Контрольна робота з “Історія економіки та економічної думки”

Такий високий статус країни став результатом тривалого модернізаційного процесу, початок якому було покладено "реформами  
Мейдзі "в 1867 р. Японія першою з азіатських країн перейшла на рейки капіталістичного господарювання, послужив згодом зразком і прикладом наслідування для майбутніх азіатських "тигрів" і "драконів". Своїми успіхами в модернізації (або вестернізації, або європеїзації) Японія продемонструвала власний варіант моделі розвитку, спрямованого на подолання соціально-економічної відсталості. 

Першою і основною причиною різкого  стрибка були особливий характер іособливі умови оновлення основного капіталу. 

Серед причин високого зростання економіки  слід також відзначити особливі форми  експлуатації праці та висока питома вага капіталовкладень у національному  доході.

Головними цілями проведення реформ в 50-70-і роки були: підтримка дрібного бізнесу, захист японських фірм від  іноземних конкурентів, підтримка  компаній пріоритетних галузей (морського  і повітряного транспорту, інформаційного обслуговування тощо), а з середини 70-х років - і стимулювання зниження енергоємності виробництва та рівня  забруднення навколишнього середовища (в галузях транспорту, електро-, газопостачання). 

Є три чинники, які спровокували специфічний азіатський варіан економічних  реформ. Перший – високі частки заощадження  в економіці, а відтак значні накопичення. Другий чинник – це орієнтація на експорт: жодна з даних країн швидко не розвивалася без дуже високих темпів експорту. Чому експорт? По-перше, він дозволяє найняти багато людей – витягнути робочу силу із сільського господарства, перерозподілити у галузі виробництва і послуг. Природно, експорт найбільш трудомісткий, – ганчір’я, взуття, меблі, електроніка тощо – без цього такого перерозподілу не зробиш. По-друге, високі темпи експорту дозволяють багато імпортувати, а якщо подивитися на ці країни, там дуже багато імпортованого: сировина, матеріали, продукція машинобудування – цього вони самі поки не могли робити, вони все це брали за рахунок експорту. Отже експорт – другий чинник. Третій чинник – це відсутність демократії в перелічених країнах, починаючи з Японії. Китай, Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Таїланд, Малайзія, Індонезія – жодна з цих країн за увесь період високого зростання не мала багатопартійної демократії. Там тривають, звичайно, бурхливі суперечки: чому це так, чим це зумовлено. Це можна тлумачити по-різному. Перше пояснення – демократія перешкоджає рости. Варто ще відзначити, що у всіх цих країнах дуже стійкий і успішний політичний устрій, мінімум корупції (особливо так званої свавільної), стійкі інститути.

Результатом азіатського варіанту економічних реформ є те, що азіатські  країни на даний момент являються  одними з високо розвинених країн  світу.

4. Доведіть новаторство Дж. М. Кейнса у підході до аналізу основних економічних категорій. В чому сутність «кейнсіанської революції»? Чи можна назвати Кейнса спадкоємцем меркантилістів? Чому?

Новаторство економічного вчення  Дж.М.Кейнса  у підході до аналізу основних економічних категорій проявилося, по-перше, в наданні переваг макроекономічному аналізу, ніж мікроекономічному підходу, який зробив його основоположником макроекономіки я к самостійного розділу економічної теорії, і, по-друге, в обґрунтуванні концепції про так званий «ефективний попит», тобто потенційно можливий і стимульований державою попит. 

Спираючись на власну, «революційну» на ті часи методологію дослідження Дж. М. Кейнс на відміну від своїх попередників і на перекір популярним економічним поглядам стверджував про необхідність недопущення за допомогою держави урізання заробітної плати як основної умови ліквідації безробіття, а також про те, що споживання через психологічно обумовлену схильність людини до збереження росте на багато повільніше її  доходів.

В 1936 році була опублікована книга  великого англійського економіста Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Прийнято вважати, що саме ця книга знаменувала собою  початок так званої «кейнсіанської революції», яка, поряд з Маржиналістську  революцією, є найбільш значущим подією в історії економічного аналізу  за останні два століття.

