Психологія тероризму

Для психології найважливіший  інструмент дослідження - статистика. Події в світі, як це ні трагічне, дають все більше для неї матеріалів. Віруючим у всемогутність науки  залишається лише сподіватися на те, що це зробить відповідь лікарів  на питання "хто стає терористом" більш визначеним.

Серед учених, що присвятили себе вивченню даної проблеми виділяється американець Марк Сейджман, обтяжений всілякими науковими регаліями. Він доктор медицини і доктор філософії, член впливової Американської психіатричної асоціації. І ще він колишній співробітник ЦРУ. Як представник розвідки пан Сейджман контактував з моджахедами в Пакистані в 1987-1989 роках. Сьогодні він консультує американську адміністрацію з питань боротьби з тероризмом. На лекціях Марка Сейджмана з психології тероризму, де він оспорює традиційні уявлення про це явище, практично завжди аншлаг. Займатися даною проблемою Марк Сейджман став після терористичної атаки на США 11 вересня 2001 року, задавшися простим людським питанням: невже Америку атакували ті милі люди, яких він знав особисто по Пакистану? Спочатку доктор вивчив особі 19 учасників руйнування Всесвітнього торгового центру, потім створив базу даних на 500 відомих терористів, об'єднавши їх в салафійськую терористичну мережу (салафізм – деалістічнє прагнення до ісламу часів Пророка). Дані черпал головним чином із слідчих і судових справ - там факти багато разів перевіряються. Іноді - з наукових публікацій.

Як психіатр Марк Сейджман спробував знайти щось загальне в  терористах. Перш за все він знайшов  утопічне прагнення створити ісламську  державу від Середземного моря до Філіппін. Цей порив історично  пояснимо. В ХV столітті людство розвивалося  так, що в ХХ повинна була превалювати  ісламська цивілізація. Але Європа внесла істотні корективи, відсунувши Схід на другий план. І ось в ХХ столітті з'явилися люди, чиє латентне відчуття «несправедливості» знайшло  вихід в бажанні мусульманського  відродження, що захлеснуло. Як метод  було вибрано скидання світської  влади. І такі спроби, як відомо, траплялися не в одній східній країні. Десь перевороти не вдалися, і тому свій погляд салафісти обернули на Європу, яка підтримувала світську владу в ісламських державах. А в 1996 році Усама Бен Добрий призвав і до війни проти США.

Марк Сейджман розділив терористів на чотири групи: єгиптяни, що становлять «центральний апарат» мережі; магрібськіє  араби, що емігрували до Європи; представники Центрально-азіатського регіону, від яких течуть фінанси; вихідці з Південно-східної Азії [4].

Всупереч  думці, що склалася, терористи не бідняки, готові на все ради грошей. Більше 60% фігурантів, що потрапили в картотеку  Сейджмана, вишли з багатих і  заможних сімей. І розмови про "релігійне  промивання мозгу" – не доказ. Пригнічуюче  більшість терористів мають світську освіту (випускників медресе - одиниці) і відносяться до вершків суспільства. Сексуальна підоснова в тероризмі  також відсутня, оскільки більше двох третин потрапили в список одружено і мають дітей. Це і не пропащі  негідники у минулому, оскільки пригнічуюче  більшість не мають кримінального  минулого. Виняток становлять хіба що емігранти у Франції, Іспанії  і Канади, які здобувають для свого  руху гроші грабежом банків, торгівлею  наркотиками і дрібним шахрайством - в основному з кредитними картами.

Дещо несподіваним для  психіатра Сейджмана виявився той  факт, що психічні відхилення мав лише 1% терористів, тоді як число «зсунутих» серед жителів планети складає 3%. І ще один мотив дивуватися: за весь час роботи дослідник не знайшов  сліду хоча б одного вербувальника - їх не було. Більш того, в мережу приймаються лише 15-20% охочих брати  участь в джихаді. Але своєрідні  «пункти набору» були: 60% терористів відвідували одні і ті ж 12 мечетей  з агресивними служителями.

