Фінансове забезпечення соціального захисту населення України

Одним із ключових завдань реформування системи соціальних послуг вразливим верствам населення має стати поступовий перехід від субсидії виробникам до адресної підтримки споживачів у формі споживчих субсидій як натуральних (ваучери, талони), так і грошових (соціальні рахунки), що сприятиме зростанню ефективності, адресності допомоги, якості та цільовому використанню коштів, що спрямовуються на надання соціальних послуг. Необхідна також оптимізація сектора одержувачів послуг за рахунок розвитку механізмів їх самозабезпечення; розробка системи моніторингу діяльності державних і недержавних організацій у сфері соціальних послуг, а також підвищення прозорості фінансової системи міжсекторної взаємодії; забезпечення високої якості аудиту некомерційного сектора для запобігання фінансовим зловживанням, особливо коли використовуються різні джерела (зокрема, державні) фінансування соціальних послуг.

Вважаємо, що впровадження таких заходів сприятиме прискоренню модернізації соціального захисту населення і дасть змогу сформувати ефективну систему фінансування та організації соціального захисту населення на державному та регіональному рівнях; зменшити функціональне навантаження на центральні органи виконавчої влади у сфері регулювання соціального захисту та контролю за наданням соціальних послуг.

Стратегічною ціллю побудови запропонованої моделі фінансування соціального захисту є покращення якості життя населення, а тактичною ціллю - захист від соціальних ризиків.

Основним завданням моделі є впорядкування відносин між суб’єктами та об’єктами соціального захисту та оптимізація фінансових відносин між учасниками всіх ланок та сфер соціального захисту через визначення ефективності механізму фінансування. Виходячи з вищевикладеного, розглянемо зазначену модель фінансування соціального захисту (рис. 3.1).

Запропоновану симетричну модель фінансування соціального захисту населення можна розглядати як відкриту, адаптивну, динамічну систему ймовірнісного характеру, що функціонує в ринковому середовищі в рамках окреслених методів організаційного забезпечення, до яких належать: правове регламентування,планування, організація та контроль.

Ця модель включає в себе як державне, так і недержавне фінансування соціального захисту населення. Відповідно до умов сьогодення, необхідно приділяти більше уваги саме недержавній складовій цієї моделі, оскільки державне фінансування соціального захисту не забезпечує покриття усіх видів соціальних ризиків та не охоплює всі верстви населення. Така ситуація в Україні склалася через недостатність джерел фінансування. Альтернативними джерелами фінансування соціального захисту є недержавне фінансування.

Ресурсне забезпечення недержавних суб’єктів фінансування соціального захисту населення реалізується на основі відповідної системи фінансування, яке може здійснюватися за допомогою наступних принципів: самофінансування, яке характерне для банківських та небанківських фінансово-кредитних установ, а також - зовнішнього фінансування, яким керуються громадські організації. Розглянемо ці принципи більш детально.

Рис.3.1. Симетрична модель фінансування соціального захисту населення

Так, базою самофінансування є заощадження населення. Встановлено, що розмір заощаджень, тобто частка доходу, яка не споживається населенням протягом року, практично не залежить від обсягів доходу, тому що на поточне споживання використовується від 60 до 80 відсотків доходу, а від 40 до 20 відсотків залишається на заощадження. Використання заощаджень населення може бути направлено на досягнення певних цілей, які варіюються у рамках захисту від мінімальних соціальних ризиків до загальних, таких, що ведуть до покращення рівня життя населення. Вирішальним чинником, який буде визначати ступінь досягнення цих цілей, є середньодушовий дохід населення. Із зниженням середньодушового доходу стимул до самофінансування соціального захисту' послаблюється. У такій ситуації перевага надається ліквідним формам заощаджень - грошовим коштам, (в економічно не стабільних країнах в іноземній валюті). Водночас, зі зростанням доходів населення розширюється діапазон мотивів самофінансування, серед яких:

• заощадження щодо убезпечення соціальних ризиків;
• заощадження на поліпшення якості життя;
• заощадження на старість, тобто надійне та гарантоване забезпечення в похилому віці (вважається, що для підтримки належної якості життя пенсіонеру необхідно мати доходи на рівні 70-80% від його доходів до виходу на пенсію).

У разі незначного розміру заощаджень перед їх власниками гостро стоїть проблема вибору між намірами убезпечення від соціальних ризиків та підвищення якості життя в короткостроковій перспективі та логічним рішенням про додаткове фінансове забезпечення в похилому віці. Як видно з мотивів самофінансування, заощадження населення виконують роль чинника, що допомагає уникнути ризиків, притаманних певним ланкам недержавних суб’єктів фінансування соціального захисту населення. Запропонований поділ цих інститутів базується на виконуваних ними функціях.

