Шпаргалка по "Философія"

- по характеру суб'єктів  комунікації (міжособистістна,особово-групова,міжгрупова, міжкультурна і ін.);

- по формах комунікації (вербальна,невербальна);

- по рівнях протікання  комунікації (на рівні буденної  культури, в специалізованих областях  соціокультурної практики, в контексті  трансляції культурного досвіду  від специалізуючого рівня до буденного і т.п.) Специфічною сферою соціокультурної комунікації виступає масова комунікація,яка може бути визначена як культурна область, що складається з відкритих, впорядкованих процесів трансляції соціально значущої інформації, що піддаються цілеспрямованому породженню і регулюванню. У змістовному відношенні соціокультурна комунікація може бути диференційована на чотири основних інформаційних напрямка:

-новаційна (що залучає  споживача інформації до нових  для нього знань про властивості  і ознаки явищ, об'єктів і процесів, про технології і норми здійснення якої-небудь діяльності);

-орієнтаційна (що допомагає  споживачеві інформації орієнтуватися  в системній структурі природного  і соціального простору);

-стимуляція (що впливає  на мотиваційні підстави соціальної активності людей,акту алізує знання людини про навколишню дійсність і технології діяльності, а також прагнення до отримання бракуючих знань заради задоволення його соціальних домагань і ін.)

-кореляційна (що уточнює  або оновлююча окремі параметри перерахованих вище видів знань, орієнтацій і стимулів).

Основною змістовною одиницею соціокультурної комунікації є повідомлення(моноаспектна інформація про що-небудь) або текст(комплексна інформація про багато або декількох істот. аспектах чого-небудь).

64. Об’єкт і  предмет філософії історії. Історична дійсність як об’єкт філософського дослідження –утворення складне й багатогранне ,Вона не тільки твориться ,а й інтериоризується кожним з нас ,формуючи внутрішній ,духовний світ особистості .

Цілком закономірно ,що термін «історія» багатозначний , полісемантичний .Ці чисельні значення за спеціального ,фахового вивчення певним чином  селекціонуються й групуються .Наприклад, відомий російський учений Єщо працює в царині філософії історії ,Арсеній Гулига виділяє принаймні шість значень цього терміна : історія як оповідь ; історія як несподівана і ,зазвичай ,не дуже приємна подія ; історія як процес розвитку загалом ; історія як процес перебігу змін у житті суспільства ;історія як минуле ;історія як наука .

Таким чином , об’єктом філософії історії ,який є водночас об’єктом і нефілософської спеціально-наукової історії ,постає у Гегеля всесвітня історія ,але як предмет філософії історії та сама всесвітня історія постає вже ніби розглянута зсередини її внутрішнього духовного змісту .Заслугою Гегеля є також визнання ним відмінності між філософією історії та нефілософською історією :

 А) за їх предметами (при спільності об’єкта ) ;

 Б)за ступенем рефлективності 

Він доводив , і небезпідставно ,що саме філософія історії є у повному сенсі слова рефлексією ,самосвідомістю історичного процесу розвитку людства ,можливості ж будь-яких  інших спеціальних галузей історичного пізнання є в цьому плані значно обмеженішими.

До провідних ,визначальних ракурсів філософії історії як відносно автономної галузі знань слід віднести ,з певними засторогами ,такі три:

По-перше ,предметом філософії історії може поставати реальний історичний процес як самобутнє цілісне й водночас внутрішньо розгалужене утворення .Філософія історії розглянута в ракурсі тлумаченого подібним чином її предмета ,визначається в одних випадках як «матеріальна філософія історії» , «субстанційна філософія історії»,в інших –«історіософія» ,або ж ще по-іншому – «філософсько-історична онтологія» , «філософська онтологія історії», «метафізика історії» або ж ,нарешті , -«історіографія» чи філософська історіографія».

По-друге , предметом філософії історії виступає й процес пізнання історичної дійсності, його передумови,складові ,мета ,засоби ,рушії ,критерії ,результати тощо .У даному разі філософія історії виконує вже функції філософської теорії історичного пізнання – в усіх його формах,рівнях і виявах .Її предметом є і поза наукове ,і наукове осмислення історичної реальності ,і дискурсивні ,і поза дискурсивні ,способи її осягнення

Розглянута в цій своїй іпостасі ,філософія історії називається ще, на відміну від першого аспекту,вже нематеріальною,а формальною філософією історії.

Між тим надто важливим і окремим ,спеціальним предметом дослідження ,принаймні у сучасній філософії історії , є також методи пізнання та перетворення історичної дійсності, їх природа ,механізми їх формування та використання .У цьому зрізі філософія історії набуває значення методології історії .

65. Периодизація  історії та її критерії. Існують дві найзагальніші моделі світового історичного процесу – лінйна та нелінійна – які протягом тривалого часу визначають розуміння людьми свого минулого, сучасного і майбутнього.

