Роль правової свідомості та правової культури в сучасній демократичній державі

ЗМІСТ 

ВСТУП…………………………………………………………………………….3 

Розділ І. ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ …………………………………………...5 

1.  Поняття правової свідомості  ………………………………………………..5

 

2.  Правова ідеологія, правова психологія та поведінкова складова як структурні елементи правової свідомості …………………………………...8

 

3.  Види та функції правової свідомості ………………………………………13

 

Розділ  ІІ. ПРАВОВА КУЛЬТУРА …………………………………………...18 

Розділ  ІІІ. РОЛЬ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА ПРАВОВОЇ

КУЛЬТУРИ  В СУЧАСНІЙ ДЕМОКРАТИЧНІЙ  ДЕРЖАВІ. ……………23 

3.1 Проблеми формування правової свідомості та правової культури в Україні …………………………………………………………………………...23 

3.2 Правова культура  як необхідна умова формування  правової держави…..28 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..32 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….34 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    Актуальність  теми дослідження: Побудова демократичної, соціальної, правової держави і відповідного громадянського суспільства неможлива без підвищення рівня правової свідомості та правової культури всього населення країни. В умовах економічної кризи, соціальної невлаштованості населення, росту злочинності та криміналізації суспільства певного значення набуває робота з підвищення рівня правосвідомості та правової культури населення України. З цих позицій теоретичний розгляд і осмислення понять, структури і видів правосвідомості та правової культури, форм і методів формування у кожної людини цих правових якостей слід уважати дуже актуальною проблемою.

    Отже, дана курсова робота є дуже актуальною в наш час і питання, що розглядатимуться у ній, є дуже доречними у формуванні сучасної демократичної держави. Правова культура і правова свідомість є одними із головних елементів у правовій державі.

    Мета  і завдання дослідження: Головною метою курсового дослідження є визначити роль правової свідомості та правової культури в сучасній демократичній державі, а саме визначити, що являють собою правова культура і правова свідомість, я з яких елементів вони складаються та яку роль виконують у формуванні суспільства та правової держави, які можуть виникати проблеми у формування їх у сучасній демократичній, правовій державі.

    Визначена вище мета органічно обумовила необхідність постановки та розв’язання наступних  завдань:

• розкрити сутність категорій “правова культура”, “правова свідомість ”, “структура правової свідомості”, ; чітко розмежувати вказані категорії; сформулювати критерії та методи визначення рівня правової культури та правової свідомості у сучасній демократичній державі;
• обґрунтувати авторське визначення правової культури та правової свідомості;
• встановити проблеми та особливості формування правової культури та правової свідомості;

обґрунтувати  пропозиції щодо шляхів підвищення рівня  правової культури українського суспільства.

    Об'єктом  дослідження курсової роботи є історичний розвиток, застосування та роль правової культури та правової свідомості в сучасній демократичній державі.

    Предмет дослідження – особливості та процес формування правової культури та правової свідомості в правовій державі.

    Методи  дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження стали загальні методи наукового пізнання, а також ті, що застосовуються в юридичній науці: методи аналізу і синтезу, порівняльно-правовий, статистичний тощо. У курсовій роботі використовувались такі методи дослідження:

1. Спостереження ( Розділ І, п. 1.1.)
2. Аналізу ( Розділ І, п.1.2, Розділ ІІ)
3. Синтезу ( Розділ ІІІ)
4. Індукції ( Розділ ІІІ, п. 3.2)
5. Узагальнення ( Розділ ІІІ, Висновки)

    Досліджуваність теми. На сьогоднішній день правова свідомість і правова культура набули нового визначення. Цю проблему досліджували такі українські вчені, як В.Д. Бабкін, М.І. Коцюба, В.А. Котюк, П.Ф. Мартиненко, А.Р. Мащок, Є.В. Назаренко, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов, С.А. Тихонова та інші. 

    Структура курсової роботи включає: титульний лист, зміст, вступ, три розділи (з підрозділами), висновок, список використаних джерел. Курсова робота виконана на 35 сторінок комп'ютерного тексту. 
 
 
 

Розділ  І. ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ 

1. Поняття правової свідомості

 

    На  нинішньому етапі розвитку українського суспільства правосвідомість слід розглядати в цивілізаційному вимірі та в контексті загальнолюдських цінностей. Юридична наука, зокрема, розглядає правосвідомість як одну з найважливіших форм свідомості людини та суспільства поряд з політичною свідомістю, мораллю, мистецтвом, релігією, наукою, філософією [4, с.126]. Визначається тенденція до більш глибокого вивчення його складових компонентів, до використання системного підходу при розгляді структури.

    На  думку А.Ф. Черданцева, „правосвідомість – це сукупність ідей, поглядів, уявлень про те, яким повинно бути право з точки зору його справедливості, а також доцільності, ефективності в утвердженні цінностей, визнаних у суспільстві і складених на їх основі оцінок та почуттів. Правосвідомість припускає, з однієї сторони, знання права, з іншої – визначене до нього відношення. В правосвідомості виражається схваленість або несхваленість існуючого права, зображення про те, яким повинно бути хороше, потрібне, необхідне право, на яких принципах, ідеях воно повинно будуватись” [7, с. 169].

    В.М. Хропанюк визначає правосвідомість як „сукупність... почуттів, традицій, переживань, які виражають відношення людей до правових явищ суспільного життя. Це уявлення про законодавство, законність, правосуддя, про правомірну чи неправомірну поведінку” [7, с 170].

