Харчове виробництво, як хіміко-технологічна система. З основами розрахунку біологічної цінності харчових продуктів

3. Наказ щодо визначення особи, відповідальної за проведення  вступного інструктажу.

4. Накази про допуски до самостійної  роботи.

5. Наказ керівника щодо визначення складу працівників, які залучаються до професійного навчання кадрів на виробництві (щорічно поновлюється і погоджується із профспілковим комітетом).

6. Плани-графіки проведення навчання  та перевірки знань з охорони  праці, з якими повинні бути ознайомлені працівники.

7. Тематичні плани та програми  спеціального навчання з урахуванням  вимог охорони праці для конкретної  галузі і виробництва, видів робіт.

8. Перелік питань для перевірки  знань з охорони праці з  урахуванням специфіки виробництва.

9. Екзаменаційні білети з перевірки  знань з питань охорони праці.

10. Форми протоколу засідань  ПДК з перевірки знань з  питань охорони праці.

11. Бланки посвідчень про перевірку  знань з питань охорони праці.

12. Журнал реєстрації вступного  інструктажу з питань охорони праці.

13. Орієнтовний перелік питань  вступного інструктажу для працівників.

14. Журнал реєстрації інструктажів  з питань охорони праці (первинного, повторного, позапланового, цільового).

15. Орієнтовний перелік питань  первинного інструктажу для працівників.

16. Робочі навчальні плани і  програми підготовки, перепідготовки  та підвищення кваліфікації працівників, які залучаються до виконання  робіт з підвищеною небезпекою.

17. Перелік посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити раз на три роки навчання і перевірку знань з питань охорони праці безпосередньо на виробництві.

18. Перелік посадових осіб, які  повинні проходити навчання з  питань охорони праці у навчальних  закладах, а перевірку знань —  у відповідній ПДК.

19. Перелік посадових осіб і фахівців, які безпосередньо залучаються до виконання робіт підвищеної небезпеки.

20. Перелік посад і професій  працівників, які повинні проходити  стажування (дублювання), затверджений  керівником підприємства.

21. Програми стажування для конкретних професії, посади, робочого місця (затверджуються роботодавцем).

22. Перелік професій та посад  працівників, які звільняються від  первинного, повторного та позапланового  інструктажів.

4.3 Фінансування охорони праці.

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах, що виділяються окремим рядком.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

4.4 Регулювання охорони праці у колективному договорі, угоді.

У колективному договорі, угоді сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов’язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Колективний договір є найважливішим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між роботодавцем і працівником з першочергових питань соціального характеру, в тому числі з питань охорони праці. Фактично колективний договір — це єдиний механізм реалізації вимог законодавства про охорону праці. Законом України "Про колективні договори і угоди" та статтею 13 КЗпП України передбачено, що здійснення комплексних заходів щодо організації безпечних та нешкідливих умов праці, визначення обов'язків сторін, а також реалізація працюючими своїх прав і соціальних гарантій на охорону праці забезпечуються за допомогою колективного договору (угодою, трудовим договором).

Загальні принципи формування двосторонніх зобов'язань з охорони праці не повинні суперечити законодавству (законам, іншим нормативно-правовим актам). Гарантії, пільги і компенсації працюючим, що передбачені законодавством, є обов'язковими для виконання за будь-яких умов.

За наявності на підприємстві певних економічних можливостей пільги і компенсації можуть перевищуватися і на підставі колективного договору застосовуватись у більш значних розмірах.

В колективних договорах, як правило, визначаються також принципи економічного стимулювання за стан охорони праці. Економічний механізм управління охорони праці передбачає систему заохочень для тих, хто не допускає порушень вимог особистої безпеки.

За допомогою колективного договору необхідно вирішувати й ряд інших важливих питань, таких, як встановлення вихідної допомоги (але не менше тримісячного заробітку) працівникові, який розриває трудовий договір з причин невиконання роботодавцем вимог законодавства та зобов'язань колективного договору з питань охорони праці; визначення умов здійснення грошової компенсації на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, якщо робота працівника має роз'їзний характер; встановлення строку вивільнення від основної роботи уповноваженого з питань охорони праці (із збереженням середнього заробітку) для можливості виконання ним своїх громадських обов'язків та проходження навчання з питань охорони праці

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

1.Харчові продукти – об’єкти тваринного або рослинного походження, використовувані в харчуванні людини в натуральному вигляді або після певного оброблення як джерела енергії, харчових та смако-ароматичних речовин.

Для оцінки якості харчових продуктів існує багато пропозицій щодо визначення поняття “якість харчових продуктів”. Найбільш обґрунтоване визначення наведено у “Медико-биологических требованиях и санитарных нормах качества продовольственного сырья и пищевых продуктов (МБТ)» (1990). А саме: якість харчових продуктів – сукупність властивостей, що відображають здатність продукту забезпечувати потреби організму людини у харчових (поживних) речовинах, органолептичні характеристики продукту, безпечність його для здоров’я споживачів, надійність відносно стабільності складу та збереження споживчих властивостей.

2.Харчова цінність – поняття, яке інтегрально відображає всю повноту корисних властивостей харчових продуктів, у тому числі забезпеченості цим продуктом фізіологічних потреб людини в основних харчових речовинах та енергії. Харчова цінність передусім характеризується хімічним складом харчового продукту з урахуванням споживання його у загальноприйнятій кількості.

