Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Сентября 2013 в 06:46, курсовая работа
Мета даної роботи полягає у розкритті понять релігія та віра та їх більш детальному дослідженні у взаємозв’язку між собою.
Відповідно до мети були поставлені наступні завдання:
Дати визначення поняттям «релігія» та «віра», розкрити їх сутність, розглянути підході різних авторів до цих понять;
Описати вірц як основну складову релігії, визначити її особливості;
Проаналізувати структуру релігійної віри;
Розглянути причини формування релігійності взагалі та показати
особистісні мотиви формування віри в індивідів.
ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ РЕЛІГІЇ ТА ВІРИ 5
1.1. Поняття релігії 5
1.2. Філософськи та психологічні підходи до визначення віри 9
РОЗДІЛ ІІ. ВІРА ЯК ОСНОВНА СКЛАДОВА РЕЛІГІЇ 14
2.1. Особливості релігійної віри 14
2.2. Психологічна структура релігійної віри 17
2.3. Мотиви формування релігійної віри 21
ВИСНОВКИ 26
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 28
Відносно самої релігійної віри предмет не є чимось зовнішнім, а виступає як внутрішня складова такого почуття: викликаючи емоційну реакцію, він стає змістом віри, котра таким чином перетворюється на цілісне психологічне утворення. Для того, щоб уявлення про надприродне стало змістом віри, конче необхідно розглядати його як реально існуюче, тобто створити особистий образ, сформувати суб'єктивне уявлення, котрі, в свою чергу, перш за все відповідають потребам індивідуальної свідомості і не передбачають об'єктивної перевірки. [9]
Так, релігійна віра визнає, що, крім реального, матеріального світу, існує ще світ Бога, надприродних сил, явищ. Яскраво цю формулу виразив Фома Аквінський; він говорив, що Всесвіт являє собою ієрархію ступенів буття: нижчий ступінь цієї ієрархії становить матерія, природа; вищий ступінь - абсолютна божественна свідомість, яка творить світ і управляє ним. Там, на вищому ступені існують інші закони, котрі для нас, для нашого розуму є недоступними, тому Бог як предмет релігійної віри є абсолютно непізнаним і недоступним для пізнання, в нього можна тільки вірити.
Віра виникає у людини тільки
тоді, коли вона зацікавлена у предметі
своєї віри. Цей предмет повинен
викликати як емоційну, так і аксіологічну
реакцію, звідси випливає, що віра як складне
індивідуально-суспільне явище
Перше, на що на що варто звернути увагу, це те, що важливу роль під час виникнення віри відіграють почуття. Предмет віри викликає певну особистісну зацікавленість особи, це в свою чергу, реалізується в емоційній сфері і викликає певні почуття і переживання. Палітра цих почуттів досить різноманітна за змістом, інтенсивністю реалізації, але без емоційного забарвлення віра є неможливою.
Віра неможлива без особистісно
Релігійна віра має свої причини формування: соціальні, психологічні та гносеологічні. Соціальні причини створюють систему суспільних відносин, що панують у повсякденному житті і сприяють утворенню віри. Процес розвитку віри містить моменти мінливості та стійкості, руйнування та збереження, кожен наступний етап несе в собі елементи попереднього. [9]
Психологічні причини
Гносеологічні причини – це механізми пізнавальної діяльності, що створюють умови для формування релігійної віри, понять, ідей та міфів. Зауважимо, що пізнання завжди є об'єктивним за змістом і суб'єктивним за формою. Механізми пізнання в релігійній вірі присутні як на етапі емоційного пізнання - відчуття, уявлення, сприйняття - так і на етапі абстрактного мислення: поняття, судження та умовиводу. Емоційний бік забезпечує зв'язок свідомості з навколишнім світом, тому на цьому етапі не відбувається усвідомлення сутності сприйнятого, а є тільки відчуття впливу на органи почуттів. [25]
Отже, релігійна віра є феноменом психологічного стану людини, вона реалізується в повсякденному житті, а точніше в повсякденній свідомості, котра не має чіткої критичності стосовно явищ, що сприймаються особистістю. Домінанта в цій сфері належить емоційному та чуттєвому началам в психологічному стані людини, які впливають на формування цінностей та поведінки особистості. Релігійні почуття виникають тоді, коли віра в об'єктивний зміст релігійних уявлень стає значимою для суб'єкта, який сприймає данні уявлення. Наприклад, Хом'яков О. С. взагалі стверджував, що віра складає рубіж людського внутрішнього розвитку [26], але для того, щоб розібратися в даній проблемі психологічних механізмів формування релігійної віри, необхідно розглянути питання, пов'язані з таким поняттям, як мотивація виникнення релігійної віри. Зміст мотиву може бути різноманітний: почуття, інтереси, потреби, впевненість і т. ін. Характерною особливістю мотивів є те, що вони є усвідомленою метою певної діяльності, а також вони насичені різними психологічними моментами і в кожному окремому випадку домінує той чи інший момент.
