География рынка труда в Украине

Наукові публікації згруповують у хронологічній послідовності у два періоди 1991-1994 та 1994-1998 роки. Цей поділ є результатом глибокого наукового пошуку, який іде від емпіричних знань, спрямованих на пізнання суті ринку праці, до наукових узагальнень і виведення принципів і механізмів його функціонування [3].

Досягнення науки, пізнання національної спадщини, доступ до досягнень зарубіжних учених з даної тематики підготували фундамент для докорінного перегляду підходів (як теоретичних, так і методологічних) у дослідженні проблем трудових ресурсів.

Починаючи з 1994 року публікуються фундаментальні наукові розробки присвячені питанням ринку праці, що відображаються в багатьох наукових монографіях.

В останні роки в нашій країні здійснювалися важливі заходи щодо забезпечення розвитку ринку праці, було визначено механізми його функціонування для забезпечення проведення гнучкої політики у сфері соціально-трудових відносин. Для реалізації цієї мети було прийнято пакет законодавчих і нормативно-розпорядчих актів, що є правовою основою регулювання трудових відносин на ринку праці, було створену мережу державних центрів зайнятості [3]. Проведені заходи позитивно вплинули на розвиток різних форм трудової діяльності, зробили можливою саморегуляцію людини на ринку праці.

На сьогодні вивченням проблем ринку праці, механізмами їх функціонування, управління і регулювання трудових ресурсів, їх рухом (міграціями) і раціональним використанням, удосконаленням їх якості, підвищенням конкурентоспроможності трудового потенціалу в умовах переходу України до ринкових відносин займаються визначні вчені сучасності, які вказані у вступі та перелічені в списку використаних джерел

Поряд із величезною кількістю праць присвячених різним аспектам ринку праці в науковій літературі виявилося недостатнім розкриття проблем регіональних ринків праці. Питанням формування регіональних ринків праці у вітчизняній економічній та суспільно-географічній літературі приділяється досить мало уваги.

Слід зазначити, що за останні роки деякі географічні аспекти даної тематики частково виражені у працях вітчизняних молодих учених. Серед них особливо виділяються роботи О. Романенка, О. Левади, М. Вороніна.

Таким чином, на сьогоднішній день перед Україною постає надзвичайно важливе, але досить складне завдання щодо створення найефективнішого функціонування ринку праці. Його успішна реалізація залежатиме від здійснення регіонального принципу управління сферою зайнятості та ринком праці. Вивчення суспільно-географічних, демографічних, соціально-економічних особливостей конкретних областей і регіонів України дасть змогу вибрати стратегію і тактику проведення ефективної регіональної політики зайнятості. Виникає гостра необхідність постановки й успішного розв'язання конкретних завдань становлення ринків праці і регулювання зайнятості населення.

У розв'язуванні цих проблем важлива роль належить суспільній географії – науці, основна мета якої полягає у комплексному, системному вивченні конкретної території. Маючи своїм об'єктом дослідження просторову організацію суспільства, вона вивчає закономірності просторової організації господарства, населення, інфраструктури, природних ресурсів. Вивчення соціально-економічних процесів у територіальному вимірі передбачає вивчення їх з позицій локалізації, взаєморозміщення, взаємодії та просторових відносин, причинно-наслідкових зв'язків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

 

2.1. Стан зайнятості населення  в Україні

Зайнятість населення є досить важливою складовою ринку праці будь-якої країни. З економічної точки зору вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку та внесок живої праці в досягнення виробництва. Соціальна суть зайнятості полягає в тому, що вона відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю [13].

За період 2005-2008 рр. в Україні спостерігалося поступове збільшення кількості зайнятого населення у віці від 15 до 70 років (рис. 2.1). На наш погляд, це можна пояснити тим, що саме в цей період до даної вікової категорії почали досягати народжені в другій половині 80-тих років минулого століття, коли природний приріст населення був ще додатний.

Рис. 2.1. Зайняте населення в Україні у віці 15-70 років за 2000-2011 рр.

