Політичний мислитель Нікколо Макіавеллі

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 02 Декабря 2015 в 02:01, контрольная работа

Краткое описание

Найвагоміший внесок у політичну думку зробив італієць Нікколо Макіавеллі (1469—1527), який у трактатах «Государ», «Міркування на І декаду Тіта Лівія» протиставив теологічному розумінню державної влади юридичний світогляд. Вважаючи силу основою права, визначаючи поняття «держава» як загальний політичний стан суспільства, Макіавеллі стверджував, що людина втілює в собі злобність, агресивність, властолюбство, жадобу, брехливість, боязливість, малодушність, невдячність, зрадництво, лицемірство, ненависть, нестриманість тощо.

Содержание

ВСТУП…………………………………………………………………………….3
1. Критерії оцінки державця за Нікколо Макіавеллі …………………………4
2. Основні характеристики республіканського правління за Нікколо Макіавеллі ………………………………………………………………………..5
3. Місце та роль народу в державі за Нікколо Макіавеллі …………………..7
4. Нікколо Макіавеллі про свободу в державі………………………………..8
ВИСНОВОК……………………………………………………………………..9
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА…………………………………

Вложенные файлы: 1 файл

полит вчення ИДЗ.docx

— 33.08 Кб (Скачать файл)

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з предмету історія політичних вчень

на тему «Політичний мислитель Нікколо Макіавеллі»

 

 

 

 

 

 

 

                                                            Виконала: студентка IІ курсу 

                                                            історичного факультету групи 3254-1

                                                            напряму підготовки: «Країнознавство»

                                                            Алексєєнкова Анастасія Євгеніївна

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Запоріжжя – 2015 рік.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

1. Критерії оцінки державця за Нікколо Макіавеллі …………………………4

2. Основні характеристики республіканського правління за Нікколо Макіавеллі ………………………………………………………………………..5

3. Місце та роль народу в державі за Нікколо Макіавеллі …………………..7

4. Нікколо Макіавеллі про свободу в державі………………………………..8

ВИСНОВОК……………………………………………………………………..9

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА………………………………………………10

 

ВСТУП

Найвагоміший внесок у політичну думку зробив італієць Нікколо Макіавеллі (1469—1527), який у трактатах «Государ», «Міркування на І декаду Тіта Лівія» протиставив теологічному розумінню державної влади юридичний світогляд. Вважаючи силу основою права, визначаючи поняття «держава» як загальний політичний стан суспільства, Макіавеллі стверджував, що людина втілює в собі злобність, агресивність, властолюбство, жадобу, брехливість, боязливість, малодушність, невдячність, зрадництво, лицемірство, ненависть, нестриманість тощо. Необхідність приборкання цих її рис і покликала до життя державу. Відстоюючи пріоритет світської влади, гостро критикував духовенство, а дворянство закликав знищити зовсім. Його ідеал державного устрою — сильна, жорстко централізована республіка, де владарюють представники народу, молодої буржуазії та виборний глава держави, який, враховуючи негативні якості людини, повинен бути «лисом, щоб бачити гадів, і левом, щоб нищити вовків». Для об’єднання суспільства правитель може використовувати будь-які засоби («мета виправдовує засоби»), навіть аморальність, нечесність, жорстокість, устрашіння, демагогію, наклепи, підступність, хитрість, віроломство тощо. Лише тоді республіка буде могутньою, виправдає своє призначення, коли правитель, відкинувши закони й принципи моралі, встановить правову авторитарну диктатуру «великого перетворювача». Держава, на думку Макіавеллі, — вищий вияв людського духу, а служіння державі — зміст, мета і щастя людини.

Сповідуючи і деякі гуманістичні ідеї, він неодноразово вказував на полярність інтересів бідних і багатих, висловлювався про справедливий і досконалий державний устрій, який повинен забезпечити політичну свободу людині, демократичне міське самоврядування.

 

 

 

1. Будучи флорентійцем і патріотом Італії, мислитель палко бажав її об'єднання в єдину міцну державу. А це, на його думку, міг зробити лише сильний одноосібний правитель, який для досягнення політичних цілей, головною зміцнення держави, не нехтує ніякими засобам. Прообраз такого правителя Н. Макіавеллі вбачав у тогочасному італійському правителі Чезаре Борджіа, відомому своїми злодійствами. Великий флорентієць зібрав увесь свій досвід щодо якостей, якими має володіти правитель, у творі «Державець».