Людська діяльність та поведінка мають різнопланові сторони, котрим присутні різні специфічні мотиви. Звідси випливає, що релігійність не є винятком і має свої індивідуальні мотиви. Сьогодні більша частина віруючих намагається усвідомити ті причини, що спонукають їх звертатися до віри, тобто мотивувати свою віру в Бога чи будь-які інші трансцендентні явища.
Юнг стверджує, що релігійна віра є великою силою, яка сприяє прагненню людини до цілісності і повноти [32]. За Юнгом цю досконалу цілісність і повноту людського "я" можна відшукати в релігійному досвіді, але щоб придбати цей досвід, людині необхідно сформувати свою віру, яка і буде спонукати свідомість до формування релігійного досвіду. Звідси випливає, що віра є шляхом до моральної досконалості, цілісності, віра дає людині можливість стати морально позитивною і цілісною натурою. В наші дні досить часто можна зустріти саме таку мотивацію релігійної віри, наприклад, людина вела аморальний спосіб життя і, зрозумівши цей факт, в своїх пошуках оправдання приходить до Бога, вважаючи, що саме віра в нього надала можливості переосмислити моральні цінності і прийти до правильного способу життєдіяльності.
Наступний тип мотивації досить чітко представив американський психолог Г. Олпорт: це ціннісна мотивація. Так, Олпорт стверджує, що люди, які дотримуються релігійної віри, перш за все, зацікавлені в розумінні світу як єдиного цілого. Одна частка цих людей є "іманентними містиками", тобто знаходить смисл в самоствердженні та активній участі в житті; інші представляють собою "трансцендентних містиків", цей тип людей намагається поєднатися з вищою реальністю шляхом відчуження від життя (монахи, аскети). Віруюча особистість бачить у світобудові єдність і вищий смисл [20].
Людей цього типу, з точки зору психології, можна віднести до мислячого типу. Вони намагаються сприймати і оцінювати навколишній світ за допомогою розуму, знайти відповіді на ті питання, що постають перед ними, роблять спробу пояснити об'єктивну реальність за допомогою розумової діяльності. Недостатність наукової обізнаності або ж психологічна неготовність сприймати наукові пояснення певних речей формує умови, за якими саме релігійна віра стає тим механізмом, що задовольняє потреби стосовно тих проблем, котрі цікавлять особистість в даний момент, тобто, ставлячи перед собою проблеми світоглядного характеру, віруюча людина вирішує їх, спираючись саме на такі поняття як віра, Бог і т. і. Це обумовлено яскравістю і образністю релігійних легенд, котрі дуже швидко сприймаються на емоційно-психологічному рівні, що сприяє легкому усвідомленню основних засад і проблем, сформованих в релігії. [19]
Наступний тип мотивації пов'язаний з тим, що віра задовольняє психологічні потреби: надає емоційну розрядку і заспокоєння. Ця категорія віруючих шукає моральної підтримки у Бога, звертається до Христа. Отже, віра стає тим фактором, що допомагає отримати заспокоєння. Досягається це завдяки компенсаторній функції емоцій, яка повинна заповнити ту нішу, що має особа в плані недостатньої кількості інформації, коли ж певна кількість інформації отримується, то послаблюється сила емоційного напруження; така емоційна розрядка, котру отримує віруючий, стає в його очах основним доказом істинності релігійної віри. Особистісні проблеми завжди пов'язані зі значним психологічним напруженням (переживання, дискомфорт і т. ін.), тому створюються психологічні бар'єри, котрі заважають рухатися далі. [26] Віра в цей момент дає можливість відчути певну емоційну розрядку, що в свою чергу уможливлює подальший рух людини в потрібному напрямку. Звідси можемо зробити висновок, що віруючі, перш за все, в вірі шукають позитивні емоції, котрі роблять можливим процес денапруження.
У віруючих наступної категорії мотивом виступає віра в спасіння душі. Це найбільш фанатична група віруючих: щоб врятувати свою душу, вони виконують всі вимоги релігії. Їх основна ціль в житті - зробити все так, як вимагає віра, щоб після смерті їх душа обов'язково потрапила до раю і отримала вічне життя.
