Президентська республіка. Сутність і особливості функціонування

Міністерство  освіти і науки України

Міжнародний науково-технічний університет ім. Ю. Бугая

Факультет психолого-фізичної реабілітації

Кафедра фізичної реабілітації 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

з дисципліни: «Політологія»

Тема: «Президентська республіка. Сутність і особливості функціонування» 
 
 
 
 
 
 
 

Виконавець: студентка IV курсу

групи ЗФР-61 Свінцова О. О.

Перевірив: Пархотік Г. В.   
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011

 

      Зміст

1. Вступ
2. Сутність президентської республіки
3. Особливості функціонування
4. Конституційні основи
5. Використана література

 

      Вступ

     Республіка - найбільш демократична форма правління, оскільки припускає, що повноваження будь-якої галузі влади, будь-якого вищого органа, включаючи главу держави, в остаточному підсумку, ґрунтуються на мандаті народу.

     Президентська республіка характеризується значною роллю президента у системі державних органів, з'єднанням у його руках повноважень голови держави і глави уряду. Її також називають дуалістичною республікою, підкреслюючи, тим самим, факт чіткого поділу двох влади: зосередження сильної виконавчої влади в руках президента, а законодавчої — у руках парламенту.

     Відмітні риси президентської республіки

• позапарламентський  метод обрання президента (або населенням — Беларусь, або колегією вибірників — США),
• позапарламентський метод формування уряду, тобто його формує президент. Президент є й формально і юридично головою держави, або він призначає главу уряду. Уряд несе відповідальність тільки перед президентом, а не перед парламентом, тому що тільки президент може відправити його у відставку,
• в цілому, при такій формі правління президент має набагато більші повноваження в порівнянні з парламентською республікою (є главою виконавчої влади, затверджує закони шляхом підписання, має право відправити уряд у відставку), але в президентській республіці часто президент позбавлений права розпуску парламенту, а парламент позбавлений права виразити недовіру уряду, але може змістити президента (процедура імпічменту).

     До  президентських республік відносять  США, більшість республік Латинської Америки і Африки.

 

      Сутність президентської республіки

     І законодавча влада, і виконавча влада в президентській республіці одержують свій мандат безпосередньо від народу. Главою виконавчої влади є президент, що обирає народом,, що сполучає ці функції з функціями глави держави. Уряду як колегіального органа ні, міністри кожний окремо підлеглі президентові. Судді, як і вищі посадові особи виконавчої влади, призначаються президентом за згодою верхньої палати парламенту, що при цьому виходить не з політичної особи кандидатів, а з їхньої компетентності й моральних якостей. Міністрів й інших призначених їм посадових осіб виконавчої влади президент може зміщати самостійно: не можна змушувати його працювати з тими, з ким він працювати не може й не бажає.

     Головна ознака даної форми правління - відсутність відповідальності виконавчої влади перед парламентом за проведену політику. Парламент не може зміщати її посадових осіб, якщо вони не порушили закон. Для своєї діяльності вони не мають потреби в політичній довірі парламенту. Тому в президентських республіках нерідко спостерігається ситуація, що характеризується тим, що президент належить до однієї партії, а більшість у парламенті - інше. Проте, вони змушені співпрацювати, тому що жодна з галузей влади не може конституційним шляхом усунути іншу (зсув парламентом посадових осіб виконавчої й судової влади шляхом так називаного імпічменту може мати місце лише, якщо з боку цих осіб допущені серйозні правопорушення).

     Суперечності й противаги проявляються, зокрема, у тім, що президент може гальмувати законодавчу діяльність парламенту, накладаючи на прийняті їм закони відкладене вето, для подолання якого потрібне кваліфікована більшість голосів в обох палатах парламенту. У свою чергу, парламент може перешкодити призначенню президентом посадових осіб, а крім того, ратифікує (і може відмовити в цьому) укладені президентом міжнародні договори. Судова влада контролює конституційність актів і парламенту, і президента, забезпечуючи тим самим дотримання правопорядку як законодавчої, так і виконавчою владою.

     Перевага президентської форми правління полягає, насамперед, у тім, що всенародно обраний президент виявляє собою осередок загальнонаціональних устремлінь, виступає символом націй, символом приналежності громадян до єдиної держави. Ця форма дає повноваження одній особі, що може здійснювати керівництво в надзвичайних обставинах. І не випадково, зіштовхуючись із тими або складними проблемами, деякі країни підсилюють значення поста президента. Президентська система правління в принципі забезпечує більший ступінь політичної стабільності, чим парламентська, тому що кабінет міністрів призначається на фіксований строк, певний конституцією.

     Глава держави в президентській республіці одержує свої повноваження в результаті обрання на відомий строк (звичайно від 4 до 7 років, у Латвії - на 3 роки) із середовища громадян держави (в Аргентині, Ірландії, Ісландії, Філіппінах, Шрі-Ланці й деяких інших країнах на цей пост обиралися не тільки чоловіки, але й жінки) і відповідальний перед судом за протиправні діяння в період знаходження у влади. Президентська форма правління у свою чергу не є бездоганною. По-перше, на відміну від парламентської форми правління, вона таїть у собі можливості терть у взаєминах виконавчої й законодавчої галузей влади й провокування конституційної кризи. Імовірність останнього особливо зростає, якщо президент і парламентська більшість належить до різних партій або політичних плинів.