Основна аксіома його політичної філософії - це думка про те, що люди за своєю природою є порочними, егоїстичними і злими істотами, їх турбують не благо держави, а передусім власні матеріальні інтереси. Вони можуть змиритися зі втратою свободи, влади, навіть зі смертю батька, але ніколи нікому не простять втрати власного майна.

Політика покликана відповідати порочній природі людей. Правитель має знати, що:

    • знать честолюбна;
    • народ захоплюється зовнішніми ефектами та успіхом;
    • покірність підданих найкраще гарантують примус і страх.

Правитель має:

    • опікувати підданих;
    • не повинен без крайньої потреби вдаватись до утисків;
    • дії він має спрямовувати так, щоб вони сприймалися як благодійництво;
    • образи потрібно завдавати швидко і разом;
    • благодійництво слід проявляти в малих дозах, щоб воно тривало довше і щоб піддані відчували його якомога повніше і краще.

Домінуючим інтересом державності є самозбереження і зміцнення політичної влади будь-якими засобами.

Н. Макіавеллі стверджував, що заради досягнення політичних цілей правитель може використовувати будь-які засоби, незважаючи на вимоги моралі: вдаватися до обману, діяти лестощами і грубою силою, фізично знищувати своїх політичних противників тощо. Правитель має бути схожим на сильного лева, щоб страхати вовків, і на хитрого лиса, щоб не втрапити в пастку. По суті справи, відмежування політики від моралі перетворилось у проповідь Н. Макіавеллі аморалізму в політиці. Політика, в розумінні мислителя, — це сфера підступності й віроломства. Відтоді аморальна політика за принципом «мета виправдовує засоби» дістала назву «макіавеллізм».

Прообраз такого правителя Н, Макіавеллі вбачав у тогочасному італійському правителі Чезаре Борджіа, відомому своїми злодійствами. По суті справи, засуджуючи тиранію як форму правління, мислитель виправдовував її стосовно тогочасних італійських умов.

          На думку мислителя, самозбереження і зміцнення політичної влади будь-якими засобами є домінуючим інтересом державності.

 

2. Учений вважав, що державу створили не Бог, а люди, виходячи з потреби спільного блага. Спочатку люди жили розрізнено, але згодом об'єдналися, щоб краще захищатися.

Вони обрали зі свого середовища найсильнішого і найхоробрішого ватажка й почали йому підкорятися. Метою держави є забезпечення кожному вільного користування майном і безпеки. Для цього приймаються закони і призначаються покарання. Але після того як влада стала спадковою, нащадки вождів все більше відхилялися від справедливості і перейшли до пригнічення народу. Абсолютна влада, вважає мислитель, швидко розбещує як правителів, так і підданих.

У результаті монархія перетворюється на тиранію, яка не має права на існування і мусить бути знищена разом з тираном. Після знищення тиранії настає аристократичне правління, з часом воно вироджується в олігархію, яка зазнає участі тиранії. Далі народ вводить народне правління, після чого кругообіг форм держави повторюється.

Н. Макіавеллі розрізняє монархію, аристократію і народне правління, спотворенням яких є тиранія, олігархія та охлократія. Перші три форми правління він називає правильними, але вважає їх нестійкими й недовготривалими.

Найкращою, на його думку, є змішана форма, в якій поєднуються елементи всіх правильних форм. Порівнюючи переваги різних форм правління, Н. Макіавеллі віддає перевагу республіці, бо вона найбільше відповідає вимогам рівності і свободи. Республіка є більш стійкою, ніж монархія, вона краще пристосовується до різних умов, забезпечує єдність і міць держави, породжує в людей патріотизм. Народ мислитель ставить вище від монарха, вважаючи його розумнішим. Він віддає перевагу змішаному з правильних форм правлінню — «змішаній республіці». Її суть у тім, що система державних органів включає аристократичні і демократичні установи, які взаємно стримують зазіхання на інтереси тієї чи іншої частини населення, визначають вид державного режиму, є компромісом між знаттю і народом.

Ідеалом державного правління для Макіавеллі була змішана республіканська форма Стародавнього Риму. Проте їй повинна передувати одноособова диктатура для приборкання свавілля аристократів і наведення твердого порядку.

Основні принципи політики, обґрунтовані Н. Макіавеллі, можна узагальнити таким чином:

    • для того, щоб управляти, треба знати істинні причини вчинків людей, їх бажання й інтереси;
    • в політиці треба завжди сподіватись гіршого, а не ідеально кращого;
    • влада не повинна зазіхати на майно підданих, оскільки це породжує ненависть;
    • правитель повинен поєднувати в собі якості лева, щоб силою зламати ворогів, і лисиці, щоб уникнути хитро розставлених противниками пасток;
    • правитель повинен уміти тримати народ у страху, щоб забезпечити лад у державі;
    • народ, обираючи посадових осіб, здатний зробити кращий, ніж правитель, вибір;
    • тиранія правителя значно страшніша, ніж тиранія народу.