(побудовано  автором за даними [72,73])

Кількість зайнятого населення віком 15–70 років в Україні у 2009 р., порівняно з 2008 р., зменшилась на 780,8 тис. осіб, або на 3,7% та становила 20,2 млн. осіб (рис. 2.1), з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівень зайнятості населення віком 15–70 років відповідно знизився за означений період в цілому по Україні з 59,3% до 57,7%, а у населення працездатного віку з 67,3% до 64,7% [72]. До 2011 р. спостерігається поступове зростання зайнятого населення в Україні. На наш погляд, існує дві причини пояснення даної тенденції. Перша з них демографічна. Так, кількість зайнятих в Україні зменшується за рахунок досягнення працездатного віку особами, народженими в 90-ті роки минулого століття, коли народжуваність різко скоротилася. Друга причина – економічна. Вона полягає в тому, що саме у 2008 році почалася світова економічна криза, що і призвела до зниження як кількості зайнятого населення, так і рівня зайнятості в країні. Ще однією причиною такого зменшення кількості зайнятих виступають міграції населення України за кордон.

Досить цікавим є рівень зайнятості в Україні за віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Рівень зайнятості в Україні за віковими групами

у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи за 2011 р.

(побудовано  автором за даними [72,73])

Як видно з рисунка, найвищий рівень зайнятості характерний для осіб у віці 40-49 років; досить високий він також для осіб у віці 30-39 та 25-29 років. Натомість, дещо нижчий рівень зайнятості характерний для вікових груп 15-24 роки та 60-70 років (додаток Б). На нашу думку, наведену вище тенденцію можна пояснити тим, що саме у віці 30-49 років люди мають необхідний рівень освіти та кваліфікації, досвід роботи, досить широкі можливості до переорієнтації, добрий стан здоров'я тощо. Саме це і сприяє тому, що серед людей даної вікової групи найвищий рівень зайнятості. Натомість молоді люди у віці 25-29 років навпаки ще не мають достатнього досвіду роботи після закінчення навчання у ВНЗ різних рівнів акредитації, а тому рівень їх зайнятості дещо нижчий. Що стосується вікових груп 15-24 та 60-70 років, то тут причина відносно низького рівня зайнятості полягає у навчанні як у загальноосвітніх, так і у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації та відсутністю досвіду роботи у першому випадку та досягненням пенсійного віку у другому [72,73].

Рівень зайнятості в Україні за віковими групами відрізняється також за ґендерною ознакою (рис. 2.3). Так, майже серед усіх вікових груп (окрім 40-49 років, тут спостерігається майже рівні показники) рівень зайнятості чоловіків у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи вищий, ніж рівень зайнятості жінок. На наш погляд, це можна пояснити тим, що в Україні переважає жіноче населення за рахунок чого і збільшується відсоток зайнятості чоловіків, а також тим, що чоловікам потрібно годувати сім'ю. Якщо ж розглядати диспропорцію у рівні зайнятості чоловіків та жінок по різних вікових групах, то можна виявити цікаві особливості. Так у віці 15-24 та 25-29 років відсоток зайнятості жінок значно нижчий, ніж чоловіків, що пояснюється тимчасовим випадання жінок із категорії зайнятих за рахунок виходу в декретні відпустки. У віковій когорті 30-39 років переважання частки чоловіків зумовлене тим, що вони швидше роблять кар'єру. У віковій групі 40-49 років рівної зайнятості жінок і чоловіків пояснюється, на наш погляд, досить високою смертністю чоловічого населення саме зазначеної вікової групи. Значне переважання рівня зайнятості чоловічого населення у віці 50-59 років пояснюється тим, що в цей період жінки йдуть на пенсію [72,73].

Рис. 2.3. Рівень зайнятості в Україні за статтю та віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи за 2011 р.

(побудовано  автором за даними [72,73])

 

Розглянемо також рівень зайнятості в Україні за місцем проживання та віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи (рис. 2.4). Тут можна спостерігати таку тенденцію, що для вікових груп 25-29 років, 30-39 років та 40-49 років рівень зайнятості населення за віковими групами в залежності від місця проживання майже не відрізняється. Натомість у вікових групах 15-24 роки, 50-59 та 60-70 років існують суттєві відмінності (рівень зайнятості у сільській місцевості вищий, ніж у містах). У першому випадку це можна пояснити тим, що молоді люди з сільської місцевості не завжди прагнуть здобути вищу освіту, натомість вони вступають до вищих навчальних закладів І – ІІ рівнів акредитації і через два-три роки навчання вже мають робітничу професію, які, до речі, на сьогоднішній день користуються попитом на ринку праці. Хоча, останнім часом відбувається підвищений інтерес молоді з сільської місцевості до вищих навчальних закладів ІІІ – ІV рівнів акредитації [52].

