Киберпреступность

3.2. Шляхи протистояння кіберзлочинів в Україні

З огляду на національну безпеку України, спостерігається небезпечна тенденція, пов'язана зі збільшенням технічної і технологічної залежності держави від транскордонних проявів кібертерористів. Останнім резонансним проявом комп'ютерного вірусного посягання на національну систему електронних телекомунікацій є пошкодження комп'ютерної мережі Укртелекому. Збитки від однієї кібератаки, за різними експертними оцінками, коливаються в межах 1 млн. дол. США.

Стан інформаційно-телекомунікаційних систем і рівень їхнього захисту є одним з найважливіших факторів, що впливають на інформаційну безпеку держави.

Одним із головних засобів протидії кіберзлочинності є інформаційна безпека та національна безпека. Зокрема національна безпека істотно залежить від забезпечення інформаційної безпеки, й у ході технічного прогресу ця залежність буде зростати. Визначень інформаційної безпеки на сьогодні існує досить багато. Лише в нормативних документах і в науковій літературі їх налічується шістнадцять. Єдиної думки про те, що таке інформаційна безпека немає. І в цьому, на нашу думку, головна проблема стану захисту інформації. Проблем інформаційної безпеки безліч, як і проблем розвитку процесу інформатизації. У цій сфері необхідно вирішувати питання, пов’язані з визначенням природи різних видів інформаційних небезпек, механізмів їхнього впливу на об'єкти інформаційної безпеки, можливих наслідків цих впливів, шляхів і методів їх нейтралізації або зменшення [30].

З цієї низки проблем найбільш вивченими є проблеми, пов’язані із захистом інформації. Що ж до питань захисту людини, людських спільнот, суспільства в цілому, то з погляду розробки методології, шляхів, форм і методів забезпечення інформаційної безпеки вони вивчені недостатньо.

Все це тільки впливає на розвиток кіберзлочинності і вона цю можливість використовує. Сьогодні кіберзлочинність набула тенденції поширення. Зазначена тенденція зумовлена такими чинниками:

1) бурхливим розвитком глобальної системи електронної телекомунікації, на зразок Інтернет;

2) приєднанням до процесу формування так званої глобальної кіберцивілізації нових країн через спеціальні національні програми на зразок інформатизації, розвитку інформатики, інформаційного суспільства, постіндустріального суспільства, електронного суспільства та подібних до них за змістом;

3) зростанням у структурі національних економік і міжнародній економіці сектору торгівлі та надання послуг через комп'ютерні засоби телекомунікації (Інтернет-торгівля).

Що стосується України, слід відмітити такі негативні чинники, що стримують активну боротьбу з кіберзлочинами і не дозволяють нашій державі на рівноправній основі включитися у світове інформаційне суспільство:

1) відсутність достатньої державної фінансової підтримки фундаментальних і прикладних вітчизняних досліджень у сфері попередження і боротьби з кіберзлочинністю;

2) практично відсутній розвиток вітчизняного виробництва конкурентоспроможних засобів інформатизації і зв'язку, їх захисту;

3) інформатизація державних і комерційних структур здійснюється переважно на базі закордонної технології та комп'ютерної техніки (стратегічна технічна і технологічна залежність від інших держав);

4) недостатні професійні знання працівників правоохоронних органів у сфері боротьби з інформаційними злочинами.

Перш за все, органам державної влади слід звернути особливу увагу на діяльність правоохоронних органів, тому що тільки в їх обов'язки входить боротьба з кіберзлочинністю. Лише від якісної боротьби правоохоронних органів з кіберзлочинністю залежить, чи зможемо ми говорити про існування інформаційної безпеки особи та держави в цілому.

Дослідження діяльності спеціальних підрозділів правоохоронних органів України щодо боротьби з кіберзлочинністю виявило ряд обставин, що не сприяють активізації та координації їх діяльності:

1) низький рівень їх технічного та технологічного оснащення;

2) вияви нездорової конкуренції між спецпідрозділами різних відомств (з конфіденційних джерел стало відомо, що нерідко спецпідрозділи СБУ передають до спецпідрозділів МВС оперативні матеріали про факти тільки тих кіберзлочинів, які вважаються безнадійними для розкриття);

3) спецпідрозділи СБУ (де сконцентровано найкращий потенціал фахівців) не вважають за доцільне ділитися досвідом зі спецпідрозділами інших відомств щодо методів і способів виявлення, документування і розкриття кіберзлочинів, мотивуючи тим, що це є засобами подвійного використання технологій (хоча нерідко зазначені технології описані у відкритих публікаціях);

4) низький рівень інформаційно-правової культури в більшості суддівського корпусу, особливо на районному рівні [31].

