Екологізація економіки і шляхи виходу з екологічних криз

Метою таких концепцій є перекладання вини капіталістичної системи за загострення глобальних проблем на все населення планети. Спростовує такий підхід досвід Китаю з 1,2 млрд. населення, який після проведення економічних реформ навіть експортує частину сільськогосподарської продукції. Трактування зростання населення як основної причини названих проблем є метафізичним.

Перелічені причини загострення глобальних проблем з погляду речового змісту (демографічний вибух, інші зумовлені розвитком сучасної системи продуктивних сил фактори) стосуються лише однієї із сторін суспільного способу виробництва і мають бути доповнені характеристикою відносин економічної власності у різних соціальних системах, аналізом соціальної, політичної, юридичної та інших сторін надбудовних відносин.

 

2. Природні і антропогенні екологічні кризи в Україні

2.1. Вплив людської  діяльності на навколишнє середовище

Сучасна епоха – це епоха бурхливого розвитку науки і техніки, гігантського збільшення її активної творчої діяльності, демографічного вибуху – неконтрольованого зростання населення Землі, кількість якого перевищила критичну межу. Тому надзвичайно загострились багато проблем, а серед них одна з головних – проблема взаємозв'язку суспільства і природи, людини і навколишнього середовища.

Зростаючий антропогенний вплив на навколишнє середовище, його забруднення різними відходами виробництва, поряд з надмірним використанням природних ресурсів, стали предметом широкого обговорення і всестороннього вивчення. Це проблема пильної уваги таких міжнародних організацій, як ООН, ЮНЕСКО, Всесвітньої організації з охорони навколишнього середовища (ЮНЕП), Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) і ін.

Найбільший антропогенний вплив на навколишнє середовище в сучасну епоху чинить промисловість, енергетика, сільське господарство та транспорт.

Вплив промисловості

Промисловість або індустрія - одна з основних галузей матеріального виробництва, без якого не можливе існування сучасної цивілізації. В промисловості більшості країн світу зайнята основна кількість працездатного населення. Промислові підприємства постачають сировину і виробляють основні види продукції. Від їх розвитку значною мірою залежать рівень економіки країни, задоволення потреб населення, обороноздатність.

Найбільш небезпечні для природного середовища гірничо-металургійні підприємства. Великої шкоди ці підприємства завдають повітряному басейну, спричинюючи появу кислотних дощів, земельним ресурсам, утворюючи кар'єри, а також зумовлюють значне теплове забруднення середовища.

Разом з доменним газом ці об'єкти промисловості викидають в атмосферу сполуки миш'яку, фосфору, сурми, свинцю, пари ртуті, смолисті речовини.

Підприємства кольорової металургії забруднюють повітря пилом, сірчаним ангідридом, оксидом вуглецю, оксидами азоту. Найбільш небезпечні забруднення високотоксичним поліметалевим пилом. Підприємства кольорової металургії – основні джерела забруднення атмосферного повітря свинцем. Вихідні гази цинкового виробництва містять 25-50% свинцю. Вихід цинку з цинкового виробництва становить 62,5-77,5 кг на тону, а в технологічному пилу його 40-45%. Підвищений вміст цих високотоксичних інгредієнтів фіксується на декілька десятків кілометрів від території підприємства.

Заводи з виробництва ртуті інтенсивно забруднюють повітря її парами, які конденсуються в атмосфері і згодом вбираються ґрунтом, травою, листям, віконним склом.

Дуже важливою екологічною проблемою, пов'язаною з розвитком промисловості, є проблема звалищ. Звалища навколо великих міст щорічно поглинають в середньому 1500 га землі, яка стає небезпечним джерелом отруєння довкілля. Із звалищ у повітря та ґрунтові води потрапляє багато токсичних речовин – важких металів, лаків, фарб, гуми, пластмас. Вони є розсадником хвороботворних бактерій. Тут утворюються токсичні гази, виникають небезпечні для довкілля пожежі.

Вплив енергетики

Основою розвитку людської цивілізації є енергетика. Від її стану залежать темпи науково-технічного прогресу та виробництва і життєвий рівень населення. Але, як свідчать статистичні дані, приблизно 80 % всіх видів забруднення повітря – наслідок енергетичних процесів (добування, переробка й використання енергоресурсів). У всьому світі щорічно спалюється приблизно 2 млрд. тонн вугілля, добувається і перероблюється близько 2,2 млрд. тонн нафти, 2 млрд. тонн рудних і нерудних матеріалів, що приводить до викиду в атмосферу 220 млн. тонн диоксиду сірки, 450 млн. тонн оксиду вуглецю, 75 млн. тонн оксиду азоту, 150 млн. тонн різних аерозолів.

Характер забруднення повітря продуктами мінерального палива визначається такими факторами: видом палива, умовами спалювання, умовами викиду, рельєфом, віддаленістю від населених пунктів і ін.