Рис. 2.4. Рівень зайнятості в Україні за місцем проживання та віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи за 2011 р. (побудовано автором за даними [72,73])

 

Зниження рівнів зайнятості населення спостерігалось у всіх регіонах країни. Найбільше зменшення зазначеного показника зафіксовано у Сумській (на  
3,9 %), Донецькій (на 3,4 %), Закарпатській (на 3,0 %) областях. На наш погляд, це пов'язане зі світовою економічною кризою. Найвищий рівень зайнятості у 2011 р. був у м. Києві (63,1%) та м. Севастополі (61,1%), а найнижчий – у Івано-Франківській (51,9%) та Тернопільській (52,9%) областях (рис. 2.5) [72]. В цілому ж якщо розглянути рівень зайнятості населення в територіальному аспекті, то можна сказати, що в Україні він досить нерівномірний (рис. 2.5). Це пояснюється різною господарською спеціалізацією регіонів України.

Рис. 2.5. Рівень зайнятості населення за регіонами України у 2011 році

(побудовано  автором за даними [72,73])

 

Серед зайнятого населення віком 15-70 років, кожен п'ятий працівник був зайнятий у сільському господарстві або промисловості, шостий – в торгівлі.

Зменшення кількості зайнятих у 2011 р. порівняно з 2010 р. найбільше відбулося у виробничих видах діяльності: у промисловості (на 29,4%), будівництві (на 16,4%), сільському господарстві (на 16,3%). Водночас збільшення обсягів зайнятості було зафіксоване у діяльності транспорту та зв’язку, охороні здоров’я, операціях з нерухомим майном, діяльності домашніх господарств та інших видах економічної діяльності [72].

У структурі зайнятих зменшилась питома вага найманих працівників, водночас збільшилась частка працюючих у секторі самостійної зайнятості.

 

2.2. Стан безробіття населення  в Україні

Ще однією важливою складовою ринку праці є безробіття населення. Останнє одночасно є зворотнім боком зайнятості та значною соціально-економічною проблемою, тому, дослідження його особливостей і аналіз існуючих тенденцій є актуальними, а особливо для ринку праці.

З 2003 по 2008 роки в Україні в цілому спостерігалася тенденція до зменшення чисельності безробітних (рис. 2.6). На наш погляд, це пов'язано з покращенням економічного розвитку України у порівнянні з економічною кризою 90-х років. З 2008 року навпаки розпочинається інтенсивне зростання безробіття як у віці 15-70, у працездатному віці, так і безробіття населення працездатного віку зареєстрованого в державній службі зайнятості. На наш погляд, це пов'язано зі світовою економічною кризою, яка почалася у 2008 році. З рис. 2.6 також видно, що в державній службі зайнятості зареєстрована досить незначна кількість безробітних працездатного віку. Причинами цьому можуть бути зростання неофіційної зайнятості, самостійний пошук роботи через те, що службою зайнятості пропонуються низькооплачувані вакансії тощо [72,73].

Рис. 2.6. Динаміка чисельності безробітного населення (за методологією МОП) у 2000-2011 рр.(побудовано автором за даними [72,73])

 

Проаналізувавши динаміку безробітного населення (за методологією МОП) за станом пошуку роботи у 2000-2011 рр. (рис. 2.7) можна зробити висновок, що до 2008 року зменшувалась кількість безробітних, які раніше мали роботу. У 2009 ж році їх кількість навпаки зросла, але поступово почала також падати. На наш погляд, це пов'язано з тим, що під час світової економічної кризи значна кількість людей втратили робочі місця. Така ж тенденція характерна і для динаміки безробітного населення, яке шукало роботу, намагалося організувати власну справу. Причинами цьому могли бути бажання населення відкрити власну справу через втрату роботи, бажання зайнятися бізнесом через неможливість знайти роботу за спеціальністю під час світової економічної кризи, соціальна незахищеність молоді з вищою освітою (деякі молоді люди відкривають власну справу для отримання досвіду роботи за вакансією певного рівня, щоб у подальшому мати змогу працювати у престижній організації та отримувати високу заробітну плату), можливість отримати одноразову грошову допомогу для відкриття власної справи тощо [23,72,73].

Рис. 2.7. Динаміка чисельності безробітного населення (за методологією МОП) за тривалістю пошуку роботи у 2000-2011 рр.