Податкове планування на підприємстві

Ще одним негативним наслідком  відмови від застосування податку  на прибуток підприємств є припинення дії механізму коригування валових витрат на розмір приросту (або убутку) запасів товарно-матеріальних цінностей. Якщо при звичайній системі оподаткування зменшення суми таких запасів (на кінець кварталу порівняно з його початком) автоматично збільшувало валові витрати, то після переходу вся сума таких запасів “зависає” та не зменшуватиме в майбутньому податкових зобов’язань платника. При цьому розмір податкових втрат дорівнюватиме 30% вартості таких запасів. Тому на момент прийняття рішення про застосування однієї з альтернативних систем оподаткування доцільною є мінімізація запасів товарно-матеріальних цінностей.

Одноразові втрати, зв’язані з  ПДВ, можуть бути розраховані, як:

,

де В_Б - втрати внаслідок неможливості збільшення податкового кредиту при завершенні бартерних операцій, грн.;

В_ВІДШК - втрати в зв’язку з наявністю на момент переходу нестриманих сум бюджетного або експортного відшкодування, грн.;

В_КПК - втрати у зв’язку з необхідністю коригування податкового кредиту на суму ПДВ в залишках товарно-матеріальних цінностей, як того вимагає ДПАУ, грн.

Розрахуємо одноразові втрати, зв’язані з ПДВ:

Усі додаткові втрати, зв’язані з  ПДВ, слід враховувати тільки при  переході на спрощену систему оподаткування за ставкою 10 відсотків (тобто у випадках, поли суб’єкт підприємницької діяльності перестає сплачувати ПДВ).

Втрати від завершення бартерних  операцій зв’язані з тим, що момент виникнення права платника на податковий кредит визначається за датою здійснення заключної (балансуючої) операції, тобто в той час, коли він вже знятий з реєстрації в якості платника ПДВ. Розмір таких втрат дорівнює 20% суми товарообмінної (бартерної) угоди.

Іншим видом одноразових втрат  при знятті з реєстрації платника ПДВ є невідшкодовані суми ПДВ, що підлягають відшкодуванню у податкових періодах, наступних за моментом переходу. Цей фактор може суттєво знизити ефективність переходу на 10-відсотковий єдиний податок, оскільки при цих системах оподаткування втрачається право на відшкодування ПДВ. Водночас на ефективності роботи за єдиним 6-відсотковим податком наявність невідшкодованих сум ПДВ ніяк не позначиться.

У випадку врахування роз’яснень ДПАУ щодо необхідності коригування  сум податкового кредиту минулих  періодів на суми ПДВ, що сплачені за товарно-матеріальні цінності, які знаходяться в залишках на момент переходу, а також приходяться на вартість недоамортизованих основних фондів, ці суми також слід розглядати як одноразові податкові втрати. Але цей підхід чинному законодавству все ж таки не відповідає, тому у випадку, коли платник не буде звертати увагу на цю неправомірну вимогу, - коригувати податковий кредит не потрібно, а в розрахунках ефективності зміни системи оподаткування ці втрати не розглядатимуться.

В цілому ж одноразові втрати внаслідок відмови від податку на прибуток склали:

Сума додаткових втрат  від переходу на спрощену систему  оподаткування, яка не врахована при обчисленні зміни суми податкових зобов’язань та носить неодноразовий характер, може бути розрахована як:

,

де В_ПК - втрати внаслідок неможливості віднесення сплачених при придбанні товарів (робіт, послуг) сум ПДВ до податкового кредиту, а також зменшення податкових зобов’язань з податку на прибуток за рахунок віднесення таких сум до валових витрат (при переході на будь-яку альтеративну систему оподаткування, крім 6-відсоткового єдиного податку), грн.;

В_ВІДШК - втрати внаслідок неможливості отримання платниками 10-відсоткового єдиного податку бюджетного або експортного відшкодування, право на яке виникало б у платника в разі, якщо б він продовжував застосовувати звичайну систему оподаткування, грн.

Таким чином, сума додаткових втрат  від переходу на спрощену систему  оподаткування, яка не врахована  при обчисленні зміни суми податкових зобов’язань та носить неодноразовий характер, складає:

Отже порівняльний економічний  ефект від застосування спрощеної  системи оподаткування становить:

Загальний економічний ефект від  застосування спрощеної системи оподаткування складе:

Ще одне питання порівняльної доцільності  спрощених систем оподаткування  пов’язане з розрахунком  економічного ефекту від зміни ставки єдиного податку для тих платників, які вже працюють за спрощеною системою оподаткування.

У загальному випадку суб’єктові малого підприємництва байдужа ставка єдиного податку, за якою він працює, якщо суми податкових платежів при обох ставках (6% і 10%) з урахуванням додаткових втрат або додаткового ефекту будуть однаковими. Оскільки різниця між цими двома варіантами спрощеного оподаткування стосується передусім ПДВ, при однаковій виручці від реалізації умову рівновигідності обох варіантів може бути подано у такому вигляді:

,

де Р - обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), грн.;

6% і 10% - відповідні  ставки єдиного податку, грн.;

ПЗ - податкові зобов’язання з ПДВ, грн.;

ПК - податковий кредит з ПДВ, грн.;

Е_Д - додатковий ефект (або додаткові втрати, які враховуються зі знаком   “-“) при переході з 6-відсоткової на 10-відсоткову ставку єдиного податку, грн.

