Экологические проблемы Черного моря (на украинском)

 

Міністерство  освіти і науки,Молоді та спорту України

Одеський  державний екологічний університет

 

 

Заочний факультет

 

 

Контрольна  робота

З дисципліни:

«Методи та засоби екологічного контролю»

Тема контрольної  роботи:

 

«еологічні проблеми чорного моря»

 

Студент ______________ курсу, спеціальність _______________________

_______________________________________________________________

(прізвище, ім’я, по-батькові)

 

Студентський  квиток № __________

 

 

______   ______________________  20__р.

 

 

 

 

Зміст

 

 

Вступ……………………………………………………………………			3
1	Географічні особливості Чорного моря……………		4
	1.1	Географія…………………………………………………….	5
	1.2	Геологія……………………………………………………...	5
	1.3	Гідрологія і гідрохімія……………………………………...	7
	1.4	Клімат………………………………………………………..	11
	1.5	Флора і фауна……………………………………………….	12
2	екологічні  проблеми чорного моря………………….		14
	2.1	Евтрофікація…………………………………………………	14
	2.2	Важкі метали………………………………………………...	15
	2.3	Стан атмосфери……………………………………………..	16
	2.4	Стан літосфери………………………………………………	17
3	Екологія і охорона природи……………………………..		18
висновки………………………………………………………………			20
ЛІтература…………………………………………………………….			22

 

 

Вступ

 

 

Вивчення Чорноморського регіону має важливе значення з погляду рибальства і мореплавання, рекреації, господарської і промислової  діяльності. Величезний інтерес представляє видобування нафти і газу в цьому районі, транспортні пассажиро- і вантажоперевезення, науково-дослідна діяльність. Чорне море - унікальне. Наявність в Чорному морі сірководню нижче 100 метрової відмітки колись привертало недалекоглядних учених як «кладовище» радіоактивних відходів.

Внаслідок природних чинників, різноманітність видів фауни  Чорного моря приблизно в три  рази нижче в порівнянні з Середземним  морем, а його специфічні риси роблять  його дуже уразливим до порушень балансу його навколишнього середовища і екосистем.

Евтрофікація, забруднення, і безвідповідальний лов риби призвели до повсюдного виснаження біологічних  ресурсів, різноманітності видів  і ландшафтів, естетичної і рекреаційної цінності Чорного моря, таким чином, приводячи його екосистеми на грань катастрофи.

Сьогодні світова  наука направлена на збереження природного середовища, весь світ зацікавлений в оздоровленні екологічного стану водних об'єктів.

 

 

 

 

1 Географічні особливості Чорного моря

 

 

Давньогрецька назва моря – Понт Аксинський (греч. «Негостинне море»). У «Географії» Страбона передбачається, що таку назву море отримало через труднощі з навігацією, а також диких ворожих племен, що населяли його береги. Проте швидше за все греки сприйняли місцеву скіфську назву моря, що представляло рефлекс давн. іран. – «темно-синій», «темний», що співвідноситься з його нинішньою назвою, і переосмислили його по співзвуччю з грецьким словом «негостинний». Пізніше, після вдалого освоєння берегів грецькими колоністами, море почало називатися Понтом Евксинським (греч. «Гостинне море»). Втім, у Страбона є згадки про те, що в античності Чорне море називали і просто «морем».

У Стародавній Русі X–XVI століттях в літописах зустрічалася назва «Руське море», в деяких джерелах море носить назву «Скіфського».

Сучасна назва «Чорне море» знайшло своє відповідне відображення в більшості мов. Найбільш ранні джерела, що згадують цю назву, відносяться до XIII століття, проте є певні ознаки того, що воно використовувалося і раніше. Існує цілий ряд гіпотез щодо причин виникнення такої назви:

Турки й інші завойовники, що намагалися підкорити населення узбережжя моря, зустрічали люту відсіч з боку адигів (черкесів), абхазів і інших племен, за що і прозвали море Караденгіз – Чорним, негостинним.

Іншою причиною, на думку  ряду дослідників, може бути той факт, що під час штормів вода в морі сильно темніє. Втім, шторми в Чорному  морі не дуже часті, а темніє вода під час бурі у всіх морях землі.

Ще одна гіпотеза походження назви ґрунтується на тому, що металеві предмети (наприклад, якорі), опущені у воду мория глибше 150 м на тривалий час, покривалися нальотом чорного кольору завдяки дії сірководню.

