Фінансове забезпечення відтворення основних засобів

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота з дисципліни: «Фінанси»

На тему: « Фінансове забезпечення відтворення основних засобів»

 

 

 

 

 

 

 

                   

               

Перевірила:                                                        Виконала:                                          

Кривобок К.В.                                                             студентка 5-го курсу

                                                                      заочного факультету                                                    

                                                                    спеціальність 201-1                                                                                       

                                                                                      Лобойко К.Е.

 

 

 

 

 

 

 

                                                  Харків 2013

ЗМІСТ

 

 

1. Сутність основних засобів  та їх відтворення

2. Сутність і склад фінансового забезпечення відтворення основних засобів

 Практична частина

 Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність основних  засобів та їх відтворення 
 
         Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку. 
Основні засоби - це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень (за ціною придбання). Основні засоби підприємства включають основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби. 
         Не належать до основних засобів: 
         1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості; 
         2) предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України; 
         3) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості; 
        4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби; 
        5) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.  
          Виробничі основні засоби є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції. 
          Невиробничі основні засоби - це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі підприємства. 
           На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці. 
          Основні виробничі засоби з урахуванням специфіки їх виробничого призначення поділяються на такі групи: 
           A. Будівлі і споруди. 
           Б. Передавальні пристрої. 
           B. Машини та устаткування, у тім числі: 
            * робочі машини та устаткування; 
            * вимірювальні та регулюючі прилади; 
            * лабораторне устаткування; 
            * обчислювальна техніка; 
            * транспортні засоби. 
          Г. Виробничий і господарський інвентар. 
          Д. Інші основні засоби. 

Співвідношення окремих груп основних виробничих засобів становить їх структуру. Поліпшення структури основних виробничих засобів, передовсім підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства. 
          Для обчислення амортизаційних відрахувань основні засоби поділяють на такі групи: 
          Група 1 - будівлі, споруди, їхні структурні компоненти, передавальні пристрої: 
          Група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації; інформаційні системи; телефони, мікрофони та рації; різне конторське обладнання, устаткування та приладдя; 
          Група 3 - інші основні засоби, не включені до груп 1 і 2, а саме: робочі машини й устаткування, вимірювальні й регулюючі прилади. 
          Підприємству не байдуже, в яку групу основних виробничих засобів укладати кошти. Воно зацікавлене в оптимальному підвищенні питомої ваги машин, устаткування, тобто активної частини основних засобів, які обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості підприємства.  
          Ясна річ, що для забезпечення нормального функціонування активних елементів основних виробничих засобів необхідні будівлі, споруди, інвентар, тобто пасивна частина основних засобів. 
          Структура основних виробничих засобів є різною в різних галузях промисловості, народного господарства. Наприклад, у промисловості України частка будівель у загальній вартості основних виробничих засобів найвища в легкій та харчовій промисловості (близько 44%); споруд - у паливній промисловості (17%); передавальних пристроїв - в електроенергетиці (32%); устаткування та робочих машин - на підприємствах машинобудівного комплексу (45%). 
            Основними факторами, які впливають на структуру основних виробничих засобів підприємств, є: рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення підприємств. Кожний фактор по-різному впливає на структуру виробничих засобів. Поліпшити структуру основних виробничих засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування, ефективнішого використання виробничих приміщень установленням додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткування. 
           Відтворення основних виробничих засобів - це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.  
Просте відтворення основних засобів здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність. 
Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування. 
            Процес відтворення основних виробничих засобів має низку характерних ознак, зокрема: 
           1) основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію; 
           2) у процесі відтворення основних виробничих засобів одночасно відбувається рух їхньої споживної вартості та вартості; 
           3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію; 
          4) основні виробничі засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду. 
            У процесі господарської діяльності кругооборот основних виробничих засобів проходить три стадії. 
            На першій стадії відбувається продуктивне використання основних виробничих засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні виробничі засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообрроту основних виробничих засобів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції. 
           На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих засобів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань. 
           На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних виробничих засобів. Це поновлення здійснюється заміною зношених основних виробничих засобів на нові за рахунок нарахованого зносу основних засобів. 
           Просте відтворення основних виробничих засобів здійснюється у двох формах: 1) заміна зношених або застарілих основних виробничих засобів; 2) капітальний ремонт діючих основних засобів. 
           За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації. За розширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного додаткового продукту. 
           Необхідність оновлення основних виробничих засобів за ринкових відносин визначається передовсім конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція спонукує підприємства здійснювати прискорене списання основних виробничих засобів з метою нагромадження фінансових ресурсів для наступного вкладання коштів у придбання більш прогресивного устаткування, впровадження нових технологій та іншого поліпшення основних виробничих засобів.