Додатковий  ефект при переході з 6-відсоткового єдиного податку на 10-відсотковий зв’язаний з:

• зменшенням витрат часу (а відповідно, витрат на оплату праці) робітників, що зайняті веденням податкового обліку з ПДВ, підготовкою та поданням в органи податкової служби декларацій;
• прямим (хоча й незначним) ефектом від витрат на придбання бланків податкових накладних та інших форм документації з податку на додану вартість;
• непрямим ефектом за рахунок потенційного зменшення штрафних санкцій (в частці ПДВ) та скорочення втрат часу на перевірки контролюючими органами, хоча кількісна оцінка такого непрямого ефекту уявляється дуже проблематичною.

Додаткові втрати внаслідок зміни ставки оподаткування можуть бути зв’язані з:

• неможливістю отримання бюджетного або експортного відшкодування, право на яке з’явилося до зняття підприємства з реєстрації як платника ПДВ (хоча, виходячи з логіки Закону про ПДВ, держава зобов’язана відшкодувати підприємству “зайво” сплачені суми ПДВ, але ДПАУ - однозначно - проти такої операції);
• втратою права на експортне відшкодування ПДВ після переходу на 10-відсотковий єдиний податок;
• відсутністю права на податковий кредит за операціями придбання товарів (робіт, послуг);
• втратами у зв’язку зі зменшенням кінцевої ціни реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на суму ПДВ з метою збереження рівновигідності угоди для покупця;
• можливим зниженням обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у зв’язку з неможливістю виписування податкових накладних.

Отже, маємо:

Після нескладних перетворень формула  виглядатиме так:

,

Тобто ціна збільшення ставки єдиного податку відповідає у загальному випадку сумі ПДВ, що підлягає перерахуванню до бюджету.

Якщо

,

то переходити з 6-відсоткової на 10-відсоткову ставку економічно недоцільно, оскільки приріст ставки єдиного податку не буде компенсуватися зниженням платежів з ПДВ до держбюджету.

В іншому випадку (коли сума сплаченого ПДВ перевищує 4% виручки від реалізації продукції) перехід на 10-відсоткову ставку цілком виправданий.

В кінцевому підсумку маємо:

63,6 > 12,9

Таким чином, підприємству доцільно і  надалі використовувати 10-відсоткову ставку оподаткування, адже в цьому  випадку воно економить 21,41 тис. грн. коштів.

В цілому ж спрощена система оподаткування  сприяє розвитку підприємства. І  у тому випадку, якщо підприємство буде раціонально використовувати матеріальні, трудові, фінансові ресурси та буде вести ефективну політику витрат та ціноутворення, податки не будуть занадто обтяжливими та стимулюватимуть господарську діяльність.

6. Обґрунтування планового обсягу податкових платежів підприємства

Враховуючи, що однією із пропозицій, які вносились як науковцями, так  і практиками щодо єдиного податку, було звільнення малих підприємств  від сплати ПДВ і що найбільше  проблем виникає при сплаті єдиного податку за ставкою 10% (без сплати ПДВ), розглянемо цей варіант з різних сторін. При обґрунтуванні вигідності переходу малих підприємств на сплату єдиного податку, будемо виходити з того, що єдиний податок з виручки без ПДВ сплачується за ставкою 10%, а патент, що виступає, по суті, податком на прибуток, від сплати якого звільнені платники єдиного податку, не придбається.

Методичні підходи до обґрунтування  доцільності застосування спрощеної  системи оподаткування приватними підприємцями, які відповідають категоріям переходу згідно Указу Президента щодо обсягу виручки та кількості працівників, доведемо, побудувавши умовну модель за встановлених обмежень – річного обсягу виручки і середньооблікової чисельності працюючих за рік, під якою вважається середньоспискова чисельність всього персоналу в еквіваленті повної зайнятості – 10 чоловік.

Суть моделювання умов функціонування підприємств за діючої в даний  час системи оподаткування. Вихідні  умови: виручка підприємства є його валовим доходом. Частина цієї виручки, що складається із сплачених податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших витрат, відноситься до валових витрат. Сума перевищення валових доходів над валовими витратами є оподатковуваним прибутком (П), який може бути розрахований за такою формулою:

П = Р : 100 х В

де: Р – рентабельність, що визначається як відношення прибутку до виручки, %;

В – виручка (без ПДВ), грн.

Чистий прибуток буде складати:

ЧП = Р : 100 х В – 0,3 Р : 100 х В = 0,7 Р : 100 х В

У випадку ж сплати єдиного податку  за ставкою 6% від обсягу виручки, чистий прибуток буде розраховуватися таким чином:

ЧП = Р : 100 х В + Н – 0,06 В

де: Н – сума податків і зборів (обов’язкових платежів), від сплати яких звільняються суб’єкти малого підприємництва, що перейшли на єдиний податок.