Лінійна, або унітарно-стадійна (формаційна) модель виявляється в поглядах на всесвітню історію як на єдиний процес поступального розвитку, що передбачає існування взаємоповязаних стадій соціокультурного розвитку людства.

Периодизація лінійної моделі історичного розвитку:

(Перший напрям лінійної  моделі світового історичного  процесу) 

1. християнський період:
• концепція Бога-творця: початок світу (акт творення світу Богом), власне історія світу (взаємовідносини Бог-людина) і кінець світу (Страшний суд, Апокаліпсис). Представником такої концепції був Августин Блажений, який розробив есхатологічну периодизацію історії міст суспільств, побудована за аналогією із шістьма днями творіння, шістьма сферами людського життя і шістьма епохами, про які йдуться у Старому Завіті);
• дуалістичний поділ на доу царства Бога-отця і добу Бога-сина
• тріадна периодизація історії: період Старого Завіту та домінування страху й закону – царство Бога-отця; період Нового Завіту з приматами Віри й Любові – царство ога-сина; період Вічного Євангелія, царство Духа Святого. Троїстий підхід розроив Йоахим Флорський у своїй праці «Вічне Євангеліє». Цей підхід став парадигмальним. Він простежується у поглядах діячів епохи Відродження і доби Просвітництва.

          2. Відродження і Просвітництво:

• А. Фергюсон виокремлює такі стадії: дикість, варварство й цивілізація, яким є три основні стадії його господарського розвитку:збиральництво, скотарство, землеробство.
• Схема розвитку К. А. Сен-Сімона складалася з 4 стадій поступу людства: фетишистська, антична, феодальна і суспільство майбутнього. Його схема постає вже як більш реальна і цілісна система.

           3. Формаційний (марксистський) підхід.

В основу формаційного підходу покладено ідею про шістьсуспільно-економічних формацій у розвитку всесвітньої історії:первісно-общинна, азійська, антична (рабовласницька), феодальна, капіталістична, комуністична. Визначеною основою кожного з них є відповідний рівень розвитку продуктивних сил і характер суспільних виробничих відносин, які, за твердженням Маркса, виконують роль базису суспільства. Маркс прагнув подати історію людства цілісною, і це певною мірою йому вдалося.

Другий напрям лінійної філософії історично зорієнтований на осмислення історичного процесу як стадійного, є позитивістський еволюціонізм і новоеволюціонізм.

• Еволюціоністську концепцію найбільш повно репрезентують Г. Спенсер, у системі якого принцип еволюції вперше набув універсального значення, та англ. етнограф Едуард-Бернет Тейлор.
• Новоеволюціонізм репрезентує амер. Дослідник К. Поланьї, який у своїй книзі «Первісна, архаїчна та сучасна економіка» дослідив економічні стадії поступу людства, виділивши у світовій історії 3 основних періоди: первісну економіку, економіку ранніх цивілізацій і ринкову економіку. Кожномуу етапу відповідає особливий тип матеріальних благ.
• Теорія стадій (Вольт-Вітмен Ростоу) виокремлювала такі стадії: «традиційні стадії з властивим їй низьким рівнем споживання; стадії «передумов», «піднесення»; високоіндустріалізована стадія «масового споживання».
• Концепція єдиного індустріалізованого суспільства (Раймон Арон, В. Ростоу та Д. Белл) розглядає історичний процес як перехід від традиційного (аграрного) до індустріального (промислового) суспільства.
• Концепція постіндустріального суспільства (Д. Белл, З. Бжезинський, Р. Гароді та ін.).

Нелінійна, або плюрастично-циклічна концепція є другою найзагальнішою просторовою моделлю історичного часу, яка визначає існування множинності самодостатніх історичних утворень із власною самодостатньою історією.

Периодизація нелінійної моделі історичного процесу:

• Антична філосфія є філософією вічного становлення, вічного вороття, періодичних свтових пожеж (Геракліт), душепереселень і душевтілень (Платон). Стверджувався кругообіг у всьому.
• Доба Відродження (М. Кузанський, Н. Макіавелі, Дж. Бруно). Дж. Віко виокремлював 3 «родові періоди у культурній історії»: первісне варварство з міфологічною формою осягнення світу, панування дикунства і злиднів; героїчний (феодалізм), коли було закладено основи культури і монархічної форми правління; класичний (людський) із максимальним розвитком літератури та форм політичної організації суспільства, з початком моральної деградації людей. Першоджерелом культурно-історичних зрушень Віко вважав історичний дух (розум), а історичний розвиток розглядав як процес, під час якого люди формують системи мови, звичаїв, законів.
• Цивілізаційний напрям у світовій філософії історії (М. Данилевський, О. Шпенглер, О. Тойнбі). Історія людства постає у формі реальних, окремих,самодостатніх соціокультурних світів.

