Види соцціального забезпечення

 

 Види соцціального забезпечення

Стаття 46 Конституції України  передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з належних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таке право гарантується загальнообов'язковим державним  соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Конституція України передбачає, що пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основними видами соціального забезпечення є:

-- пенсійне забезпечення;

-- соціальне страхування;

-- допомога сім'ям з дітьми;

-- інші види соціальної допомоги;

-- утримання установ соціального забезпечення;

-- інші види.

Обсяг коштів, які спрямовуються  на соціальне забезпечення населення, залежить від фінансових можливостей держави, які визначаються обсягом ВВП та науково-обґрунтованим оптимальним обсягом фонду споживання.

Здійснюючи соціальні виплати, держава дотримується визначених параметрів. І тому за умов економічної кризи не здатна повністю соціально забезпечити населення на належному рівні.

Збільшити видатки на соціальні потреби населення можна тільки за умови зростання обсягу ВВП. Однак держава повинна, насамперед, створювати умови для працездатних громадян, що сприятиме зменшенню кількості людей, які потребують економічної підтримки.

Основними джерелами фінансування соціального забезпечення населення є соціальні та благодійні, а також бюджетні фонди.

Особливу роль у соціальному забезпеченні населення відіграють такі соціальні фонди: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості населення, Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та інші.

Окремі цільові фонди  згідно з чинним законодавством включаються  до державного бюджету України, а деякі функціонують самостійно. За допомогою коштів соціальних фондів оплачуються соціальні видатки понад суми, передбачені у бюджетах усіх рівнів. Вони є додатковим джерелом соціального забезпечення населення.

Порядок формування і використання коштів позабюджетних соціальних фондів визначається відповідними положеннями.

Видатки бюджетів на соціальне забезпечення включають:

-- виплату пенсій та  допомоги (кошти, що передаються  до Пенсійного фонду України на виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу і їх сім'ям);

-- допомогу сім'ям з  дітьми (допомога на дітей віком  до 16 років; допомога з догляду  за дитиною-інвалідом; допомога з догляду за дитиною непрацюючим матерям; допомога на дітей одиноким матерям; тимчасові допомоги на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів; грошова допомога матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох дітей віком до 16 років; перерахування до Пенсійного фонду допомоги з догляду за дітьми віком від 1,5 до 3 років);

-- інші види соціальної допомоги (цільова грошова виплата на проживання громадян з мінімальними доходами; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; виплата компенсацій реабілітованим; грошова допомога біженцям; додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг; виплата компенсацій на медикаменти; допомога на прожиток малозабезпеченим громадянам, програма протезування; утримання стаціонарів при протезуванні; кошти на виплату регресивних позовів для шахтарів; кошти на забезпечення побутовим вугіллям окремих категорій населення: інші видатки);

-- пенсії військовослужбовцям  та особам начальницького і  рядового складу органів внутрішніх  справ;

-- видатки на дитячі  заклади-інтернати (будинки-інтернати для малолітніх інвалідів);

-- видатки на притулки  для неповнолітніх;

-- видатки на будинки-інтернати для престарілих і інвалідів;

-- видатки на молодіжні  програми (утримання центрів соціальних служб для молоді; програми і заходи центрів соціальних служб для молоді; програми і заходи державних органів у справах сім'ї та молоді; програми і заходи державних органів у справах жінок; утримання клубів підлітків за місцем проживання; інші видатки);

-- видатки на інші заклади  та заходи в галузі соціальної політики (заходи, пов'язані з поверненням кримсько-татарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України;

- видатки на утримання  додаткової мережі соціально-культурних закладів та на виплату компенсацій, пов'язаних з поверненням депортованих німців до інших регіонів України;

- навчання та трудове  влаштування інвалідів; утримання  територіальних центрів і відділень соціальної допомоги на дому; утримання пунктів тимчасового розміщення біженців; пенсії та допомоги, що передаються на фінансування з бюджету; пільги, що надаються населенню (крім ветеранів війни та праці) з оплати житлово-комунальних послуг і природного газу; утримання будинків-інтернатів агропромислового комплексу;

- фінансова підтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів, служб технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом; централізовані бухгалтерії; центри з нарахування та виплати пенсій; капітальні вкладення для реконструкції установ соціального забезпечення).

Видатки на соціальне забезпечення фінансуються з усіх бюджетів. Питома вага цих видатків значна. Так, наприклад, у державному бюджеті України їхня частка становить майже 9%.

У зв'язку з прийняттям законодавчих документів, спрямованих на підвищення мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму очікується збільшення видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення населення.

Конституція України передбачає, що пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

2 вопрос

Тема. Державні соціальні стандарти та соціальні гарантії в системі соціального забезпечення 
 

1.  
   Поняття, мета встановлення та принципи формування державних соціальних стандартів, державних соціальних гарантій, соціальних норм та нормативів

 
 
Державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; 
 
Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму; 
 
^ Соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами; 
 
Мета встановлення : 
 
1.визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України; 
 
2. визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації; 
 
3. визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери. 
На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги. 
 
Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку. 
 
Принципи формування державних соціальних стандартів і нормативів 

•  
  забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного;
•  
  законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;
•  
  диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів;
•  
  наукової обґрунтованості норм споживання та забезпечення;
•  
  гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні;
•  
  урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин. 
  

2.  
   Прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт.

 
Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі – набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. 
 
Прожитковий мінімум визначається на підставі формування набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів, набору послуг для чотирьох категорій громадян (для основних соціальних та демографічних груп населення), а саме: діти до 6 років; діти від 6 до 18років; працездатні громадяни; громадяни, які втратили працездатність. 
 
Конец формы 
 
^ Порядок встановлення та затвердження прожиткового мінімуму 
 
Наказом Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства економіки України та Державного комітету статистики України від 17.05.2000р. затверджено Методику визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних та демографічних груп населення. Для розрахунку вартісних величин набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів та набору послуг використовуються середні споживчі ціни (тарифи) (далі - ціни) в країні (регіоні). Ціни (крім тарифів на комунальні послуги, електроенергію, послуги зв'язку) розраховуються Державним комітетом статистики України, і відповідна інформація щомісячно надається Мінпраці. Інформація про тарифи на комунальні послуги надається Мінпраці Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", Національною комісією регулювання електроенергетики України, на послуги зв'язку - Державним комітетом зв'язку та інформатизації України. 
 
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення. Конкретний розмір прожиткового мінімуму щороку затверджується Верховною Радою.  
 
Значення прожиткового мінімуму у соціальній сфері  
 
Прожитковий мінімум застосовується для: 
 
загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; 
 
встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог 
 
Конституції України та законів України; 
 
визначення права на призначення соціальної допомоги; 
 
визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших; 
 
встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; 
 
 
3. Система та класифікація соціальних стандартів та нормативів  
 
 
1. За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на: 

•  
  нормативи споживання - розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;
•  
  нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг;

 
 
 

•  
  нормативи доходу - розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обраховується на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення.

 
 
2. За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на: 

•  
  нормативи раціонального споживання - рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;
•  
  нормативи мінімального споживання - соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг виходячи з соціальних або фізіологічних потреб;
•  
  статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

 
 
3. За сферою застосування соціальні стандарти та нормативи поділяють на: 

•  
  Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення

 
встановлюються з метою визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики. 

•  
  Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування

 
встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки: