Топонімія і гідронімія Лисянського району Черкаської області

2.6. Топоніми, утворені за допомогою форманта -инці.

  Цікавими для розгляду є  назви, утворені суфіксом –инці: Журжинці, Почапинці, Смільчинці, Хижинці, Шестеринці.

Назву Журжинці дослідник В. Щербатюк виводить від іменника на позначеня роду занять джура, адже у пам’ятках засвідчена інша назва – Джурджинці або Джуринці. Джура – це зброєносець у козацької старшини у XVI-XVIII ст. [СУМ; ІІ; 318], а, оскільки, перша згадка про село відноситься до 1480 року, цілком ймовірно, що це могло бути поселення, де проживали люди цього роду занять. Співставляючи назви Джуринці, Джурджинці та Журжинці В. Щербатюк доходить до такого висновку, що “у назві Джуринці не вистачає двох звуків ДЖ, щоб стала назва Джурджинці. Пояснити це можна таким чином, що ці звуки не завджи були зручними при вимові поселення і при розмові випадали. Тому, можливо, дослідники і самі мешканці їх просто тне вживали у назві села. Звідси і назва нинішня не Журджинці, а Журжинці.” [7; 38] Варіанти Дж – Ж на початку слова пояснюється тим, що в українському діалекті функціонують такі варіанти цього слова: жура, цюра, чура, журим, джурило. [ЕСУМ; ІІ; 54]

  Почапинці. Цей ойконім утворений від інфінітива почапати – синонім до слова йти, із значенням – нетвердо ступати, йти непевною ходою. Його засновники – жителі поселення Могила, розташованого неподалік, - поступово переселилися на територію сучасного поселення. Згодом переселенців почали називати почапинцями – прийшлими людьми. Словотвірний формант - -инці виражає у даному випадку ознаку окремої групи людей, тому й утворює множинний іменник.

  Сучасне село Смільчинці раніше називалося Смольчинці. Зміна о на і очевидно пов’язана із перебуванням цього звука у закритому складі. Твірна основа – іменник смільчак – назва індивідуальної психологічної ознаки людини – сміливості.[1; 1154]

  Від субстантивованого прикметника, що позначає індивідуальну психологічну ознаку людини твориться також ойконім Хижинці – від хижі люди. За словником хижий – подібний до хижака лютістю, жорстокістю, який прагне наживи, жорстоко визискуючи кого-небудь, діючи як хижак. [1;1342]

  Цікавою є твірна основа  у топоніма Шестеринці. Згідно з етимологічним словником назву слід виводити від відчислівникового іменника шестерик, що  є або запряг із шести коней; або давньоруська міра ваги, об’єму,  ліку і т. д., що містить або нараховує 6 якихось одиниць, а також предмет, який складається з 6-ти частин. [1; 1394]

2.7. Топоніми, утворені за допомогою інших формантів.

  В українській мові суфікс –ищ уживається на означення держаків різних приладів (вудилище), та для означення окремих місць за певними властивими їм ознаками (глинище, базарище), для означення збільшеності, згрубілості, зневаги (носище). [5; 233-234] З допомогою форманту –ищ в останньому значені твориться назва села Будище від буда – невелика покрівля для господарських потреб, для захисту від негоди. [1; 65] 

  У 1929 році на карті Лисянського району з’явився ще один населений пункт – від села Боярка відокремився в окремий хутір куток, який називався Харченкове. У морфемній будові цього топоніма виділяємо два суфікси –енко+ -ов(е). Суфікс –енко є власне українським. З його допомогою утворюються патронімічні (рідше матронімічні) назви синів за ім’ям, професією чи якоюсь властивістю батька (матері), а пізніше й за місцем проживання: Савченко, Коваленко, Харченко. Виникає суфікс –енко у період після занепаду редукованих голосних з –ен+к(о), і тому звук е не змінюється на і. [4; 111] Утворення антропоніма Харченко слід виводити від харчати – те саме, що хрипіти, говорити з хрипом, сипким голосом, [1; 1339] за індивідуальною ознакою людини. Пізніше до антропоніма додається присвійний суфікс –ов. Закінчення –е вказує на граматичну категорію роду – село Харченкове.

2.8. Топоніми, утворені шляхом осново- та словоскладання.

  Основоскладання (композиція) – це поєднання кількох основ слів за допомогою інтерфіксів –о-, -е- (або й без них), у результаті якого утворюються складні слова або композити. У композитах твірними виступають повні основи слів, які співвідносяться із словосполученнями, побудованими за типами підрядного зв’язку (Староконстянтинів) або сполученням компонентів з сурядним зв’язком (Асканія-Нова). [16;172]. На території Лисянщини топонім, утворений таким способом - село Рідкодуб. Поселення Рідкодуб твориться шляхом основоскладання за допомогою інтерфікса –о-. Це третій тип основоскладання – іменник, мотивований сполученням іменника з прикметником [15; 285] У словнику знаходимо слово рідкодубина на позначення рідкого дубового лісу [1; 1033].

