Виголошення промови

2.2 Просодика

Голос відіграє величезну роль у мовному впливі. Від того, чи подобається він слухачам, залежить сила його впливу. Проте основним параметром голоси, що визначає його впливає силу, є гучність.  
Гучний голос завжди дає перевагу його власникові, особливо в публічній мовленнєвої діяльності. Гучність голосу створює враження переконаності мовця, його впевненості у своїй правоті, компетентності. Часто (особливо в Росії) гучний голос в офіційному спілкуванні розглядається як ознака високого статусу людини, сигнал високої посади, яку він обіймав. Гучний голос також часто сприймається як свідчення рішучості людини: він мимоволі змушує слухати його володаря. Фрази, сказані голосно і безапеляційно, часто надають зачаровує дію на слухачів, позбавляють їх можливості заперечити співрозмовника. Різке підвищення гучності голосу зазвичай посилює вплив на адресата.  
Висота голосу також відноситься до параметрів мовного впливу. Ділове спілкування має вестися низьким тоном. Тембр голосу передає емоційні стани мовців. У голосі виступаючого повинні бути натиск, зусилля, деякий заклик слідувати за думкою.  
До інтонації публічного виступу пред'являються наступні вимоги:  
1) вона не повинна бути однотонної, її треба змінювати протягом усього виступу.  
2) інтонація повинна бути природною і відповідати змісту. Інтонація, що не відбиває зміст промови, дратує слухачів і викликає недовіру словами, іноді навіть створює комічний ефект.  
Невеликі паузи слід робити до і після важливих думок. Важливо уникати великих пауз і використовувати середній темп мови. Дейл Карнегі у книжці "Як виробити впевненість у собі і впливати на людей, виступаючи публічно" описує, як користувався цими прийомами Лінкольн: "Він часто зупинявся серед мови. Коли Лінкольн підходив до важливої ​​ідеї і хотів, щоб вона глибоко проникла у свідомість його слухачів , він нахилявся вперед і деякий час нічого не говорив, дивлячись їм прямо в очі. Це несподіване мовчання виробляло таку ж дію, як і несподіваний звук, - воно привертало увагу. Слухачі напружено, уважно чекали, що буде далі ".  

2.3 Проксіміка

Фактор організації  простору поєднує сигнали, пов'язані  з розташуванням співрозмовників  щодо один одного, і є досить значущим в процесі комунікації.Американський антрополог Едвард Т. Хол був одним з перших в галузі вивчення просторових потреб людини. На початку 60 - х рр.. він ввів у побут слово "проксіміка" (від англ. рroximity - близькість).  
Розміри особистої просторової території людини можна розділити на 4 чіткі зони дистанцій (просторові зони).  
1. Інтимна зона (від 15 до 46 см).  
З усіх зон ця найголовніша, оскільки саме цю зону людина охороняє як власність. Дозволяється проникнути в цю зону тільки особам, хто знаходиться в тісному емоційному контакті з ним. Це діти, батьки, чоловіки, коханці, близькі друзі і родичі.  
2. Особиста зона (від 46 до 1,2 метра)  
На такій відстані від навколишніх ми стоїмо на вечірках, офіційних прийомах, дружніх зустрічах або на роботі.  
3. Соціальна зона (від 1,2 до 3,6 метрів)  
Це відстань, що звичайно відділяє нас від сторонніх людей.  
Суспільна зона (більш 3,6 метрів)  
При зверненні до великої групи людей, таку відстань є найкращим.  
Сильна комунікативна позиція у тих, хто легко міняє дистанцію спілкування - підходить до різних співрозмовникам, вільно відходить і знову підходить.  
Помірний просторовий експансіонізм (прагнення скорочувати дистанцію до співрозмовника, зайняти більше простору) підвищує ефективність мовленнєвого впливу. Можна підійти ближче до аудиторії, окремим слухачам.  
Горизонтальне розташування учасників спілкування: люди за круглим столом мимоволі доброзичливі, через стіл навпроти один одного - навпаки, схильні до суперечки, конфронтації. Найефективніша позиція для ділової розмови - через кут столу лицем до лиця один з одним або впівоберта один до одного. Помічено також, що коли люди сидять поруч, то переконувати зліва направо (у бік правої руки) легше, ніж справа наліво.  
Вертикальне положення: високі люди завжди здаються авторитетніше. Тому краще виступати стоячи, а також вставати при бажанні сказати що-небудь важливе. На трибуні, над аудиторією, оратор зазвичай відчуває себе більш впевненим, ніж на одному рівні зі слухачами.  
Впливає на ефективність спілкування й саме місце спілкування: у темному і тісному приміщенні з низькою стелею легше переконувати, ніж у великому і світлому. Дейл Карнегі радить: "Якщо ваші слухачі розкидані в залі, то попросіть їх перейти наперед і сісти до вас ближче. Досягніть цього перш, ніж почнете виступ".  
До невербальних сигналів, що підвищує ефективність мовленнєвого впливу, слід віднести і фактор зовнішності мовця. Особливістю психології аудиторії є те, що слухачі - це одночасно і глядачі. Тому в першу чергу в ораторі залучає його зовнішній вигляд. Одяг виступаючого повинна відповідати характеру обстановки, в якій вимовляється мова. У цілому комунікативну позицію людини посилює темна традиційний одяг, контраст темних і світлих тонів. Соковиті кольори одягу характеризують людину як успішного і радіє життя. Розстебнутий піджак - прагнення до контакту, застебнутий - прагнення зберегти дистанцію. Знятий піджак - готовність взаємодіяти. Американські фахівці з проведення переговорів відзначали, що, за їхніми спостереженнями, якщо чоловіки до кінця переговорів залишаються в застебнутих піджаках, домовленість зазвичай не досягається.  
Велике значення має стиль, в якому людина одягається (його загальний зовнішній імідж). Від стилю одягу багато в чому залежить сприйняття людини. Класичнийстиль підходить більшості людей і доречний у більшості ситуацій. Зазвичай носія класичного стилю сприймають як випромінюючого надійність, силу, що вселяє довіру і повагу, що викликає відчуття персони значною і респектабельною. Таку людину можуть сприймати як лідера або, принаймні, як достатньо кваліфікованого, що володіє інформацією людини, як професіонала.  
Оратор, одягнений у романтичному стилі, справляє враження людини творчої, незвичайного, можливо, приємного в спілкуванні, він викличе у культурному аудиторії зовнішній інтерес, але буде сприйматися при цьому як недостатньо компетентний і надійна людина. У малоосвіченою і змішаної аудиторії даний стиль викличе пряме неприйняття.  
Таким чином, ефективність мовленнєвого впливу визначають не тільки чисто мовні сигнали, але і вміле користування невербальними засобами спілкування.  
 

