Риторика Давнього Ірану

Державний вищий  навчальний заклад

Запорізький національний університет

Міністерства  освіти і науки, молоді та спорту України

Індивідуальна робота

на тему:

«Риторика Давнього Ірану»

Виконала: студентка 2 курсу,

факультету журналістики

групи 3311-2

Дьячкова Ксенія

Керівник: Плеханова Т.М.

Запоріжжя 2013

Іран здавна населений  племенами, спорідненими з завойовниками  Індії, з якими колись праіранці утворювали один народ. Перманентні релігійні конфлікти призвели до того, що з цієї спільноти виокремилося згодом кілька етнічних груп. Ті, хто шанував сили природи-деві, пішли в Індію; хто визнавав їх за демонів-девів, осіли на Іранському нагір’ї. Світогляд племен Іранського нагір’я зазнав суттєвих змін: під впливом проповідників-пророків, серед яких виділився Заратуштра, вони стали поклонятися «доброму божеству»  Агура-Мазді, з яким, згідно з іранською міфологією, ворогував його брат Ангро Майнью, повелитель девів.

Цей світогляд визначив специфіку  давньоіранської словесності. Подібно  до того, як Веди виникли з гімнів богам, так із гат (уславлення Агура-Мазди) склалася іранська Авеста-книга, яка сконденсувала проповіді Заратущтри. Ця книга, увібравши безліч поетичних образів, є передусім релігійною проповіддю і водночас пам’яткою своєрідної натхненнох риторики.

Поряд зі сповненими первісної  поетичності гімнам богам у ній  присутні моральні максими та політичні  декларації. Вони натхненні древнім  розумінням святості й безперервності життя. «Потрібно безперестанно  примножувати людей і худобу»-думка, що пронизує чи не усі гаки.

Царі, мисляться охоронцями закону та порядку: «Нехай володарюють  добрі правителі,здійснюючи добре  вчення і відданість». Уціліли написи великих царів Іпану, які, підкоривши вавилонську державу, засвоїли клинопис і прославляли себе. Ці написи є важливими пам’ятками архаїчного політичного красномовства: «Цар Дарій проголошує: царі, що жили раніше, за все своє життя не завершили того, що я, з волі Агура-Мазди, завершив лише за один рік»

Однак не збереглося пам’яток, а точніше не було в Давньому Ірані практики судового красномовства: тиранія царів та їхніх намісників, безправність особистості робили Іран країною, в якій судочинство повністю залежало від волі володаря. Хоч надто категоричними були твердження, що в Давньому Ірані панували суцільне сваволя і несправедливість: відома давньоіранська приказка про те, що невинна дівчина може пройти з мішком золота за плечима через всю країну і не знайти ані найменшої кривди. Аристократія Ірану культивувала виняткову чесність-тут вважалося за ганьбу сказати неправду. Тодішній моральний клімат в Ірані багато в чому характеризує сентенція царя Дарія: «Преш, ніж вчинити, я вдаюся за допомогою до розуму і приймаю рішення, так я роблю і тоді, коли бачу бунт, і тоді, коли бунту немає».

Цікавою є риторична формула, яка передає атмосферу політичного  життя і судочинства: найбільш наближених до царя людей, які наглядали за сатрапами, називали «очі й вуха царя».

Про особливості побутового красномовства давніх іранців можна  зробити висновок на підставі листа  сестри братові:

«Привіт моєму брату! Чи будеш  ти добре поводитися з моїми дітьми, коли я помру? Чи викупиш ти їх з  боргової тюрми, якщо вони туди потраплять? За мого життя ти був зі мною жорстоким. Підніми голову і скажи правду, дивлячись на сонце: чи ж не ростила  я тебе, начебто ти був моїм власним  сином? Чи я сама повинна прийти до тебе і сказати тобі це прямо в  очі?Пришли мені ячменю і фіників, бо в мене нічого немає. Нехай цей лист пом’якшить твоє серце, і боги зроблять твоє серце милосердним»

В «Авесті» містяться величання  сонячного бога Мітри як «правдивого, красномовного». Водночас автори розуміли, що красномовство може бути облудним.

Давньоіранська риторика, увібравши досвід своїх східних  попередників, вступила у складні  стосунки з пізнішою біблійною традицією, ви кристалізувавши ідею полярності добра і зла, висунуту і Біблії, як боротьбу Бога і диявола.