Види ціноутворення в освіті

 

 

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»

Кафедра економіки і менеджмента

 
ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………2

I. Види цін і їх структура……………………………….......................................3

II. Ціноутворення на ринку освітніх послуг……………………………………5

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. 14

ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………15 
ВСТУП

Товар і ціна відносяться до тих економічних категорій, розкриття сутності яких дозволяє чітко виявити відміну ринкової системи господарювання від соціалістичної, планової.

Що таке товар? В економічній теорії цим терміном позначають предмет, річ, послугу, що продаються (обмінюються) на ринку, і які, завдяки їх властивостям, задовольняють будь-які потреби людини: життєві чи виробничі. Корисність речі робить її споживною вартістю, яка проявляється лише в користуванні або споживанні. Споживчі вартості (властивості) утворюють речовий зміст багатства, яка б не була його громадська форма. Однак товар має й іншу ознаку - економічну.

Як же вимірювати величину вартості товару? Очевидно, кількістю праці, що міститься в ній. Кількість же самої праці вимірюється її тривалістю, сукупним робочим часом, при середніх для даного рівня технічного розвитку суспільства умовах виробництва.

Вартість товару - це суспільна, минула, "мертва" праця. Витрати цієї праці стосовно до конкретного товару суворо індивідуальні. В цілому ж для маси однорідних товарів, але зроблених різними виробниками, з точки зору процесу ціноутворення, слід говорити про середню вартість, середні витрати праці при середніх умовах виробництва. При цьому виділяють середні з індивідуальних витрат на конкретному виробництві та середні як результат відношення всієї маси витрат праці в даній галузі країни до всієї маси товарів. Математично середні витрати праці в першому випадку можуть бути умовно представлені у вигляді середнього арифметичного з індивідуальних витрат праці на окремі товари, що виступають представниками груп товарів, в межах яких на виготовлення одиниці товару потрібен один і той же час.

З постулатів соціалістичної теорії цін випливає висновок, що річ може мати споживчу вартість і не мати вартості. Так буває, коли корисність речі для людини не опосередкована працею. Такими є повітря, природні землі і луки, дикоростучий ліс і т.д. Речі можуть бути корисними і бути продуктом людської праці, але не бути товаром. Той, хто продуктом своєї праці задовольняє свою власну потребу, створює споживчу вартість, але не товар. Отже, оскільки товар - це продукт, послуга, поставлені на ринок для продажу (обміну), то товар має ціну, грошову вартість. Головна функція ціни в цьому випадку - бути мірою вартості товару.

Освіта, як і будь-яка інша послуга, очевидно має свою ціну. Питання дослідження особливостей ціноутворення у сфері освіти є актуальним, адже достименне вивчення системи ціноутворення в даній сфері послуг дає можливість вдосконалення самої системи освіти, вирішення багатьох проблем і нюансів у площині політики ціноутворення, а також розробки справедливих умов для всіх осіб, які прагнуть отримати освіту.

У ринковій економіці система ціноутворення ґрунтується на ряді визнаних безперечними положень; не всі вони доведені теоретично, але зате немає серед них таких, які не підтвердилися б історичним досвідом значної частини людства. Звідси і підхід до них як до аксіом ринку. Вони такі: все має ціну, будь-яка споживна вартість, не виключаючи різні види людської праці, землю і природні ресурси, грошовий капітал; ціни встановлюються на ринку в результаті вільної конкуренції, через попит-пропозиція; ціни відіграють ключову роль в досягненні економічної рівноваги, в розподілі доходу і багатства.

I. Види цін і їх структура

Теорія і практика ціноутворення виробили три підходи до формування цін на товари:

1) державні ціни, в основі яких лежать витрати виробництва товару (витратний підхід);

2) ринкові (вільні) ціни, що формуються на основі попиту і пропозиції та

3) договірні ціни.

Структура державних цін представлена ​​в табл.1.

Ринкові ціни, що формуються через попит і пропозицію, покликані також за своїм економічним змістом покрити індивідуальні витрати виробництва і реалізації товару, забезпечити виплату податків та отримання прибутку.