2. Сутність і склад фінансового забезпечення відтворення основних засобів 
 
       Капітальні вкладення - це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів. 
         Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані: 
         * первісну вартість усіх основних засобів на початок планового періоду; 
         * наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду; 
         * суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом планового періоду; 
         * орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду; 
         * орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні засоби протягом планового періоду; 
         * вартість основних засобів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде в підприємства на кінець планового періоду. 
         Вихідними передумовами розробки бюджету капітальних вкладень є: 
         а) календарний план реалізації інвестиційного проекту; 
         б) бюджетні заявки на виконання окремих видів робіт і придбання матеріалів, механізмів, устаткування, розроблених виконавцями окремих функціональних блоків проекту; 
         в) загальна стратегія фінансування інвестиційного проекту; 
         г) попередній графік потоку інвестиційних витрат, складений на етапі розробки бізнес-плану проекту; 
         д) фінансовий стан інвесторів проекту. 
         Бюджет капітальних вкладень включає два розділи: І розділ - "Капітальні витрати", II розділ "Надходження коштів". 
          Під час розробки розділу "Капітальні витрати" передбачається здійснити такі розрахунки: 
          1) виділення із загального обсягу інвестиційних витрат тієї частини, яка належить до поточного періоду. Це здійснюється в тому разі, коли тривалість реалізації інвестиційного проекту перевищує один рік; 
          2) уточнення обсягу інвестиційних витрат поточного року з урахуванням корективів, які вносяться підрядчиком у технологію робіт; 
          3) уточнення обсягу і структури капітальних витрат у зв'язку зі зміною індексу цін після затвердження показників бізнес-плану проекту; 
          4) уточнення первісного обсягу капітальних витрат з урахуванням резерву фінансових коштів, передбачених у контракті з підрядчиком на покриття непередбачених витрат. Обсяг цього резерву в процесі розробки бюджету капітальних вкладень має визначитися з урахуванням тільки тих витрат, які відображені в первісній оцінці інвестиційних ризиків. 
          Процес розробки розділу "Надходження коштів" передбачає, як правило, такі етапи: 
           1) уточнення загального обсягу надходження коштів з метою збалансування цього показника з показником загального обсягу капітальних витрат, які відображені в першому розділі бюджету; 
           2) уточнення структури джерел надходження коштів у разі зміни обсягу капітальних витрат; 
           3) забезпечення узгодження обсягу надходження коштів за окремими періодами формування дохідної частини бюджету з обсягом капітальних витрат, передбачених в окремі періоди згідно з календарним планом здійснення робіт. 
          Бюджет капітальних вкладень, як і календарний план, розробляється спочатку на наступний рік у розрізі кварталів, а потім у рамках наступного кварталу деталізується в розрізі місяців. 
           На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень. 
           За складання бюджету капітальних витрат і здійснення капітальних вкладень, треба враховувати їхню структуру. Розрізняють технологічну та відтворювальну структури капітальних вкладень. 
           Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких витрат: 
            * будівельні роботи; 
            * придбання устаткування, інструментів та інвентарю; 
            * монтаж устаткування; 
            * проектно-дослідні роботи; 
            * інші витрати. 
            Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих засобів

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури  джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних  і залучених коштів  
Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо. 
           Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень.

