Методи регулювання зайнятості в економіці

2. підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів;

               Державна служба зайнятості надає  допомогу в працевлаштуванні  або відкритті власної справи  шляхом проходження професійного навчання. Професійне навчання здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. У період навчання безробітний отримує матеріальну допомогу в порядку, визначеному законодавством України. За умови проходження навчання поза межами постійного проживання компенсується вартість проїзду до місця навчання і у зворотному напрямку та, в разі потреби, оплачується проживання у гуртожитку в період навчання. Для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітних створено центри професійно-технічної освіти ДСЗ. Вчорашні безробітні, які виявили бажання опанувати нову професію або перекваліфікуватися, мають можливість робити це безкоштовно для них на найновішому обладнані, у навчальному процесі успішно використовуються мультимедійні технології. Чимало роботодавців охоче користуються послугами служби зайнятості, яка готує кадри на їх замовлення.

3. субсидування частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості;

              Державна служба зайнятості пропонує  різноманітні шляхи вирішення  кадрових питань. Один з них  – це працевлаштування безробітних  шляхом надання роботодавцям за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Дотація – це кошти Фонду загальнообов’язкового соціального страхування України на випадок безробіття, надані роботодавцю для покриття фактичних витрат на заробітну плату осіб, працевлаштованих за направленням державної служби зайнятості. Державна служба зайнятості надає дотацію для працевлаштування безробітних роботодавцям, незалежно від форм власності та господарювання, які використовують найману працю. В Україні працевлаштування безробітного шляхом надання дотацій роботодавцю ще не набуло масового характеру. У середньому по Україні  лише за 3-4 із 100 працевлаштованих безробітних, направлених службою зайнятості, роботодавці отримують дотації. 

4. надання допомоги у працевлаштуванні;

             За пошуком роботи безробітний може звернутися до державної служби зайнятості. Тут нададуть допомогу з використанням оперативної інформації про вільні робочі місця та вакантні посади не тільки в межах району, а й по інших населених пунктах області та України, а також можна отримати кваліфіковані консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштування. Працездатним громадянам працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування. Для працевлаштування соціально незахищеної категорії громадян щорічно на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності з чисельністю понад 20 чоловік місцевими органами влади за поданням центрів зайнятості встановлюється квота для бронювання до 5% загальної кількості робочих місць.

      До соціально незахищених категорій громадян відносяться:

• жінки, які мають дітей до шести років;
• одинокі матері, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;
• молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах освіти, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце;
• діти-сироти, які залишилися без піклування батьків;
• особи, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
• особи пере пенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років, жінки – 53 років);
• особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування.   

 

 

   5) регулювання галузевої  та територіальної мобільності  кадрів.

           Здійснюється  для стимулювання розміщення  робочої сили в трудодефіцитних районах і галузях.

 

До пасивних методів регулювання зайнятості відносяться:

 1) асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним їхніх втрат в доходах;

 Постановою правління Фонду  загальнообов’язкового соціального  страхування України на випадок безробіття від 24.07.2008р. №54 встановлені такі розміри допомоги по безробіттю:

• для незастрахованих осіб з 1вересня 2008р. -320 грн., з 1 жовтня – 360грн.;
• для застрахованих осіб з 1 вересня 2008р. – не менше 420грн., з 1жовтня – не менше 500грн. і не вище за середньомісячну заробітну плату, що склалася за всіма видами економічної діяльності у відповідній області за минулий місяць.

 Допомога по безробіттю визначається у відсотках до середньої заробітної плати залежно від страхового стажу. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, для осіб перед пенсійного віку – 720 календарних днів.

  Залежно від тривалості безробіття  допомога зменшується у відсотках  до визначеного розміру:

• у перші 90 календарних днів безробіття виплачується 100% призначеної допомоги;
• протягом наступних 90 днів – 80%;
• а в подальшому – 70%.

