Конституція України про повноваження та взаємодію між органами державної влади на місцях і органами місцевого самоврядування

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП	3
1.Територіальний устрій і його закріплення в Конституції України	4
2. Поняття місцевого самоврядування та його принципи. Особливості місцевого самоврядування	6
3. Конституція України про повноваження та взаємодію між органами державної влади на місцях і органами місцевого самоврядування	9
ВИСНОВКИ	17
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Кожна держава є передусім політико-територіальною організацією публічної влади, тому територія держави – невід’ємна ознака всякої державності і водночас просторова межа здійснення державної влади.

Успіх реформ, які запроваджуються вУкраїні, швидкість темпів переходу до нової, більш досконалої моделі організації усіх сфер суспільно-політичного та соціально-економічного життя в ній, здійснення процесів реформування місцевого самоврядування, децентралізації, деконцентрації, вирішення всіхпитань місцевого значення та забезпечення суттєвого підвищеннярівня життя громадян значною мірою залежить від ефективної взаємодії між представницькою та виконавчою гілками влади.Причинами, які на сучасному етапі заважають ефективній взаємодії органів місцевого самоврядування і органів державної влади, перш за все є: нечітке розмежування повноважень між органамимісцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями, неефективний механізм їх взаємодії, відсутність чіткого розподілу повноважень і відповідальності між органами місцевогосамоврядування різного рівня. Отже, адміністративно-територіальний устрій – зумовлена соціальними, економічними, соціально-етнічними, історичними, географічними, культурними, політичними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на складові частини – адміністративно-територіальні одиниці. Такий поділ є неодмінною умовою функціонування відповідних державних, громадських структур та органів місцевого самоврядування. Таким призначенням адміністративно-територіального устрою і пояснюється актуальність дослідження даної теми.

Аналізостанніхдослідженьтапублікаційпоказав, щопроблемивзаємодіїорганівдержавноївладитаорганівмісцевогосамоврядуванняаналізуютьсявпрацяхцілогорядувідомихукраїнськихвченихіпрактиків: В.Бакуменка[1], В.Кампо, В.Карпенко[2], А.Крусян,П.Надолішнього, Н.Нижник, А.Толстоухова[7]та багатьох інших.

1.Територіальний устрій і його закріплення в Конституції України

 

Територія — одна з основних ознак держави, що визначає простір, на який поширюється суверенітет і влада держави. Під територією розуміють не тільки сухопутну її частину, а й водний і повітряний простір над ними.

Для належної організації держави й управління її територією важливе значення має форма державного устрою країни. Слід розрізняти поняття «державний устрій» і «територіальний устрій».

Під державним устроєм розуміється політико-територіальна організація держави, характер взаємовідносин держави в цілому та її складових.

Територіальний устрій України — це внутрішній її поділ на певні територіальні частини, співвідношення держави в цілому з її складовими частинами.

У світі немає такої держави, територія якої не поділялася б на певні частини. Навіть найменші країни мають поділ своєї території. Територіальний устрій дає відповідь на питання про те, як організована територія держави, з яких частин вона складається, який їх правовий статус, як будуються взаємовідносини центральних органів з місцевими.

Територіальному устрою присвячений IX розділ Конституції України. Сутність територіального устрою України відбивається в його принципах, які визначені в Конституції України (ст. 132). До них належать: єдність та цілісність державної території; поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади; збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів.

З територіальним устроєм безпосередньо пов'язана форма державного устрою. Форми державних зв'язків бувають різні. Сучасні держави за формою устрою поділяються на унітарні (прості) та федеративні (складні).

Унітарна держава — (унітарний - від латинськогоunitas - єдність) проста за своїм устроєм держава, у складі якої відсутні самостійні державні утворення і яка має тільки адміністративно-територіальний поділ. Унітарна держава може включати автономії. Отже це держава, яка є єдиною, тобто до складу якої не входять інші держави. Її територія становить єдине ціле, а поділяється вона лише на адміністративно-територіальні одиниці. Унітарна держава має спільні для всієї країни органи влади (такі як парламент, уряд, верховний суд), функції яких поширюються на всю територію. В унітарних державах діє, як правило, єдина система законодавства.

У статті 132 Конституції України зазначено, що територіальний устрій України грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. [3]

Конституцією України визначено такі основні засади територіального устрою нашої держави:

-єдність та цілісність державної території;

- поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади, що означає розподіл компетенції між вищими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

- збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, культурних та інших особливостей.

Слід зазначити, що адміністративно-територіальний устрій відіграє важливу роль у державі:

-з урахуванням його особливостей побудована система державних органів і місцевого самоврядування;

- він сприяє ефективному управлінню економікою і соціально-культурним будівництвом на певній території та забезпеченню збалансованості соціально-економічного розвитку областей;

- дає змогу враховувати побажання населення в розв’язанні питань територіального поділу та здійснення управління на місцях.