Правда, із створенням терористичної  групи, формованої по клановій ознаці, вплив священнослужителя помітно  слабшає - все визначає «колектив». Навіть рішення про суїцид одного ухвалюється всіма членами групи. Причому готовність принести себе в  жертву пояснюється членами мережі не ненавистю, а любов'ю - до членів своєї  групи, вийти з якої практично  неможливо. На противагу групі в  самій мережі жорсткої ієрархії немає, осередки мережі зв'язані між собою  досить слабо.

І проте на зміну "Аль-Каїді", чиї зв'язки зруйновані американськими спецслужбами, прийшов світовий салафійськоє рух, частиною якого є і Чечня, затверджує Марк Сейджман. Сьогодні мережа налічує близько 3 тис. членів - в основному це арабські емігранти в Європі. Ця ідеологія "заразлива", в ряди терористів рекрутують всі нові члени. І загроза для Росії, на думку ученого, прийде із заходу. Терористи вже намагалися висадити російське посольство у французькій столиці. Боротися з мережею традиційними методами марно. Та і фізичне знищення терористів також неефективне. З ісламським тероризмом треба боротися ідеологічно, не втомлюється повторювати учений.

Цим цілям послужить відкриття  спеціального центру при Університеті Меріленда (University Maryland) в квітні 2005 року. Дослідники сподіваються з'ясувати, що штовхає людей до тероризму, і  надалі використовувати ці дані для  запобігання терористичним атакам. В центрі будуть працюють 60 фахівців - психологів, політологів, соціологів - їм належить вивчити матеріали  по 70 тисячам терактів, починаючи  з 1970 року. Також вони проведуть дослідження  у ряді арабських і ісламських держав, з тим, щоб краще зрозуміти  суспільство і обставини, що породили тероризм. В дослідження включено близько 30 різних програм. За словами  кримінолога Гері ЛАФРІ (Gary LaFree), який очолить майбутній центр, саме по собі дослідження не розв'яже проблему тероризму в світі, проте воно допоможе розібратися в причинах і механізмах формування мілітаристських  угрупувань і тим самим хоч  в чомусь зменшити терористичну загрозу. На його думку, тільки бідність, низький  рівень освіти і відсутність демократії не пояснює в достатній мірі походження тероризму [4].

Тим часом, критики вже  виказують сумніви в тому, що подібні  дослідження принесуть користь. Перш за все тому, що причини тероризму  неоднозначні, і прояви його різні  в різних країнах. Крім того, опоненти дослідження побоюються, що все закінчиться  створенням туманних теорій, які нічим  не допоможуть в боротьбі з терором.

3. Терористична  маніпуляція

   Психологічний  механізм тероризму стає зрозумілим  у площині інформаційної теорії  емоцій П. В. Сімонова, згідно  з якою емоція є реакцією  на дефіцит актуальної для  індивіда інформації [11]. При цьому кількість інформації пов’язана з частотністю подій: рідкісна подія характеризується більшим інформаційним складником і сильніший вплив (у тому числі маніпуляційний) здатна робити. Таким чином, терористичний акт як певний інформаційний сигнал (що є надзвичайно важливим для людини, оскільки цей сигнал пов’язаний з її життям) має викликати потужний емоційний вибух у тих чи інших людей. Цей вибух, з одного боку, за принципом психічного зараження, вражає емоційні стани великих людських мас. З іншого боку, активізація емоцій постає чинником психологічної маніпуляції індивідуальною та масовою свідомістю.

Оскільки емоційна сфера людської життєдіяльності  є найбільш давньою і сугестивною, то загальна принципова установка у  процесі маніпуляції масовою  свідомістю передбачає попереднє "розкачування" емоційної сфери. Головним засобом для цього є створення або використання кризових явищ, аномальних ситуацій (таких, як технологічна катастрофа, криваве насильство, акція терористів, маніяка, релігійний або національний конфлікт, різке зубожіння великих мас населення, значний політичний скандал тощо), що робить потужний вплив на почуття людей.