 Словоскладання або юкстапозиція (лат. juxta – поряд, біля, positio - місце) – це поєднання кількох слів або словоформ у одному складному слові , наприклад: хата-читальня.[3; 272]

Щоб віднайти ключ до розгадки походження назви Погибляк, дослідники звернулися до легенди про походження поселення. Так, за переказами, поблизу поселення відбувся бій Семена Палія з поляками, у якому всіх ворогів було знищено, та місцевість почала називатися “Погиб-лях”. [12; 131-132]. Тобто ойконім твориться саме шляхом словоскладання двох повнозначних слів – дієслова доконаного виду минулого часу 2-ї особи однини погиб від погибати – переставати жити, вмерти, пропасти // зазнавати руйнування, занепаду, знищення // переставати існувати, зникати [1; 817]; та іменника назви особи за національною приналежністю лях – поляк [1; 501].

2.9. Топоніми, що являють собою словосполучення.

  На території Лисянщини знаходимо  5 топонімів, які за будовою є іменними словосполученнями – Кам’яний Брід, Рубаний Міст, Товсті Роги, Шубині Стави, Червона Зірка.

Назву поселенню Кам’яний Брід дає річка, яка протікає серед кам’янистих скал. У назві відбиваються  особливості рельєфу. Брід через річку став у нагоді, коли війську Семена Палія потрібно було проникнути у середину ворожого війська.

Рубаний Міст. Село розташоване у долині річки Нипавка, по обидва береги. Щоб легше було добиратися до родичів на інший бік, жителі звели (зрубали) дерев’яний міст. Пізніше поселення отримало таку назву.

  Товсті Роги. Назву села пов’язують із символічним значенням слова ріг достатку – символ невичерпного багатства [1; 1033], що пов’язують із багатством населення. Як свідчать історичні джерела, у II половині XIX ст. у селі проживало 776 жителів, 550 з яких польська православна шляхта [12; 277] Товстий – який має велику, значну товщину, дуже наповнений, набитий чим-небудь [1; 1252] підкреслює заможність сільських жителів.

  Червона Зірка. Свою остаточну назву поселення отримало під час Великої Вітчизняної війни, коли невелике село Зірка було майже зруйноване і потопало у крові. Першу назву Зірка дали перші поселенці, які розмістили свої хати у вигляді п’ятикутної зірки.

  Шубині Стави – поселення над ставами. Важко визначити значення прикметника шубині – присвійний прикметник до шуба – верхній зимовий одяг із хутра; перен. сніговий, трав’яний покрив; шерстяний покрив тварини [1; 1409]. Жодне з цих значень не лежить у основі саме цього прикметника. Ймовірно, що шубині вжито у значені прикметника шубний – призначений для шуби [1; 1409], тобто стави, призначені для шуби, для покриву. Іншими словами – село, покрите ставами.

  Отже, як бачимо, топонімія досліджуваного  району твориться переважно суфіксальним  способом різноманітними топоформантами або ж за допомогою осново- чи словоскладання. Топоніми-словосполучення відбивають у своїй назві конкретні особливості того чи іншого поселення, які не можна схарактеризувати одним словом. Далі спробуємо розглянути як же утворилися гідроніми на цій території.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Гідроніми Лисянського району Черкаської області

  Гідронім – власна назва водного обєкта, природнього чи створеного людиною: моря, озера, річки, водоймища та ін. Гідроніміка – розділ лексикології (топоніміки), який вивчає гідроніми, закономірності їхноьго виникнення, розвитку і функціонування. Серед безлічі географічних назв-

особливий інтерес викликають гідроніми. Вивчення назв водойм дає можливість краще довідатися про минуле народу,його життя,побут,духовні цінності. Гідроніми є самими стійкими і, отже самими древніми з географічних назв. Вони є свідченнями історичних епох,відбивають минулі міграції народів, а також древні місця розселення етносів. Гідронімія в Україні розгалуджена, проте серед назв річок чимало таких, походження яких до сьогодні остаточно не з’ясоване, хоч стосовно майже кожної є припущення. [17; 9] Характерною рисою давньоєвропейських назв річок, що подекуди характерно і для сучасних найменувань, є наявність у них основ на означеня “вода”, “джерело”, “текти”, “потік”, а також кольорів “білий”, “блискучий” тощо. [19; 4] На території досліджуваного району протікають 6 невеликих річечок-приток основного русла – Гнилого Тікича та два джерела мінеральних вод Калиновий Кущ і Громова Вода.

3.1. Гідроніми, утворені морфологічним способом словотвору

  Назва невеличкої річки Гончарівка, яка протікає на території села Бужанка, утворюється за допомогою топоформанта –івка від твірної основи  іменника назви роду занять – гончар, яка мотивована занятістю переважної більшості населення цим ремеслом. Місцеві жителі називають цю річку також Бужанка, ймовірно за ойконімом. На території цього ж села протікає невеличка річечка Фоса. Колись дуже поширена, а тепер діалектна назва на позначення рову, канави, ями на Правобережній Україні. [Янко; 370] Назва свідчить про невеликі розміри водойми.

