Державне підприємництво в умовах змішаної економіки

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

КАФЕДРА_________________________________________________

 

Представлено  на кафедру _________________

(дата, підпис секретаря  кафедри)

 

Рецензування: ___________________________

_______________________________________

_______________________________________

(кількість балів, “до  захисту” (“на доопрацювання”),

 дата, підпис керівника  курсової роботи)

 

   Захист:_________________________________

(кількість балів, дата, підпис викладача)

 

Підсумкова  оцінка _______________________

______________________ (кількість балів, оцінка

за 4-х бальною системою, дата, підпис викладача)

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни : «Основи економічної теорії»

на  тему «Державне підприємництво в умовах змішаної економіки»

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки: Мельник Альони Вікторівни

Групи: Економісти-2011 (ФК-11)

Керівник  курсової роботи:

Лимонова  Ельвіна Миколаївна,

                                                  Ст. викладач.

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ – 2012 
Зміст

Вступ.

Розділ 1. Сутність та функції державного підприємництва.

1. Сутність державного підприємництва.
2. Історія державного підприємництва.
3. Функції державного підприємництва.

 

Розділ 2. Умови підприємництва.

2.1 Передумови і умови підприємницької діяльності.

2.2 Формування та розвиток  суб’єктів підприємництва. Форми державного підприємництва.

2.3 Шляхи вдосконалення  управління державними підприємствами.

Висновок.

Список літератури.

Додаток 1.

 

ВСТУП

Поняття «підприємництво» надзвичайно  містке. Зумовлено це тим, що в ньому  переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього складалося впродовж значного історичного часу, змінювалось під впливом базисних та надбудовчих інституцій, психології людей.

У цій роботі розглянемо значення державного підприємництва на сучасному етапі функціонування економіки країни. Що входить у зміст державного підприємництва.

Виходячи з вищесказаного, ставимо перед собою наступну мету: дослідити значення і зміст державного підприємництва.

Поставлена ​​мета вирішується через наступні завдання:

• Визначити поняття державного підприємництва.
• Вивчити сутність та функції державного підприємництва.
• Розглянути умови підприємництва.
• Розглянути шляхи вдосконалення управління державними підприємствами.

 

Розділ 1. Сутність та функції державного підприємництва

1.1 Суть підприємництва.

Підпри́ємництво, підприє́мницька  дія́льність — самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання  робіт, надання послуг та заняття  торгівлею з метою одержання  прибутку, особами, зареєстрованими  в цій якості у встановленому  законом порядку.[1]

Державного підприємництво – форма здійснення економічної  активності від імені підприємства заснованого:

А) державними органами управління, які уповноваженні відповідно з  діючим законодавством керувати державним майном (державне підприємництво).

Б) органами місцевого управління (муніципальне підприємство).[2]

Підприємництво як особливий рід заняття людини відомий давно. Вважається, що основи сучасної теорії підприємництва були закладені Й. Шумпетером в першій половині ХХ. Зокрема, його ідея «творчого руйнування» розвивала уяву про суть і характер підприємницької діяльності. Наприклад, якщо підприємець приходить до висновку, що ситуація повинна відповідати інша структура виробництва або його організація, він руйнує стару і створює нову, адекватну цим умовам.

Сучасна економічна теорія визначає підприємництво як ініціативну, самостійну господарчу діяльність людей, спрямовану на отримання прибутку за допомогою організації та використання ресурсів з цілями виробництва та реалізації товару.

Підприємницькі рішення  виходять від власників підприємства. Однак по мірі розвитку відносин власності  і розширення її корпоративних форм підприємницькі повноваження стали  все більше делегуватися найманими  менеджерами.[3]

Слід зазначити, що феномен  підприємництва полягає в тому, що воно є постійним «збуджувачем»  суспільного виробництва, оскільки не дозволяє йому застоюватись на місці. Підприємництво виступає тією рушійною силою, що виводить економіку на шлях ефективності, раціоналізації, бережливості та оновлення. Отже, підприємництво є  стимулом розвитку виробництва та основою  розвитку економіки.

 Підприємництво є стратегічним  фактором та внутрішнім джерелом  стійкого економічного розвитку  і матеріального забезпечення  добробуту населення країни в  ринкових умовах господарювання. Однак ці функції підприємництво  здатне виконувати тільки за  наукового підходу до розуміння  його сутності та змісту.

Хотілось би доповнити, що невід’ємною рисою підприємництва – є ризик. Підприємець  свідомо  йде на ризик, він не має ніяких гарантій в тому, що його товар буде куплений, що одержаній прибуток покриє витрати і принесе йому вигоду.