Рівень забруднення повітря в значній мірі залежить від теплотворної можливості палива, його хімічного складу. Сполучаючись з парами води в атмосфері, триоксид сірки утворює сірчану кислоту, суспензії якої дуже небезпечні. На окислення діоксида сірки, перетворення його в триоксид, каталітично діють суспензії металів в повітрі: заліза, цинку, марганцю. Тому особливо небезпечні викиди сполук сірки в районах металургійних заводів. Забруднення атмосфери сполуками сірки – причина кислотних дощів.

У викидах ТЕЦ небезпечні також оксиди важких металів, фтористі сполуки, бензоперен, що відносяться до канцерогенних речовин.

Важливим заходом зменшення шкідливих викидів в атмосферу є економія палива в теплових агрегатах. Досягнута вона може бути в результаті багатьох факторів: оптимізація процесів згорання палива, модернізація спалювальних апаратів, застосування нових схем автоматичного регулювання, нових технологічних режимів.

Паливно-енергетичний цикл АЕС передбачає добування уранової руди й вилучення з неї урану, переробку цієї сировини на ядерне паливо (збагачення руди), використання палива в ядерних реакторах, хімічну регенерацію відпрацьованого палива, обробку й захоронення радіоактивних відходів. Усі складові цього циклу супроводжуються надзвичайно небезпечним забрудненням природного середовища.

Забруднення починається на стадії добування сировини, тобто на уранових рудниках. Після вилучення урану з руд залишаються величезні відвали слабо радіоактивних пустих порід – до 90% добутої з надр породи. Ці відвали забруднюють атмосферу радіоактивним газом радоном, дуже небезпечним, який спричиняє рак легенів.

АЕС – це підприємство, яке поряд з електроенергією виробляє велику кількість надзвичайно небезпечних речовин. Відпрацьовані твели кілька років зберігаються на території АЕС у спеціальних басейнах з водою поки їх радіоактивність трохи знизиться, після цього їх у спеціальних контейнерах перевозять на фабрику для регенерації ядерного палива. Тут їх обробляють, вилучивши з них уран, що не "вигорів", і виготовляють нові твели.

Радіація має таку особливість: все, що стикається з радіоактивним матеріалом, само стає радіоактивним. Стають небезпечними для життя машини, контейнери, обладнання. Все це необхідно десь поховати на багато років. Але надійних методів зберігання радіоактивних відходів не існує. Радіацію не можна якось зупинити, вимкнути чи знищити – ці матеріали треба десь надійно і безпечно для біосфери зберігати сотні років, поки не розпадуться радіоактивні ізотопи. У процесі зберігання контейнери не повинні стикатися з підземними водами, приміщення потрібно вентилювати (сотні років!), бо за рахунок виділення тепла з відходів, контейнери можуть розігріватись до 200° С і це привести до їх руйнування..

Сучасний німецький вчений Є. Гауль пише: "Немає жодного іншого енергоносія, використання якого залишало б хоч приблизно стільки відходів, скільки дає ядерна енергетика, й немає таких відходів, які за ступенем небезпечності хоча б віддалено нагадують продукти розщеплення..."

Вплив сільського господарства

Сільське господарство – одна з найголовніших галузей матеріального виробництва, що забезпечує людство продуктами харчування, а промисловість – сировиною.

Головна екологічна небезпека, що чатує на людство - це збіднення генетичного фонду рослин і тварин. Вона викликана впровадженням монокультур, зведенням тропічних лісів, урбанізацією, будівництвом великих водосховищ та інші. За підрахунком ботаніків до середини XXI століття можуть зникнути 250000 видів рослин.

Гонитва за максимальними врожаями, порушення правил агротехніки, застосування важких сільськогосподарських машин, неправильна меліорація, перевипаси худоби ведуть до втрати основного багатства людства – родючих ґрунтів. Вчені встановили, що для створення ґрунтового шару товщиною 18 см природі потрібно в середньому від 1400-7000 років. Людина ж здатна виснажити, знищити шар ґрунту такої товщини за один-два сезони.

Фахівці ООН встановили основні екологічні проблеми, пов'язані з сільським господарством по регіонах планети:

- Європа: промислове забруднення земель, знищення лісів;

- Північна Америка: широке розповсюдження монокультур;

- Південна Америка: знищення тропічних лісів, зникнення традиційних сортів культурних рослин;

- Азія: перенаселення, загроза генофонду, "генетична ерозія";

- Африка: перенаселення, перевипас худоби, знищення тропічних лісів, опустелювання.