Розгляд питань, пов’язаних з адміністративно-територіальним устроєм в Україні, віднесено до компетенції Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування і визначається Конституцією України та Законом України «Про адміністративно-територіальний устрій України».

 

2. Поняття місцевого самоврядування та його принципи. Особливості місцевого самоврядування

 

Місцеве самоврядування базується передусім на владі, джерелом якої є народ, а не його частина (громада), а обсяг повноважень — на законі. Так, згідно зі статті 5 Конституції України, «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи місцевого самоврядування». Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, «органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», тобто за принципом: «Дозволено лише те, що передбачено законом»[3].

Місцеве самоврядування являє собою відповідну систему, яка функціонує на конституційно-правових засадах.

Система місцевого самоврядування — це сукупність органів та різноманітних організаційних форм, за допомогою яких відповідна територіальна громада або її складові частини вирішують питання місцевого значення, здійснюють завдання та функції місцевого само­врядування.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 5) до елементів системи місцевого самоврядування відносить:

а) територіальну громаду;

б) сільську, селищну, міську ради;

в) сільського, селищного, міського голову;

г) виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

ґ) районні в місті ради, які створюються в містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради;

д) районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

е) органи самоорганізації населення.

Територіальна громада — основний суб'єкт місцевого самоврядування. До неї входять жителі села (кількох сіл), селища, міста. Це випливає із чинного законодавства. Так, відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста (п. 1 ст. 6), яку становлять жи­телі, що постійно проживають у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добро­вільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ч. 1 ст. 1). Слід наголосити натому, що територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову. При цьому добровільне об'єднання цих громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Вихід зі складу сільської громади також здійснюється за рішенням референдуму відповідної територіальної громади (п. 4 ст. 6 Закону)[4].

До органів місцевого самоврядування належать сільські, селищні, міські ради, що складаються з депутатів, які обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Районні і обласні ради представляють спільні інтереси тери­торіальних громад сіл, селищ, міст. Світова практика свідчить про те, що саме виборні органи місцевого самоврядування є основними носіями повноважень щодо самоврядування, головною формою самоорганізації територіальних громад.

Органи місцевого самоврядування обираються жителями відповідних територій на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Утакому самому порядку обираються сільські, селищні та міські голови, які очолюють виконавчі органи відповідних рад. Голови районних та обласних рад також очолюють виконавчі апарати цих рад, але обираються вже не населенням, а відповідними радами.

У більшості демократичних країн світу організацію влади на місцях, тобто управління місцевими справами, здійснюють:

- через відповідні місцеві органи виконавчої влади (державні адміністрації), які призначаються Президентом та вищими центральними органами виконавчої влади;

- через представницькі та виконавчі органи, які обираються населенням відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Зокрема, представницькі органи звичайно мають назву органів місцевого самоврядування або муніципального управління.

Для з'ясування поняття місцевого самоврядування в Україні та його особливостей необхідно порівняти зміст понять "місцеве управління" та "місцеве самоврядування".

У юридичній науці часто ці категорії штучно розводяться, виходячи з наявності двох різних систем - місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які функціонують на місцевому рівні.

За такого підходу під місцевим управлінням розумілися державні органи, які створювалися центром і представляли на місцях державну адміністрацію.

В сучасний період розширення сфери послуг, які надаються демократичними державами своїм громадянам, спричиняє подвійний вплив на функціонування місцевого управління. З одного боку, посилюється роль і відповідальність місцевих органів у реалізації урядових програм, а звідси й політики уряду на місцях, зокрема, в наданні різних послуг населенню, що в свою чергу визначає заінтересованість держави в ефективному функціонуванні місцевого управління, підвищенні впливу місцевих органів на політичні процеси в цілому; з другого, -- посилилася інтеграція місцевих органів у державний механізм, що призводить до втрати місцевим самоврядуванням максимальної самостійності.

Місцеве самоврядування - це право населення адміністративно-територіальних одиниць безпосередньо або через обрані ними органи місцевого самоврядування вирішувати в межах Конституції і законів значну частину державних і громадських справ.

Органи місцевого самоврядування є самостійними в межах повноважень, визначених Конституцією (ст. 140) і законами України. Водночас органи державної влади мають право забезпечувати державний контроль за реалізацією закріплених у законодавстві прав і свобод людини і громадянина, а також їх захисту.

Місцеве самоврядування інтегровано в загальну систему управління справами держави і суспільства. Воно є формою самоорганізації населення у вигляді територіальної громади для вирішення своїх завдань, тобто формою здійснення публічної влади, влади народу, що має бути в майбутньому.

 

3. Конституція України про повноваження та взаємодію між органами державної влади на місцях і органами місцевого самоврядування