Аналіз функціонування малого підприємництва в Україні

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Кабінетом Міністрів України, Держкомітетом малого підприємництва, Українським фондом підтримки підприємництва через мережу регіональних (обласних, міських) фондів підтримки.

Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень здійснює фінансову підтримку розвитку малого підприємництва, спрямовує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики щодо його підтримки.

Держкомітет, орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва в межах своїх повноважень бере участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики розвитку малого підприємництва.

Програми підтримки малого підприємництва включають положення про:

o фінансово-кредитну  та інвестиційну підтримку суб'єктів малого підприємництва;

o забезпечення  участі суб'єктів малого підприємництва у виконанні поставок для державних, регіональних та місцевих потреб;

o вдосконалення  нормативно-правової бази у сфері  підприємницької діяльності;

o сприяння  створенню інфраструктури розвитку  малого підприємництва;

o пропозиції  щодо встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва, в тому числі пом'якшення податкової політики;

o допомогу  в матеріально-технічному та інформаційному забезпеченні.

Фінансове забезпечення виконання відповідних програм підтримки малого підприємництва проводиться за рахунок Державного бюджету України, місцевих бюджетів, позабюджетних коштів, у тому числі коштів, одержаних від приватизації державного і відчуження комунального майна, та інших джерел фінансування, не заборонених законом.

Обсяг щорічних асигнувань на державну підтримку малого підприємництва визначається у видатковій частині Державного бюджету України та Державній програмі приватизації. Розпорядником цих коштів є центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва. Контроль за цільовим використанням цих коштів здійснює Рахункова палата та органи державної контрольно-ревізійної служби.

 

2.2.Регулювання в системі малого підприємництва

 

Сучасна економічна теорія визнає не тільки прогресивність малого підприємництва, але й необхідність регулювання і підтримки його розвитку з боку держави і суспільства в цілому, оскільки ефективне функціонування цього сектору економіки забезпечує стабільність економічної ситуації в країні, зайнятість і добробут основної частини населення. У часи подолання чергової економічної кризи розвинені ринкові країни посилюють державний вплив на комерційний сектор. У період вико- ристання «нового курсу» Ф. Рузвельта федеральний уряд отримав величезні повноваження в сфері оподаткування і поширив свою діяльність на соціальні програми, економічне регулювання, а також цивільне законодавство.

Водночас були створені системи контролю за конкуренцією, захисні бар’єри входження на національні ринки та стимулювання експансії на ринки інших держав. Якщо в ХІХ ст. відбувалось втручання держави лише в окремі напрями економічної діяльності, то сьогодні немає жодних перспектив національного розвитку без відповідної економічної діяльності держави.

На сучасному етапі особливо важливим є питання взаємодії держави і ринку. У розвинутих країнах це питання знайшло своє вираження у формуванні моделі «змішаної економіки». Під змішаною економікою розуміють поєднання приватних підприємств, які між собою конкурують, з елементами централізо-ваного державного регулювання. Економічний механізм такої взаємодії ґрунтується на розподілі ресурсів за допомогою ринкового механізму цін, тоді як держава коригує сукупний рівень виробництва через податкову, фіскальну грошово-кредитну та бюджетну політику, перерозподіляючи доходи задля задоволення суспільних потреб.

Слід відзначити, що державне регулювання економіки здійснюється за допомогою методів, що передбачають вплив держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їх діяльності.

При визначенні сутності державної підтримки малого підприємництва слід виходити з наступного: по-перше, підтримка є складовою державного регулювання малого підприємництва. По-друге, мале підприємництво – один із провідних факторів економічних перетворень, і його підтримка є вигідною не лише самим підприємствам, а й усій економіці та державі в цілому. Таким чином, державна підтримка є складовою системи регулювання розвитку малого підприємництва, спрямованої на формування сприятливого для розвитку цього сектору економіки середовища і реалізується відповідними загальнодержавними, регіональними та місцевими органами влади з метою узгодження інтересів держави і малого підприємництва.

