Характеристика учасників ринку цінних паперів

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

 

Кафедра міжнародної  економіки та теорії фінансів

 

                    

 

 

 

 

 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з дисципліни “ Фінансовий ринок”

на тему: “Характеристика учасників ринку цінних паперів”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                    Виконала:

                                                                                    студентка III курсу

                                                                                     групи 306-ф

                                                                                     Носко Анастасія    

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів 2013

Зміст

Вступ........................................................................................................................3

1. Емітенти цінних паперів....................................................................................4

2. Інвестори на фондовому  ринку.........................................................................7

3. Саморегулівні організації та професійна діяльність на ринку цінних паперів....................................................................................................................10

Висновок................................................................................................................16

Список використаних джерел..............................................................................18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Становлення ринкових відносин, що на сучасному етапі виступає головним фактором стабілізації та піднесення економіки незалежної України, передбачає як першочерговий захід оздоровлення фінансової системи. Одним з шляхів досягнення цієї мети є створення ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів є найвищою формою розвитку товарно-грошових відносин, одним з найважливіших елементів ринкової економіки. При гармонійному розвитку, розвинутій інфраструктурі, налагодженому правовому забезпеченні механізмів захисту інтересів всіх його учасників він є потужним прискорювачем економічного розвитку будь-якої країни.

На ринках цiнних паперiв формуються вихiднi критерiї для оцiнки ефективностіi нових вкладень, здiйснюється економiчний контроль за ефективною дiяльнiстю акцiонерних пiдприємств. Особливо це важливо для “захисту” пiдприємництва вiд наслiдкiв комерцiйного ризику в сучасних умовах, рiзких змiн у структурi свiтового господарства, стрибкiв у динамiцi товарних цiн, вiдсоткових ставок, валютних курсiв.

Учасниками ринку цінних паперів є емітенти, інвестори та особи, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів (ст. 1 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”). При чому емітенти та інвестори є головними учасниками ринку, оскільки емітенту необхідні гроші для діяльності та розвитку, а інвестор ці гроші дає емітенту. Саме цих учасників ринку мають обслуговувати всі інші учасники, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів. В Україні інші учасники ринку об’єднані в саморегулівні організації, а тому ефективніше відстоюють свої права.

 

 

 

 

 

1. Емітенти цінних паперів

Емітентом цінних паперів може бути держава, представлена вповноваженим органом, юридичною особою та у випадках, передбачених законодавством, фізичною особою (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Емітенти цінних паперів

 

Держава емітує облігації, казначейські зобов’язання, приватизаційні та похідні цінні папери, приміром, опціони. Прикладом державного опціону  може бути право, надане адміністрації  приватизованого підприємства на придбання 5-процентного пакета акцій за номінальною вартістю.

На ринку цінних паперів  України функції випуску державних  цінних паперів виконує Міністерство фінансів, а Національний банк виступає в ролі генерального агента з їхньої реалізації.

Облігації місцевих позик  можуть випускати органи місцевої влади. Мета такого випуску — акумуляція вільних грошових коштів населення та юридичних осіб для реалізації певного великого проекту — будівництва моста, розв’язання соціальних проблем, благоустрою тощо.

Вартість цінних паперів, випущених місцевими органами влади (муніципальних цінних паперів), визначається платоспроможністю їх емітента та ринком. Здатність місцевих органів влади виплачувати проценти й додержуватися термінів погашення самого боргу залежить від багатьох факторів:

1) борг місцевих органів влади в розрахунку на душу населення (чим він менший, тим привабливішими є цінні папери цього емітента);

2) величина надходжень із державного бюджету;

3) матеріальне багатство місцевості, на яку поширюється юрисдикція цього органу влади (забезпеченість природними ресурсами, рівень індустріалізації, обсяги сільськогосподарського виробництва тощо).

Емітентами можуть бути юридичні особи — акціонерні товариства, підприємства та організації інших  форм власності, банки, інвестиційні компанії та фонди. Акціонерні товариства можуть емітувати як пайові, так і боргові, а також похідні цінні папери. Акціонерне товариство створюється об’єднанням капіталів через випуск акцій, що підтверджують дольову участь кожного акціонера у власному капіталі товариства. Позичковий капітал може формуватися не тільки за рахунок кредитів банків, а й випуском корпоративних облігацій, а також короткострокових боргових зобов’язань типу векселів. Випускає товариство й похідні цінні папери — опціони, ф’ючерси, варанти.

Боргові зобов’язання —  облігації, векселі — можуть випускати  всі підприємства незалежно від  їхньої організаційно-правової форми. Такі зобов’язання забезпечуються матеріальними активами.

Емітент цінних паперів  зобов’язаний не рідше як один раз на рік інформувати громадськість про свій господарсько-фінансовий стан та результати діяльності опублікуванням річного звіту не пізніше як через дев’ять місяців року, наступного за звітним; звіт і надсилається тримачам іменних акцій та ДКЦПФР.

Емітентів виокремлюють за такими групами:

• форма державно-правового  утворення — держава. Автономна  республіка Крим, муніципальні органи, суб'єкт господарювання;

• організаційно-правова  форма - юридичні особи, які можуть випускати  всі види цінних паперів, дозволені законодавством країни, окрім державних цінних паперів; фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;

• напрям професійної  діяльності - промислові компанії; сфера  послуг та зв'язку: банки та інші фінансові установи;

• політика на ринку цінних паперів - розрахована на залучення  стратегічних інвесторів; спрямована на вітчизняний або іноземний  капітал; подрібнення капіталу тощо;

• національна належність - резиденти, нерезиденти.