Дуже серйозна проблема – перехімізація сільського господарства. На зміну опробуваній віками схемі землекористування: земля – зерногній – земля, прийшла непридатна, виснажуюча ґрунти схема: земля – зерно – мінеральні добрива – зерно – більше мінеральних добрив. Засвоєння хімічних поживних речовин, що містяться в мінеральних добривах, культурними рослинами в середньому не перевищує 40%. Інші ж 60% вимиваються з ґрунту, надходять до водоймищ і є джерелом їх небезпечного забруднення.

Надмірне використання азотних мінеральних добрив викликає небезпечне збільшення в харчових продуктах нітратів і викликає цим небезпечні захворювання. Мінеральні добрива, пестициди, антибіотики, гормони, стимулятори і інгібітори розвитку, кормові дріжджі – врешті-решт потрапляють в організм людини і загрожують не лише нам, а й нашим нащадкам. Комахи й інші шкідники швидко звикають до хімічних засобів боротьби з ними, з'являються різновиди шкідників, на яких отрута вже не діє. Постає необхідність застосування нових, більш отруйних засобів.

Вплив транспорту

Наш час характеризується небаченими масштабами розвитку транспортних перевезень – як вантажів, так і пасажирів. Зростають швидкість та масштаби перевезень, а разом і масштаби екологічної шкоди, якої вони завдають природі. Так лише один сучасний реактивний пасажирський літак протягом восьмигодинного польоту із Європи в Америку "з'їдає" від 50 до 75 тонн кисню, викидаючи в атмосферу десятки тон вуглекислого газу окислів азоту і інших шкідливих сполук. Автомобілі є причиною виникнення 40-70% забруднень атмосфери великих міст. Вже зараз світовий автопарк викидає за рік більш 350 млн. т оксиду вуглецю, 60 млн. тонн різних вуглеводневих, 30 млн. тонн оксидів азоту. Особливо це шкідливо в місцях великої кількості концентрації населення з великою кількістю автомобілів на одиницю площі. В Японії, наприклад, через невеликі розміри території на одиницю площі приходиться у 8 разів більше автомобілів, ніж в США.

В цілому автомобіль – це своєрідна хімічна фабрика на колесах. Вихлопні гази містять більш ніж 200 хімічних сполук – продуктів згорання палива. Більшість з них – токсичні.

Рівень забруднення повітря залежить від інтенсивності руху автотранспорту. При однаковій інтенсивності руху на широких вулицях концентрація шкідливих речовин майже на 30% вища, ніж на вузьких; скупчення автотранспорту перед світлофором веде до створення концентрацій, кількість яких перевищує кількість на вузьких вулицях, де немає світлофорів і рух безупинний.

Оксид вуглецю, вуглекислий газ та інші гази, важчі за повітря скупчуються біля поверхні землі. Дитина в колясці біля тротуару з великим рухом автотранспорту вдихає набагато більше токсичних речовин, ніж мама, яка з ним гуляє.

Значне забруднення водному середовищу завдають крупнотонажні вантажні суда, особливо нафтові танкери. Аварії таких танкерів викликали уже не одну екологічну катастрофу. Зростаючі об'єми перекачування нафти, нафтопродуктів, газу системою трубопровідного транспорту пов'язані з укрупненням діаметра труб і застосуванням все більших тисків при перекачуванні, а це загрожує широкомасштабними аваріями.

Таким чином, в результаті антропогенного впливу на навколишнє середовище виникла і з часом набуває все більшого розмаху екологічна криза. На початку XXI століття екологічна криза все більше нівечить природу нашої країни. Загинули сотні малих річок, деградують Чорне і Азовське моря, перетворюються на стічні брудні відстійники дніпровські та інші водосховища, ставки й озера. Задихаються від промислових і транспортних забруднювачів міста, знищуються останні ліси, забруднюються, виснажуються і деградують орні землі. Як дамоклів меч, нависла над країною (а може й над усім світом) Чорнобильська АЕС. Смертність населення України почала переважати народжуваність, тобто, під загрозою опинився генофонд нації. Таке становище змусило уряд України в 1992 році визнати всю територію держави зоною екологічного лиха (екологічної кризи).

 

2.2. Екологічні проблеми  України

Проблеми промислового та паливно-енергетичного комплексу

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивних законів розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. У державі відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвиткові сировинно-видобувних, екологічно найнебезпечніших галузей промисловості.

Якщо розглядати це питання більш детально стосовно України, то їй дісталась неприродна, штучно створена система промисловості, де гіпертрофовану високу частку займають гірничодобувна, металургійна й хімічна промисловість, що складається з "супергігантів" із застарілими технологіями виробництва надзвичайно матеріало- й енергомісткими, що сильно забруднює навколишнє середовище. Займаючи 3% території колишнього СРСР, Україна виробляла майже 20% його суспільного продукту. Питома вага засобів виробництва (групи А) становить близько 70%. Морально і фізично зношені і застарілі підприємства особливо сильно забруднюють природне середовище і екологічно небезпечні.