Важливе значення для роботи малих підприємств відіграє прийняття ПКУ, де значна увага приділяється спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

Розглянувши форми звітності названих підприємств, відзначимо, що для суб’єктів малого підприємництва  П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва» передбачає подання скороченої звітності за показниками фінансової звітності в складі балансу та звіту про фінансові результати [3]. При цьому, дане П(С)БО передбачає існування двох типів фінансової звітності:

1.  Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва, який об’єднує Баланс (форма № 1-м) та Звіт про фінансові результати (форма № 2-м), який складають представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності та суб’єкти малого підприємництва – юридичні особи, які відповідають зазначеним вище критеріям.

2.  Спрощений фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва, що включає Баланс (форма № 1-мс) та Звіт про фінансові результати (форма № 2-мс), який складають суб’єкти малого підприємництва – юридичні особи, які відповідають критеріям, визначеним п. 154.6 ПКУ та мають право на застосування спрощеного бухгалтерського обліку доходів і витрат; юридичні особи – платники єдиного податку, що відповідають критеріям, визначеним п. 291.4 ПКУ.

Основною відмінністю даних типів фінансової звітності, полягають у «укрупненні рядків», тобто частина рядків форм № 1-м і № 2-м об’єднує декілька рядків з форм № 1-мс і № 2-мс.

 

2.3. Спрощена система оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва  

 Застосування спрощеної системи  оподатковування, обліку і звітності знайшло свою конкретизацію і розвиток в Указі Президента України “Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва” від 03.07.1998 р. № 727/98, а також в Указі Президента України “Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 “Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва” від 28.06.1999 р., відповідно до якого Указ Президента України від 03.07.1998 р. викладений у новій редакції. 
   Відповідно до цих нормативно-правових актів, з метою реалізації державної політики з питань розвитку і підтримки малого підприємництва, ефективного виконання його можливостей у розвитку національної економіки діє спрощена система оподатковування, обліку і звітності. 
   Платник податків - суб'єкт малого підприємництва має право вибору способу оподатковування: або платити податки за загальними нормами, установленими чинним законодавством про оподатковування, або - за спрощеною системою, що передбачає заміну багатьох видів податків - одним. Єдиний податок має просту схему сплати, внаслідок чого зменшується загальна сума податку, спрощується система обліку і звітності, зменшуються витрати на її ведення.

Основні правила спрощеної системи оподатковування малого підприємництва: 
   - максимальний обсяг виручки від реалізації продукції, що дає змогу перейти на спрощену систему оподатковування, диференційований: для фізичних осіб - 500 тис. гривень, для юридичних осіб - 1 млн. гривень; 
   - єдиний податок - від 20 до 200 гривень - введений для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, число найманих робітників яких за рік не перевищує 10 осіб; 
   - дві ставки єдиного податку - 6 % суми виручки від реалізації продукції у разі сплати податку на додану вартість і 10% суми виручки у разі включення ПДВ до складу єдиного податку - запроваджені для юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, у яких середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб. 
   Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, що перейшли на спрощену систему оподатковування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім наявного та безготівкового розрахунків коштами.

У разі здійснення операції з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.

Суб'єкт малого підприємництва, що сплачує єдиний податок, не є платником більше десяти видів податків і зборів (обов'язкових платежів). 
   Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи - платники єдиного податку мають право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків зі споживачами.

Дія Указу не поширюється на:

- суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється чинність  Закону України “Про патентування  деяких видів підприємницької  діяльності” в частині придбання  спеціального патенту;

- довірчі товариства, страхові  компанії, банки, інші фінансово-кредитні  та небанківські фінансові установи;

- суб'єктів малого підприємництва, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам  - учасникам і засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;

- фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;

- спільну діяльність, визначену  пунктом 7.7 Закону України “Про  оподаткування прибутку підприємств”.

Крім названих Указів Президента України, спрощену систему оподатковування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва регулює низка інших підзаконних нормативно-правових актів.