2. Історія державного підприємництва

Найбільшого розвитку державне підприємництво набуло в розвинутих країнах світу у воєнний період, а після Другої світової війни  – у 50–60-ті. Так, в Англії, Австрії, Італії на державних підприємствах  було зайнято понад 20% сукупної робочої  сили, вироблялося майже 20% валового національного продукту (в Австрії  до 30%). На державних підприємствах  Австрії добували до 85–90% кам'яного  вугілля, нафти залізної руди, виплавляли майже стільки ж чавуну, сталі, кольорових металів тощо. На підприємствах  будівельної, машинобудівної, деревообробної та деяких інших галузей держава  контролювала понад 40% капіталу. У Франції  власністю держави є залізниці, вугільна промисловість, електроенергетика  тощо. В 60-х рівень продуктивності праці  на державних підприємствах Англії був вищим, ніж у недержавному секторі. Швидше зростала й продуктивність праці. У 1971 кожний зайнятий на державних підприємствах створював до 2500 фунтів стерлінгів національного доходу, а в обробній промисловості яка не була сферою державного підприємництво, – лише 1900 фунтів стерлінгів. У наступні роки внаслідок промонополістичної політики цін на державних підприємствах зростала фінансова заборгованість, що стало основною причиною політики роздержавлення і приватизації у 80-ті – першій половині 90-х після приходу до влади консервативних урядів.

 

У колишньому СРСР, у т.ч. в Україні, державне підприємництво було переважаючою формою підприємницької  діяльності. За 1992-98 було роздержавлено  і приватизовано понад 40 тис. підприємств, внаслідок чого частка державної  власності скоротилася з 92 до 50%. Внаслідок фіскальної політики роздержавлення і приватизації, за якої виручені від  продажу державних підприємств  кошти спрямовувалися не у виробництво, а лише на покриття державних витрат, недержавне підприємництво не стало  засобом оздоровлення економіки. Загалом  показники господарювання на недержавних  підприємствах у 1996-98 були нижчі, ніж  на державних. У перехідний період у  сфері державного підприємництва залишаються  оборона й оборонна промисловість, залізничний, трубопровідний і авіатранспорт, лінії електро- і газомереж, зв'язок, сфера добування й обороту  коштовного каміння, металу, стратегічних матеріалів і валюти. Перелік об'єктів  державного підприємництва на період здійснення приватизації був установлений Декретом Кабінету Міністрів України  від 31.12.1992 «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій  і структурних підрозділів основного  виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається». До них увійшли радіотелевізійні передавальні центри га об'єкти загальнодержавної  системи зв'язку, магістральні лінії  електропередач, магістральні трубопроводи, магістральні залізниці, водосховища  і водоканали комплексного призначення. Об'єкти Національного космічного агентства, гідро- й атомні станції, підприємства й установи, що забезпечують випуск га зберігання грошових знаків і цінних паперів, підприємства геологічної, картографічної, гідрометеорологічної служби, підприємства з виготовлення та ремонту всіх видів зброї тощо. Управління державним майном, що знаходиться в загальнодержавній власності, здійснюють міністерства й підвідомчі Кабінету Міністрів органи державної виконавчої влади. Винятком є майнові комплекси підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідальні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України Міністерства й інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади ухвалюють рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, затверджують статути підприємств, укладають і розривають контракти з керівниками підприємств, здійснюють контроль за використанням закріпленого за підприємствами державного майна. Водночас не допускається їх пряме втручання в господарську діяльність підприємств, які є загальнодержавною власністю. Цим підприємствам заборонено передавати безкоштовно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам. Встановлено перелік показників, за якими оцінюється ефективність використання державного майна і прибутку чистий прибуток, рентабельність виробництва і темпи й зростання за роками, фондовіддача, у т. ч. за активною частиною темпи зростання фондовіддачі за роками, обсяг зниження збитковості (дотаційності) підприємства, обсяг поставок продукції на експорт, співвідношення між темпами приросту фонду споживання і продуктивністю праці. З розвитком соціальних ринкових відносин в Україні передбачається запровадження диференційованої системи управління державними підприємствами. З урахуванням галузевих особливостей та специфіки виконання макроекономічних функцій запроваджуватиметься режим прямого державного управління, обмеженого кількістю спеціально визначених підприємств державного сектора, зокрема електроенергетики, виробництва ядерних матеріалів, спеціальної військової техніки та зброї, підприємств Міністерства внутрішніх справ, окремих галузей транспорту, пошти, спеціального зв'язку, каналізаційного господарства, водо- і газопостачання. Залежно від специфіки цим підприємствам встановлюватимуться обов’язкові державні контракти, державні замовлення, обсяги фонду заробітної плати, пропорції розподілу прибутку, інші показники. Управління рештою підприємств здійснюватиметься на основі використання державою ринкових важелів. [4]

 

1.3 Функції державного підприємництва

Для кращого розуміння  сутності державного підприємництва звернемося до його функцій.