 

 

 

 

 

 

 

2. Інвестори на фондовому ринку

Особливе місце серед  учасників ринку цінних паперів  належить інвесторам (від англ. іnvestor, від лат. invest — вкладати), тобто суб’єктам інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання власних, позичкових і залучених грошових, майнових та інтелектуальних цінностей в інструменти ринку цінних паперів.

Інвестори можуть придбавати цінні папери від свого імені  та за власний рахунок для одержання  доходу чи збільшення їхньої вартості або набуття певних прав, що надаються  власнику цінних паперів згідно з чинним законодавством.

У ролі інвесторів на вітчизняному ринку цінних паперів можуть виступати: держава; фізичні особи — громадяни  України, іноземці та особи без громадянства; юридичні особи України та інших  держав. Не можуть бути ними органи державної влади й управління та місцевих органів самоврядування. Але це не стосується Пенсійного фонду, одним з напрямів діяльності якого є вкладання коштів у цінні папери державних органів та акціонерних товариств.

За своїм статусом інвестори можуть бути корпоративними, інституційними та індивідуальними.

Корпоративні інвестори — це переважно акціонерні товариства, що мають вільні грошові кошти.

Інституційні інвестори — це портфельні інвестори, які формують портфель цінних паперів на підставі фундаментального прогнозу поведінки їхніх котирувань у довготерміновому і середньотерміновому періодах, а потім керують цим портфелем. Зазвичай це фахівці, робота яких полягає в управлінні чужими коштами. Автори підручника «Инвестиции» У. Шарп, Г. Александер, Дж. Бэйли, поняття інституційні інвестори розглядають у широкому та вузькому сенсі. У широкому сенсі «інституційні інвестори» — це фінансові посередники будь-якого типу. Таке визначення відокремлює їх від індивідуальних інвесторів, які володіють портфелем і безпосередньо отримують усі доходи з нього. Втім, у період зростання ролі інституційних інвесторів на американському ринку цінних паперів почали вирізняти також поняття інституційні інвестори у вузькому сенсі. В цьому разі до них належать пенсійні фонди, взаємні фонди, страхові компанії, інвестиції, здійснювані трастовими відділами банків. У 1990 р. інституційні інвестори (у вузькому сенсі) контролювали активи на суму понад 6 трлн дол., інвестуючи головним чином у прості акції та корпоративні облігації. Інституційні інвестори на сучасному етапі домінують у торгівлі цінними паперами; вони контролюють майже 70 % денного обігу Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE). Інституційні інвестори у сукупності володіють контрольними пакетами акцій практично в усіх великих американських корпораціях відкритого типу. Інституційні інвестори зробили акцент на оцінюванні ефективності інвестицій і виявленні окремих чинників, що привело до розвитку складних систем аналізу та управління інвестиційним портфелем. Інституційні інвестори були піонерами у використанні таких кількісних методів оцінювання активів, як дисконтні моделі розрахунку дивідендів. Ці методи дають змогу підтримувати на достатньому рівні диверсифікованість портфеля і контролювати систематичний і несистематичний ризик, застосовуючи складні моделі ризику.

Індивідуальні або приватні інвестори — це фізичні особи, які використовують свої нагромадження для придбання цінних паперів. Індивідуальний інвестор найчастіше зацікавлений у тому, щоб вільні грошові кошти принесли прибуток, що слугуватиме джерелом доходів при досягненні пенсійного віку або забезпечить фінансову стабільність його родині.

За стратегією діяльності інвесторів поділяють на стратегічних, портфельних і спекулянтів.

Стратегічні інвестори  ставлять за мету не отримання прибутку від володіння акціями, а отримання можливості впливу на функціонування акціонерного товариства. Міру такого впливу визначає кількість акцій, яка належить інвесторові. Стратегічними інвесторами передусім є великі комерційні банки й фінансові групи, що мають значні фінансові можливості, намагаються взяти під контроль найперспективніші підприємства, здебільшого з видобування і перероблення сировини. Крім великих банків, чимало регіональних банків намагаються контролювати найпривабливіші підприємства своїх регіонів.

Портфельні інвестори  сподіваються на отримання доходу від  цінних паперів, що перебувають у  їхніх портфелях, тому для цих інвесторів актуальними є питання: що, як, коли і де купувати. Під час вибору фінансових інструментів для формування інвестиційного портфеля інвестори зазвичай зважають на три основні критерії — ліквідність, дохідність і рівень ризику. Досягнення оптимального значення за всіма критеріями одночасно неможливе, тому залежно від своєї мети у разі формування портфеля інвестори виокремлюють такі типи портфелей цінних паперів: портфель зростання, портфель доходу, портфель ризикового капіталу, збалансований портфель, спеціалізований портфель.

Спекулянти значною  мірою забезпечують ліквідність  ринку цінних паперів, перебираючи на себе основні ризики операцій на ринку цінних паперів. За характером своїх операцій (інвестування грошових коштів упродовж однієї торгової сесії, швидке чергування операцій купівлі-продажу) вони наближаються до професійних учасників ринку цінних паперів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Саморегулівні організації та професійна діяльність на ринку цінних паперів

Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку - неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених ДКЦПФР.

Ці організації професійних  учасників ринку цінних паперів створюються згідно з Рішенням Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку України, за принципом - одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності.

Основні ознаки організацій, що саморегулюють ринок, такі:

• добровільність об’єднання;
• наявність різноманітних видів діяльності;
• захист інтересів членів організації;
• установлення для своїх членів «правил гри» на ринку;
• виконання низки регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі.

Саморегулівна організація  повинна об'єднувати не менше ніж 25 % кількості професійних учасників  ринку цінних паперів, які здійснюють певний вид (види) професійної діяльності, за винятком саморегулівних організацій  організаторів торгівлі та установ, що здійснюють розрахунково-клірингову діяльність.