 

Розділ 3. Оцінка функціонування малого підприємництва в Україні

3.1. Загальний опис ситуації

Перші кроки до формування середнього класу в Україні були здійснені дрібним бізнесом, а саме підприємцями, які не зважаючи на не легку працю та ризики ведення особистої підприємницької діяльності починали та розвивали власну справу. Після розвалу міжгалузевого виробничого циклу, скорочення виробництва та робочих місць, населення стояло перед вибором отримання соціальної допомоги та самозайнятості, в результаті чого найбільш ініціативні та рішучі наважувалися засновувати власну справу. З часів незалежності України до 01 липня 2013 статус приватного підприємця набуло 5 млн. 142 тис. 048 осіб, а 2 млн. 099 тис. 999 млн. осіб припинили власну справу.

Категорія власників малого бізнесу завжди була найбільш вразливою до ряду зовнішніх подразників, серед яких: податкове та митне законодавство, коливання цін на виробничі ресурси та товари збуту, відсутність дієвої кредитної політики підтримки малого бізнесу, тощо. Критеріями розвитку та успіху справ у малому підприємництві є рівень доходів та число бажаючих займатися малим бізнесом.

Розглянемо число бажаючих започаткувати та завершити підприємницьку діяльність згідно статистичних даних, щодо кількості зареєстрованих фізичних осіб-підприємців державними реєстраторами України протягом 2005-2013 (першої половини) років.  Процес реєстрації ФОПів досяг свого розквіту у 2008 році, найменша кількість осіб які виразили бажання припинити власну справу зафіксовано у 2006 році. Виходячи з динаміки показників, бачимо що період 2006-2008 років, був найбільш сприятливий для ведення малого бізнесу. У 2009 році почалася фінансова криза та різке збільшення в 1,6 разів курсу долару (з 5 грн. до 8 грн.), що надзвичайно негативно позначилося на малому бізнесі, як результат на 117 тис. зменшилося число бажаючих відкрити власну справу та на 20 тис. збільшилося число осіб, які виразили бажання її припинити.

Найбільший спад підприємницької активності відбувся у 2011 році, за який було зафіксовано найвище абсолютне число 248 тис. 763 фізичних осіб-підприємців, підприємницьку діяльність яких припинено. Цей рік також став єдиним протягом 2005-2013 років, коли вперше було зафіксовано вище число знятих з обліку підприємців, а ніж зареєстрованих 248 763 проти 175 301 фізичних осіб-підприємців. Наступний 2012 рік також не відзначається ростом підприємницької активності, адже число знятих з обліку все ж перевищувало число зареєстрованих на 21 тис. 636 осіб. У першій половині 2013 року, станом на 1 липня число зареєстрованих в незначній мірі перевищило число фізичних осіб-підприємців, підприємницьку діяльність яких припинено 80 402 проти 80 287.

Дану негативну тенденцію, яка розпочалася у 2011 році, можна пояснити тим що станом на 01 січня 2011 року припадає введення в дію нового податкового кодексу (регулює відносини, що виникають у сфері податків і зборів), який був стартом нової податкової реформи.

Проте існують численні перешкои для ведення бізнесу в Україні.

Так, наприклад у Британії бізнесмен-початківець може звернутися до місцевої влади, яка допоможе йому компенсувати витрати на запуск офісу – оплатить кілька місяців оренди, офісні меблі, мінімум необхідного обладнання

В Україні, почанати бізнес не просто. Прикладом є те, що на сплату податків український бізнес витрачає в середньому 491 годин на рік. У Польщі, Італії та Німеччині ця цифра становить 286, 269 і 207 годин відповідно. При цьому кількість виплат в Україні сягає 28, а польські, італійські та німецькі бізнесмени здійснюють 18, 15 і дев'ять податкових платежів на рік, стверджують у Світовому банку, який щорічно готує рейтинг Doing Business.

Крім нормативної складності відкриття своєї справи, одним з головних бар'єрів для потенційних бізнесменів є й неможливість планування в українських реаліях.