 

3. Макіавеллі рано усвідомив могутність народу, або, не в останню чергу тому, що вони є остаточними суддями будь-якої політичної діяльності.

сучасні правителі повинні більше догоджати народу, оскільки немає постійних військ, зрощених з урядом і з управлінням провінціями. Важливіше задовольнити народ, ніж солдатів, тому що народ сильніше солдатів.

Макіавеллі явно прагне піклуватися про благо народу, причому він навіть знаходить цьому цілком практичне пояснення для государів - бо невдоволений, що нехтує свого вождя народ - це більш страшна загроза для будь-якого правителя, ніж сильний зовнішній ворог.

Макіавеллі наполегливо переконує, що сильна держава можна одержати тільки невпинно піклуючись про благо народу. Саме в цьому сенсі Макіавеллі розуміє ідею демократії, для нього ідеальним державним устроєм є те, що забезпечує благо більшості.

Макіавеллі наполегливо закликає домагатися активної згоди народних мас на єдино можливий у той час вид демократії - абсолютну монархію, що руйнує феодальну і сіньоріальную анархію.

Влада не повинна загрожувати інтересам населення - їх власності, безпеці, честі, утискати їх права, бути невдячною, тому що це провокує людей на змови, на залучення зовнішніх ворогів цієї влади. Завдання влади, за Макіавеллі - встановлювати гарні закони та слідкувати за їх виконанням, слідкувати за тим, щоб люди у місті занадто не розбещувались, що сприяє зміцненню держави та допомагає зберігати її незалежність. При цьому влада має вести себе так, щоб не викликати ненависті у підвладних.

 

4. Для Макіавеллі важливою суспільною цінністю була воля в широкому розумінні цього слова. Свобода є важливою і для держави в цілому. Країна повинна вміти зберігати свою незалежність. Свобода необхідна для будь-якого суспільного прошарку. Найбідніші верстви населення мають невід'ємне право захищатися від зазіхань з боку привілейованих класів на свої права, свободи і майно.

Свобода є важливою і для окремого громадянина - свобода совісті, свобода вибору своєї долі, свобода від страху за своє життя, честь і стан. Але самі по собі ці два поняття - свобода й абсолютна монархія - сполучаються досить погано. Не знаходячи виходу з цього протиріччя, Макіавеллі уклав, що кращої з теоретично можливих форм правління є «змішана», тобто та, де різні шари і класи населення «стежать» один за одним, за дотриманням законів і збереженням свобод.

«Саме змішання правління царів, оптиматів і народу зробило зробленим державний устрій Римської республіки до часів Гракхів».

Досконалим ідеалом є та форма правління, при якій одна людина може отримати необмежену владу тільки тоді, коли гостро вимагаються рішучі і негайні дії, у разі війни, наприклад. В інший же час рішення про управління державою повинні прийматися колегіально, за участю як можна більшого числа зацікавлених сторін.

По суті, Макіавеллі викладає своєрідний кодекс поведінки і дій нового государя, його так би мовити, стратегію і тактику у внутрішній і зовнішній політиці.

 

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, Н. Макіавеллі:

• Італійський державний діяч та політичний мислитель, фундатор сучасної політичної теорії; започаткував виділення науки про політику в окрему галузь. Основні творі "Володар", "Історія Флоренції", "Міркування з приводу першої декади Тіта Лівія"

• У центр світобачення поставив людину, яка у своїй діяльності керується власними інтересами

• Людський егоїзм вимагав створення держави як вищої сили, здатної регулювати поведінку індивідів

• Державу розглядав як політичний стан суспільства, що характеризується певними відносинами між владою і підданими. Цей стан постійно змінюється і залежить від співвідношення сил, що борються за владу

• Схарактеризував тенденції зміни форм влади: монархія вироджується у тиранію, аристократія - в олігархію, демократія — в анархію, анархія — в монархію. Найкраща форма влади - змішана, де різні суспільні сили врівноважують одна одну

• Розумів політику як боротьбу за досягнення та здійснення влади. Влада повинна належати тому, хто зумів перемогти в процесі вільного змагання

Информация о работе Політичний мислитель Нікколо Макіавеллі