне ядро речення (Ліс шумить, Робіт­ 
ники працюють, Трава зелена)’, аналітичні форми прикметників і дієслів (більш зна­ 
чущий, буду писати)-, синтаксично нерозкладні конструкції і фразеологізми (Кривий 
Ріг, Новий Буг, гарбуза дати, тримати камінь за пазухою). 
Синтаксичні зв'язки як засоби вираження синтаксичних відношень. 
1. Синтаксичні зв'язки

Синтаксичні одиниці-конструкції звичайно складаються з двох або більше компонентів, які перебувають у відповідному синтаксичному зв'язку. Синтаксичні зв'язки у свою чергу корелюють із семантико-синтаксичними відношеннями між компонентами синтаксичних одиниць, формально їх виявляють. Тому синтаксичний зв'язок, або формальний граматичний стосунок між компонентами синтаксичної одиниці, виражений мовними засобами, становить одне з вихідних і фундаментальних понять синтаксису.

У синтаксичних одиницях-конструкціях певним синтаксичним зв'язком поєднано компоненти різної природи. Можна кваліфікувати ці компоненти як синтаксичні одиниці меншого рангу стосовно відповідної синтаксичної одиниці вищого рангу, в межах якої реалізується синтаксичний зв'язок. У рамках синтаксичних одиниць вищого рангу синтаксичними одиницями меншого рангу:

1) міні-рангу синтаксичний  зв'язок може здійснюватися між  синтаксичною одиницею + мінімальною  синтаксичною одиницею;

2) словосполученням + мінімальною синтаксичною одиницею;

3) простим реченням + простим реченням;

4) мінімальною синтаксичною  одиницею + простим реченням;

5) простим реченням + складним реченням;

6) складним реченням + складним реченням.

1. Поєднується мінімальна  синтаксична одиниця з іншою  мінімальною синтаксичною одиницею  в межах як речення, так і  словосполучення. Ці поєднання трапляються  у чотирьох випадках: а) опорна  мінімальна синтаксична одиниця  являє собою слово (лексему), яке  у зв'язку з цим може входити  до складу поєднань «мінімальна  синтаксична одиниця + мінімальна  синтаксична одиниця» у будь-якій  із своїх форм, а залежна мінімальна  синтаксична одиниця — форма  слова, тобто її закріплено в  конструкції тільки в якійсь  одній граматичній формі: малювати (малюю, малюєш, малює, малював, малюй, малював би..,) картину; б) опорна мінімальна синтаксична одиниця й залежна мінімальна синтаксична одиниця є словами (лексемами), тобто вживаються в будь-якій формі: вишневий садок, вишневого садка, вишневому садкові...; в) взаємозалежні головні члени речення — підмет і присудок утворюють поєднання двох мінімальних синтаксичних одиниць, у якому присудок є словом (лексемою), а підмет—спеціалізованою формою слова (називним відмінком іменника):Закучерявилися хмари (П. Тичина); Помирають майстри (І. Драч); г) мінімальна синтаксична одиниця (форма слова) поєднується з мінімальною синтаксичною одиницею (формою слова) у сурядних словосполученнях: тиша і грім, з любов'ю й ненавистю.

2. Поєднується опорне  елементарне словосполучення з  мінімальною синтаксичною одиницею  в неелементарних словосполученнях  типу мій рідний край, нова сільська школа. У цих неелементарних конструкціях від елементарного словосполучення залежить слово (лексема). Залежність слова (лексеми) від словосполучення має такий вигляд:

3. Просте речення  поєднується з одним або декількома  простими реченнями тільки у  складному реченні: Поволі темнішає поле й до місяця сяє в росі, та очі мої вже ніколи сльозами не блиснуть красі (Т. Осьмачка); Сходяться друзі в саду, запальні садоводи, Дим цигарок у повітрі, як хмарка, повис, В'ються стовпи комарів — знак тепла і погоди, Щебетом повен пташиним зволожений ліс (М. Рильський).

4. Складне речення  утворено поєднанням опорної  мінімальної синтаксичної одиниці  з простим реченням. Тут відбито  здебільшого особливості організації  прислівних складнопідрядних речень. Назвемо два різновиди таких  складнопідрядних речень: а) опорною  мінімальною синтаксичною одиницею  в головній частині складнопідрядного  речення виступає будь-який іменник, а підрядна частина підпорядковується  цьому іменникові за допомогою  сполучних слів який, котрий, чий, що та ін. Отже, маємо конструкцію «слово (лексема) + просте речення»: Прижмурюючись, молодиця дихала димом і чадом, які були гіркіші, ніж полини, й дивилася на обгорілу вишню (Б. Харчук); б) опорна мінімальна синтаксична одиниця (переважно дієслово, форма вищого ступеня порівняння прикметників і прислівників) валентно пов'язана з підрядною частиною: Навік я взнав, що Ти не Гнів,— Лиш Сонячні Кларнети(П. Тичина) ; Вночі собор ніби ще величавіший, ніж удень (О. Гончар); / важче в спогадах пройти життя, Ніж просто бути молодим і жити (Д. Павличко). Від цих складнопідрядних речень потрібно відрізняти складні речення, де мінімальна синтаксична одиниця (присудок) є опорною лише з семантичного погляду, а з формально-синтаксичного боку вона перебуває у двобічному синтаксичному зв'язку з простим реченням у ролі підмета, напр.: Адже давно відомо вже, що сила страждання вимірюється не так гнітом зовнішніх обставин, як глибиною потрясіння (О. Довженко) .