Висновок

Мистецтво мовного впливу полягає в умінні мовця посилити свою комунікативну позицію, захистити її від тиску співрозмовника. З цією метою використовуються різні вербальні і невербальні прийоми комунікації. Вивченням невербальних сигналів займається цілий ряд наук: психологія, теорія масової комунікації, персонал -менеджмент, реклама, соціологія, конфліктологія. Особливий інтерес вони представляють і в лінгвістичних дисциплінах: традиційна лінгвістика, психолінгвістика, комунікативна лінгвістика, риторика.  
У результаті проведеної роботи були зроблені наступні висновки:  
1. невербальні засоби впливу можуть збігатися (конгруентність) або не співпадати (неконгруентність) з мовною інформацією;  
2. невербальні фактори комунікації мають найбільш важливе значення при знайомстві людей один з одним, при першому враженні, при виході оратора на сцену і т.д., тим самим вони задають загальну картину сприйняття особистості;  
3. невербальні сигнали, що підвищують ефективність мовного впливу людини, можуть бути згруповані у декілька факторів: фактор організації простору (проксіміка), фактор фізичного поведінки (кінесика), фактор голосу (просодика) і фактор зовнішності.  
Безумовно, розкриття значень найбільш частих поз і жестів не є універсальним; їх вплив на аудиторію може виявитися протилежним в різних ситуаціях і буде залежати від складу аудиторії, теми і місця виступу, особистих якостей мовця. Наявність у оратора тихого голосу не вказує на провал виступу. Тим не менш, раціональне та вміле користування невербальними засобами допоможе встановити необхідну атмосферу спілкування і створить приємне враження про людину як співрозмовника.  
 

1. Основні вимоги та завдання оратора

У давньогрецькій риториці, головним завданням якої було переконувати слухачів засобами живого слова, домінуючою вимогою до оратора була добродійність, здатність викликати довіру у слухачів, тобто оратор повинен бути настільки добрим і приємним, щоб люди мимоволі ставали його слухачами, вірили йому. Оскільки антична риторика була міцною сув'яззю логосу (думки і слова), філософії, теорії пізнання світу, то й ритор мав бути високоосвіченою і талановитою людиною, а ще і фізично досконалою.