Інша гіпотеза пов'язана  з прийнятим у ряді азіатських країн «кольоровим» позначенням сторін світла, де «чорний» позначав північ, відповідно Чорне море – північне море.

Однією з найбільш поширених гіпотез є припущення про те, що назва пов'язана із спогадами  про прорив Босфору 7500 – 5000 років тому, слідством чого стало катастрофічне підвищення рівня моря майже на 100 метрів, що у свою чергу привело до затоплення обширної шельфової зони і утворення Азовського моря.

 

 

 

1.1 Географія

 

Береги Чорного моря порізані мало і, в основному, в північній його частині. Єдиний крупний півострів – Кримський. Найбільші затоки: Ягорлицка, Тендрівська, Джарилгацька, Каркинітська, Каламітська і Феодосія на Україні, Варненська і Бургасська в Болгарії, Синопська і Самсунська – біля південних берегів моря, в Туреччині. На півночі і північному заході при впаданні річок розливаються лимани. Загальна довжина берегової лінії – 3400 км.

Ряд ділянок узбережжя моря мають власні назви: Південний берег Криму на Україні, Чорноморське узбережжя Кавказу в Росії, Румелійський берег і Анатолійський берег в Туреччині. На заході і північному заході берега низовинні, місцями обривисті; у Криму – в основному низовинні, за винятком південних гористих берегів і півострова Тарханкут на заході. На східному і південному берегах до моря впритул підступають відроги Кавказьких і Понтійських гір.

Островів в Чорному морі мало. Найкрупніший острів Джарилгач, його площа 62 км². Решта островів набагато менша, найбільші – Березань і Зміїний (обидва площею менше 1 км²).

У Чорне море впадають наступні найбільші річки: Дунай, Дніпро, Дністер, а також дрібніші Мзимта, Псоу, Бзибь, Ріоні, Кодорі (Кодор), Інгурі (на сході моря), Чорох, Кизил-Ірмак, Ешлі-Ірмак, Сакарья (на півдні), Південний Буг (на півночі).

 

1.2 Геологія

 

Чорне море заповнює ізольовану западину, розташовану між Південно-східною  Європою і півостровом Мала Азія. Ця западина утворилася в епоху міоцену, в процесі активного горотворення, що розділило стародавній океан Тетіс на декілька окремих водоймищ (з яких згодом, окрім Чорного моря, утворилися Азовське, Аральське і Каспійське моря).

Одна з гіпотез виникнення Чорного моря (зокрема, виводи учасників міжнародної океанографічної експедиції на науковому судні «Акванавт» в 1993) свідчить, що 7500 років тому воно було найглибшим на землі прісноводим озером, рівень був нижчий сучасного на сто з гаком метрів. Після закінчення льодовикового періоду рівень Світового океану піднявся і Босфорський перешийок був прорваний. Були затоплено в цілому               100 тис. км² (надзвичайно плодючі землі, що вже обробляються людьми). Затоплення цих обширних земель, можливо, стало прообразом міфу про усесвітній потоп. Виникнення Чорного моря згідно даної гіпотези імовірно супроводжувалося масовою загибеллю всього прісноводого живого світу озера, продукт розкладання яких – сірководень – досягає високих концентрацій на дні моря.

Дно Чорного моря від  прибою і до глибини 120 - 200 метрів є, за невеликим винятком, пологий схил. Це так званий шельф. Ми всі пірнаємо в самій мілководій частині шельфу, де є скелі і пісок. Глибше на дні шельфу залягає мул.

Шельф обривається в  районі Кавказу порівняно крутим уступом в    2,5-10 кілометрах від берега, рідко далі. Нижня частина уступу занурена на 500 метрів. Уступ майже позбавлений наносів - вони скупчуються біля його підніжжя у вигляді широкого шлейфу – і є як би стіною, сильно порізаною підводними каньйонами, зазвичай розташованими навпроти крупних річок.

Такі уступи спостерігаються  не тільки в Чорному морі, але  і навколо всіх материків і  більшості островів. Їх глибини трохи  відрізняються один від одного, що дало підставу думати про підвищення рівня Світового океану в останній геологічний час.