Підводячи підсумок зауважимо, що ресурсне забезпечення недержавного фінансування соціального захисту здійснюється на основі заощаджень населення завдяки мотивам самофінансування (убезпечення від основних соціальних ризиків, поліпшення якості життя, забезпечення старості). Такий взаємозв'язок здійснює фінансове, ресурсне та організаційне забезпечення та підтверджує нашу думку стосовно доцільності недержавного фінансування соціального захисту, тобто безпосередньо управляє соціальними ризиками учасників процесу. Відповідний взаємозв’язок представлений на рис. 3.2.

Рис.3.2. Взаємозв’язок ризиків та мотивів соціального захисту

Функціональне заоезпечення як сегмент механізму недержавного фінансування соціального захисту базується на загальних функціях та інструментах, характерних для недержавних фінансових інститутів соціального захисту. Па їх основі формується дві взаємодоповнювальні ланки убезпечення та забезпечення.

Проведене дослідження переконує, що організація фінансування соціального захисту в нашій країні здійснюється однобоко, а відтак і неякісно через відсутність або недостатність державного фінансування. За умови застосування запропонованої нами моделі фінансування соціального захисту, яка включає як державне, так і недержавне фінансування, підвищиться якість соціального захисту' населення України. Використання недержавного фінансування дозволить забезпечити та убезпечити діючих учасників процесу соціального захисту, що дасть можливість досягнути рівня соціального захисту, характерного для розвинених країн.

РОЗДІЛ 4

ЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Перехід суспільства до широкого використання ринкових відносин, виникнення різноманітних форм власності потребують розроблення нових підходів до побудови сучасної моделі управління охороною й безпекою праці на національному, регіональному й виробничому рівнях. У суспільстві із соціально орієнтованою економікою охорона праці має бути одним з найважливіших завдань соціально-економічної політики як держави, так і кожного підприємства та організації. Охорона праці – проблема складна і багатогранна. У сучасній науці особливо підкреслюється багатоаспектність феномена охорони праці, який сприймається водночас як соціальне та економічне явище, яке важливе для забезпечення гармонійного розвитку кожного працівника, процвітання суспільства і держави. Проте нинішній рівень науково-технічного прогресу та соціально-економічні орієнтири розвитку сучасного суспільства не спроможні створити сприятливі умови для забезпечення добробуту людини, збереження її здоров'я. Особливо гостро ця проблема постає на промислових підприємствах, де зберігається переважно застаріла матеріально-технічна база виробництва при незадовільних обсягах фінансування заходів з охорони праці. Все це призводить до високого рівня травматизму і, як наслідок, до збільшення видатків підприємства та держави на виплати й компенсації потерпілим. Тому вкрай необхідним є вдосконалення системи охорони праці як важливого фактора підвищення ефективності виробництва на підставі детального дослідження економічних та соціальних її аспектів. 

Управління охороною праці в умовах ринкової економіки повинно вирішувати соціальні та економічні завдання як на державному рівні, так і в межах окремого об'єкта господарювання. Соціальне значення охорони праці полягає в сприянні зростанню ефективності суспільного виробництва шляхом безперервного вдосконалення і поліпшення умов праці, підвищення її безпеки, зниження виробничого травматизму і захворюваності [37, с.156]. У зв'язку з цим соціальне значення охорони праці виявляється у трьох основних показниках: зростанні продуктивності праці в результаті збільшення фонду робочого часу за рахунок (скорочення внутрізмінних простоїв; скорочення цілоденних втрат робочого часу); збереження трудових ресурсів і підвищення професійної активності працюючих за рахунок (поліпшення стану здоров'я працюючих; підвищення професійного рівня); збільшення сукупного національного продукту за рахунок поліпшення зазначених вище показників і їх компонентів [51, с.3]. 

Так, досліджуючи сутність охорони праці, П. О. Ізуїт звертає увагу на те, що соціальне значення охорони праці полягає у збереженні трудових ресурсів держави, працездатності і трудового довголіття людини, захисті її від виробничих шкідливостей і професійних захворювань [49, с.45]. 

Охорона праці грає важливу роль, як соціальний чинник, оскільки, якими б вагомими не були виробничі результати, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров'я, а тим більше життя – те і інше дається тільки один раз. Необхідно пам'ятати, що через нещасні випадки та аварії гинуть на виробництві не просто робітники і службовці, на підготовку яких держава витратила значні засоби, а в першу чергу люди – годувальники сімей, батьки і матері дітей. 

Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значення – це і висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі і шкідливі умови праці і тому подібне. За розрахунками Німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують в 10 разів більше, ніж витрати на заходи і засоби щодо їх попередження. В Україні, враховуючи мізерні витрати на заходи щодо охорони праці, ця різниця ще більша. Фахівці Міжнародної організації праці підрахували, що економічні витрати, пов'язані з нещасними випадками, складають 1% світового валового національного продукту. На ці засоби, орієнтовно, можна забезпечити харчування протягом року близько 75 млн. чоловік [73, с. 36]. 

Як підкреслюють львівські науковці Г.Г. Гогіашвілі, З.М. Яремко, економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці і є економічним виразом соціальної значимості охорони праці [38, с. 259]. У зв'язку з цим економічне значення охорони праці оцінюється результатами, які отримуються при зміні соціальних показників за рахунок впровадження заходів щодо поліпшення умов праці [37,с. 217]. 

Економічне значення охорони праці П. О. Ізуїтом розглядається крізь при¬зму зростання продуктивності праці, збіль¬шення фонду робочого часу, зниження витрат на відшкодування шкоди, завданої життю і здоров'ю працівника нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням [5, с.53]. 

Сучасний стан охорони праці в Україні слід оцінити, як критичний. Він базується на основних негативних факторах, що їх підтверджують: 

- незадовільні умови праці: за даними офіційного державного статистичного спостереження в умовах праці, які не відповідають гігієнічним вимогам, в Україні – станом на 01.01.2012 зайнято 1,2 млн. працівників (30% загального числа працюючих), а на підприємствах деяких галузей (вугледобувні, гірничорудні, металургійні, металообробні, нафтодобувні та інші) – до 80% всіх робітників; 

- значний рівень захворюваності працюючого населення (за даними Інституту медицини праці АМН України загальна захворюваність працюючого населення становить – понад 2100 на 10000 оглянутих; набуває поширення епідемія туберкульозу, який серед працюючих виявляють у 5 разів частіше, ніж серед непрацюючого населення, інфекційні захворювання, ВІЛ-інфекція); 

- високі показники виробничого травматизму (коефіцієнт частоти травмування на 1000 працюючих у 2009-2010 роках склав в середньому по Україні 1,4, а у 2011 році – 1,3; коефіцієнт частоти травмування зі смертельним наслідком на 100000 працюючих у 2009 становив 12,5 у 2010 році він збільшився до 13,1, а у 2011 році склав 13,0; коефіцієнт тяжкості травмування у 2009 році в середньому по Україні складав 36,4 людино-днів на один нещасний випадок, у 2010 – він збільшився до 36,5, а у 2011 – до 37,1 дня) [88]; 

- недостатнє фінансування заходів і засобів з охорони праці (вартість цих заходів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 994-2003 року, порівняно з рівнем 2002 року, коли була прийнята нова редакція Закону України «Про охорону праці», зросла у десятки разів); 

- неповне виконання та недостатня ефективність державної політики у сфері охорони праці (відсутність системи управління охороною праці в центральних і місцевих органах виконавчої влади, а також органах місцевого самоврядування; застарілість нормативної бази у сфері безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; низька ефективність адміністративних заходів та юридичної відповідальності за порушення вимог законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці) [88]. 

Для покращення умов та охорони праці в Україні Держгірпромнагляду разом з іншими центральними органами виконавчої влади потрібно: 

- вжити заходи з підвищення ефективності наглядової функції, що буде сприяти зменшенню кількості порушень вимог нормативних актів з безпеки та гігієни праці; 

- забезпечити подання законопроекту про застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про охорону праці, що підвищить відповідальність роботодавців за виконання вимог законодавства про охорону праці; 

- збільшити рівень заробітної плати інспекторському складу Держгірпромнагляду, що підвищить їх зацікавленість у досягненні кінцевих результатів – зменшення рівнів травматизму на виробництві, поліпшення умов та безпеки праці; 

- активізувати роботу з попередження травматизму на підприємствах, що збільшить ефективність заходів з профілактики нещасних випадків; 

- розробити програму підготовки державних службовців-інспекторів з питань охорони праці, що поліпшить виконання ними наглядових функцій. 

Проте, головним заходом щодо поліпшення стану охорони праці в Україні буде прийняття та належне виконання Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2012-2016 рр.