 

      Особливості функціонування

     Президентські вибори.

     Існують різні способи обрання президента:

     1) голосування в парламенті (Чехія,  Словаччина, Угорщина, Туреччина, Албанія  й ін.). Для першого тура виборів  звичайно потрібно кваліфікована  або абсолютна більшість голосів,  але при множинності кандидатів такий результат досягається рідко, голоси розподіляються між різними кандидатами. У наступних турах вимоги знижуються, однак, через партійну роздробленість звичайно проводиться багато турів. Тепер для виборів президента в Туреччині в першому турі потрібно дві третини голосів, у друга й третьому - абсолютна більшість, на четвертий виносяться дві кандидатури, що набрали відносну більшість. Президентом стає получивший відносну більшість голосів.

     2) голосування вибірників. Виборці голосують за вибірників, а ті, не збираючись разом, обирають президента із числа кандидатів, висунутих партіями (Аргентина, США). При цьому способі результати виборів (ім'я майбутнього президента) стають відомі до голосування вибірників, як тільки підрахована їхня партійна приналежність: президентом буде той, хто має більшість вибірників;

     3) обрання спеціальною виборчою  колегією (Німеччина, Італія, Індія);

     4) обрання безпосередньо виборцями  (Росія, Україна й ін.).

     5) в історії є приклади, коли  керівник хунти сам проголошує себе президентом.

     В області здійснення виконавчої влади президент або самостійно, або по поданню лідера партії (блоку партій) парламентської більшості призначає прем'єр-міністра, приймає його відставку, призначає й зміщає міністрів за власною ініціативою або за пропозицією прем'єр-міністра, призначає ряд інших вищих посадових осіб. У деяких країнах він може сам очолювати уряд (США) або скликати його й головувати на його засіданнях. Саме президент є верховним головнокомандуючим збройними силами, головою ради національної безпеки, призначає вище військове керівництво, привласнює вищі військові звання. Йому належить право оголошення надзвичайного, військового або облогового положення з наступним твердженням такого рішення парламентом, право введення президентського правління й здійснення федерального втручання. Президент нагороджує знаками відмінності, привласнює почесні звання, вирішує питання прийому до громадянства країни й виходу з нього, надання притулку іноземним особам, помилування й ін.

     В області законодавчої й іншої нормотворчої діяльності президент звичайно має право законодавчої ініціативи, підписує, промульгує (Молдова, Індія, Португалія, Італія, Венесуела, Ірландія й ін.) і публікує закони, може мати право відмови від підпису прийнятих парламентом законів (правом вето) і правом звернення до органа конституційного контролю із приводу конституційності законодавчих й інших правових актів. Відносно парламенту президент звичайно призначає дату виборів у парламент, скликає його на сесії, має право дострокового розпуску парламенту або його нижньої палати, звертатися до парламенту з посланням про програму законодавчої діяльності в країні й інших питаннях. Президент може видавати власні нормативні акти (декрети, укази й ін.), які найчастіше носять підзаконний характер і діють до прийняття відповідного закону парламенту, хоча іноді в суперпрезидентських республіках (Сирія, Судан, Танзанія, того, Уганда) вони можуть зводитися в ранг закону й навіть ставитися вище його. У парламентських республіках акти президента вимагають контрасигнації з боку прем'єр-міністра або певних міністрів.

     В області судової влади президент призначає або пропонує кандидатури суддів вищих судових інстанцій, а іноді й інших судів, має право помилування й зм'якшення покарання, а за згодою парламенту нерідко може повідомляти й амністію. Це ж ставиться й до призначення й пропозиції кандидатур для призначенні прокурорів.

 

      Конституційні основи

     Конституція наділяє главу держави досить широкою компетенцією, і визначає громадський порядок у країні.

     Поняття й зміст конституційного ладу. Кін. Конституційний лад це юридична організація суспільного  й  державного  ладу,  політико-правовий фундамент  формування цивільного суспільства й правової держави, засобу забезпечення пріоритету прав і воль людини й громадянина.

     Першочергове  значення Конституція України, як і  конституції більшості країн  миру, надає закріпленню конституційних основ державного й суспільного  ладу.

     До  них ставляться відносини, які складаються  із приводу:

     - форми державного правління,

     - політичного режиму,

     - державного устрою,

     - використання атрибутів і символів держави.

 

Використана література

1. Борисов В.К. Теория политических систем. — М., 1991.
2. Гаевський Б. Українська політологія. — К., 1995.
3. Гелей С., Пастушенко Р., Рутар С. Українська політологія: Навчальний посібник. — Львів, 1996. — Ч. II.
4. Гелей С. Консервативно-політологічна концепція державотворення. Василь Кучабський. — Львів, 1997.
5. Голосов Г. Сравнительная политология. — М., 1995.