Шляхи удосконалення системи політичної безпеки українскої держави

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Мая 2013 в 00:05, реферат

Краткое описание

У сучасному світі проблему національної безпеки виділено в окрему галузь політичної науки та політичної діяльності, значення якої постійно зростає. Від рівня національної безпеки залежить саме існування та розвиток людини, суспільства, держави. Процеси глобалізації, посилення єдності світу з одночасним поглибленням його національної різноманітності, революція у військовій сфері призвели до зміни загроз і небезпек для людства, окремих націй і держав, що вимагає нових підходів до глобальної, міжнародної та національної безпеки.

Содержание

1. Вступ
2. Поняття та структура національної безпеки України
2.1 Політична безпека
3. Загрози та небезпеки для національної безпеки
3.1 Загроза політичної безпеки
4. Система забезпечення національної безпеки України
5.Висновок
Література

Вложенные файлы: 1 файл

шляхи удосконалення системи політичної безпеки української держави Леонова Инна гр.4531.docx

— 42.35 Кб (Скачать файл)

Національній університет кораблебудування

ім. адм. Макарова

 

Гуманітарний інститут

Кафедра «Дизайн»

 

 

 

Реферат

З дисципліни: «Політологія»

Тема:

«Шляхи удосконалення системи політичної безпеки української держави»

 

 

 

 

 

Студент групи 4531

Леонова І.В.

Керівник:

Кравчук О.Ю.

 

 

 

 

 

 

Миколаїв

 

 

2012

План

 

1. Вступ

2. Поняття та структура національної безпеки України

2.1 Політична безпека

3. Загрози та небезпеки для національної безпеки

3.1 Загроза політичної безпеки

4. Система забезпечення національної безпеки України

5.Висновок

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Вступ

У сучасному світі проблему національної безпеки виділено в окрему галузь політичної науки та політичної діяльності, значення якої постійно зростає. Від рівня національної безпеки залежить саме існування та розвиток людини, суспільства, держави. Процеси глобалізації, посилення єдності світу з одночасним поглибленням його національної різноманітності, революція у військовій сфері призвели до зміни загроз і небезпек для людства, окремих націй і держав, що вимагає нових підходів до глобальної, міжнародної та національної безпеки.

Найбільш  гострою проблема національної безпеки  виявилася для сучасних посткомуністичних  держав, зокрема й для України, що перебувають у перехідному  періоді. Для нього притаманні загострення  соціальних протиріч, які провокують конфлікти в різних сферах життя суспільства, загрожують його національній безпеці. Створення ефективної системи забезпечення національної безпеки України, модернізація її військової політики у відповідності з вимогами часу є складовою державотворчих процесів в Україні. Існування України як суверенної та стабільної держави, її прогресивний розвиток, самозбереження й безпека неможливі без розроблення і впровадження цілеспрямованої системи політики захисту національних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз. Усе це зумовлює актуальність проблем національної безпеки України.

2.Поняття та структура національної безпеки України

Проблеми  національної безпеки належать до найважливіших, найскладніших багатоаспектних  та інтегральних явищ суспільного і  політичного життя. Теорія національної безпеки — це метанаука, яка поєднує  прикладні аспекти соціальних, військових, гуманітарних, технічних, психологічних, біологічних та інших наук з метою дослідження сутності, змісту, методів, форм і засобів забезпечення безпеки особистості та соціальних спільнот різних рівнів. Тому під час вивчення національної безпеки використовують чимало категорій, зокрема такі: безпека, національна безпека, національні інтереси, об'єкти національної безпеки, суб'єкти національної безпеки, чинники забезпечення безпеки, загрози, небезпека, система забезпечення національної безпеки, принципи національної безпеки, функції національної безпеки тощо.

Безпека — це стан, коли кому, чому-небудь ніщо й ніхто не загрожує; водночас це й діяльність людей, суспільства, держави, світового співтовариства народів щодо виявлення, запобігання, послаблення, усунення і відвернення загрози, здатної втратити їх, знищити матеріальні та духовні цінності, перешкодити їх прогресивному розвитку. Наявність безпеки є необхідною умовою та одним із основних мотивів життєздатності людини, суспільства, держави і світового співтовариства.

З виникненням національних держав, перетворенням їх на основний суб'єкт міжнародних відносин, безпека набула характеру національної безпеки. Англійський філософ і політичний мислитель Томас Гобс (1558—1679 pp.) свого часу сказав: національна безпека — не просто центр державницької діяльності, вона — головний сенс існування держави. Без неї, вважав Гобс, узагалі неможлива будь-яка держава.