Задача зводиться до визначення умов, при яких вигідніше сплачувати єдиний податок. Порівняємо розмір чистого  прибутку, що залишається у розпорядженні  підприємства за загальної системи  оподаткування з її аналогом –  при сплаті єдиного податку. У  випадку, якщо прибуток, що залишається після сплати єдиного податку, буде більшим прибутку, що залишається після сплати податку на прибуток, перехід на спрощену систему оподаткування має сенс. Для цього потрібно виконати нерівність:

Р : 100 х В + Н – 0,06В > 0,7Р : 100 х В

Н > 0,06В – 0,3Р : 100 х В

Н > В х (0,06 – 0,3Р : 100)

Н : В > 0,06 – 0,3Р : 100

Величина Н : В завжди буде мати позитивне значення, і нерівність виконується, якщо:

0,06 – 0,3Р : 100 < 0

0,06 < 0,3Р : 100

Р > 20

Отже, підприємствам, що мають рівень рентабельності більше 20%, перехід до способу оподаткування за єдиним податком забезпечить додатковий прибуток. Якщо ж рентабельність менша 20%, необхідно виконання все тієї ж умови:

Н : В > 0,06 – 0,3Р : 100.

 

Вище приведене відображено  графічно на рис. 2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2. Співставлення загальної  та спрощеної систем оподаткування

 

Як видно з рис. 2, при рентабельності 20% тільки при визначеному співвідношенні сплачених податків і виручки  доцільно переходити на сплату єдиного  податку (область вище прямої). Причому таке співвідношення повинно бути тим більше, чим менша рентабельність. Теоретично мінімальна величина рентабельності складає 100% і навіть у цій ситуації, при співвідношенні Н : В > 0,36, більш доцільно сплачувати єдиний податок. Використання діючої системи оподаткування буде виправданим тоді, коли точка перетину величини рентабельності і розміру співвідношення сплачених податків і виручки знаходиться в області нижче прямої.

Розглянута модель легко коригується  при зміні яких-небудь умов: збільшення ставки єдиного податку, включення в об’єкт оподаткування ПДВ, придбання торгового патенту та ін. Наприклад, якщо єдиний податок буде вилучатися, виходячи із виручки, що включає ПДВ, то чистий прибуток, що залишився після його сплати, зменшиться:

ЧП = Р : 100 х В + Н – 0,06В – 0,2 х 0,06В

Тоді нерівність буде мати вигляд:

Р : 100 х В + Н – 0,06В– 0,2 х 0,06В > 0,7Р : 100 х В

Р : 100 х В + Н – 0,72В > 0,7Р : 100 х  В

Н > 0,072В – 0,3Р : 100 х В

Н > В х (0,072 – 0,3Р : 100)

Н : В > 0,072 – 0,3Р : 100.

Пряма, що розділяє площину на дві  області – “за” і “проти”  єдиного податку, піднімається вгору, зменшуючи кількість підприємств, для яких вигідне його застосування. Точка перетину цієї прямої з віссю  рентабельності переміститься з 20 до 24%, а співвідношення Н : В, що відповідає мінімальній рентабельності (-100%), збільшується до 0,372.

Знайшовши на площині точку перетину величини рентабельності і співвідношення Н : В, кожне підприємство зможе легко  визначити, чи варто переходити на сплату єдиного податку. Тим, у кого є значні розходження між валовими доходами і виручкою, валовими витратами, необхідно провести окремий розрахунок, за яким будуть співставленні показники чистого прибутку, в залежності від застосовуваної системи оподаткування.

Враховуючи, що більшість суб’єктів малого підприємництва переходить на сплату єдиного податку за ставкою 6% при сплаті ПДВ, які мають право за цих умов надавати покупцю податкову накладну, яка, в свою чергу, дає право йому на податковий кредит, то необхідним стає пошук шляхів стимулювання покупців продукції (товарів) у “єдинника”, який сплачує податок за ставкою 10%, не зареєстрований як платник податку на додану вартість і податкову накладну покупцю не надає. Втрата покупцем товарів у “єдинника” права на податковий кредит, призводить і до втрати покупців. Виходом з даної ситуації може стати зниження ціни “єдинником”, оскільки проблеми пов’язані з відшкодуванням ПДВ, то розмір знижки продажної ціни має дорівнювати сумі ПДВ. Розглянемо це на прикладі. Так, ціна товару продавця складає 180 грн. Якщо припустити, що це ціна з ПДВ, то без ПДВ вона буде складати 150 грн. (ПДВ – 180 / 6 = 30 грн., 180 – 30 = 150 грн.). Таке зниження ціни “єдинником” буде компенсувати покупцю продукції (товару) податковий кредит. Крім того, такий підхід буде навіть вигіднішим для покупця, оскільки сума, на яку знизили ціну, буде сплачена ним не при купівлі, а в кінці податкового періоду.