Главные тезисы неопозитивистской методологии познания

 

 

 Таким образом, научный процесс  с точки зрения логических  позитивистов состоит в непрерывном  установлении всё новых протокольных  предложений, изобретении способов непротиворечивого объединения и обобщения этих предложений, накоплении таким путем все возрастающего количества истинных, (эмпирически достоверно проверяемых) конкретных знаний. Эти знания как кирпичики постепенно складываются в одно громадное здание единой Науки, в основании которого лежат базовые предложения, выводимые из аксиом, а критерием истинности результатов первичных наблюдений является принцип верифицируемости, т.е. эмпирической подтверждаемости атомарных фактов.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Заключение

 

 Предметом философских споров  является вопрос о сущности  умозаключения. Представители субъективного  идеализма (позитивизма и неопозитивизма) полагают, что умозаключение является  чисто субъективными сущностями  как по содержанию, так и по  структуре. Это значит, что содержание  умозаключений не зависит от  объективной реальности, а определяется  только условиями человеческого  мышления, и форма умозаключений  – также продукт рассудочной деятельности человека. Таким образом, выводы, которые мы получаем в процессе умозаключений, не содержат объективной истины, не отражают объективной реальности. Поэтому представители позитивизма и неопозитивизма пытаются установить границы не объективной истины умозаключения, а лишь их логической правильности; понятия объективной истинности и ложности заменяются понятиями логической истинности и ложности. Для того, чтобы установить условия логической истинности умозаключений, сами умозаключения строятся в форме аксиоматических систем. Каждая правильно построенная аксиоматическая система должна обладать логическими свойствами непротиворечивости, разрешимости и полноты. Обоснование для системы умозаключений этих свойств, а также соблюдение основных формально-логических законов по отношению к умозаключению считается достаточным основанием для утверждения истинности.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  источников

1. Швырев В.С. Неопозитивизм и проблемы эмпирического обоснования науки. М., 1966;
2. Козлова М.С. Философия и язык. М., 1972.
3. Крафт В. Венский кружок. Возникновение неопозитивизма — М.: Идея-Пресс, 2003.
4. Ю.М.Бохенский.Современная европейская философия.Неопозитивизм.2000.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки 

Виникненню середньовічної філософії  передував ряд змін не тільки у  сфері економічно-політичних відносин, а передусім у світоглядній орієнтації тодішнього суспільства. Розвиток монотеїстичної релігійності призвів до перемоги християнства, яке й стало пануючою ідеологією, А християнство, як і будь-яка інша ідеологія, прагнуло знайти філософське обгрунтування своїх основних ідей. Першою спробою філософського обгрунтування християнства була патрістика. Це був визнаний офіційною церквою напрямок у філософії, який розроблявся "батьками церкви".Другою - схоластика (шкільний) - середньовічна "шкільна філософія", представники якої - схоласти - намагалисть раціонально обгрунтувати і систематизувати християнське віровчення. Історично схоластика розділяється на декілька періодів: рання схоластика -ХІ-ХІІ ст.; класична (зріла) схоластика - ХІІ-ХІІІ ст.; пізня схоластика – ХІІІ-ХІV ст.

Філософія багато в чому залишалася чужою середньовічному суспільству.Середньовічна філософія як синтез двох традицій: християнського одкровення і античної філософії.Характерною особливістю середньовічної філософії була боротьба реалізму і номіналізму, що відбувалася впродовж декількох століть.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік використанних джерел

1. Вандишев В. М. Філософія. Ч. . Історико-філософський вступ.
2. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник для студентів вузів / За ред. І. В. Бичка та ін. — К.: Либідь, 1993.
3. Шалагінов Б.Б. Зарубіжна література від античності до початку XIX століття. — К.: Академія, 2004. — 360 с. — С.: 120—149

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

1.Вступ

2.Основні риси та етапи середньовічної  філософії

3.Висновки

4.Перелік використанних джерел

5.Вступ

6.Основні напрямки та особливості  неопозитивізму

7.Висновки.

8.Перелік використанних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

одиничнi речi, а загальнi поняття, тобто унiверсалiї, що визначають сутнiсть цих речей.

Реалiзм iснував у двох формах:

- крайнiй реалiзм, який проголошував унiверсалiї об’єктивно iснуючими сутностями, що не залежать вiд одиничних речей, його представники розвивали платонiвське розумiння iдей як об’єктивно iснуючих загальних видів сущого (Ансельм Кентерберiйський);

- помiркований реалiзм, більш поширений, згідно якого унiверсалiї реально iснують, але в одиничних речах, його представники спиралися на аристотелівське розуміння загального як форми абстрагування одиничного (Фома Аквiнський).

Номiналiзм — напрямок схоластичної фiлософiї, представники якого стверджували, що реально iснують лише одиничнi речi, а унiверсалiї — це лише iмена (назви) цих речей і не володiють самостiйним буттям.

Номiналiзм iснував у двох формах:

- крайнiй номiналiзм — заперечення iснування загального взагалi, тлумачення понять як слiв, що називають речi (Iоанн Росцелiн вважав, що унiверсалiї — «звуки голосу», якi не мають нiчого спiльного з самими речами);

- концептуалiзм, помiркований реалiзм — пiдхiд, згідно якого загальнi поняття хоча й не iснують самостiйно, але присутнi в одиничних речах як похiднi вiд розуму людини (П’єр Абеляр).