Загальна характеристика і засоби виховання витривалості

Міністерство освіти і науки України

Черкаський Національний Університет імені Богдана Хмельницького

Інститут природничих наук

Кафедра біології

 

 

 

 

Доповідь

на тему:

Загальна характеристика і засоби виховання витривалості

 

 

Студентки групи А-1 курсу

Бакай Ангеліни Дмитрівни

Викладач:

Верещагіна Олена Петрівна

 

 

Черкаси 2014

 

 

 

«Витривалість– це найголовніший м*яз в тілі людини»

Мусин Алмат Жумабекович

Тема роботи: загальна характеристика і засоби виховання витривалості                Мета роботи: дослідити поняття витривалість, визначити важливість витривалості для здоров’я людини; визначити, як впиває рівень витривалості на життя людини, як витривалість пов’язана зі способом життя. Визначити основні та найдієвіше методики виховання витривалості                                    Актуальність роботи: витривалість характеризується здатністю організму протистояти стомленню і відновлювати працездатність після перенесених навантажень. Проте рівень здорових людей з року в рік меншає. Вчені наполягають на тому, що причиною більшості хвороб є саме не тривалий проміжок часу протистояння їм. Не дивлячись на більш високий порівняно з минулим рівень життя людини, потреба в її витривалості не зменшується. Тому ця доповідь буде не лише пізнавальною, а й корисною для сучасної людини.

Будучи багатофункціональним властивістю людського організму, витривалість інтегрує в собі велике число процесів, що відбуваються на різних рівнях: від клітинного і до цілісного організму. Однак, як показують результати сучасних наукових досліджень, в переважній більшості випадків провідна роль у проявах витривалості належить чинникам енергетичного обміну і вегетативним системам його забезпечення - серцево-судинної і дихальної, а також центральної нервової системи.                                            Витривалість - найважливіше фізична якість, що виявляється у професійній, спортивній діяльності та в повсякденному житті людей. Вона відображає загальний рівень працездатності людини. Здатність організму до тривалого виконання будь-якої роботи без помітного зниження працездатності. Рівень витривалості визначається часом, протягом якого людина може виконувати задану фізичну вправу (різновид діяльності). Ще більш розкрите визначення витривалості дає Озолин Н.Г.. Він вважає, що в цілому витривалість характеризується як здатність до тривалого виконання роботи на необхідному рівні інтенсивності, як здатність боротися з втомою і ефективно відновлюватися під час роботи і після неї.                                                                                          Існує два види витривалості: загальна та спеціальна.                                                 

• Загальна витривалість — здатність до тривалого виконання з високою ефективністю роботи помірної інтенсивності. Рівень розвитку і прояву загальної витривалості визначається наступними компонентами:

 

1. аеробними можливостями джерел енергозабезпечення (за рахунок використання окислювальних реакцій кисню), яка в сою чергу залежить від еробної потужності, яка визначається абсолютною і відносною величиною максимального споживання кисню (МПК); аеробного ємності - сумарної величини споживання кисню на всю роботу та рівнем розвитку вольових якостей

• Спеціальна витривалість — здатність до тривалого перенесення навантажень, характерних для конкретного виду діяльності. Рівень розвитку і прояву спеціальної витривалості залежить від цілого ряду факторів:

1.Особливе значення має здатність спортсмена продовжувати вправу при втомі завдяки прояву вольових якостей;

2.Техніки володіння руховим дією, пов'язана з раціональністю, економічністю техніки і тактики, тобто техніко-тактичної майстерності.

3.Можливостей нервово-м'язового апарату;

4.Швидкісних можливостей (швидкості і гнучкості працюючих м'язів);

                 5.Координаційних здібностей (точності рухів);