Відомо, що в моменти  глибоких криз на хвилях потужного  емоційного збудження відбувається блокування здорового глузду та здатності  до аналітичної рефлексії – спроможності людини розумно аналізувати стан справ і діяти, виходячи з цієї рефлексії. Необхідність обмірковувати й розуміти події, що відбуваються, перетворюється в цей час на непосильне навантаження, і людина намагається звільнитися від цієї необхідності, зануритися у сферу ірраціонального. Вона починає виявляти підвищений інтерес до окультизму, вивчати гороскопи, вірити астрологам, а рівень її психологічного захисту проти маніпуляції різко зменшується [6].

Сутність психологічної  маніпуляції полягає у використанні сенсорних подразників для формування відповідних психологічних установок. Пояснити сутність формування психологічних  установок сугестивного забарвлення  можна на основі концепції функціональної асиметрії діяльності півкуль головного  мозку людини. Як відомо, підсвідома сфера людської психіки пов’язана  з функціонуванням правої, а її свідомість – з роботою лівої  півкулі. Є докази того, що в стані  трансу, зокрема гіпнотичного, активною є переважно права, "емоційна" півкуля [7]. Саме вплив на правопівкульову психіку формує в людини певні психологічні установки без контролю з боку її свідомості.

Можна констатувати, що будь-яка інформація, яка сприймається і при цьому не усвідомлюється людиною, може виступати в ролі сугестора  певного типу. Відповідно, "тонкі" "невловимі" подразники здатні поставати  як сугестивний чинник. Інформація, яка використовується у процесі  маніпуляції індивідуальною і масовою  свідомістю і яка звернена до нашої  свідомості, може дублюватися впливом  на праву півкулю, що перетворює цю інформацію на засіб сугестії, яка  здатна формувати певну психологічну установку. Визначене яскраво ілюструється загальновідомим прикладом про 25-й  кадр кінофільму, який "вкраплюється" серед інших 24 кадрів і не усвідомлюється глядачами, впливаючи на їх підсвідомість, а тому й на поведінку. 
   Ефект 25 кадру (або "кадру-невидимки") виявляється не тільки в площині відео-, але й аудіоряду. У сфері цифрової технології опрацювання звука використовується принцип звукових зрізів, або принцип квантування звука за часом. Зрозуміло, що в такий аудіоряд, поданий як набір звукових зрізів, можна, за принципом ефекту 25 кадру, внести будь-яку звукову інформацію сугестивного характеру. Особливо гостро проблема відео- й аудіосугестії стосується дітей-телеглядачів, яким притаманна підвищена сенситивність [3].

Маніпуляція свідомістю постає терористичним актом, коли люди здогадуються про таку маніпуляцію, перебуваючи під впливом страху від її наявності, але не усвідомлюючи, звідки саме очікувати маніпуляційний вплив. Парадоксально, але саме знання про факт маніпуляції постає чинником терористичного маніпулювання.

Відомо, що маніпулювання  в більшості випадків, – психічний  вплив, який здійснюється таємно, спричиняючи  шкоду тим особам, на яких цей  вплив спрямований [13].

Таким чином, маніпуляція  – це прихований вплив, факт якого  не повинен бути помічений об’єктом маніпуляції. За цих умов, до людей, свідомістю яких маніпулюють, ставляться не як до особистостей, а як до об’єктів, до особливого виду речей.