Головними функціями Державне підприємництва є:

• Ресурсна;
• творча;
• організаційна.[5]

Ресурсна функція полягає  в тому, що підприємництво націлено на найбільш ефективне використання з точки зору досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів. Націлює підприємця на динамічну ефетривність , змушує його до постійного пошуку додаткових ресурсів.

Творча функція передбачає сприяння генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані  з господарським ризиком. Прагнення  максимізувати прибуток чи інший  результат. Підприємець постійно шукає  як покращити своє діло.

Організаційна функція спрямована на поєднання ресурсів виробництва  в оптимальних пропорціях здійснення контролю за їхнім використанням.

Підприємства державного сектора в країнах з соціальною ринковою економікою створюються для:

• забезпечення робочих місць, послаблення циклічних коливань в економіці, зокрема економічної кризи, утримання галузей комунального господарства – водопостачання, електропостачання, телефонного зв'язку, муніципального транспорту, що зумовлено необхідністю створення соціальних гарантій споживання цих видів послуг для абсолютної більшості населення і відповідно контролю за цінами в цих галузях;
• забезпечення обороноздатності країни, яка під впливом інтересів військових лобі у законодавчих органах та інших факторів перевищує межі доцільності, переростає у гігантський ринок зброї;
• поповнення державного бюджету. В цьому випадку створювалися фіскальні монополії, відповідні види підприємств;

 

Основна економічна функція  державного сектору — вирішення проблем перехідної економіки, реалізація цілей економічної політики держави стосовно ринкового реформування країни:

• стабілізація економічного розвитку, вихід з кризи;
• досягнення збалансованого економічного зростання;
• забезпечення структурних зрушень у країні, технічного оновлення та модернізації виробництва;
• сприяння підвищенню ефективності виробництва, конкурентноздатності економіки;
• забезпечення соціалізації економіки, послаблення соціальної напруги у суспільстві.[6]

Державне підприємництво, як показує досвід, не може здійснюватися настільки ж ефективно, як приватне підприємництво. Основна причина полягає в тому, що підприємницькі функції завжди здійснюють конкретні люди. У приватному підприємництві ці функції виконують зацікавлені в процвітанні підприємства люди, що проявляють здібності до справи. У державному секторі за здійснення підприємницьких функцій приймаються люди, які призначаються на підставі стажу, а не по заслугах.

 

Розділ 2. Передумови і умови підприємництва

2.1 Передумови  і умови підприємництва.

Якщо розглядати передумови підприємництва, то можна виділити три найголовніші:

1. Економічні передумови;
2. політичні передумови;
3. юридичні передумови

Економічні передумови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві  функціонували багатосуб'єктні (приватні, колективні, державні, кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприємницької  діяльності, можливості на свій страх  і ризик приймати рішення про  використання майна, продукції, прибутків, вибір господарських контрагентів. Тому шляхом створення економічних  передумов підприємництва у нашій  країні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарств.

 

Політичні передумови підприємництва передбачають створення і у країні сприятливого політичного клімату  для підприємництва. Це ' можливо  завдяки розробці та здійсненню стабільної політики в країні. І Вона має  гарантувати усім господарюючим  суб'єктам гарантії щодо збереження їхньої власності, виключення можливостей  націоналізації, '. експропріації. Владні структури повинні захищати всі  види власності, у тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи) організації), а також створювати сприятливий  підприємницький клімат, 1 проводячи  відповідну податкову, кредитну, митну  та іншу політику.

 

Юридичні передумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві, нормативних  актах, розроблених у країні. Останні  мають створити для усіх учасників  ринкових відносин однакові "правила  гри", тобто надати однакові права  І повну свободу, не допускати  втручання органів державного управління у господарську діяльність будь-якого  суб'єкта, за винятком законодавче обумовлених  випадків. Отже, мова йде про те, що підприємці можуть діяти "самостійно", "вільно" в межах закону. Зі зміною умов економічного, соціального  життя змінюються закони ("правила  гри"), а отже, і поняття "самостійно" та "вільно" наповнюються новим  змістом.