Чорноморська западина складається з двох частин – західної і східної, розділених підняттям, що є природним продовженням Кримського півострова. Північно-західна частина моря характеризується відносно широкою шельфовою смугою (до 190 км.). Південне узбережжя (що належить Туреччині) і східне (Грузія) носить крутіший характер, смуга шельфу не перевищує 20 км. і порізана цілим поряд каньйонів і западин. Глибини у берегів Криму і Чорноморського узбережжя Кавказу збільшуються украй швидко, досягаючи відміток понад 500 м вже в декількох кілометрах від берегової межі. Максимальної глибини (2210 м) море досягає в центральній частині, на південь від Ялти (Рис. 1).

 

 

Рис. 1 – Батиметрія Чорного моря

Геологи і океанологи пов'язують це явище з таненням льодовика Європи в четвертинному періоді. Об'єм льоду льодовика по наймінімальніших підрахунках був достатній, щоб після танення підвищити рівень океанів на 75-100 метрів. Якби, наприклад, розтанув льодовиковий покрив Антарктиди, рівень океанів підвищився б на 60 метрів.

Одночасно з підвищенням  рівня океанів, ймовірно, відбувалося  опускання берегів навколо Чорноморської  улоговини, що заповнювалася льодовиковою водою, і водою річок. Вода Чорного моря в стародавні епохи була в основному опрісненою і лише часом декілька осолонялась. Продовження долин річок на дні моря (підводні каньйони) до глибини 500 метрів підтверджують це припущення.

За уступом, з глибини 500 метрів, дно стає пологим і заглиблюється  у бік моря поступово. Це абісальна, тобто глибоководна область покрита шаром мулів різного віку.

На глибині близько 2 кілометрів, приблизно паралельно кавказькому берегу, під дном Чорного  моря закінчується материковий схил – багатокілометрова товща гранітної  оболонки земної кори. Далі материковий схил переходить в тоншу базальтову оболонку, що вистилає дно океанів і тому названу корою океанічного типу.

У складі гірських порід, що складають дно моря, в прибережній зоні переважають грубоуламочні відкладення: галька, гравій, пісок. З віддаленням від берега їх змінюють дрібнозернисті піски і алеврити. У північно-західній частині Чорного моря широко поширені черепашники; для схилу і ложа морської западини звичайні пелітові мули.

Серед основних корисних копалини, поклади яких є на дні моря: нафта і природний газ на північно-західному шельфі; прибережні розсипи титаномагнетитових пісків (Таманський півострів, побережжя Кавказу).

 

1.3 Гідрологія і гідрохімія

 

Чорне море є найбільшою в світі мероміктичною (з неперемішуваними рівнями води) водоймою. Верхній шар води (міксолімніон), лежачий до глибини 150 м, прохолодніший, менш щільніший і менш солоний, насичений киснем, відділяється від нижнього, теплішого, солонішого і щільнішого, насиченого сірководнем шару (монімолімніону) хемоклином (граничним шаром між аеробною і анаеробною зонами) (рис. 2).

Ще в старовину мореплавці, що борознили води Чорного моря, дивувалися, чому піднятий з великих глибин металевий якір завжди виявлявся покритим чорним нальотом. Дивувалися, але пояснити це явище не могли.

У 1890 році глибоководна експедиція російського  гідрографа                 І. Б. Шліндера проводила в Чорному морі проміри і вивчення морських глибин. Експедиція встановила, що з глибини 100-200 метрів і до самого дна водна товща Чорного моря насичена сірководнем. Стало зрозумілим, чому якорі з металу чорніли. Потрапивши в сірководневе середовище, вони покривалися плівкою сульфіду заліза.

 

 

Рис. 2 – Сірководнева зона в Чорному морі

 

У свій час вважали, що Чорне море в цьому відношенні є єдиним. Але тепер сірководневе зараження встановлене в улоговинах Каспійського моря і в східній частині Аравійського – поблизу східного краю однойменного з ним півострова. Ряд учених припускає, що сірководневе зараження глибоких улоговин морських басейнів в минулі геологічні епохи було поширено більш широко.

Єдиного загальновизнаного  пояснення походження сірководню в  Чорному морі поки немає. Є думка, що сірководень в Чорному морі утворюється головним чином в  результаті життєдіяльності сульфатредукуючих бактерій, різко вираженої стратифікації води і слабкого вертикального обміну. Також є теорія, що сірководень утворився в результаті розкладання прісноводих тварин, загиблих при проникненні солоних середземноморських вод під час утворення Босфору і Дарданелл.

Деякі дослідження останніх років дозволяють говорити про Чорне  море як про гігантський резервуар не тільки сірководню, але і метану, що виділяється, швидше за все, також в процесі діяльності мікроорганізмів, а також з дна моря.