Вимагання (ст..189 КК України)

Для кваліфікації за ознакою  вчинення вимагання організованою  групою не має значення, створювалась група тільки для вчинення лише цього виду чи ще й інших злочинів. Важливо, щоб група, в складі якої було вчинено вимагання мала сукупність ознак, що характеризують її як організовану.

У разі, коли вимагання  було вчинено злочинною організацією, дії винних осіб слід кваліфікувати як вимагання, вчинене організованою групою. Організатори організованої групи чи злочинної організації несуть відповідальність за всі злочини, вчинені такими об’єднаннями, якщо вони охоплювались їх умислом, а організатори злочинних організацій - за наявності до того підстав ще й за створення злочинної організації (ст.255 КК).

Вчинення вимагання  службовою особою з використанням  свого службового становища також  утворює кваліфікуючий склад  цього злочину. Відповідно до примітки 1 і 2 до ст.364 КК службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують вищевказані обов’язки.

Оскільки вимагання  є закінченим з моменту пред’явлення майнової вимоги, такі кваліфікуючі ознаки, як пошкодження чи знищення майна, завдання майнової шкоди у великому чи особливо великому розмірах, завдання значної шкоди потерпілому, а також заподіяння тяжкого тілесного ушкодження мають місце лише у випадку реального настання вказаних в законі наслідків. У зв’язку з цим не можуть розглядатися як замах на злочин, передбачений ч.ч.2, 3 чи ч.4 ст.189 КК, дії особи, яка вчиняючи вимагання, ставила за мету настання таких наслідків, але цієї мети не досягла.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

При написанні даної  курсової роботи мною були зроблені наступні висновки: стаття 189 КК України визначає ознаки складу вимагання  як вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій  майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Вимагання - особлива форма  корисливих і, як правило, насильницьких  посягань на відносини власності, яке  тісно примикає до розкрадань чужого майна. Воно має багато спільних  з іншими злочинами проти власності (єдність об'єкту і предмету, за винятком дій майнового характеру, прямий намір, корислива спрямованість, така ж мотивація активних дій, неможливість скоєння злочину шляхом пасивної поведінки).

Окрім основного об'єкту вимагання - відносин власності, як другий обов'язковий об'єкт є особа, а якщо воно по із застосуванням фізичного насильства, також і здоров'я людини.

Зрозуміло, що двооб’єктність насильницького вимагання, що робить замах  в подібних випадках і на таке важливе  соціальне благо, як здоров'я людини,  його шкідливу спрямованість, підвищує  суспільної небезпеки.

Предметом вимагання  є: 1) чуже майно, 2) право на майно  і 3) інші дії майнового характеру.

Майно, будь то товар, річ  або грошові знаки, має певну  натуральну (фізичну) субстанцію: це завжди предмет матеріального світу, що володіє вартістю або що є загальним еквівалентом вартості, яким є гроші. Право ж на майно - категорія суто юридична,  якої є правомочність власника або уповноважених ним осіб володіти, користуватися або розпоряджатися предметами матеріального світу у вигляді товарний - грошових цінностей. Право на майно закріплюється в певних документах (що найчастіше вимагають встановленої законом форми і реквізитів), але від цього не стає само по собі категорією о - натуральною. Тому таке право, так само як і "дії майнового характеру", різновидом або формою майна не є. Ця обставина набуває особливого значення при відмежуванні вимагання від грабежу і розбою.

Практика боротьби  вимаганнями зустрічається з  такими різновидами вимоги передачі права на майно, як боргова розписка, фіктивне зарахування до складу засновників різних комерційних структур в цілях  в подальшому доходів від прибутку, оформлення документа на перехід права власності до злочинця на певні цінності і ін.

Дії майнового характеру - діяльність, що створює вартість. Це може бути безкоштовне написання  під ім'ям вимагача гонорарного твору, зарахування на оплачувану посаду без  виконання фактичної роботи, безвідплатний  трудомісткий ремонт машини, споруда  дачного будинку і так далі.   

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – № 25-26. – ст.131.

3. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР) - 2003, № 40-44. - ст.356

4. Постанова ПВС №12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності»

5. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. – К.: Политиздат Украины, 1983. – 141 с.

6. Владимиров В.А.«Квалификация похищений личного имущества», Москва, 1974

7. Дьоменко С. Поняття вимагання за Кримінальним кодексом України та його відмінність від чинного раніше законодавства // Підприємництво, господарство і Право. - 2003. - №6.

8. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України ., К: «Атіка», 2001. – 315 с.

9. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина Загальна: Курс лекцій – К.: Наукова думка, 1996. – 336 с.

10.  Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. – 2-е вид. – К.: Атіка, 2002. – 640 с.

11.  Кочой С. Ответсвенность за корыстные преступления против собственности. – М.: Антей, 2000. – 142 с.

12.  Кримінальне право України. Особлива частина / за ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 494 с.

13.  Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В.Александров, О.О.Дудоров, В.А.Клименко та ін.) / за ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 656 с.

14.  Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юрид. лит., 1972 – 352 с.

15.  Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960 – 244 с.

16.  Навроцький В.О. Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – 418 с.

17.  Навроцький В.О. Злочини проти власності: Лекції для студентів юридичного факультету. — Львів, 1997. — 80 с.

18.  Никифоров Б.С. Объект преступления в советском уголовном праве. – М., 1960. – 215 с.

19.  Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. - К.: А.С.К., 2005. - 914 с.

20.  Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. В.Ф. Бойко та ін. - 6-е вид. доп. - К.: А.С.К., 2004. - 795 с.

21.  Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. / За ред. К.М. Василенка - Х.: Право, 2003. - 861 с.

22.  Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка - К.: Юрінком Інтер 2005. - 1124с.

23.  Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике. – К.: Юринком, 1995. – 208 с.

24.  Таций В.Я. Объект и субъект преступления в советском уголовном праве. – Харьков: Вища школа, изд-во при ХГУ, 1988. – 196 с.