Время отдыха

 

ВСТУП……………………………………………………………………….2

РОЗДІЛ 1. Поняття й види часу відпочинку………………………………4

РОЗДІЛ 2. Відпустки, їх види й порядок надання у локомотивному депо слов`янська донецької залізниці………………………………………….... 9

2.1 Відпустка, загальна  характеристика……………………………………9

2.2 Щорічна основна відпустка…………………………………………….10

2.3 Щорічні додаткові відпустки  і їх тривалість………………………….16

2.4 Творча відпустка………………………………………………………...25

2.5 Відпустки без збереження  заробітної плати…………………………...26

ВИСНОВОК………………………………………………………………….31

СПИСКОК  НОРМАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ І ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………………...33

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мороз Сергій  В`ячеславович                         _________________

 

 

ВСТУП

Я займаюсь розглядом теми "Час відпочинку".

Організація праці й відпочинку в підприємствах різних форм власності, на жаль, не завжди відповідає нормам зазначеним у законі. На мій погляд, особливо це стосується підприємств, що входять  у сферу приватних. Відсутність належного контролю з боку адміністрації, відсутність комісії з трудових спорів у таких організаціях. Неналежна робота по ознайомленню працівників з їхніми правами на відпочинок ведуть не тільки до порушень цих прав, але й до більш серйозних наслідків (виробничий травматизм, професійні захворювання )

В українському трудовому праві часом відпочинку визнається та частина календарного часу, протягом  якої працівники звільняються від виконання трудових обов'язків і можуть використовувати його по власному розсуду.

Таким чином, поняття часу відпочинку охоплює собою не тільки час відпочинку, протягом  якого  відновлюються фізичні й духовні  сили, але й час, потрібний людині на соціально-культурний розвиток, суспільну діяльність, навчання, наукову, технічну й художню діяльність, заняття фізкультурою й спортом і т.д.  Це цілком відповідає визначенню вільного часу.

За трудовим законодавством у складі вільного від роботи часу різняться: перерви протягом  робочого дня, щоденний відпочинок, щотижневий відпочинок, святкові дні, додаткові вільні від роботи дні, відпустки (деякі з них, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів).

Правове регулювання часу відпочинку здійснюється Конституцією України, Кодексом законів про працю, Законом України "Про відпустки" і т.д.

Метою даної роботи є аналіз нормативно - правової бази, яка регулює  час відпочинку.

Ціль роботи припускає  розкриття наступних завдань:

•  Аналіз поняття й  видів часу відпочинку;

•  Розгляд особливостей відпусток, їх видів і порядку  надання.

Об'єктом дослідження  даної роботи є відносини, які  виникають у сфері забезпечення часу відпочинку трудящих.

Предметом дослідження є  система правових норм, яка регулюється  трудовим правом.

Проблемами правового  регулювання відпусток приділялося  достатньо уваги в юридичній  літературі зокрема такими вченими  як, Н.Болотіна, В.Венедіктов, Л.Геращенко, Г.Гончарова, Д.Карпенко.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Поняття й види часу відпочинку

Час відпочинку - це частина  календарного періоду, протягом  якого  працівник згідно із законом повинен  бути звільнений від виконання трудових обов'язків і яке він може використовувати за власним розсудом для задоволення своїх інтересів і відновлення працездатності.

Законодавством установлені  наступні види часу відпочинку:

- перерви протягом  робочого  дня (зміни);

- щоденний відпочинок;

- вихідні дні (щотижневий  відпочинок);

- святкові й неробочі  дні;

- відпустки.

У відповідності зі ст. 66 КЗПП перерва для відпочинку й  харчування надається тривалістю не більш двох годин. Така перерва повинен  надаватися, як правило, через чотири години після початку роботи. Час  початку й закінчення перерви  встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. На тих підприємствах, де за умовами виробництва перерва  встановити неможливо, працівникам  повинна бути надана можливість прийому  їжі до плину робочого часу. Перелік  таких робіт, порядок і місце  приймання їжі встановлюються власником  або уповноваженим їм органом  за згодою профспілкового комітету. Перерви  для відпочинку й приймання їжі  не включаються в робочий час  і не оплачуються.

