Кредитні ризики: аналіз, моделювання, методи управління

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ  І ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Факультет інформаційних  систем і технологій

Кафедра екноміко-математичного  моделювання

 

 

 

 

Спеціальність 6502

«Економічна кібернетика»

денна форма навчання,

курс 3 група 3

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Ризикологія» на тему:

«Кредитні ризики: аналіз, моделювання, методи управління»

 

Студентки: Уханової Анастасії Борисівни

 

 

Науковий керівник

Ігнатова Юлія Володимирівна

Робота допущен до захисту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ 2012

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні аспекти кредитного ризику

1.1 Сутність та класифікація кредитного ризику

1.2. Оцінка кредитного  ризику

1.3 Методи управління кредитним ризиком

2. Кількісний аналіз показників теорії ризику

3. Практична реалізація

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

Негативні наслідки світової фінансової кризи, що суттєво послабили  вітчизняну банківську систему, виявили  неготовність більшості банків до оперативного і адекватного коригування кредитної  політики в напрямку пошуку оптимального співвідношення між потребами клієнтів у кредитних ресурсах, ризиками кредитування, вимогами до забезпечення ліквідності, вимогами до забезпеченння кредитних коштів суб’єктів господарювання реальними активами тощо. Сьогодні кредитний ризик менеджмент розглядається вже не тільки в системі координат “банк – клієнт”, а стає домінантним фактором регулювання співвідношення позичкового та промислового капіталів, значною мірою визначає результативність використання кредитних ресурсів в перерозподільних процесах і реальному секторі економіки. Це обумовлює необхідність переоцінки теоретичних підходів, організаційно-правових та інформаційно-аналітичних засад управління банківськими ризиками кредитних операцій для реалізації стратегічних і тактичних цілей забезпечення фінансової стійкості банківської системи.

Актуальність даної  теми підтверджується тим, що ризики - це основа банківської справи. Банки  мають успіх лише тоді, коли ризики, що приймаються, розумні, контролюються  і знаходяться в межах їх фінансових можливостей і компетенції. Активи банку, в основному кредити, мають бути досить ліквідні для того, щоб покрити будь-який відтік засобів, витрати і збитки, при цьому забезпечити прийнятний розмір прибутку. Досягнення цих цілей лежить в основі політики банку по прийняттю ризиків і управлінню ними.

Управління ризиками в банках - складна проблема, це багатоступінчастий процес ідентифікації, оцінки (виміру) і контролю за ризиками. Управління ризиками при здійсненні комерційних  операцій банків набуває все більшого значення.

 

1. Теоретичні аспекти  кредитного ризику

1.1. Сутність  та класифікація кредитного ризику

Ризик є складовим  елементом банківської діяльності, як будь-якої фінансово-економічної  діяльності, прийняття управлінських  рішень в якій залежить від впливу значної кількості факторів та дій контрагентів, котрі важко передбачити у всій повноті і з необхідною точністю. Саме з невизначеністю, або з ймовірнісними процесами, зумовленими важкістю точного передбачення перебігу подій у майбутньому, як правило, пов’язується ризик як характеристика будь-якого виду діяльності.

Кредитний ризик є  одним з ризиків отримання  збитків інвестором, які можуть настати, якщо позичальник не здійснить належним чином платежі відповідно до умов договору. Така подія носить назву  дефолт. Іноді для визначення кредитного ризику використовуються наступні терміни: «ризик дефолту» (англ. Default Risk) і «ризик контрагента» (англ. Counterparty Risk).

Нездатність чи/або небажання  боржника виконати свої зобов’язання відповідно до строків та умов кредитного договору можуть бути пов’язані з:

• нездатністю створити адекватні грошові потоки у зв’язку із непередбаченими змінами у діловому, економічному та/чи політичному оточенні позичальника;
• невідповідністю фактичних доходів та прибутків від вкладених інвестицій прогнозним оцінкам, які були використані у процесі структуризації позики, тобто під час визначення розміру, строку та умов повернення позики;
• незадовільною ринковою вартістю та/чи недостатньою ліквідністю застави;
• недоліками в діловій (технічній, фінансовій, маркетинговій та управлінській) репутації боржника.