                 6.Силових якостей і розвитку інших рухових здібностей.     Витривалість розвивається за допомогою різноманітних вправ — перш за все циклічного характеру, які виконуються тривалий час. Після серії дослідів було встановлено, що тривала, достатньо об'ємна м'язова робота, але адекватна за потужністю функціональним можливостям організму і віку дітей, є основним методом, який стимулює розвиток транспортної функції кровообігу і аеробної продуктивності організму, відповідальних за стійку працездатність.                                                                                                       Основними методами виховання витривалості є безперервний (рівномірний, перемінний, контрольний) і інтервальний (повторний). Доведено, що однією з найкращих вправ на розвиток витривалості є біг на середні та довгі дистанції з середнім або повільним темпом.                                                                 В противагу монотонним видам бігу, рівномірного і повторного, одним із засобів розвитку витривалості, можна рекомендувати один з видів перемінного бігу — фартлек («гра швидкостей»). Основна ідея фартлеку — чергування довжини відтинків, які долаються в різному темпі і різною швидкістю. Є безліч варіантів фартлеку і всі вони чудово допомагають розвивати рівень витривалості починаючи з дитинства.                                       Рівномірний безперервний метод. Цей метод полягає в однократному рівномірному виконанні вправ малої і помірної потужності тривалістю від 15 - 30 хвилин і до 1 - 3 годин, тобто в діапазоні швидкостей від звичайної ходьби до темпового кросового бігу і аналогічних за інтенсивності інших видів вправ. Цим методом розвивають аеробні здібності. У такій роботі необхідний для досягнення відповідного адаптаційного ефекту обсяг тренувального навантаження повинен бути не менше 30 хвилин.     Змагальний метод. Цей метод полягає в одноразовому або повторному виконанні тестів для оцінки витривалості. Інтенсивність виконання не завжди може бути максимальним, так як існують і «неграничні» тести. Рівень розвитку витривалості найбільш достовірно визначається за результатами участі у спортивних змаганнях чи контрольних перевірках.                                  Методика розвитку загальної (аеробної) витривалості. Цілеспрямована робота над розвитком загальної витривалості зручніше всього виконувати в ранкові години на фізичній зарядці. Така робота повинна бути «тлом», на який накладаються всі інші обсяги спеціальних вправ.                                                       Досить ефективними засобами розвитку загальної витривалості є спортивні і рухливі ігри (для комплексного розвитку витривалості, особливо у дитячому і підлітковому віці). Суттєвим їх недоліками є неможливість суворого дозування, регулювання й обліку тренувальних навантажень. Значного ефекту в розвитку загальної витривалості можна досягти також за допомогою ациклічних вправ, які відповідають наведеним вимогам. Їхня ефективність забезпечується сумарною дією багаторазового повторення різноманітних вправ.                                                                                                                                                                           Підвищенню ефективності вправ для розвитку витривалості сприяє цілеспрямоване використання факторів зовнішнього середовища: температура повітря, відносна вологість, ультрафіолетове опромінювання, атмосферний тиск та ін. Серед факторів навколишнього середовища найбільший вплив на розвиток витривалості робить гірський клімат. Тренування з розвитку витривалості доцільно проводити на висоті від 1500 до 2500 м над рівнем моря.                                                                                                                  Методичні поради:

 

• Величина зовнішнього опору повинна бути в межах 20-70% від індивідуального максимуму у конкретній вправі.
• Кількість повторень залежить від величини обтяження та рівня тренованості людини і може коливатися від 15-20 до 150 разів.
• Кількість підходів у серії та кількість серій залежить від рівня тренованості і об’єму м’язів, що задіяні у виконанні відповідних вправ. Коли задіяно у роботі 2/3 м’язів – оптимальна кількість підходів від 4-6 до 10-12 разів. Ця кількість підходів може бути виконана у одній або 2-3 серіях. При максимальному розвитку силової витривалості окремих груп м’язів загальна кількість підходів може досягати 40-50 за одне заняття. Вони групуються у серії.
• Оптимальний темп виконання – середній.
• Оптимальна тривалість інтервалів відпочинку між підходами становить 20-90 с. Слід орієнтуватись на динаміку відновлення ЧСС.
• Характер відпочинку між серіями і вправами – активний.

Висновок: отже, досліджуючи це питання можна не заглиблюватись занадто в будову і функціонування організму людини. Достатньо буде запам’ятати декілька принципів і понять, що стосуються даного питання. Проте головним правилом все ж таки залишається повний контроль над собою та своїм тілом, його безпреривний розвиток та заняття спортом.