  Жаб’янка – колись повноводна річка, яка протікає на території однойменного села. Дослідниця Коваль пояснює цей гідронім так:”Коли так називають річку, то це означає, що вода тиха, без вирв, не дуже глибока, вода в ній тепла, береги вкриті густою травою, вечорами аж у вухах лящить від “жаб’ячого співу.” [9;136] Назва ж села, яке з’явилося на цій території за річкою з її голосистим жаб’ячим хором. [9;136]. Словотвірний формант – суфікс –янка.

  Назва річки Павлівка твориться від антропоніма і свідчить про ймовірну належність річки особі, яка мала таке ім’я. Суфікс –івка на позначення присвійності приєднується до основи антропоніма Павло. (Порівняймо з топонімами Мар’янівка, Тихонівка.)

 Гідронім Свинотопка утворений шляхом основоскладання другого типу – іменник жіночого роду назва виробничого процесу мотивований сполученням дієслова і залежного іменника з об’єктивною функцією. [15; 284] – свиней топити. Основа топка походить від дієслова топити(3) – силою занурюючи у воду, змушувати опускатися, падати на дно, затоплювати [1;1256] і позначає власне процес виконання дії.

  Річка Нипавка на території села Рубаний Міст  твориться за допомогою суфікса –к(а). Твірною основою є дієслово доконаного виду минулого часу 2-ї особи однини нипав від нипати – діал ходити туди й сюди, вишукуючи що-небудь [1;622] Суфікс –к(а) сформувався у спільносхіднослов’янський період і служить для означення іменників спільного (чоловічого і жіночого) роду віддієслівних та відприкметникових назв осіб (порівн. невмивака) [4;110] Пояснити, як така назва могла закріпитися за водоймою важко.   

3.2. Гідроніми, що являють собою словосполучення

  Назву річки Гнилий Тікич топоніміст М. Янко  визначає так: “у назві гнилий відображено особливості води: від слабої проточності вона місцями застоюється і загниває”. [Янко; 98] Назву ж Тікич дослідник виводить від дієслова текти [Янко; 352] - переміщати свої води у певному напрямку; рухатися своєю течією, пропливати де-небудь. [1; 1235]

   Джерело Калиновий Кущ отримало таку назву через своє місцезнаходження серед зарослів кущів калини.

  Назву іншого джерела Громова Вода пов’язують із легендою про те, що в скелю, з якої б’є джерело влучила блискавка, якраз на свято Благовіщення, що стало своєрідним провіщенням народу. З того місця, куди вдарив грім потекла вода, яка має лікувальні властивості, повязані з великим вмістом заліза. [11; 74-75]. Вода з грому – Громова Вода.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

  Особливість топоніміки як  розділу ономастики у тому, що  вона вивчається не лише мовознавством,  а й історією, географією, краєзнавством.  Бо топоніміка не лише розкриває  значення топонімів, процеси їхнього  утворення й еволюції, а й дає  фактологічний матеріал для дослідження онтогенезу та етнічної території, колонізаційних рухів окремих етносів тощо [2; 34]. Топоніміка яскраво відбиває історію, традиції, фольклор, діалектну мову певної окремої території. Все це було підтверджено під час дослідження топонімів і гідронімів на території сучасного Лисянського району Черкаської області.

Дослідження топонімів та гідронімів зазначеного регіону допомогло  виявити такі основні особливості:

• Географічні назви регіону переважно слов’янського та власне українського походження, творилися переважно у XVIII – XIX ст. (період заселення Півдня України та так званої Новоросії) та у післяжовтневий період найменування поселень.
• Вся топоніміка регіону утворена такими способами: суфіксальний (Боярка, Чеснівка, Смільчинці, Гончарівка), безафіксний (Буда, Виноград, Фоса), осново- та словоскладання (Рідкодуб, Погибляк, Свинотопка), за допомогою граматичного засобу числа (Ріпки, Орли), у вигляді словосполучення (Камяний Брід, Гнилий Тікич).
• Найпродуктивнішими словотвірними формантами є такі суфікси: -к(а), -івк(а), -инці, -ок, -ище, -енков(е), -анк(а)/-янк(а).
• Топоніми та гідроніми, що являють собою словосполучення  за видами є іменниковими,  спосіб підрядного звязку – повне узгодження у роді, числі, відмінку.
• Твірними основами виступають антропоніми, іменники, назви рослин, тварин, птахів, професій та роду занять, на позначення особливостей рельєфу, навколишнього середовища, прикметники на позначення окремих якостей та характеристик людей.
• Гідроніми району мають у основи на означення “вода”, “джерело”, “текти”, “потік” (Гнилий Тікич, Громова Вода, Фоса).
• Дослідженням підтверджується велике значення топонімії як джерела історії та географії краю. Вони відбивають історію території, зберігши у назвах поселень імена власників, основні види ремесел і промисловості, якою займалися поселенці, особливості характеру людей, певну символіку та вірування, відображають навколишнє природнє середовище.