Потенційний збиток для  інвестора, якщо такий виникне, може включати повну або часткову втрату принципала (основної суми) та відсотків, зниження величини грошового потоку, і зростання витрат на збір платежів, що виникає при наступних обставинах:

- позичальник (фізична особа) не погашає заборгованість по іпотеці, кредитній карті, кредитній лінії або будь-якому іншому кредиту;

- компанія (юридична особа) не погашає заборгованість по іпотеці, кредитній карті, кредитній лінії або будь-якому іншому кредиту;

- компанія або споживач не оплачують належним чином виставлений рахунок;

- компанія не виплачує належним чином зароблену плату співробітникам;

- емітент корпоративних або державних облігації не здійснює вчасно черговий купонний платіж та/або повернення принципала;

- неплатоспроможна страхова компанія не здійснює страхові виплати клієнтам відповідно до умов страхового поліса;

- збанкрутілий банк не повертає депозити клієнтам;

- уряд надає захист від кредиторів при банкрутстві неплатоспроможної фізичної або юридичної особи.

Кредитний ризик тісно  пов’язаний з іншими ризиками, такими як ризик ліквідності, процентний та валютний. Наявність у кредитному портфелі банку значного обсягу проблемних кредитів та зниження ринкової вартості кредитного портфеля зумовить зменшення капіталу. Це може спричинити відплив коштів клієнтів та інвесторів банку, що призводить до втрати ліквідності. Для покриття дефіциту ліквідності банк повинен залучати кошти на грошовому ринку в усе більших розмірах та за більшою ціною. Збільшується процентний ризик. Для покриття ліквідності банк змушений продавати ліквідні активи, у тому числі валютні кошти, що змінює валютну позицію банку і збільшує валютний ризик.

Кредитний ризик виникає не тільки стосовно кредитів, а й інших балансових і позабалансових статей, таких як банківська гарантія, акцепт, вкладення в цінні папери.

Згідно зі світовими  стандартами з урахуванням економічних  умов України можна умовно визначити  три моделі поведінки банків на кредитному ринку.

1. Частка кредитів  у загальному обсязі працюючих  активів банку на рівні до 30 %, де цей банк проводить вкрай  обережну кредитну політику та  забезпечує свою прибутковість  проведенням менш ризикованих  активних операцій. При цьому банк втрачає значний сегмент фінансового ринку. Таке співвідношення дуже бажане для нового банку, який не має своєї клієнтури та досвіду роботи.

2. Частка кредитів  в обсязі працюючих активів  на рівні 30—50 % — цей банк  проводить зважену кредитну політику. Це характерно для стабільних та надійних б анків, які працюють з високим рівнем прибутку, однак старанно обмірковують свою кредитну політику.

3. Частка кредитів  в обсязі працюючих активів  понад 50 %. Цей банк проводить  агресивну політику на ринку.  Подібна політика може бути обґрунтована тільки надмірними прибутками і не може бути постійним явищем. Причому чим вища частка та триваліший період, тим вищий рівень ризику.

Кредитні ризики можуть бути класифіковані наступним чином:

1. Ризик дефолту. Настає  тоді, коли банк обгрунтовано вважає, що позичальник не зможе повністю виконати свої зобов'язання по кредиту, або з моменту останнього платежу пройшло більше 90 днів. Ризик дефолту позичальника зачіпає всі кредитні операції, а також операції з цінними паперами та деривативами.

2. Ризик концентрації. Пов'язаний з видачею великих  кредитів одному або декільком  позичальникам, дефолт яких може  привести до досить великих  збитків, що може поставити  під загрозу здійснення операційної  діяльності банком. Ризик може  виникнути при роботі з одним або декількома великими позичальниками, або у випадку концентрації на якійсь галузі. В обох випадках причиною виникнення ризику є низька диверсифікація.

3. Ризик країни. Виникає  в разі наявності ймовірності  того, що суверенна держава заморозить платежі в іноземній валюті, або допустить дефолт по своїх зобов'язаннях (суверенний ризик).

1.2. Оцінка кредитного ризику

Підвищена увага до поняття  ризику в банківській практиці цілком виправдана, оскільки виконуючи роль фінансових посередників в економічній системі, банківські установи покривають власні потреби в ресурсах за рахунок залучених коштів. Формування ресурсної бази за рахунок запозичень вимагає від банків підвищеної надійності та високого рівня суспільної довіри.