Щодо біологічної цінності в літературі зустрічається різне тлумачення цього показника з одного боку як показника якості харчового білка, з іншого – якості жирових компонентів (особливо вмісту поліненасичених жирних кислот (ПНЖК). Більш доцільно характеризувати біологічну цінність продукту вмістом в ньому усіх незамінних компонентів: насамперед незамінних амінокислот, ПНЖК, вітамінів, мікро- і макроелементів. Тому за останніми уявленнями доцільним є наступне визначення цього поняття.

Біологічна цінність – вміст у харчових продуктах пластичних і каталітичних речовин, що забезпечують в організмі фізіологічну адекватність обміну речовин.

Енергетична цінність – кількість енергії (кДж, ккал), що звільняється в організмі внаслідок біохімічного окислення харчових речовин.

3.При виробництві харчових продуктів найбільш важливим питанням є забезпечення безпечності цих продуктів для споживача.

Безпечність харчових продуктів (згідно з МБТ) – відсутність токсичної, канцерогенної, мутагенної чи іншої несприятливої дії продуктів на організм людини у разі споживання їх у загальноприйнятих кількостях. Безпечність гарантується встановленням і дотриманням регламентованого рівня вмісту (відсутність або обмеження рівнів гранично допустимих концентрацій) забруднювачів хімічної та біологічної природи, а також природних токсичних речовин, що характерні для даного продукту та становлять небезпеку для здоров’я.

Безпеку харчових продуктів характеризують 2 показниками: санітарна доброякісність і епідемічна безпека. Санітарна доброякісність – відсутність у продукті ознак мікробної і фізико-хімічної зміни, залишків сторонніх й отруйних речовин органічної і неорганічної природи. Епідемічна безпека – відсутність або обмеження рівнів забруднення харчових продуктів патогенними та потенційно патогенними мікроорганізмами.

За безпечністю і придатністю до споживання харчові продукти умовно розділяють на такі групи:

а) продукти, призначені для харчування без обмежень – повноцінні харчові продукти, які мають гарні органолептичні властивості, нешкідливі для здоров’я і відповідають вимогам нормативної документації за гігієнічними показниками.

б) продукти, придатні для харчування, але зниженої якості – це продукти, які мають будь-який недолік або не відповідають вимогам нормативної документації за окремими показниками. Але ці недоліки не погіршують органолептичних властивостей продукту і не роблять його небезпечним для здоров’я споживачів. Наприклад, менший, порівняно зі стандартним, вміст жиру у сметані, молоці питному, підвищений вміст вологи у сирі сичужному чи кисломолочному і т.д. Ці продукти допускаються до реалізації за умови повідомлення споживача про їх знижену харчову цінність.

в) умовно придатний продукт – продукт, що має недоліки, які не дають можливості використовувати його у харчуванні населення. Тобто спостерігається погіршення органолептичних властивостей, забруднення патогенними мікроорганізмами чи їх токсинами, пестицидами і т.і. Уповноважені особи повинні чітко визначати шляхи перероблення або знищення такої продукції.

г) фальсифікований продукт – продукт, природні властивості якого змінено з метою введення в оману споживача. Наприклад, фруктові напої із концентратів, води, цукрозамінників і барвників з маркуванням “соки”, вершкове масло із заміною молочного жиру рослинним з маркуванням “солодковершкове масло”, горілка з неочищеного спирту тощо. Такі продукти не підлягають реалізації і після узгодження з санітарними установами використовуються на корм худобі або переробляються на технічні цілі.

д) продукти-сурогати виробляються для заміни природних. Такі продукти зовнішньо не відрізняються від натуральних за виглядом, смаком, кольором, але переважно мають знижену харчову цінність (штучна ікра, кава зі злакових). Сурогати надходять у реалізацію, якщо вони нешкідливі для здоров’я людини і якщо споживача проінформовано про їх склад і походження.

 

ПРОПОЗИЦІЇ

 

Пропоную розглядати середовища харчових і мікробіологічних технологій як енергетичні концентратори, енергія яких за певних втручань може бути трансформована в інші види енергії на користь масообмінних процесів.

Для зменшення негативних наслідків масового барботажу пропоную:

• використовувати приведену швидкість газової фази в оцінках інтенсивності аерації культуральних середовищ в апаратах різної геометрії;
• суміщати зони утворення міжфазної поверхні і зони введення енергетичних потоків, результатом чого є підвищення рівня дисперсності газової фази на 60-70%, концентрації розчиненого кисню і зростання виходу біомаси (наприклад хлібопекарських дріжджів на 10-12%) за інших рівних умов.
• трансформувати кінетичну енергію циркуляційних контурів газорідинних сумішей на користь створення пульсаційних впливів, гідравлічних ударів, змінення напрямків циркуляції, створення режимів протитечії газових і рідинних складових потоків, збільшення утримувальної здатності по газовій фазі. Застосування вказаних прийомів забезпечує підвищення інтенсивності розчинення кисню на 30-40% і гарантує відсутність анаеробних складових бродіння та підвищення виходу біомаси мікроорганізмів на 10-15%.

Пропоную удосконалити технології обробки харчових продуктів високим тиском (500-900 МПа), яке завдяки використанню гідростатичного тиску, виявляє нищівний вплив на патогенну мікрофлору, що дозволяє відмовитись від термічних методів обробки продуктів для забезпечення їх мікробіологічної стерильності, а також підвищує харчову і споживчу цінність продуктів та процес їхнього тривалого зберігання.