Маніпуляція здійснюється за допомогою інформації, що надходить  до маніпульованих людей. Ця інформація може бути "упакована" в жестах, словах, вербальних текстах (друкарські тексти, промови, радіо- й телепередачі). Сюди ж можна віднести й проміжки між словами – паузи. Важливим є зміст, прихований в образах (картини, фотографії, кіно, театр тощо). Найбільш ефективним чином діють комбінації знакових систем, і за наявності  знання цього мистецтва можна  досягти величезного синергійного (кооперативного) ефекту, просто за рахунок  з’єднання різних "мов".  
   Як вважають психологи, навіювання, на відміну від переконання, потрапляє в психічну сферу поза межами свідомості, входячи без особливої переробки як предмет пасивного сприйняття безпосередньо у сферу підсвідомості й кристалізується в цій сфері неусвідомлених потягів, психологічних установок. 
   Для того, щоб проілюструвати це положення, наведемо спогад С.Г.Кара-Мурзи, котрий пише про те, що коли він був дитиною, його мати суворо забороняла йому вмикати радіо й слухати його, не замислюючись над почутим, як це практикується в багатьох сім’ях. Коли хлопець обурився проти такої тиранії, його мати пояснила: "Якщо хочеш – сядь і уважно слухай, думай про все, що почув. А якщо не будеш прислухатися, то всі дрібниці залишаться в твоїй голові. Ти їх і повторити не зможеш, а будеш у них вірити" [6].

Можна говорити і  про раціональне навіювання, котре  полягає в тому, що людина не змінює свої переконання й оцінки, а змінює об’єкт оцінки, коли за допомогою відповідної  маніпуляції у свідомості змінюється об’єкт судження, так що людина легковажно вигукує: "Ага, от воно що! От хто винен!" і т.п. Така заміна здійснюється шляхом створення такого контексту, у котрому думки людини рухаються в бажаному для маніпулятора напрямку. На цьому механізмі заснована так звана "коментована преса", де повідомлення про певний факт супроводжується інтерпретацією коментатора, який пропонує читачу або слухачу декілька "розумних" варіантів пояснення. 
   Маніпуляція полягає не тільки в тому, щоб зруйнувати певні уявлення й ідеї, але й в тому, щоб сформувати нові ідеї, бажання, цілі на основі "службових" побудов, головне завдання яких дестабілізувати сферу здорового глузду людини, викликати сумбур у думках та змусити людину засумніватися в стійких життєвих істинах.

Особливість маніпуляції  полягає також у тому, що в сучасному  суспільстві природна мова стала  замінюватися штучно сконструйованою, коли слова набули раціональності, очистилися від множини древніх  змістів та сенсів, загубили при  цьому "святість". Це означало розрив з глибинними витоками людської культури, адже раніше мова, на думку М. Хайдеггера, була найбільш священною зі всіх цінностей людства [12]. Тепер же слова перетворюються на безособовий інструмент, позбавлений духу, на знаряддя панування. Мова позбавляється своєї конкретики, матеріальної "пишномовності". Як свідчать лінгвісти, перед Другою світовою війною з усіх слів, що людина почула за перші 20 років свого життя, кожне десяте слово вона чула із джерела, яке могла відчути доторком, понюхати. Сьогодні ж маємо обернену пропорцію, коли сучасна людина 9 із 10 слів дізнається з якогось "центрального" джерела, і, як правило, ці слова транслюються через мікрофон [6].

Все це було важливим кроком у руйнації всього впорядкованого цивілізаційного "космосу", в якому  існувала і міцно стояла на ногах  людина традиційного суспільства (тобто  людина середньовіччя і старожитності). Користуючись сучасною мовою, значною  мірою позбавленою чуттєвого  підґрунтя, людина почала існувати в "розпорошеній", "атомізованій" дійсності, бо у  світі слів їй немає опори.

Суттєво, що природа  маніпуляції полягає також у  наявності подвійного впливу, коли поряд із повідомленням, яке відкрито транслюється, маніпулятор надсилає адресату "закодований сигнал", сподіваючись на те, що цей сигнал розбудить  у свідомій і чуттєвій сферах адресата образи, потрібні маніпулятору. Тут мистецтво маніпуляції полягає в тому, щоб спрямувати процес уявлення у певне русло, а людина при цьому не повинна відчувати цього прихованого впливу.