5. Поєднання простого речення зі складним реченням буває в складних неелементарних реченнях, у яких просте речення залежить від складного або, навпаки, складне речення залежить від простого: Коли копають картоплю, тихо співають дівчата, Озимина витикає свіжозелені голки, В гості запрошує всіх біла над річкою хата, Діти несуть у школу завиті в хустини книжки (М. Рильський); Вася Багіров з досвіду знав, що коли почався такий наступ, то батальйон, рано чи пізно, піде вперед (О. Гончар). У першому складному неелементарному (багатокомпонентному) реченні підрядний сполучник коли підпорядковує просте речення Копають картоплю безсполучниковому багатокомпонентному складносурядному реченню Тихо співають дівчата, Озимина витикає свіжозелені голки, В гості запрошує всіх біла над річкою хата, Діти несуть у школу завиті в хустини книжки. У другому неелементарному складному реченні від простого речення Вася Багіров з досвіду знав залежить складнопідрядне речення Коли почався такий наступ, то батальйон, рано чи пізно, піде вперед. На залежність складнопідрядного речення від простого речення тут указує асемантичний сполучник що.

6. Поєднання складного  речення зі складним реченням  маємо в неелементарних складних  реченнях розгорнутої будови: Юля вдивлялася в обличчя хлопця, яке здавалось їй у темряві загадковим і незнайомим, а сам Віктор був ніби іншим Віктором, якого вона досі не знала (О. Донченко).

Синтаксичні зв'язки в простому реченні, складному реченні та у словосполученні якоюсь мірою збігаються, але водночас великою мірою розрізняються характером поєднуваних компонентів, домінуванням певного типу синтаксичного зв'язку, а також його відсутністю в деяких синтаксичних одиницях-конструкціях.

Синтаксичним зв'язкам притаманна сукупність засобів їх вираження. Ці засоби розподіляються залежно від природи синтаксичних одиниць. Сучасна українська мова як мова аналітично-флективної будови, але з домінуванням флективних ознак має для вираження синтаксичних зв'язків такі засоби: 1) численні відмінкові закінчення іменників, закінчення відмінків, роду й числа прикметникових слів, закінчення особи, числа й роду дієслів, напр.: Думами, думами — наче море кораблями, переповнилась блакить Ніжнотонними (П. Тичина); Радуйся, дівчино, болем кохання, Смутком цілування до зомління, Голосом матері в серці твоєму — Кільчику ясному в тьмі чорнозему (Д. Павличко); 2) сполуки прийменників із закінченнями непрямих відмінків іменника, напр.: Весна підніме келихи тюльпанів,— за небо вип'ю і за дві сосни! (Л. Костенко); Шлях був довгий — через рідну землю, через рідні води (Б. Харчук); 3) сполучники (та їх функціональні еквіваленти — сполучні слова), що найчастіше використовуються для вираження синтаксичних зв'язків у складному реченні, а просте речення і словосполучення є для сполучників похідними від складного речення конструкціями, напр.: А якщо людськості зла доля присудила Діждатися колись життя свого кінця, То буде на землі остання могила — Останнього співця (Олена Пчілка); Із заходу, з-під хмари, погнало враз курявою, на півнеба закушпелило рудим, і одразу й заводи, і Дніпро, й мости окутало якоюсь тривогою, сутінню вітряною... (О. Гончар); Неначе дзеркало прозоре В обводі ясно-золотім, Азовське відбивало море Хмарки, що линули над ним (М. Рильський); Повітря нічне до рання з неба текло й ряхтіло (Д. Павличко); 4) порядок слів, який, зокрема, «розрізняє» напрямок синтаксичного зв'язку, вказуючи на залежність валентно не пов'язаних членів речення від підметово-присудкової основи речення або від опорного слова, пор.: Три дівчини, студентки-агрономи Йшли взимку по доріжці лісовій (М. Рильський) і Ходіння взимку по доріжці лісовій дуже подобалося студентом. У першому реченні компонент взимку залежить від підметово-присудкової основи з усіма її прислівними зв'язками Три дівчини, студентки-агрономи Йшли по доріжці лісовій, а у другому — від опорного іменника ходіння. Показником прислівної залежності компонента взимку є його постпозиція щодо віддієслівного іменникаходіння; 5) інтонація, що допомагає в мовленні членувати висловлення відповідно до наміру мовця на різні, поєднані певним синтаксичним зв'язком угруповання. Наприклад, у реченніУже підняв скрипаль страшний смичок вичленовують за допомогою інтонації одне з двох можливих іменникових словосполучень: або словосполучення скрипаль страшний, де прикметник залежить від іменника скрипаль, або словосполучення страшний смичок, у якому прикметник підпорядковується іменникові смичок. Ще один характерний випадок. За відсутності експліцитного (тобто сполучникового) вираження сурядності в безсполучниковому складносурядному реченні та простому ускладненому реченні з однорідними членами на передній план висувається інтонація переліку, напр.: Чисті в любові, засмаглі в труді, Пісню дівчата ведуть молоді, Сонце осіннє по-літньому блиска, Радує матір ласкава колиска (М. Рильський); Тріщали, кололися, ламаючись, крижини (Б. Харчук). У вираженні синтаксичних зв'язків нерідко беруть участь декілька перерахованих вище різнорідних засобів. З-поміж них вирізняється один основний, а інші засоби стають супровідними.

Важливим питанням синтаксичної теорії є визначення типів і форм синтаксичних зв'язків. Це питання вчені розв'язують по-різному. Останнім часом в україністиці накреслилися функціональні підходи до розрізнення типів і форм синтаксичних зв'язків, а також морфологізованих і неморфологізованих способів їх вияву.