Окремим категоріям працівників надаються додаткові перерви під час робочого дня, які включаються в робочий час і регулюються спеціальними нормативними актами:

- перерви для відпочинку  на вантажно-розвантажувальних роботах.  Правила про умови праці вантажників  при вантажно-розвантажувальних  роботах, затверджені НКТ СРСР 20 вересня 1931 р.передбачають, крім  обідньої перерви, спеціальні  перерви для відпочинку, що входять  у робочий час. Тривалість і  порядок надання таких перерв  визначаються правилами внутрішнього  трудового розпорядку;

- перерви для обігрівання.  Правилами про роботу на відкритому  повітрі в холодну пору року, затвердженими обов'язковою постановою  НКТ СРСР від 11 грудня 1929 р., встановлено, що при роботі на відкритому повітрі в холодну пору року застосовуються перерви для обігрівання.

Питання про число й  тривалість перерв і про обладнання місць обігрівання вирішуються для окремих підприємств або груп їх залежно від місцевих умов за згодою роботодавця із профспілкою;

- перерви для годівлі  дитини. Жінкам, що мають дітей  у віці до півтора років,  крім загального для всіх працівників  перерви для відпочинку й приймання  їжі, надаються перерви для  годівлі дитини. Такі перерви надаються не раніше чим через три години після початку роботи тривалістю не менш тридцяти хвилин. При наявності двох і більш дітей тривалість такої перерви повинна становити не менш однієї години. Строки й порядок надання перерв установлюються власником підприємства з урахуванням бажання матері. Перерви для годівлі дитини включаються в робочий час і оплачуються (ст. 183 КЗПП). Правом на перерву для годівлі дитини користуються жінки, що працюють неповний робочий час. За бажанням жінки, що має дітей, і залежно від тривалості її робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для годівлі дитини до обідньої перерви; перенесення одного або в сумарному виді двох перерв для годівлі дитини на кінець робочого дня, тобто більш раннє закінчення роботи у порівнянні із тривалістю робочого дня, установленого трудовим договором.

До додаткових перерв під  час робочого дня, що включаються  в робочий час, також можна  віднести: перерви на роботах зі шкідливими умовами праці, перерви  на фізкультурні паузи або для  виробничої гімнастики, а також інші перерви, передбачені законодавством.

Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) - це перерва  в роботі між закінченням робочого дня (зміни) і початком наступного робочого дня (зміни). Його тривалість повинна  бути не менш сорока двох годин (ст. 70 КЗПП). При п'ятиденному робочому тижні  працівникам надається два вихідні дні в тиждень, як правило, підряд - у суботу й неділю. При шестиденному робочому тижні працівникам надається один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні визначається, як правило, графіком роботи підприємства, погодженим із профспілковим комітетом і, як правило, надається разом із загальним вихідним днем. На безперервно діючих підприємствах або підприємствах, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї й т.п., вихідні дні встановлюються місцевими Радами (ст. 68 КЗПП). У відповідності зі ст. 69 КЗПП на підприємствах, зупинка яких неможлива по виробничо-технічних умовах або у зв'язку з необхідністю безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників відповідно до  графіка змінності. Працівники, що перебувають у відрядженні, працюють і користуються вихідними днями по режиму підприємства, куди вони відряджені.

У випадку, якщо працівник  перебуває у відрядженніу вихідний день, йому після повернення з відрядженню у встановленому порядку надається інший день відпочинку.

В історичному аспекті  цікаво нагадати, що в Декреті 1917 року "Про 8- годинний робочий день" разом із установленням загальної тривалості робочого дня 8 годин і 6 годин у суботу, встановлювався один вихідний день у тиждень. При цьому не було зазначено, що це повинне бути саме неділя. Рішення про це повинна була прийняти місцева влада із профспілками. Два вихідні дні було встановлено ЦК КПРС, Радою Міністрів СРСР від 7 травня 1967 року.