Досить розповсюдженою є мотивація, яка пов'язана з поняттям традиційності: віра існувала і буде існувати. Якщо людина з дитинства звикла дотримуватися святкувань різних релігійних свят, відвідувати церкву і т. д., то зрозуміло, що в подальшому своєму житті вона буде дотримуватися цих обрядів, навіть якщо не буде відчувати необхідності у сповідуванні віри. [28]
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства можемо констатувати факт появи ще одного типу "віруючих": це люди, які віддають данину моді. Вони відвідують церкву, беруть шлюб і все це тільки тому, що зараз це є пріоритетним явищем, має певний ефект в очах суспільства, але, фактично, їм абсолютно однаково, до якої віри вони належать і найчастіше вони зовсім не орієнтуються в питаннях віровчення. [7]
Отже, можна стверджувати, що релігійна віра має свою чітку психологічну структуру: в залежності від домінування психічних елементів, віра має свої види і ступінь глибини. Як будь-яке явище, вона має свій предмет і об'єкт, які тісно взаємопов'язані з інтересами і потребами віруючих. Віра не виникає на порожньому місці, а має цілий ряд причин соціального, психологічного та гносеологічного характеру. Важливим є питання мотивації релігійної віри, де подаються найбільш розповсюджені мотиви, що сприяють формуванню віри у сучасної людини.
Релігія - особлива сфера прояву психіки людини, пов'язана з пошуком їм духовної та психологічної ніші, ідейних та інших орієнтирів і функціонуюча у формі вірувань і практичних дій, до яких люди звертаються тоді, коли вони не здатні вирішити свої повсякденні проблеми власними силами в боротьбі за своє існування у важких умовах оточуючого їх реального світу.
Глибинні витоки релігії беруть свій початок в особливостях функціонування людської психіки. Віруючі схильні пов'язувати своє первинне звернення до релігії з дивом, з несподіваним осяянням і проясненням, залученням до Бога.
Філософів та психологів досить давно цікавить феномен віри і він розглядається в їх працях з різних сторін: як гносеологічний феномен; як інетелктуальний акт; як цілісність особистого буття суб’єкту; як здійснення бажаного та впевненість в тому, що нем можна побачити; як активне особистісне відношення; як внутрішнє відношення людини до світу та ін.
Релігія містить у собі чотири основні частини: віру, віровчення, культ і організацію.
Основу релігії, без якої вона неможлива, складає віра — особливий психічний стан повного визнання й прийняття якогось твердження або установки без достатніх обгрунтувань.Основна ознака релігійної віри — це тверде переконання людини або людей в існуванні надприродного, тоді як нерелігійна віра цієї ознаки позбавлена.
В структуру віри входить три
компоненти: внутрішнє "я" - особистості,
образ предмета та ті зв'язки, які
поєднують попередні два
Релігійну віру поділяють на три види в залежності від домінування емоціонального чи раціонального фактору в свідомості особистості: емоційно-чуттєва віра (сліпа віра), віра міркування (має понятійно-логічний підхід) та розумна віра : вона знаходиться в згоді з принципами розуму.
Стосовно релігійної віри можна зазначити, що її об'єктом є відображення певних моментів природного та соціального середовища, а також різноманітні явища. Предметом релігійної віри є відображення об'єкта, що виникає у свідомості людини. Особливістю предмета релігійної віри є те, що це уявлення, образи та ідеї надприродного, такі уявлення, образи та ідеї виникають у свідомості релігійної людини за допомогою різноманітних культових обрядів; особливе значення має молитва, котра допомагає людині звертатися до Бога чи інших святих.
Релігійна віра має свої причини формування: соціальні, психологічні та гносеологічні. Соціальні причини створюють систему суспільних відносин, що панують у повсякденному житті і сприяють утворенню віри. Психологічні причини формування віри включають стан, процеси, механізми суспільної та індивідуальної психології, що створюють позитивні умови для формування віри. Гносеологічні причини – це механізми пізнавальної діяльності, що створюють умови для формування релігійної віри, понять, ідей та міфів. Зауважимо, що пізнання завжди є об'єктивним за змістом і суб'єктивним за формою. Важливу роль під час виникнення віри відіграють почуття.
Отже, релія та віра є невідємними складовими людського буття, які реалізується в повсякденному житті, а точніше в повсякденній свідомості, котра не має чіткої критичності стосовно явищ, що сприймаються особистістю.