Україна отримала офіційне запрошення Директорату з прав людини та правових питань Генерального секретаріату Ради Європи взяти участь у Конференції Ради Європи з питань співпраці у боротьбі з кіберзлочинністю.

Про це УНІАН повідомили у прес-службі Міністерства юстиції, зазначивши, що 23-25 березня урядова делегація України на чолі з представниками Мін’юсту відбуде до Страсбурга для участі в заході.

Як повідомив міністр юстиції Олександр Лавринович, у ході конференції передбачається обговорення стану імплементації державами положень Конвенції про кіберзлочинність та ефективності національних законодавств стосовно боротьби із кіберзлочинами.

У цьому контексті українська сторона планує поінформувати учасників Конференції щодо стану законодавства України стосовно криміналізації діянь, пов’язаних із незаконним використанням ЕОМ, систем та комп’ютерних мереж, а також про результати законопроектних ініціатив, в частині удосконалення законодавства про кримінальну відповідальність у цій сфері.

Насамперед, це стосується ухваленого 20 січня 2010 року Верховною Радою Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії розповсюдженню дитячої порнографії», яким посилено кримінальну відповідальність за розповсюдження, виготовлення творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, що містять дитячу порнографію, та встановлено додатковий контроль за діяльністю операторів телекомунікацій.

Крім того, у ході конференції планується обговорення питань ефективності виконання державами положень Конвенції про кіберзлочинність, які стосуються міжнародного співробітництва, та Додаткового протоколу до неї. Передбачається обговорення стану імплементації положень статті 9 Конвенції «Правопорушення, пов`язані з дитячою порнографією» та шляхи застосування інструментарію Конвенції у боротьбі із сексуальною експлуатацією.

За підсумками конференції Україна планує взяти участь у виробленні шляхів поліпшення міжнародної співпраці та посилення можливостей компетентних органів у попередженні, виявленні та розслідуванні кіберзлочинів.

За словами міністра юстиції, участь України у конференції дозволить ознайомитись із практичним досвідом країн ЄС в частині імплементації та застосування положень Конвенції про кіберзлочинність, а також ознайомитися з кращими методами міжнародного співробітництва і взаємної правової допомоги у кримінальних справах, пов’язаних з комп’ютерними злочинами.

О. Лавринович відзначив, що це відповідає прагненням України до розвитку та зміцнення багатосторонніх правових відносин у сфері кримінального права, та пов’язана з актуальністю для України вирішення питань, що виносяться на розгляд під час засідання Комітету.

Міністр юстиції нагадав, що міжнародне співробітництво під час розслідування та судового розгляду кримінальних справ про кіберзлочини здійснюються Україною на підставі чинних дво- або багатосторонніх міжнародних договорів у сфері правового співробітництва з питань кримінального судочинства. Центральним органом в Україні, який забезпечує виконання цих міжнародних договорів на стадії судового розгляду кримінальних справ, є Міністерство юстиції України [32].

Ще й досі є деяка антипатія – чи, принаймні, недовіра – між двома найбільш важливими учасниками будь-якої ефективної боротьби з кіберзлочинами – співробітниками правоохоронних органів і професіоналами в області комп'ютерів. Тісне співробітництво між ними є ключовим моментом, якщо нам необхідно взяти контроль над кіберзлочинністю.

Співробітники правоохоронних органів знають кримінальний закон, а також основи збору доказів і питання передачі правопорушників правосуддю. Технічний персонал орієнтується в комп'ютерах і мережах, їхній роботі, вміє відслідковувати інформацію в них. Кожний має свою «половинку ключа» до нанесення поразки кіберзлочинцям. Тому, основною метою держави повинне бути з’єднання цих двох суб’єктів, аби показати, як вони можуть і повинні працювати разом, захищаючи від кіберзлочинів, припиняючи і попереджаючи їх, залучаючи до суду осіб, що використовують сучасні технології для заподіяння шкоди громадянам, організаціям, бізнесу і суспільству. Насамперед, виявлення, попередження і припинення злочинів в інформаційно-телекомунікаційній сфері і сприяє забезпеченню інформаційної безпеки України.