У відповідності зі ст. 71 КЗПП робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників  до роботи в такі дні можливо за згодою профспілкового комітету в наступних  виняткових випадках:

1) для запобігання суспільного  або стихійного лиха, виробничої  аварії й негайного усунення  їх наслідків;

2) для запобігання нещасних  випадків, загибелі або псування  державного або громадського  майна;

3) для виконання невідкладних, заздалегідь не передбачених  робіт, від негайного виконання  яких залежить надалі  робота  підприємства, установи, організації  в цілому або його окремих  підрозділів;

4) для виконання невідкладних  вантажно-розвантажувальних робіт  з метою запобігання або усунення  простою рухливого складу або  скупчення вантажів у пунктах  відправлення й призначення.

У таких ситуаціях залучення  до роботи вихідного дня  оформлюється письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого їм органа.

Робота вихідного дня  компенсується, за згодою працівника й  власника, наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі (ст. 72 КЗПП). До роботи вихідного  дня  не залучаються неповнолітні працівники (ст. 192 КЗПП), вагітні жінки  й жінки, що мають дітей у віці до трьох років (ст. 176 КЗПП).

Правило про неприпустимість  залучення до роботи в дні щотижневого  відпочинку не застосовується до працівників  безперервно діючих підприємств, а  також тих підприємств, установ, які повинні обов'язково працювати  саме в загальновстановлений день відпочинку (наприклад, музеї, театри й т.п.). На таких підприємствах щотижневий відпочинок надається або відповідно до  графіків змінності, або в  один загальний день тижня, що не збігається із загальновстановленим (неділя) днем відпочинку.

Законодавством України (ст.73 КЗПП) передбачені наступні святкові дні, робота в які не проводиться:

1 січня - Новий рік;

7 січня - Різдво Христово;

8 березня - Міжнародний  жіночий день;

1 і 2 травня - День міжнародної  солідарності трудящих;

9 травня - День Перемоги;

28 червня - День Конституції  України;

24 серпня - День незалежності  України.

Робота також не проводиться  в дні релігійних свят:

7 січня - Різдво Христово;

один день (неділя) - Великдень (Великодень);

один день (неділя) - Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, що сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом  року для святкування їх більших  свят з відпрацьовуванням за ці дні.

У дані дні допускаються роботи, припинення яких неможливо  по виробничо-технічних умовах (безперервно  діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускаються роботи із залученням працівників у  випадках і в порядку, передбачених статтею 71 КЗПП.

Законодавство не встановлює яких-небудь вимог щодо порядку залучення  до роботи у святкові й неробочі дні, але потрібно відзначити, що залучення  працівників до роботи у святкові дні й неробочі дні повинне  оформлятися наказом в тому випадку, якщо вихід працівників на роботу не передбачений графіком змінності (графіком виходу на роботу).

Компенсація за роботу у  святкові й неробочі дні проводиться  у відповідності зі ст. 107 КЗПП.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Відпустки, їх види й порядок надання у локомотивному депо

слов`янська донецької залізниці.

2.1 Відпустка, загальна  характеристика

Відпустка є одним з  найважливіших видів часу відпочинку, що знайшло своє відбиття в Конституції  України.

Відпустка - це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням місця роботи й заробітної плати.

Право на відпустку мають  усі громадяни України, які полягають  у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно  від форм власності, виду діяльності й галузевої приналежності, а  також особи, що працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні  із громадянами України право  на відпустку мають іноземні громадяни  й особи без громадянства, які  працюють в Україні (ст. 2 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року).

 У локомотивному депо  слов`янська донецької залізниці на підставі Закону України "Про відпустки" передбачені наступні види відпусток:

1) щорічні відпустки:

- основна відпустка (стаття 6 Закону);

- додаткова відпустка  за роботу зі шкідливими й  тяжкими умовами праці (стаття 7 Закону);

- додаткова відпустка  за особливий характер праці  (стаття 8 Закону);

- інші додаткові відпустки,  передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки  у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 Закону);