Таблиця 1

Види цін	Структура цін
Розрахункова (індивідуальна) ціна, монополістична ціна	Індивідуальні витрати виробництва + Галузева норма рентабельності (планові накопичення)
Оптова ціна підприємства	Середньогалузеві витрати + Прибуток підприємства
Оптова ціна промисловості	Оптова ціна підприємства + Витрати збуту + Прибуток збутової організації
Роздрібна ціна	Оптова ціна підприємства (промисловості) + Непрямі податки + Витрати обігу і прибуток торгової організації
Заготівельна (закупівельна) ціна	Середні витрати виробництва сільськогосподарської продукції + Прибуток (дотація)

 

 

Однак, погодившись з ціновою та товарною політикою підприємства - виробника на короткострокову та довгострокову перспективи, зі сформованою ринковою кон'юнктурою, вони можуть мати значні відхилення від індивідуальних витрат як в той, так і в інший бік. Ринкове ціноутворення має в цьому випадку такі ціни, як демпінгові (викидні ціни, рівень яких значно нижче витрат виробництва товару), психологічні (ціни, які покупець готовий заплатити за екологічно чистий продукт, модний або престижний товар) та ін. Договірні, або гарантовані, ціни є різновидом ринкових, а в ролі гаранта іноді виступає держава. Багатофункціональність ціни послуги викликала до життя безліч специфічних її форм, серед яких виділяють тариф, плату і абонемент. У свою чергу, ціни можуть розглядатися на одиницю споживчого блага або як інтегральні ціни, що представляють собою суму цін на окремі види робіт, необхідні для надання послуги, як комплексні ціни, використовувані для реалізації взаємодоповнюючих послуг або як приховані ціни, що включаються в ціну матеріальних благ.

Тарифи - система ставок, за якими стягується плата за послуги. Термін " тариф " застосовується в даний час по відношенню до послуг транспорту, зв'язку, комунального господарства, за провезення товарів через кордон стягуються митні тарифи.

Плата є формою вираження пільгової ціни, коли частина витрат споживача відшкодовується з державного або місцевого бюджету.

Абонемент - така ціна, яка є формою вираження середньозваженої ціни, встановленої на основі середніх витрат і норм споживання послуг без урахування реального обсягу споживання.

Більш повний облік співвідношення попиту та пропозиції послуг, формування раціональної цінової стратегії і застосування обгрунтованих методів ціноутворення у сфері послуг дозволить розширити їх пропозицію, задовольнити потреби населення і збільшити частку послуг у загальному споживанні населення.

 

II. Ціноутворення на ринку освітніх послуг

Вступ установ освіти в сферу товарно-грошових, ринкових відносин потребував створення відповідного механізму ціноутворення. Слід ще раз підкреслити, що хоча категорії "ціна" і "товар" обслуговують спочатку сферу ринкових відносин, в економіці соціалістичній вони також широко використовувалися, обслуговуючи процес соціалістичної "купівлі- продажу". Чи не орієнтовані на ринковий попит, які визначаються шляхом розрахунку з формальним урахуванням суспільно- необхідних витрат, а найчастіше - фактичних, ціни і процес ціноутворення мали витратний характер, суть якого визначалася формулою "витрати плюс". "Плюс" цей являв собою додану вартість (прибуток), що встановлюється централізовано через плановий норматив рентабельності. Природно, що у сфері бюджетного фінансування цін як "грошового вираження вартості" не було, але витрати держави на вищу освіту враховувалися в кожному вузі головним чином для цілей бухгалтерського контролю та бюджетного планування. Визначення витрат держави на підготовку фахівців у вузах здійснювалося за чинними на той час Методичних вказівок, які різнилися методичними підходами. Проведена класифікація методів розрахунку собівартості підготовки фахівців з Е.Н. Попову і Т. А Євстигнєєва.

При всій різноманітності методичних підходів процес бюджетного планування витрат на навчання зводився до коректування в ту чи іншу сторону фактичних витрат.

Бюджетне планування освітніх послуг передбачало встановлення нормативу бюджетного фінансування одного студента за групами вузів приблизно рівного масштабу і галузі виробництва, враховувалася специфіка (курсанти, наприклад, були на державному забезпеченні). Норматив цей можна було б назвати ціною підготовки одного фахівця, яку оплачувала держава.

Зі вступом суспільства в смугу економічних перетворень і з скороченням бюджетного фінансування вищої школи був дозволений перехід на так зване "багатоканальне" фінансування (бюджетне і комерційне), тобто дозволялася ситуація, коли брак бюджетних асигнувань (які часто не враховували ситуацію з інфляцією) компенсувалася набором студентів на комерційній основі, за так званими договірними цінами. У цьому випадку в основі встановлення ціни на освітні послуги лежала її нижня межа, який визначався сумою всіх економічно обгрунтованих витрат вузу на даний вид освітніх послуг, тобто:

де ЦНП - нижня межа ціни; Зу - витрати на освітню послугу з j -й статті;

п - загальна кількість статей витрат.

Договірна ціна визначається за формулою

де Ця - договірна ціна; П - прибуток.

Прибуток, що включається в ціну, може визначатися виходячи з таких міркувань. У результаті надання освітніх послуг користувачеві їм може бути отриманий економічний ефект за рахунок нових знань, підвищення кваліфікації, професійної перепідготовки.