ВИСНОВКИ

1) Нині ми живемо і працюємо у світі глобальних можливостей взаємодії. Стрімке збільшення кількості персональних комп'ютерів, вільний доступ до Інтернету і швидкий розвиток ринку нових комунікаційних пристроїв змінили і способи проведення дозвілля, і методи ведення бізнесу. Змінюються і способи скоєння злочинів. Злочинність глобальних цифрових технологій відкриває нові можливості для діяльності злочинців. І бізнесмени, і споживачі позбавилися мільйонів доларів «за допомогою» злочинців, що володіють комп'ютерними знаннями. Більш того, комп'ютери і мережі можуть використовуватися для того, щоб викликати тривогу, посіяти паніку, очікувати насильницьких нападів – і навіть для координації і здійснення терористичних дій. У багатьох випадках правоохоронні органи відстають від злочинців, не маючи необхідних технологій і кваліфікованого персоналу для створення перешкод нової і швидко зростаючої загрози, названої кіберзлочинністю.

Термін «кіберзлочинність» в офіційних нормативно-правових документах не визначений. Разом з тим, саме поняття закріпилося в лексиконі правоохоронних органів розвинених держав Європи і світу і має на увазі злочинність у сфері комп'ютерної інформації і телекомунікацій, незаконний обіг радіоелектронних і спеціальних технічних засобів, поширення неліцензійного програмного забезпечення для ЕОМ, а також деякі інші види злочинності.

Донедавна багато техніків-професіоналів не розуміли феномена кіберзлочинності й не виявляли інтересу до нього. У багатьох випадках працівники правоохоронних органів відчували недолік інструментарію, необхідного для того, щоб зайнятися цією проблемою.

Не менш важливим поняттям є фішингу та кіберсквотінгу. Шахраї використовують усілякі виверти, які найчастіше змушують користувачів самостійно розкрити конфіденційні дані. Наприклад, посилаючи електронні листи із пропозиціями підтвердити реєстрацію облікового запису, що містять посилання на веб-сайт в Інтернеті, зовнішній вигляд якого повністю копіює дизайн відомих ресурсів.

Або після несумлінної реєстрації, кіберсквотер зазвичай пропонує продати доменне ім’я законному власнику знака за значно вищою ціною.

На даний час існує декілька способів використання терористами Інтернету. З поширенням інформаційних технологій терористи почали поширювати свій вплив та отримувати фінансову та моральну допомогу як від прихильників певних терористичних актів так і від людей, які не підозрюють про надання певної допомоги терористам.

2) У ряді міжнародних документів визначено, що кіберзлочинність сьогодні загрожує не тільки національній безпеці окремих держав, а й безпеці людства та міжнародному порядку. Стурбованість міжнародного співтовариства щодо розвитку кіберзлочинності знайшла відображення, зокрема, в таких міждержавних угодах як: Бангкокська декларація з попередження злочинності та кримінального правосуддя (2005 р.), Бухарестська декларація про міжнародне співробітництво в боротьбі з тероризмом, корупцією і транснаціональною організованою злочинністю (2006 р.), Всесвітній саміт з інформаційного суспільства та Конвенції Ради Європи «Про кіберзлочинність» (2001 р.). В цих документах йдеться мова про спільне протистояння кіберзлодіям, шляхом прийняття відповідних законодавчих актів, які не будуть суперечити ні законам окремої держави ні пунктам договорів, які ратифікувала ця держава.

3) Нині кіберзлочинність становить для нашої держави більш серйозну небезпеку, ніж ще 5 років тому. Незважаючи на зусилля правоохоронних органів, спрямованих на боротьбу з кіберзлочинами, їх кількість, на жаль, не зменшується, а, навпаки, постійно збільшується.

Хоча аналіз національного законодавства України, що регулює суспільні інформаційні відносини, дозволяє стверджувати, що наша держава вживає необхідних заходів, спрямованих на профілактику та протидію комп'ютерної злочинності. Прикладом цьому може служити Указ Президента від 31 липня 2000 року «Про заходи розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Internet та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні», а також Розділ 16 «Злочини у сфері використання ЕОМ, систем та комп'ютерних мереж» чинного Кримінального кодексу України. 3 квітня 2003 на засіданні Верховної Ради України був прийнятий за основу проект Закону «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України», відповідно до якого будуть розширені можливості Служби безпеки України при розслідуванні порушень в роботі автоматизованих систем. Але цього вияляється не достатньо для повного подолання кіберзлочинності в нашій країні.