Риторика

Ораторське мистецтво вже в античності не було однорідним. Красномовство стало ще більш різноманітним в XX столітті і продовжує диференціюватися в наш час.

Є ще один особливо суттєвий аргумент на користь класифікації красномовства. Це - необхідність кращого розуміння ораторського мистецтва, а значить, подальшого його вдосконалення. Та обставина, що будь-який вид красномовства є приватна по відношенню до загального, тобто ораторському мистецтву, разом з тим вид красномовства діє у своїй сфері як загальне, тому нам необхідно знати його.

Ораторська «мова повинна бути визначеною не тільки по своїй темі, конкретному змісту, а й способом викладу, по тому, як вона виконується, за ступенем емоційності та лажі за складом і характером термінології. Інакше кажучи, ті форми і засоби освітлення теми, які доречні при викладі, наприклад, звітної доповіді на засіданні Думи або профспілкових зборах, неприйнятні для вузівської лекції, або ж стиль чисто агітаційній промові був би зовсім не доречний на науковій конференції, присвяченій проблемам предмета філософії , методології науки, принципам і засадам генерального планування економічного розвитку країни, сутності та цілям науково-технічної революції та інших не менш складних тем. Звідси випливає, що майстерність у красномовстві - це оволодіння специфікою кожного роду та виду ораторського мистецтва, тим більше знання його предмета. Здається, що правильне тлумачення причин різноманіття ораторського мистецтва допоможе визначити самі ці принципи (методологію) його поділу. Мова в даному випадку повинна йти про діалектичний гідність об'єктивних і суб'єктивних чинників розвитку красномовства. Воно, виникло з необхідності публічного продумування якихось явищ і проблем, розбору і вирішення питань, що мали суспільне значення. Така об'єктивна основа зародження і прогресу красномовства. Але питання, які ставали предметом публічного виступу, ніколи не були однорідними, не відображали тотожних, а тим більше рівнозначних по суті і характером явищ дійсності. В одних випадках вони відображали гостро назрілі політичні явища життя, в інших - стосувалися побуту чи моральності, у третіх - були предметом судового розгляду і т.д. В одних випадках публічна промова була попереджанням певних рішень і потім практичних дій, а в інших-носила пізнавальний характер і мала суто теоретичне, прогнозуючої. і навіть гіпотетичне значення. Сама дійсність - то вирішальне обставина, що дає підставу стверджувати: в красномовстві не може бути однакового ставлення до явищ світу.

Перейдемо до самої класифікації ораторського мистецтва, як вона нам уявляється. Почнемо з самих термінів «ораторське мистецтво» і «красномовство». Перший з них - античного походження і означає публічну мову, то є слово, звернене до маси людний. В античні часи не будь-який публічно виступав з промовою заслуговував титулу «оратора». Що ж стосується другого терміну - «красномовство» (або «красномовства»), - то він суто російського походження і означає говорити привабливо, красиво, червоно, переконливо (див. «Тлумачний словник» Вл. Даля).

Користуючись термінами «ораторське мистецтво» і «красномовство», ми маємо на увазі одне й те саме: вони-синоніми. Між тим О. Ф. Коні проводив певну грань між ними, писав, що під красномовством треба «розуміти дар слова, що хвилює і захоплює слухачів красою форми, яскравістю образів і силою влучних висловів». Що ж стосується ораторського мистецтва, то воно, як вважав Коні, є вміння говорити грамотно, переконливо. Ораторства можна вчитися, а красномовство - природне обдарування, що розвивається працею, - таке переконання цього блискучого практика і теоретика красномовства.

Не вдаючись поки в розбір взаємозв'язку придбаних знань і природного дару в мистецтві публічного слова, ми хочемо сказати, що «ораторство» і «красномовство» означають складне інтелектуально-емоційне творчість публічної промови.

І. Соціально-політичне красномовство:

  Звітна доповідь на зборах (конференції, з'їзді).

Доповідь на соціально-політичні та політико-економічні теми

Політична мова.

Дипломатична мова.

Військово-патріотична мова.

Політичний огляд.

Мітингова мова.

Агітаторська мова.

II. Академічне красномовство:

Лекція вузівська.

Наукова доповідь.

Науковий огляд.

Наукове повідомлення або інформація

III. Судове красномовство:

Прокурорська, або обвинувальна, мова.

Суспільно-обвинувальна мова.

Адвокатська, або захисна, мова.

Суспільно-захисна мова.

Самозащітітельная мова обвинуваченого.

IV. Соціально-побутове красномовство:

  Ювілейна, або похвальна, мова.

Застільна мова - тост.

Надгробне слово, або поминальна мова.

V. Богословсько-церковне красномовство:

Проповідь.

Мова на соборі.

Рід у ораторському мистецтві - це більш-менш сталий розділ красномовства, в якійсь мірі характеризується спільністю предмета, його усно-публічного розбору, оцінки і особливістю їх найближчих цілей. Але більш визначальним тут є спосіб і форма монологічного мовлення. Що ж стосується виду, який можна було б визначити і як жанр ораторського мистецтва, то в межах роду є подальшою диференціацією по ще більш конкретним ознаками публічної промови. Причому у перших двох пологах красномовства їх предмети (тематика) не завжди піддаються чіткій розділової характеристиці.

Соціально-політичне (політичне) красномовство.

Видами політичного красномовства є: політична промова, мітингова промова, агітаційна промова.

Політична промова – це наперед підготовний виступ з позитивними чи негативними оцінками, обґрунтуваннями, конкретними фактами, накресленими планами, перспективою політичних змін.

Метою політичних промов є показати, що один спосіб дії є прийнятним, оскільки веде до користі, інший – неприйнятним, оскільки веде до шкоди: «користь – шкода».

Політичною промовою може бути виступ у парламенті з метою переконати аудиторію у необхідності, доцільності якихось ідей, дій тощо.

Для цього послуговуються оригінальними пропозиціями, аргументами, емоційним викладом.

Мітингова промова – запальний виступ на гострополітичну, актуальну для суспільства чи частини громадян тему, дохідливою для слухачів мовою, з емоційно-експресивною оцінкою. Промовець хоче спонукати людей до дій.

Політичні промови завжди є гостропубліцистичними, оскільки в них є ствердження певної ідеї, погляду, ідеологічної позиції. Вираження ідеологічної позиції зажди потребує пафосу, який може виражатися по-різному: вдалими епітетами, порівняннями, метафорами, актуалізацією окремих слів тощо. Політичну промову готують заздалегідь і вона повинна бути розрахована на живе виголошення. Завжди має успіх політична промова, якщо вона не написана і не виголошена, а розумом сказана.

Парламентське красномовство – містить чимало секретів переконання аудиторії, зокрема оригінальність думок, ґрунтовні спостереження, яскраві описи, щирі почуття, гумористичні сценки.