   Громадянам, які звільнилися з роботи за власним бажанням без поважних причин, виплата допомоги по безробіттю розпочинається лише з 91-го дня і в розмірі не 100%, а 80%.

     2) організаційні заходи держави по ліквідації диспропорцій і пропозиції робочої сили;

        Сюди можна  віднести організацію національної  системи освіти. Причому успіху  досягають в тих країнах, в яких зусилля держави в цьому напрямку зосередженні не тільки на перепідготовці та підвищенні кваліфікації незайнятого населення, але й на всіх інших ланках загальної  та професійної освіти. В цій системі важливе значення має загальна та професійна довиробнича освіта. Таким чином, допомогу в забезпеченні зайнятості одержують молодь; особи, які приступають до трудової діяльності вперше або після довгої перерви; працівники підприємств, особливо ті, хто має застарілу професію, підлягає скороченню в зв’язку з реорганізацією або ліквідацією підприємств тощо.

      3) законодавчі та  фінансові заходи держави.

     До вказаних методів  відносяться і пряме стимулювання  зайнятості, і непрямий вплив  на зростання зайнятості, заходи  по скороченню пропозиції на  ринку праці, конверсія оборонних галузей, стимулювання самозайнятості, сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, розвиток гнучкого ринку праці.

 

Пряме стимулювання зайнятості передбачає:

• розширення виробництва товарів та послуг за рахунок збільшення державних субсидій. Кошти направляються в трудомісткі галузі: будівництво, транспорт, ремонт доріг, сферу послуг. Цей вид регулювання дає в чотири рази більше місць, ніж еквівалентне зниження податків з підприємств;
• організація суспільних робіт, які являють собою види тимчасової трудової зайнятості, що, як правило, не вимагають професійної підготовки і основною метою яких є сприяння включенню в активну трудову діяльність мало- та неконкурентноздатних осіб. Ці роботи організовуються, як правило, в комунальному господарстві, будівництві суспільних споруд, ремонтних роботах тощо;
• створення робочих місць для молоді, а також запровадження контрактної системи працевлаштування випускників різних учбових закладів;
• субсидії по зайнятості, які охоплюють інвалідів та інші групи населення, не конкурентноздатні на ринку праці. Для них створюються спеціалізовані та додаткові робочі місця шляхом директивного виділення певної частини спеціалізованих робочих місць на всіх видах підприємств; будівництва за рахунок бюджетних асигнувань спеціалізованих державних підприємств, де робочі місця надаються тільки особам, які потребують соціального захисту, фінансування витрат і зниження податків тим роботодавцям, які створюють на своїх підприємствах спеціалізовані робочі місця;
• організація на підприємствах курсів професійної підготовки, які частково субсидуються державою.

 

Непрямі заходи впливу на зайнятість включають:

• інвестування найбільш перспективних або трудомістких галузей через дешевий кредит для приватних капіталовкладень, через механізм банківської системи;
• зміни структури оподаткування за рахунок скорочення частки податків, які стягуються з загальної суми заробітної плати та внесків у фонди соціального страхування, збільшення частки податків на основний капітал і додану вартість;
• надання переваг виробничому капіталу перед фінансовим і виплатою дивідендів.

  

      Отже, говорячи про  особливості формування механізмів  регулювання зайнятості населення  на етапі становлення ринку  праці, важливо наголосити на  тому, що забезпечення кількісної і якісної збалансованості попиту і пропозиції на робочу силу і те, якими шляхами і методами вона досягається, є структурним елементом загальноекономічної політики держави. Інакше кажучи, ефективний вплив на вдосконалення механізмів ринку праці забезпечується державою на мікрорівні – під час формування і реалізації державної політики зайнятості. Таким чином, теоретичною основою державного регулювання зайнятості населення має бути концепція, що визначає мету й принципи такого регулювання і водночас враховує взаємозв’язки між завданням у сфері зайнятості та іншими соціальними та економічними аспектами ринку праці, органічно вплетена в програму його економічного  і соціального розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    2.4. Концепція  змішаного регулювання зайнятості  населення - пріоритетний шлях розвитку ринку праці в Україні

 

 

Сформульовані в працях провідних вчених і спеціалістів у сфері використання трудових ресурсів наукові концепції, положення, висновки і рекомендації посідають важливе місце в сучасній теорії зайнятості і дозволяють найповніше усвідомити складність процесу формування соціальної ринкової економіки, тобто такої системи господарювання, за якої взаємодоповнюються дії економічних законів з державним регулюванням.

Ускладнення соціально-економічних відносин у результаті переходу до ринку, формування багатоукладної економіки вимагають впровадження адекватної концепції зайнятості.

У вітчизняній та зарубіжній літературі накопичено значний досвід вивчення та дослідження особливостей регулювання зайнятості населення. Дослідженню досвіду регулювання зайнятості в країнах з розвиненою ринковою економікою та можливостей його використання в перехідних системах присвятили свою увагу такі науковці, як Д.Стешенко, С.Трубич, А.Хахлюк, Н.Юрлова та інші. Цей список можна значно розширити, оскільки регулювання ринку праці тісно пов’язане з питанням фінансового, правового, організаційного забезпечення.

Як зазначає О.І.Краузе в статті «Концепція змішаного регулювання зайнятості населення України» в журналі «Актуальні проблеми економіки» за №10(40)/2004, нинішні методи в економічній політиці України вичерпали себе і не здатні забезпечити нормального функціонування ринку праці, його соціальної інфраструктури та ціннісних орієнтирів, а процесові державного макроекономічного регулювання зайнятості притаманні невідповідність у цілому фінансової, законодавчої, нормативної бази ринковим формам господарювання,  відірваність від соціально-економічних процесів, які відбуваються на макрорівні. Ці недоліки, в свою чергу, призводять до суттєвого розладу ринку праці, до поляризації суспільства, послаблюють економічні стимули саме тоді, коли вони мали б змінити адміністративні методи регулювання зайнятості, створюють передумови для некерованості у реальній економіці та соціальній сфері.

З огляду на це постає нагальна потреба у розробці системи дієвих, активних та ефективних заходів регулювання ринку праці. В Україні спостерігається тенденція запозичення окремих елементів світового досвіду регулювання ринку праці без врахування відмінностей соціально-економічного середовища суспільств. На думку фахівців, найбільш прийнятною для умов України є шведська модель регулювання ринку праці, де роль держави в керуванні процесами, як і всією соціальною сферою, порівняно велика і політиці у сфері зайнятості приділяється велика увага.

О.І.Крузе  дає таке визначення:

Концепція змішаного регулювання зайнятості економічно активного населення - це система теоретичних положень і узагальнених поглядів та практичних рекомендацій, спрямована на оптимальне регулювання зайнятості й активну державну політику щодо соціального захисту економічно активного населення. Це постійна та цілеспрямована діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування на переорієнтацію з командно-адміністративного виробничого підходу до регулювання зайнятості, на запровадження механізмів забезпечення збалансованого співвідношення та єдності державного макроекономічного регулювання з приватним регулюванням на мікрорівні.

Метою концепції є формування нового правового й економічного механізму макро- та мікроекономічного регулювання відносин, які складаються між роботодавцями і найманими робітниками з приводу умов зайнятості та соціального захисту економічно активного населення. З цього випливають нові вимоги до політики зайнятості. По-перше, регулятивний вплив держави має бути спрямований на безумовне виконання певного комплексу законів і нормативних актів при максимальній свободі засобів досягнення поставленої мети. По-друге, необхідно створювати такі умови зайнятості, які забезпечували б відтворення і розвиток трудового потенціалу, матеріальне зацікавлення робітників, розвиток їхніх потреб, розширення інфраструктури для задоволення останніх, а також відповідність професійного рівня і професійно-кваліфікаційної структури працівників вимогам ринкових перетворень.