Поняття національної безпеки відображає провідну роль нації — політичної, державно-громадської спільноти — як носія інтересів розвитку суспільства, вказує на те, що національна державність залишається основною формою політичної організації суспільства, а національна держава продовжує відігравати роль важливого суб'єкта міжнародних відносин.

У сучасному взаємопов'язаному, взаємозалежному  світі однією з найбільших цінностей стала самостійна державність. XX століття стало тріумфом національних держав. Якщо перед Першою світовою війною у світі було 62 незалежні держави, 1946 р. — 74, то до кінця XX ст. їхня кількість збільшилася більше, ніж утричі, до 193 держав. Національна безпека відображає стан захищеності національних інтересів самостійних держав. Ігнорування національних держав, їх суверенітету та інтересів — це хибний шлях, що призводить до конфліктів.

У XX ст. поняття національної безпеки  було вперше введене до політичного  лексикону в посланні Президента Т. Рузвельта Конгресу США 1904 p., де він  обґрунтовував приєднання зони Панамського  каналу інтересами національної безпеки. Основні ідеї сучасного розуміння  національної безпеки було викладено  у "Законі про національну безпеку", прийнятому у США 1947 р. Для забезпечення національної безпеки США передбачалося вирішення трьох головних завдань:

— зміцнення координації між зовнішньою, внутрішньою і військовою політикою;

— підвищення потенціалу і можливостей розвідки;

— раціоналізація "оборонного співробітництва" зі збройними силами.

Національну безпеку надалі розглядали переважно  у військово-політичному аспекті як проблему оборони держави.

Для розвитку сучасного людства є  властивим зростання національної свідомості. У цьому явищі відображено не лише елементи здорової реакції на експансію у світі глобалізму, а й підтвердження того, що національний чинник залишається джерелом історичного прогресу.

Нація — це не минуща цінність, а модерна  форма самоорганізації суспільства, завдяки якій універсальні права  людини різноманітних етнічних, культурних меншин та економічних спільнот набувають конкретного змістового наповнення. Об'єднуючи етнічну своєрідність та економічну універсальність суспільного життя, нація не дозволяє першій перетворитися на архаїчну спільноту фундаменталістського або расово-нацистського типу, а другій — на нівелюючий будь-яку культурну самобутність комунізм або космополітичний націоналізм.

У державах сучасного світу національна безпека стала невід'ємним атрибутом, своєрідним категоричним імперативом їх зовнішньої, внутрішньої та військової політики. Незважаючи на це, поняття національної безпеки залишається терміном із багатьма значеннями. В американській політичній науці національну безпеку визначають як довготривалу підтримку цінностей або системи, і відсутність загрози стосовно них, або як політику, що забезпечує соціальну автономію груп, рівень політичного статусу, певний мінімум очікуваного економічного добробуту, а не лише фізичне виживання індивідів усередині національних кордонів. На розуміння поняття національної безпеки впливають історичний і політичний досвід держав, характер політичних режимів, особливості міжнародної ситуації в конкретний історичний період, цілі зовнішньої та військової політики тощо.

У Концепції (Основах державної політики) національної безпеки України, схваленій  Верховною Радою України 16 січня 1997 p., це поняття визначено як "стан захищеності життєво важливих інтересів  людини і громадянина, суспільства  і держави, за яких забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація  реальних та потенційних загроз національним інтересам".

Водночас  національна безпека є системою оптимізації взаємовідносин між усвідомленими загрозами та ресурсами, що має суспільство для протидії цим загрозам. Загрози для суспільства є завжди, а рівень захищеності від них ніколи не буває максимальним. Тому національна безпека є динамічним засобом досягнення і підтримки балансу між реальними та потенційними загрозами, з одного боку, та здатністю суб'єкта протидіяти їм, з іншого.

Національна безпека функціонує через систему  різноманітних відносин між особою та суспільством, між громадянином і державою, між суспільством і державою, між різними державами. Тому національна безпека — це стан внутрішніх і міждержавних відносин, який визначає ефективність системи державних, правових і суспільних гарантій прав та свобод людини та громадянина, базових цінностей та інтересів суспільства й суверенної держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Основними об'єктами національної безпеки є:

— людина і громадянин — їхні конституційні  права та свободи;

— суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

— держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність;

— нація та інші національні спільноти, її самобутність та чинники саморозвитку;

— соціальні спільноти, їх функціональні ролі та чинники розвитку;

— природа, природне середовище — його безпосередній стан.

