Аналіз фінансових інвестицій у системі прийняття управлінських рішень

-  очікуваної норми дохідності;

-  норм та правил оподаткування доходів від операцій з цінними паперами.

Ризик вкладення капіталу в цінні папери не однорідний за своїм змістом, тому його треба визначати як сукупність основних ризиків, на які наражається інвестор у процесі придбання та зберігання цінних паперів, а саме: ризик ліквідності цінних паперів; ризик їх дострокового відкликання; інфляційний ризик; відсотковий, кредитний та діловий ризик; ризик, пов’язаний із тривалістю періоду обігу цінного паперу.

Рішення щодо купівлі  чи продажу певних фінансових інструментів необхідно приймати після ретельного аналізу та обчислення як рівня їхньої дохідності, так і рівня ризиковості. Ми спочатку розглянемо методику аналізу дохідності фінансових інвестицій, а вже потім — основні підходи до аналізу ризиків.

Фінансові інвестиції характеризуються такими показниками, як ринкова ціна (Р), внутрішня (теоретична або розрахункова) вартість (V), рівень дохідності (норма прибутку). Значення ринкової ціни та внутрішньої вартості часто не збігаються, оскільки кожний інвестор має власні міркування щодо внутрішньої вартості цінного паперу, покладаючись на свої суб’єктивні очікування та на результати проведеного ним аналізу.

Ринкова ціна —  це задекларований показник, що об’єктивно існує на ринку. Ціна цінного паперу відображається у відповідних котируваннях і називається курсовою ціною. У будь-який момент часу на ринку існує тільки одна ціна для певного фінансового інструменту.

Внутрішня вартість фінансової інвестиції — це розрахунковий показник, а тому він залежить від тієї аналітичної моделі, на базі якої проводяться обчислення. Унаслідок цього в будь-який момент часу цінний папір може мати кілька значень внутрішньої вартості, причому теоретично їхня кількість дорівнює кількості учасників ринку, які користуються різними моделями. Отже, оцінка внутрішньої вартості є до певної міри суб’єктивною.

У процесі аналізу  співвідношення ринкової ціни та внутрішньої вартості визначається доцільність тих чи інших управлінських рішень щодо конкретного цінного паперу. Якщо внутрішня вартість цінного паперу, що її розраховано потенційним інвестором, є вищою за поточну ринкову ціну, то такий папір вигідно в даний момент придбати, оскільки його недооцінили на ринку. Якщо з погляду конкретного учасника ринкова ціна цінного паперу перевищує його внутрішню вартість, то немає сенсу купувати такий папір, оскільки його ціну завищено. Водночас таке співвідношення ціни та вартості вказує на те, що його вигідно продати, коли він уже є в портфелі інвестора. Якщо ринкова ціна та внутрішня вартість цінного паперу збігаються, то це означає, що операції спекулятивного характеру (з метою одержання доходу від різниці між ціною продажу та купівлі) навряд чи можливі.[5,c.396]

У сучасній економічній  літературі існують різні підходи  до визначення внутрішньої вартості фінансових інструментів, але на практиці найбільш поширеною є фундаменталістська теорія, згідно з якою внутрішня вартість цінних паперів, розраховується за формулою, запропонованою Дж. Вільямсом ще 1938 року:

де V(t) — внутрішня  вартість цінних паперів у момент t;

CFi — очікуваний  потік відсоткових виплат за цінним папером в i-й період  ;

d — прийнятна  або очікувана дохідність цінного  паперу (норма прибутку).

Як випливає з формули, яку надалі називатимемо базовою моделлю, внутрішня вартість цінного паперу залежить від трьох чинників:

- очікуваних грошових надходжень;

- тривалості періоду обігу цінного паперу (або періоду прогнозування для безстрокових інструментів);

- норми прибутку.

Наведену модель можна використати для розв’язання  різних задач, що постають під час  прийняття інвестиційних рішень. Спираючись на модель, інвестор може розрахувати внутрішню вартість інвестиції за різних значень вихідних параметрів (грошових потоків та норми прибутку) у процесі імітаційного моделювання. Знаючи поточну ринкову ціну та узявши її за таку, що дорівнює внутрішній вартості, можна обчислити норму прибутку даного цінного паперу та порівняти одержане значення з альтернативними варіантами інвестування коштів.[4,c.457]

ВИСНОВОК

Кожна організація  спочатку намагається розв'язувати  проблеми за допомогою організаційної моделі вирішення рутинних проблем. Якщо не рутинну проблему у такий спосіб подолати не можна, організація намагається модифікувати й адаптувати іншу організаційну модель вирішення рутинних проблем. Якщо і цей підхід безуспішний, організація використовуватиме творчий, не рутинний спосіб.

Нову проблему часто формулюють за аналогією з  відомими, для розв'язання яких існують  певні методи.

Більшість альтернативних рішень не будуть новими і творчими, а лише модифікованими варіантами тих, що раніше дали добрі результати при вирішенні подібних проблем.

Якість управлінських  рішень залежить від організації  процесу їх розроблення. Багато рішень поки що приймають на основі досвіду  та інтуїції керівників або на основі виконання рішень вищого рівня управління.

Організація виконання прийнятого рішення полягає в активному використанні механізму стимулювання і відповідальності шляхом переконання, спонукання і примушування виконавців.

Отже, у процесі  розроблення управлінських рішень виконують надзвичайно складний комплекс робіт, дій, операцій, який є однією з основних органічних загальних функцій менеджменту.

Cписок літератури

1. Попович П. Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник. – Тернопіль: Економічна думка, 2009. – 416 с.
2. Боярко І. М., Гриценко Л. Л. Інвестиційний аналіз: Навч. посіб.К.:Центр учбової літератури,2011. — 400 с.
3. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку № 2 «Баланс», затвердженно наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р.
4. Економічний аналіз: Навч. посібник / М. А. Болюх, В. З. Бурчевський, М. І. Горбаток та ін.; За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2003. — 556 с.
5. Мертенс А. В. Инвестиции: курс лекций по современной финансовой теории., 7е изд., К.: Либідь, 2004. 679 с.