Поняття та види кредиту. Кредитний договір

   Таким чином, Господарський  кодекс України регулює особливості  майнових відносин суб'єктів господарювання. Враховуючи, що кредитний договір  укладений між банком, як суб’єктом  господарювання та юридичною  особою, також, як суб’єктом господарювання, то укладення Кредитного договору  підпадає під регулювання Господарського  кодексу України в частині  регулювання особливостей майнових  відносин.

   Виходячи з вищевикладеного,  строк Кредитного договору не  встановлений, що прямо суперечить  ч.3 ст. 180 ГКУ, а відтак Кредитний  договір є неукладеним.

 Звертаємо увагу, що  зазначена позиція абсолютно  збігається з позицією Національного  банку України, оскільки в листі  18.08.2004 N 18-111/3249-8378 «Про деякі питання  застосування Цивільного кодексу  України в банківській діяльності»  зроблено висновок, що істотними  умовами кредитного договору  як господарського договору відповідно  до закону є умови про предмет,  ціну, строк його дії, а також  усі інші умови, щодо яких  за заявою хоча б однією  із сторін має бути досягнуто  згоди.

 Таким чином, враховуючи, що Кредитний договір є неукладеним,  а юридичною особою безпідставно  сплачені проценти за користування  тілом кредиту, необхідно застосувати  ст. 1212 Цивільного кодексу України  (особа, яка набула майно без  достатньої правової підстави, зобов’язана  повернути потерпілому це майно)  та ч.2 ст. 1214 Цивільного кодексу  України (у разі безпідставного  одержання чи збереження грошей  нараховуються проценти за користування  ними)

   Необхідно звернути увагу та розмежувати «строк договору» та «строк зобов’язання»

Стаття 530. Строк (термін) виконання  зобов'язання

1. Якщо у зобов'язанні  встановлений строк (термін) його  виконання, то воно підлягає  виконанню у цей строк (термін). (Це стосується строку повернення  кредиту)

Зобов'язання, строк   (термін)   виконання якого визначений вказівкою  на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням  цієї події.

 

 Стаття 631. Строк договору

1. Строком договору є  час, протягом якого сторони  можуть здійснити свої права  і виконати свої обов'язки відповідно  до договору.

2. Договір набирає чинності з моменту його укладення

3. Сторони   можуть   встановити,   що   умови   договору застосовуються   до   відносин між ними, які виникли  до його укладення.

  4. Закінчення строку  договору не звільняє   сторони   від відповідальності за його  порушення, яке мало місце під  час дії договору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.3. Форма, зміст  кредитного договору

 

   Банківське кредитування здійснюється у спеціальній продиктованої законом формі - кредитному договорі, правовідносини за яким, як вже було зазначено, в загальних рисах регулюються ст. 1055 ЦКУ. Згідно з вимогами цієї статті договір повинен бути укладений у письмовій формі. Під кредитним договором законодавець розуміє таку угоду сторін, з якого банк або інша кредитна організація (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

   Як це випливає з наведеної норми, договір є консенсуальним, оплатним і двосторонньо зобов'язуючим.

   У зв'язку із спеціальним суб'єктним складом на стороні кредитора нерідко виникає питання про можливість його заміни в порядку поступки права вимоги. Представляється, що в даному випадку така можливість відсутня або, іншими словами, кредитор у кредитному договорі може бути замінений на іншого кредитора тільки в тому випадку, якщо новий кредитор також є банком або іншою кредитною організацією. В інших же випадках при відступлення права вимоги є підстави говорити про вихід за межі спеціальної компетенції банків і порушенні принципів кредитування.

   Заміна боржника у кредитному договорі можлива за правилами переведення боргу за згодою кредитора. За загальними правилами, до кредитного договору точно так само можливе застосування таких інститутів, як новація, відступне, прощення боргу і т.п. У порядку новації кредитний договір може бути замінений правовідносинами за векселем між тими ж сторонами. Правда, НБУ встановив, що у разі використання векселя для заміни кредитного зобов'язання він буде проявляти підвищений контроль.

   Кредитний договір повинен бути укладений у всіх випадках банківського кредитування клієнтів незалежно від форми кредитування. Він може носити і в деякій мірі організаційний характер і передбачати кредитування у вигляді кредитної лінії, онкольного, або вексельного, кредиту, овердрафтного кредитування та ін Справа в тому, що всі ці форми відрізняються один від одного не правовою сутністю, а способами взаємодії кредитора і боржника. У будь-якому випадку для їх реалізації необхідно спочатку укласти кредитний договір і тільки після цього надавати кредит в тій чи іншій формі. Такий договір буде носити організаційний характер тому, що він буде встановлювати, на підставі яких документів і які дії може вчиняти кожна зі сторін у договорі, в які терміни повинні ці дії вчинятися, на яких умовах. Саме ж вчинення тих чи інших дій означатиме не ув'язнення, а реалізацію договору, хоча окремі правові наслідки можуть бути пов'язані з цими діями.

   Під кредитною лінією слід розуміти безумовне зобов'язання банку надати грошову суму в межах максимально обумовленої суми за письмовою вимогою клієнта. Позичальник же при цьому має можливість протягом терміну дії кредитної лінії використовувати різні суми кредиту, сплачуючи процентну ставку по реально використовуваної сумі. Кредитна лінія звичайно відкривається на один рік. Вона може бути сезонної - при сезонної недостатності оборотного капіталу, відновлюваної - при тривалій потреби в залучених коштах, коли погашення боргу дає право на подальше отримання позичок.

   Онкольний, або вексельний, кредит являє собою короткостроковий кредит, що погашається на першу вимогу і видається під забезпечення казначейськими, комерційними або іншими векселями. Зазвичай кредит видається у вигляді спеціального позичкового рахунку, за яким також відбувається погашення кредиту та сплата відсотків.