 

 Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз: 
         по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;  
         по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат. 
          Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства. 
          Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень. 
           Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути: 
          1) власні фінансові ресурси; 
          2) позичені фінансові ресурси; 
          3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів; 
          4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів; 
          5) кошти іноземних інвесторів. 
          Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності. 
          Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних засобів. 
         Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних засобів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих засобів. 
          Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. 
Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості. 
           Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та формування незавершеного виробництва. Крім того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість робітникам та службовцям із заробітної плати; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення такої потреби. 
          Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за формулою: 
М = (О - П) - (К1 - К2), 
де О - очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду; 
П - планова потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду; 
К1 - наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду; 
К2 - перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду. 
Якщо результат буде зі знаком "+", - це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак "-" - це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів. 
          Менш сприятливим для визначення мобілізації внутрішніх ресурсів є другий варіант. Хоч потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду зменшується, що дає змогу вивільнити частину коштів за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів, але водночас зменшення перехідної кредиторської заборгованості на кінець планового періоду порівняно з очікуваною кредиторською заборгованістю на початок планового періоду потребує додаткових коштів для погашення кредиторської заборгованості в плановому періоді. 
           Третій варіант свідчить, що у будови в плановому періоді збільшується потреба в оборотних активах і водночас передбачається зменшення кредиторської заборгованості, що призводить в цілому до іммобілізації внутрішніх ресурсів будови, тобто до потреби в додаткових фінансових ресурсах: 
            Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і враховують у джерелах фінансування капітальних вкладень, які виконуються господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку включаються в кошторис будівництва в розмірі 30% собівартості будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості будівельно-монтажних робіт досягається в результаті здійснення заходів для зниження планової собівартості будівництва. 
Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення. 
           До позичених та залучених коштів належать: довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благодійних засобів; іноземні інвестиції. 
            За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України. 
            Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт. 
            За підрядного способу будівництво об'єктів здійснюється відповідними підрядними організаціями. Підрядна організація добирає потрібне устаткування, замовляє його, монтує, виконує будівельні роботи і здає об'єкт. Замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будову устаткування, конструкції та деталі. 
             Відповідальність за об'єкт будівництва покладається на генерального підрядчика, який виконує основні будівельні роботи, а для проведення спеціальних робіт (електромонтажні, санітарно-технічні) залучає за окремим договором спеціалізовані підрядні організації. 
             Підприємство-замовник і підрядчик укладають договір на будівництво із зазначенням: форми розрахунків; договірної вартості будівництва; об'єктів будівництва із вказівкою на наявність проекту й кошторису для кожного об'єкта; джерел фінансування будівництва; обсягів незавершеного будівництва, які є на день укладання договору; інвентарної вартості об'єкта; переліку підрядчиків і підрядних робіт та інших необхідних даних. 
             Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюватися після завершення робіт на об'єкті будівництва. 
Договірна вартість будівництва розраховується на підставі вартості, яка визначається згідно з проектом, тобто на підставі фіксованої ціни та договірних умов її зміни із зазначенням потрібних коефіцієнтів, індексів та інших критеріїв. 

Господарський спосіб будівництва  застосовується за будівництва невеликих  об'єктів, реконструкції та розширення діючих підприємств. Господарський  спосіб відрізняється від підрядного тим, що підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об'єднує функції  і замовника, і підрядчика. У цьому  разі розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи, включаючи витрати  на утримання підрозділів, зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного  в експлуатацію елемента в складі об'єкта будівництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК Використаних джерел

 

1. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. //В редакції закону N 1829-ІІІ  від 22.06.2000, ВВР, 2000, N 46, ст.391.
2. Наказ Міністерства фінансів України “Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 9 "Запаси"” від 20 жовтня 1999 року №246.
3. Наказ Міністрерства фінансів „Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби"” від 27.04.2000  №92.
4. Наказ Міністерства фінансів України „Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи"”  від 18 жовтня 1999 р. №242.
5. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – Киев, МП «ИТЕМ лтд», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 1995. – 448 с.
6. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. Киев, МП „ИТЕМ лтд”, СП „АДЕФ-Украина”, 1996. – 534 с.
7. Виленский П.Л., Лившиц В.Н., Орлова Е.Р., Смоляк С.А. Оценка эффективности  инвестиционных проек. Сер. «Оценочная деятельность»: Учебно-практическое пособие. – М.: Дело, 1998.
8. Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. – Х.:ВД «ІНЖЕК», 2003 р. – 240 с.
9. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. — 378 с.