Кейнсіанську революцію можна трактувати різним чином. З одного боку, ця революція полягала в забезпеченні відокремлення в самостійну дисципліну цілої гілки економічної науки - макроекономіки. Звичайно, і класики, і неокласики мали свої уявлення про макрофункціонуванні ринкового господарства, що навіть можна відобразити у відповідних моделях

З іншого боку, Кейнсіанська революція  була реакцією на недоліки неокласичного  підходу до аналізу економічного життя. Те, що зароджувалося в ході кейнсіанської революції, повинно  було стати як методологічної, так  і теоретичної альтернативою  неокласичної школі. По-перше, творці Кейнсіанської  революції відкинули принципи оптимізації  і методологічного індивідуалізму в якості обов'язкових передумов  для виведення функцій економічних  змінних і побудови економічних  моделей. Макроекономічні функції, виведені Дж. М. Кейнсом, як правило, базувалися на звичках, емоціях, закономірності групової поведінки, або просто на апріорних передумови, не пов'язаних з оптимізують вибором. По-друге, творці кейнсіанської революції внесли фундаментальні зміни у власне економічну теорію, зробивши принципово новий аналіз макроекономічних взаємозв'язків. Цей новий аналіз виявився можливим завдяки відмові від закону Се, відповідно до якого нормальним станом ринкової економіки є повна зайнятість. Внаслідок Кейнсіанської революції в економічній теорії утворився гігантський розрив -- між неокласичної Мікроекономіка й кейнсіанської макроекономікою, побудованих на різних методологічних передумовах, що містили різні і непорівнянні об'єкти дослідження і теорії, які давали майже протилежні оцінки характеру функціонування ринкової економіки і приводили до різних висновків щодо бажаності втручання держави в економіку. У результаті подальший розвиток «макроекономіки після Дж. М. Кейнса» пішло двома шляхами.

З одного боку, більшість макроекономістів почали намагатися вписати кейнісанскую макроекономіку в (неокласичні) стандарти  сучасної економічної науки.

З іншого боку, деякі економісти спробували розвинути оригінальне вчення Дж. М. Кейнса і більш різко протиставити свій підхід неокласичної ортодоксії (а заодно і кейнсіанської ортодоксії у вигляді кейнсіанської-неокласичного  синтезу).

Кейнса можна назвати спадкоємцем  меркантилістів. Кейнс заявив, що стурбованість меркантилістів припливом золота в країну була не нав’язливою дитячою ідеєю, а інтуїтивним відчуттям зв’язку між кількістю грошей і низькими процентними ставками.  Більш того, на всьому протязі людської історії схильність зберігати переважала над спонуканням інвестувати, і меркантилісти гідні похвали за розуміння того, що слабкість спонукання інвестувати є ключем до вирішення економічних  проблем. Коли прямі державні капіталовкладення або валютне регулювання неможливі, як це і було напередодні Нового часу, найкраще, що може бути зроблено, - це заохочення інфляції через підтримку активного торгового балансу: перевищення експорту над імпортом підтримує ціни, а приплив золота, посилюючи пропозицію грошей, знижує процентні ставки і тим самим стимулює інвестиції і зайнятість. Кейнс вважав це «зерном наукової істини в меркантилістській доктрині». Основні положення меркантилістів Кейнс використовував і в своїй теорії.

Список використаної літератури

1. Ковальчук, В. М. Історія економіки та економічної думки: навч. посібник - К., 2008. - 647 с.
2. Корнійчук Л. Я., Кириллова Г. Ю., Титаренко Н. О., Погорєлов С. Б. Історія економічних учень. Навч.-метод. посіб. – К., 2002.
3. Несторенко О. П. Історія економічних вчень : Курс лекцій. – 2-ге вид., перероб. і доп.. – К.: МАУП, 2000.
4. Юхименко П. І., Леоненко П. М, Історія економічних учень: Навч. посіб. для студ. вузів. – К.: Знання-Прес, 2000.
5. Ред. кол.: Мочерний С. В. (відп. ред.) та ін. Економічна енциклопедія у

трьох томах. Т. 3. К.: Видавничий центр “Академія”, 2002.