Суб'єктами національної безпеки є держава, Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, громадяни, громадські організації та об'єднання. Основним суб'єктом забезпечення національної безпеки є держава. Суб'єкти національної безпеки є суб'єктами політичної, економічної, соціальної, інтелектуальної та інших видів діяльності, на основі яких виникає стан захищеності інтересів громадянина, суспільства, держави.

Національна безпека України за суспільними  сферами функціонування поділяється  на такі основні види: політичну, економічну, державну, соціальну, інформаційну, науково-технологічну, екологічну, гуманітарну та військову безпеки. Вони характеризуються своєрідністю, але перебувають у тісних взаємозв'язку і взаємозалежності. Вказані елементи є однаково важливими для формування комплексної системи безпеки, але, залежно від історичних обставин, різноманітних чинників кожна складова може набувати особливого значення.

2.1 Політична безпека – складова частина, головна ланка, основа національної безпеки. Нинішні і перспективні інтереси України вимагають серйозної уваги до цієї області державного і суспільного розвитку. Саме цим зумовлена актуальність цієї теми, ажде життєспроможність суспільства і держави залежить від рівня їх безпеки

Політична безпека — це стан захищеності політичних інтересів особи, соціальних груп, держав від внутрішніх та зовнішніх загроз, а також система заходів щодо забезпечення цієї захищеності. У багатьох випадках вона ототожнюється з державною безпекою, проте її зміст значно ширший. Політична безпека, як центральний елемент національної безпеки, означає безпеку всього політичного життя, захищеність прав і свобод громадян, політичних партій, громадсько-політичних об'єднань, рухів, цілісності та незалежності держави від політичної сваволі й екстремізму в середині держави, політичного тиску та агресивних спрямувань на міжнародній арені.

Найбільш  прийнятною формою політичної організації, що забезпечує політичну безпеку, є  представницька демократія, через яку  реалізуються різноманітні групові інтереси. Видатний англійський філософ Томас Гоббс наголосив, що саме представницька форма демократії здатна привести різні інтереси в суспільстві до спільного знаменника цивілізованими формами і методами.

Під державною безпекою розуміють захищеність державних інституцій, необхідних для виконання функцій з управління загальносуспільними справами. До них належать державний суверенітет, територіальна цілісність, державний кордон, конституційний лад, державна влада, економічний, науково-технічний і оборонний потенціали.

За  масштабами функціонування національна  безпека України споріднена, взаємодіє  з міжнародною безпекою. По суті, національна безпека — це забезпечення міжнародної безпеки в межах  самостійних національних держав. Міжнародна безпека функціонує також на регіональному (регіональна безпека) та всезагальному, всесвітньому рівнях (глобальна безпека).

Міжнародна  безпека — це такий стан відносин між державами і народами, який не допускає порушення миру та створення  реальної загрози розвитку людства, за якого народи можуть без втручання, тиску реалізувати свій суверенітет, право на самовизначення, обрати напрями соціально-політичної самореалізації. Міжнародна безпека — це також діяльність держав і міжнародних інститутів щодо підтримання такого стану, а також універсальна система механізмів і гарантій, що не допускають застосування сили в міжнародних стосунках, захоплення чужих територій, втручання у внутрішні справи інших держав. У світовій політиці міжнародна безпека розглядається як важлива функція світового співтовариства, яка здійснюється на принципах роззброєння, дотримання демократії, поваги суверенітету, регулювання військових конфліктів, що виникають у тих чи інших регіонах світу. Україна розглядає міжнародну безпеку як важливу умову і чинник своєї національної безпеки.

Основою національної безпеки є захист національних інтересів. Визначальну роль інтересів  у визначенні поведінки і дій  людини, нації, соціальної групи, держави відзначало чимало мислителів і політичних діячів — від філософів Стародавньої Греції до сучасних теоретиків політичної науки. Лорд Пальмерстон висловив відомий афоризм: "В Англії немає вічних друзів чи ворогів, в Англії є вічні інтереси".

Перше визначення національної безпеки в  категоріях національних інтересів  належить американському журналісту і  соціологу У. Ліппману. "Держава перебуває в стані безпеки, — писав соціолог, — коли їй доводиться приносити в жертву свої законні інтереси з метою уникати війни і коли вона в стані при необхідності захистити ці інтереси шляхом війни". Засновник концепції "політичного реалізму" Г. Моргентау стверджував, що "відправною точкою політики будь-якої держави має бути концепція національних інтересів, визначена в термінах сили". Незважаючи на різноманітність підходів до визначення національних інтересів, наявність наукових і політичних дискусій про їхню роль у політичній діяльності, вони були й залишаються інтегральним і визначальним компонентами національної безпеки.

Информация о работе Шляхи удосконалення системи політичної безпеки українскої держави