 

   Істотне значення при укладанні договору банківського кредиту має правильне визначення належних сторін, уповноважених укладати договір. Арбітражній практиці відомо досить багато випадків, коли у зв'язку з недотриманням деяких формальних вимог договори кредиту визнавалися недійсними. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-Ш банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Цивільний кодекс України (ст. 1054) стверджує: за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) повинен надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повинен повернути кредит та сплатити проценти.

   В якості умови дійсності кредитних договорів слід назвати відповідність компетенції посадової особи, яка укладає договір, вимогам закону та статуту. Це в рівній мірі відноситься і до позичальників, і до банків. Це вимога сформульована ЦКУ і полягає в тому, що при укладанні кредитних договорів необхідно перевіряти, чи немає обмежень повноважень окремих органів юридичної особи, які можуть бути сформульовані як на рівні правових норм, наприклад, щодо акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, так і на рівні внутрішніх локальних актів, статутів. Ці вимоги можуть обмежувати повноваження за сумою угоди - наприклад, може вимагатися додаткова згода ради директорів або навіть всіх акціонерів на вчинення правочинів, що перевищують певну цифру, наприклад в еквіваленті 10 тисяч доларів. Інші обмеження можуть стосуватися видів угод, серед яких обмеження зазвичай встановлюються для кредитів, гарантій, поручительств та ін.

   При укладенні кредитного договору слід не тільки вказати те правова підстава, на якому діє конкретна посадова особа, а й ознайомитися з самим підставою, оскільки при вирішенні арбітражного спору прийнято вважати, що наявність посилання в договорі означає, що інша сторона знає або повинна знати про характер обмеження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Висновок

 

   Під час проведення курсового дослідження було встановлено деякі проблемні питання, які виникають при укладанні та виконанні договору банківського кредиту.

   Першою проблемою є те, що в українському законодавстві відсутнє визначення кредиту у сенсі банківського кредитування, тобто соціальну та економічну сутність кредиту можна з’ясовувати лише на підставі досліджень вчених, якими пропонується таке визначення кредиту: «Кредит – це фінансова послуга, яка полягає в передачі коштів, банківських металів на засадах повернення такої ж їх кількості, наданні відстрочки або розстрочки платежу. Кредитна послуга може бути оплатною або безоплатною».

   Другою проблемою є недостатньо вірне визначення банківського кредиту, бо воно ототожнює поняття банківського кредиту з банківським правочином. Тому пропонується таке визначення як: «Банківський кредит — це основна форма кредиту, за якою банк на підставі ліцензії надає кошти (позичковий капітал) у тимчасове користування позичальнику шляхом здійснення банківських кредитних операцій на умовах, передбачених чинним законодавством та кредитним договором». Пропоноване визначення враховує ознаки та особливості кредиту.

   Наступним недоліком законодавствам є неузгодженість щодо визначення сторін в Цивільному та Господарському кодексах як кредитодавець та кредитор відповідно. На нашу думку, поняття кредитодавець є більш підходящим, бо воно віддзеркалює сутність кредитних відносин.

   Встановлено, що типового кредитного договору немає і на практиці у кожного банку є свій варіант договору, але було перелічено найбільш розповсюджені у цих договорах складові частини.

   Вагомим недоліком є те, що в Господарському кодексі України перелічена низка умов без вказівки на їх обов’язковість, що викликає на практиці питання: чи є дані умови істотними? Національний банк України вважає, що дані умови є рекомендованими, а не обов’язковими, але з огляду на те, що він не має повноважень офіційного тлумачення закону, дана точка зору є лише правовою позицією Національного Банку України і не усуває питання.

   Пропонується включити до списку істотних умов умову про цільове використання кредиту як таку, що на практиці застосовується майже завжди та має прикладне значення.

    Було також встановлено, що в контексті зміни та розірвання договору в односторонньому порядку перевага надана банкам, що порушує права та інтереси позичальників.

   Що стосується забезпечення кредиту, то слід сказати, що в даному контексті проблем не виникає, чинне законодавство регулює дане питання в повному обсязі.

    Також виявлено, що в Україні немає єдиного нормативно-правового акту, який би регулював процес укладання та виконання договору банківського кредиту, окремі норми розкидані по всьому законодавству.

   Таким чином, можна казати про те, що інститут банківського кредитування в Україні потребує подальшого вдосконалення, розроблення і прийняття Закону України «Про кредитування» є нагальною потребою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Використана література:

 

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 p. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5-6. — Ст. 30.

2.Закон України «Про банки і банківську діяльність» із змінами і доповненнями // Галицькі контракти, №7, 1997, с.68.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року за №435-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. - №№ 40-44. - ст.356.

4. Положення Національного банку України "Про кредитування" затверджено Постановою Правління Національного банку України 28.09.1995р. №246.

5. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року за № 436-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР) – 2003. - №18, №19-20, №21-22. - ст.144.

6. Банківська енциклопедія / Під ред. А.М.Мороза.-К.:Ельтон, 1993.

7. Захарова Н.Н. Кредитный договор. – М., 1996.

8. Підприємницьке право України / За ред. Шишки Р.Б. — Харків: Еспада, 2000.

9. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгент та ін. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002.

10. Вилъянский С.И. Кредитно-расчетные правоотношения и финансовый контроль. — Харьков, 1955

11. Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.

12. Закон України "Про Національний банк України" вiд 20.05.1999 № 679-XIV // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

13. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. – К.: Юрчнком Інтер, 1998.

14. Компанеец Е.С., Полонский Э.Г. Применение законодательства о кредитовании и расчетах. — М., 1967.