    Правосвідомість, як відомо, є сукупністю уявлень, поглядів, переконань, оцінок, настроїв і емоційного ставлення людей до права та держано-правових явищ. Правосвідомість характеризує соціальну практику як емпіричну діяльність, у процесі якої виражаються суб’єктивне ставлення людей до чинного права, уявлення про свої права та обов’язки, про справедливість і несправедливість норм права, про сутність і принципи правової організації суспільства, почуття, настрої, емоції, пов’язані з оцінкою існуючого правового режиму. Одним із проявів колективної правосвідомості є групова правосвідомість. Особливо важливою для нашого суспільства і держави є правосвідомість політичної еліти, зокрема, правлячої. (5. с. 60)

    Очевидно, що у правосвідомості немало специфічних  рис, які в залежності від обставин і волі суб’єкта можуть висуватись на перший план.

    Правосвідомість можна визначити як об’єктивно існуючий набір взаємопов’язаних ідей, емоцій, поглядів, що відображають критику чинного права, а також ставлення груп та індивідів до права як цілісного соціального інституту, його системи і структури, окремих законів та інших елементів правової системи. [5, с.59].

    Правосвідомість пов’язана з глибинними світоглядними настановленнями людської свідомості, що стійко впливають на поведінку особистості. Її формування має складний характер [4, с.127].

    Правосвідомість розглядається як відбиток в індивідуальній свідомості духу й характеру чинних законів, орієнтація людини на ідеал правової держави, що визначає практичну поведінку людини як громадянина.

      Виходячи з цього, можна зробити висновок, що правосвідомість відіграє важливу роль у розвитку будь-якої держави. Отже, без розвиненої громадської правосвідомості людини неможливе право, а без права немає правової демократичної держави. У сфері соціального буття правосвідомість повинна стати важливим фактором гармонізації життя, надійним посередником між загальною формулою закону та конкретною особистістю для того, щоб формальне, послідовне та безумовне виконання закону не призвело до несправедливості. В сучасному розумінні сутності правосвідомості право визначається як об’єктивна реальність, що виникає за наявністю суб’єктивної реакції людей на правові норми. Тому правосвідомість є нерозривним супутником права, ефективним регулятором відносин людей, наділених волею і свідомістю. Саме у сфері психологічних реакцій право здійснює провідні принципи своєї соціальної сутності – гуманізм, справедливість, формальну рівність усіх суб’єктів правовідносин.

    Розглядаючи правосвідомість як полідисциплінарну категорію, слід враховувати, що людина осягає світ трьома засобами: духовним (ірраціональним), практичним і теоретичним (раціональним). Головне у людській особистості – духовна спрямованість. Духовність робить акцент на загальнолюдських цінностях, охоплюючи представників усіх релігій. Віра розглядається як цінність, що існує без антагонізму з розумом. В умовах нестабільності сучасного суспільства для зміни ситуації на ліпше необхідна духовна освіта – системне, логічне та наукове виховання підростаючого покоління. У формуванні духовності, високих морально-етичних якостей людини провідну роль відіграє релігія. Як форма суспільної свідомості та світогляду, релігія є однією з найважливіших і найпоширеніших галузей духовної культури людей. [6, с.340].

    Правосвідомість — одна з форм суспільної свідомості. Кожна особа володіє правосвідомістю незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні. Ставлення особи до права може бути як позитивним (Людина розуміє значення та необхідність права), так і негативним (Людина вважає, що право не потрібне). Це ставлення може бути раціональним, розумним, емоційним, на рівні почуттів та настроїв.

    Як  явище духовного життя, право  належить до сфери суспільної й індивідуальної свідомості. Норми права, нормативні акти, правозастосовчі рішення й  інші юридичні явища можуть розглядатися як своєрідні відображення культури, для визначення яких використовують спеціальне поняття, що відбиває особливий вимір правової реальності - правосвідомість.

    Право — це об’єктивна реальність, а суб’єктивне  ставлення до нього людей є правосвідомістю. Правосвідомість — це внутрішній особистий регулятор юридично значимої поведінки. Правосвідомість є невіддільною від права, адже право є регулятором поведінки індивідів, які наділені волею та свідомістю.

    Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у формі юридичних знань, оцінок, правових установок, ціннісних орієнтацій, які визначають поведінку людей в юридично значимих ситуаціях.

    Правосвідомість діє і на стадії правотворчості, і на стадії реалізації права. Однаковою мірою правосвідомість присутня в усіх елементах механізму правового регулювання — в нормах права, правовідносинах, актах реалізації права тощо. Правосвідомість найбільш повно і різнобічно відбиває ідеальну, духовну сутність права як елемента культури.

    Велике  значення правосвідомість має на стадії реалізації права, у процесі втілення в життя юридичних прав та обов’язків. Від рівня правосвідомості залежить, якою буде поведінка людини в суспільстві — правомірною або неправомірною. (8, с.192)

    Кожна людина має правосвідомість, яка, з  одного боку, є джерелом, що відображає об’єктивні потреби розвитку суспільства, з іншого – одним з обов’язкових механізмів його реалізації. Як безпосереднє джерело права, правосвідомість відображається у правових актах, впливає на сам процес і на результати правотворчості.

    Відповідно  до змісту правової свідомості формуються зміст і форма юридичних актів, визначаються структурні особливості окремих норм права та правового акта в цілому. 

1.2 Правова ідеологія, правова психологія та поведінкова складова як структурні елементи правової свідомості

 

          Правосвідость — це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом.

    Ключовий  пункт правосвідомості -- усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чинного  права з погляду його відповідності  загальнолюдським цінностям, що знайшли  закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.