Найповніший образ класичного оратора античних часів постає з трактатів про  ораторське мистецтво Цицерона:«.. .Першою і неодмінною умовою для оратора є природне обдаровання. Для красномовства необхідна особлива жвавість [гнучкість] розуму й чуття», які мові про будь-який предмет надають оздоби. Це «робить прикрашання численним, запам'ятовування — точним і міцним... усе це є дари природи...; якості, дані людині від природи... — швидка мова, звучний голос, сильні легені, міцна статура, склад і вигляд усього обличчя й тіла...»; «Оратор багатий не лише словами, а й думками».

Оратор  не може бути байдужим до предмета промови, йому необхідні «.. .ревність і захоплена любов до справи! Без цього у житті не можна дійти взагалі ні до чого великого, а тим більше до того, до чого ти прагнеш». Не кажучи вже про те красномовство, якому належить влада у будь-якій миролюбній та вільній державі, у самій здатності до слова, настільки привабливого, що нічого не може бути приємнішого для людського слуху чи розуму.

Справді, які співи солодші, ніж помірна  розмова?

Які вірші доладніші за художнє розташування слів?

Який  актор, що наслідує правді, зрівняється  з оратором, який захищає її?

А що витонченіше, ніж: маса гострих думок?

Що  чарівніше, ніж пишність слів, яка  освітлює справу?

Що  є багатшим за промову, насичену змістом  різного роду?

Немає такого предмета, який був би виражений  гарно й достойно і не став би надбанням оратора!..

Хто на шлях істини настановить полум'яніше,

Хто негідників викрає нещадніше,

Хто прекрасніше уславить благородних?

Хто може з такою силою викривати  й нищити пристрасті?

Хто ніжніше потішить у скорботі?

З вимог, які ставить Цицерон до ораторів, видно, що найкращим він вважає оратора всебічно розвиненого і поліфункціонального, у красномовстві якого знання поєднувалися б з мораллю (етосом), обов'язок — із задоволенням від естетичної насолоди: «Найкращий оратор є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження. Вчити — обов'язок оратора, давати насолоду — честь... справляти ж сильне враження — необхідність»[4, c. 165-167].

Зрозуміло, що стати таким оратором непросто. Необхідні не тільки природні дані, освіта та виховання, а й талант. Однак що таке талант у розумінні Цицерона? На це великий оратор відповідає так: «Талант мені потрібен оброблений, як поле, не один раз зоране, а двічі й тричі, щоб тим ліпшими й більшими були його плоди; а обробка таланту — це досвід, це звичка слухати, читати, писати.. .».

Цицерон, передаючи свій досвід ораторської  діяльності учням (бо кожний пристойний оратор в античному світі мусив  мати і мав послідовників), розкривав  процес підготовки промови, наголошуючи  на тому, що оратор має робити і в якій послідовності на кожному етапі:

— по-перше, він [оратор] повинен підібрати  зміст для своєї промови;

— по-друге, розташувати знайдене по порядку, зваживши й оцінивши кожен доказ;

— по-третє, одягти й прикрасити все  це словами;

— по-четверте, зміцнити промову в пам'яті;

— по-п'яте, виголосити її достойно й приємно[7, c. 59-61].

Далі  Цицерон розповідав, як він проходив ці етапи: «.. .я дізнався і зрозумів, що перш ніж розпочати справу, слід на початку промови схилити слухачів на свою користь, далі пояснити справу, після цього з'ясувати предмет суперечки, потім довести те, на чому ми наполягаємо, нарешті відкинути заперечення; в кінці промови все те, що говорить на нашу користь, розгорнути й звеличити, а те, що за супротивника, похитнути й позбавити значення. Далі вчився я також правил прикрашання стилю: вони повідомляють, що висловлюватися ми повинні:

— по-перше, чистою і правильною латиною;

— по-друге, ясно й виразно;

— по-третє, гарно;

— по-четверте, доречно, тобто відповідно до достоїнства змісту...»[7, c. 62].

2. Зовнішня культура  оратора

Зовнішність є не останнім чинником того, хто  виступає. Тут важливо володіти собою, вміти „створити імідж”, півний образ.

Вираз обличчя, хода, якою ви проходите до місця виступу, постава − випростана чи згорблена, ваша жестикуляція − все це складає певне враження ще до того, як ви сказали перше слово. Симпатія чи антипатія до оратора формується саме в ці найперші хвилини.

До  місця промови треба йти спокійно, не бігти, не поправляти на ходу одяг, не слід на ходу зачісуватися тощо.