У цьому випадку договірна ціна на освітні послуги може визначатися за такою формулою:

де Ет - сукупний економічний ефект освітньої послуги, одержуваний користувачем за нормативний термін Т (наприклад за один рік).

β - коефіцієнт винагороди освітній установі.

Індивідуальна договірна ціна, за якою освітня послуга реалізується кожному споживачеві відповідно буде:

де ЦД - сумарна договірна ціна, розрахована за формулою; N - число споживачів освітньої послуги (число слухачів ФПК, учнів, студентів і т.п.).

При формуванні договірної ціни враховуються параметри, що характеризують споживчі властивості освітньої продукції, науково-технічний рівень і кваліфікація викладацького та лекторської персоналу тощо. Для обліку цих параметрів можна вводити, наприклад, відповідні коефіцієнти або безпосередньо враховувати їх при обчисленні сумарних витрат за формулою.

Найважливішою умовою успіху (а часто умовою економічного виживання) в ринковій конкурентному середовищі є стратегія ціноутворення та маневрування видами цін.

Освоєння і оволодіння цими методами представляє великі труднощі, бо протягом багатьох десятиліть виховання кадрів, що працюють на виробництві, ґрунтувалося на соціалістичному підході до ціноутворення (в умовах соціалістичного управління цінова політика стосувалася в основному тільки промислового виробництва, ціни на освітні послуги не розглядалися). У соціалістичній економіці в останні десятиліття був прийнятий принцип фіксованих цін і гарантованого рівня прибутку. Проте в основі договірної ціни був облік витрат підготовки фахівців конкретним освітнім закладом і вона містила таку величину доданої прибутку, яку був згоден платити споживач освітньої послуги.

З ціноутворення у сфері освітніх послуг написано досить багато робіт, однак практично в них не відображено головного відправного положення ціноутворення у сфері будь-яких послуг, а саме тарифне ціноутворення, що виокремлює окремо ціну матеріально-речових факторів виробництва послуги і ціну споживання самої послуги.

Ціноутворення освітньої послуги (Цо) - це триставковий тариф, який визначається за формулою:

де ΔСi - частина умовно -постійних витрат вузу, що припадають на одного студента, грн.;

ΔV1i - частина змінних витрат у вигляді матеріально-технічних ресурсів, споживаних у процесі навчання студентів (хімічні реактиви, енергоносії, прилади і т.д.), у розрахунку на одного студента, грн.;

ΔV2i - ​​заробітна плата професорсько -викладацького складу і допоміжного персоналу, стипендії та ін., грн.

ΣV2i - ​​загальні змінні витрати, що припадають на одного студента при кількості студентів ni.

Формула загальних витрат (Ззаг) на утримання вузу прийме вигляд:

Рис. Формування витрат вузу на надання освітніх послуг

Визначення порогової ціни за формулами утруднено такими обставинами:

• складністю розділення в освітній установі витрат на змінні і постійні;

• скороченням бюджетного фінансування сфери освітніх послуг;

• інфляційними очікуваннями і зростанням цін на енергоносії.

Дію вищеназваних дестабілізуючих факторів значною мірою можна нейтралізувати використанням розрахунково-аналітичного методу ціноутворення.

Суть розрахунково-аналітичного методу ціноутворення.

Встановлюється розрахункова ціна пропозиції загальноосвітніх послуг (ОУ), яка потім коригується на основі аналітичних даних під ринковий попит. Головними складовими цього методу є:

• розподіл витрат на постійні та змінні;

• знаходження нижньої межі витрат, що забезпечує "виживання" вузу при n-й кількості студентів;

• зіставлення необхідних витрат з бюджетним фінансуванням, визначення "відсутніх" коштів та джерел їх покриття;

• розрахунок додаткової кількості студентів, прийом яких до вузу на комерційній основі забезпечить покриття витрат підготовки всіх студентів при мінімальній платі за навчання;

Рис. Механізм ціноутворення ОУ в термінах CVP:

(Вм - валовий прибуток (маржа) у системі CVP - різниця між виручкою і змінними витратами)

• визначення ціни навчання студентів, прийнятих на комерційній основі, з орієнтацією на попит.

Валова маржа (Вм) = Бюджетні асигнування (Зб) - Фонд оплати (Фоп).

Опис механізму ціноутворення освітніх послуг у разі скорочення бюджетних асигнувань проти розрахункових нормативів витрат і планової чисельності студентів зручніше проводити в термінах системи CVP - аналіз (витрати, обсяг, прибуток). Механізм ціноутворення ОУ на рівні компенсації витрат ОУ показаний на графіку.