В сучасному світі  інституційні інвестори залучають значні ресурси і використовують складні програми для оцінки та управління ризиками. Навіть компанії, які не пов'язані з інвестиційною діяльністю, мають відділ (іноді цілий підрозділ) ризиків, завдання якого полягає в тому, щоб адекватно оцінити фінансовий стан їхніх клієнтів і вирішити, надавати їм кредити (наприклад, постачання товарів на умовах наступної оплати) чи ні. Найчастіше для цих цілей вдаються до використання послуг третіх осіб. Наприклад, такі компанії як Standard & Poor's, Moody's Analytics, Fitch Ratings надають таку інформацію за певну плату.

Більшість великих кредиторів використовує свої власні моделі, щоб  оцінити ризики видачі кредиту потенційним  та існуючим клієнта, а потім виробити і впровадити відповідні стратегії. Чим вище ризик, пов'язаний з видачею кредиту певного клієнта, тим вище будуть процентні ставки, і навпаки. З автоматично поновлюваними продуктами, такими як кредитні карти і овердрафти, управління ризиком здійснюється за допомогою встановлення кредитних лімітів. Деякі інші продукти вимагають додаткового забезпечення (застави), зазвичай у формі майна.

Моделі оцінки кредитного рейтингу позичальника також є одним  з інструментів, що використовуються банками або іншими кредитними установи, при ухваленні рішення про надання кредиту клієнту. Для корпоративних і комерційних позичальників такі моделі звичайно будуються на базі певних якісних і кількісних показників, що дозволяє ідентифікувати, в загальних рисах, різні аспекти ризику, як, наприклад, історія операційної діяльності, компетентність менеджменту, якість активів, рівень левереджа, коефіцієнти ліквідності і т . п. Як тільки ця інформація була повністю розглянута кредитними службовцями та кредитними комітетами, кредитор забезпечує фонди, котрі піддаються умовам, представленим в межах договору (як змальовано в загальних рисах вище).

Кредитний ризик, як показує  практика, найбільш високий в дуже великих інвестиційних проектах, так званих мегапроектах. Так відбувається тому, що такі проекти особливо вразливі і часто закінчуються "боргової пасткою". Це ситуація, коли внаслідок перевитрат бюджету, затримок виконання графіка і т.п., витрати на обслуговування боргу стають більше ніж доходи, які можна направити на виплату відсотків і основної суми.

1.3. Методи управління кредитним ризиком

У найширшому розумінні  кредитний ризик — це невизначеність щодо повного та своєчасного виконання  позичальником своїх зобов’язань  згідно з умовами кредитної угоди. Кредитний ризик характеризує економічні відносини, що виникають між двома контрагентами — кредитором і позичальником — з приводу перерозподілу фінансових активів. Оскільки між кожною парою контрагентів складаються власні відносини, які не повторюються і не можуть бути виміряні точно, то процес оцінювання кредитного ризику досить складно піддається формалізації. Кредитний ризик має певні особливості, котрі повинен брати до уваги менеджмент банку в процесі управління.

По-перше, оцінка кредитного ризику містить більше суб’єктивізму  порівняно з іншими фінансовими  ризиками, зокрема ціновими. Адже ризик зміни валютного курсу чи відсоткової ставки оцінюється всіма учасниками ринку, а не одним банком. Це дозволяє в процесі аналізу цих ризиків покладатися не лише на власну думку, але й зважати на сигнали з ринку. Тож сама економічна сутність цінових ризиків сприяє формуванню об’єктивних уявлень про їхній рівень. Стосовно кредитного ризику такої можливості немає, тому кредитний ризик має індивідуальний характер, пов’язаний з кожним конкретним позичальником. Крім того, елемент суб’єктивізму містить й оцінка фінансового стану та моральних якостей позичальника, що здійснюється кредитором. Оцінка рівня кредитного ризику одного і того самого позичальника може відрізнятися від банку до банку.

Друга особливість випливає з попередньої і полягає у тому, що для аналізу кредитного ризику не можуть бути застосовані методи статистики чи теорії ймовірності, широко використовувані для оцінки інших ризиків. Як відомо, ці методи спрямовано на виявлення статистичних закономірностей, під якими розуміють повторюваність, послідовність і порядок у масових процесах. Але кредитний ризик унаслідок переважання індивідуальної складової погано описується поняттям статистичної сукупності, тому в процесі оцінювання кредитного ризику перевагу слід віддавати не статистичним прийомам, а індивідуальній роботі з позичальником. Про це свідчить і досвід зарубіжних банкірів, які для визначення кредитного ризику широко користуються такими прийомами, як індивідуальні бесіди з потенційним позичальником, відвідування підприємства, фундаментальний аналіз загального стану галузі, в якій працює позичальник.