Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Июля 2013 в 14:57, реферат
Інфляція як економічне явище характеризує якісний стан грошового обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Невипадково термін «інфляція» почав вживатися в 70 ті роки ХІХ ст. стосовно до грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон, особливо після краху золотого стандарту. Його часто вживають для характеристики грошового обігу і більш ранніх епох – докапіталістичної і домонополістичного капіталізму, проте саме в періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних банкнот чи просто паперових грошей (обіг асигнатів періоду французької революції кінця XVIII ст. та наполеонівських війн, обіг асигнацій Росії кінця XVIII – початку ХІХ ст. та ін.)
Вступ
Економічна природа і сутність інфляції
Основні причини виникнення інфляції
Державне регулювання інфляції
Висновок
Список літератури
Політика контрольованої інфляції зазнала невдачі. Уряди більшості країн прийняли нову ідею щодо регулювання інфляції — антиінфляційну політику.
Сучасна антиінфляційна політика проводиться за такими напрямами:
— політика дефляцій;
— політика доходів;
— інтеграційна антиінфляційна політика (поєднання політики дефляцій і політики доходів).
Політика дефляцій включає ряд методів обмеження платоспроможного попиту через фіскально-бюджетний і кредитно-грошовий механізм. Щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються державні витрати. Це, зокрема, витрати на субсидії підприємствам, на соціальні потреби, на військово-промисловий комплекс. З метою вилучення з обігу зайвих грошей, посилюється податковий тиск на доходи, а також здійснюється реалізація державних позик.
Важливим інструментом політики дефляцій вважається кредитна рестрикція та пряме лімітування випуску готівки грошей в обігу. Для цього підвищується облікова ставка центрального банку, здійснюється регулювання відсоткової ставки за пасивними й активними операціями комерційних банків, збільшується норма обов'язкових резервів та інші заходи, що скорочують банківське кредитування економіки і цим стримується зростання грошової маси та платоспроможний попит. Така політика може негативно впливати на економічний розвиток виробництва.
Політика доходів передбачає державний контроль за заробітною платою і цінами. Такий контроль зводиться до фіксації заробітної плати і цін на певному рівні (заморожування), або встановлення темпів їх зростання у певних межах.
Під впливом нових монетарних ідей більшість країн відмовляється від прямого втручання держави в ціни і заробітну плату. Вони спрямовують свої антиінфляційні заходи на створення сприятливих умов для функціонування законів ринку і стимулювання приватного підприємництва. Такі заходи включають проведення антимонопольної політики, заохочення ринкової конкуренції, скорочення державних витрат на субсидії малорентабельним і слабоконкурентним підприємствам, введення гнучкої податкової політики, стимулювання підприємницької активності, зростання грошових заощаджень населення тощо. Усі ці заходи позитивно впливають на розвиток виробництва, підвищення його ефективності та продуктивності праці.
Висновки
Iнфляцiя властива бiльшостi економічно-розвинутих країн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.
Інфляція — це багаточинниковий складний процес, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності національної економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні сфери грошового обігу масою надлишкових паперових грошей, що призводить до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу на шкоду більшості населення країни. Здійснюючи емісію (випуск) грошей, держава може випускати їх не тільки для потреб товарообігу, але й для вирішення інших проблем, зокрема для покриття дефіциту державного бюджету. В результаті порушується співвідношення між товарною і грошовою масою, що може призвести до виникнення інфляції.
Основні причини виникнення інфляції поділяють на зовнішні, до яких відносять: світові структурні кризи (сировинна, енергетична, структурна); нелегальний експорт золота, валюти; скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі, від’ємне сальдо зовнішньо-торгівельного й платіжного балансів. Та внутрішні, які в свою чергу поділяються на не грошові та грошові. До не грошових відносять: порушення диспропорцій господарства; циклічний розвиток господарства; монополізація виробництва; незбалансованість інвестицій; державно-монополістичне ціноутворення; кредитна експансія; нестабільність соціально-економічної ситуації у державі. А грошові поділяються на: дефіцит бюджету; зростання державного боргу; надмірна емісія грошей; збільшення кредитних знарядь обігу внаслідок розширення кредитної системи; збільшення швидкості обігу грошей.
Список використаної літератури