66. Пролеми спрямованності, сенсу історії та її цінностей. Статус історії як світоглядної категорії визначається тим, що поза нею людина не може усвідомлювати належність до свого народу й людства загалом. Коли ж історія осягається як цілісний процес розвитку окремих народів або людства, то неминуче постає питання про її смисл .Історія не тільки об’єктривний процес ,наділений сутнісними характеристиками , вона розглядається також і як особливого роду цінність. Призначення філософії – спираючись на визначену нею світоглядну позицію , на синтез історичного знання ,зрозуміти історію як ціле, що має смисл цінності існують не лише в площині сучасного, вони ніби живуть у динаміці часу, що передбачає також наявність минулого й майбутнього .У цьому й полягає специфічне буття історії як особливого роду ціннісної предметності .

67. Поняття суспільного  та соціального у філософії. Однією із складових філософії є соціальна філософія, яка досліджує суспільство. Але суспільство досліджує  разом із філософією цілий комплекс наук – суспільствознавство (політична економія, історія, соціологія, естетика, мовознавство, демографія і т.д.). Навідміну від цих наук соціальна філософія досліджує суспільство в цілому, як цілісну систему у взаємодії всіх його сторін. Соціальна філософія є науковою теорією, що пояснює найважливіші, фундаментальні проблеми розвитку суспільства як цілісної системи. Разом із тим, соціальна філософія є науковим методом вивчення кожної з окремих сторін суспільного життя, методом дослідження конкретних історичних явищ.

Суспільство як система є надзвичайно складною, розмаїтою структурою. В ньому функціонують найрізноманітніші фактори: економічні, політичні, ідеологічні, моральні, релігійні, національні, сімейні тощо. Розгляд будь-якого соціального явища з необхідністю вимагає врахування комплексу факторів, їх взаємодії, впливу кожного з них на явище, що вивчається. Звідси – надзвичайні труднощі в глибокому, досконалому пізнанні сутності конкретного історичного процесу чи явища, його причин, спрямування, розвитку його джерел і т.д. Для суспільства характерна надзвичайна динамічність, відбуваються постійні зміни. Якщо закони природи більш-менш стабільні, чи довговічні, то суспільні закони, навідміну від законів природи, виникають пізніше, є більш складними за механізмом прояву, не так чітко функціонують і реалізуються, що важливо, лише в свідомій діяльності людей. Але кожна людина має своєрідний характер, думки, прагнення, ставить певні цілі, вибирає засоби досягнення цих цілей. Скільки людей – стільки й різновидів процесів, подій, стимулів, діяльності тощо.

Отже, суспільство – це форма життєдіяльності людей, спосіб їх соціальної організації. Це система, яка розвивається на основі обєктивних соціальних законів.

Як тотожне використовується поняття «соціум». Соціум – це система суспільного спвжиття людей. Походить від лат. слова «соціо», що означає зєднати, поєднати, розпочинати соціальну працю.

Суспільство як соціальна реальність є вищою формою руху матеріального світу.

Вчення про суспільство як складова філософії пройшло довгий і складний шлях розвитку. Можна виділити три основних підходи до пояснення сутності звязків та закономірностей розвитку суспільства:

• натуралістичний підхід зводиться до твердження, що людське суспільство  розглядається як продовження закономірностей природи, світу тварин і Космосу в цілому. Виходячи з цього,  тип суспільного устрою та хід історії визначається ритмами сонячної активності й космічних випромінювань (А. Чижевський, Л. Гумільов), особливостями георгафічного та природно-кліматичногосередовища (Ш.Монтескє, Л. Мечников), специфікою людини як природної істоти, її генетичними, расовими і статевими особливостями (соціобіологи Е. Уїлсон, Р. Докінс)
• ідеалістичний підхід сутність звязків, що обєднують людей в єдине ціле, вбачає в комплексі тих чи інших ідей, вірувань, міфів.
• Третій підхід повязаний з філософським аналізом міжлюдських звязків і відносин, що виникають у відповідних природних умовах і мають визначальний характер. Тут можливі варіанти:
1. атомістичний погляд на суспільство як на групу індивідів, повязаних певним договором (Т. Гоббс). Суспільство є конгломератом індивідів, поєднаних умовними звязками;
2. органічна модель, згідно з якою суспільство постає як певна ціла система, частини якої – особливі утворення. Відносини людей визначаться не за договором чи контрактом, а згодою членів суспільства, в якій беруться до уваги обєктивнізакономірності історичного розвитку;

68. Основні характеристики  суспільства. Суспільство – це форма життєдіяльності людей, спосіб їх соціальної організації. Це система, яка розвивається на основі обєктивних соціальних законів. Як соціальна реальність є вищою формою руху матеріального світу. Суспільство виникло в процесі розвитку природи і з самого початку мало характерні риси:

1. специфічна системна організація, що відрізняється від інших матеріальних систем особливою структурною базою, яка поєднує в собі матеріальне і духовне виробництво, різні форми суспільних відносин, соціальну структуру, політичні інститути тощо.
2. суспільство володіє особливим механізмом передачі інформації і способом успадкування.
3. головною відмінністю соціальної матерії від інших її форм руху є те, що вона поєднує в собі не лише матеріальні, а й духовні процеси, свідомість.