Китайсько-російські відносини у Центральноазіатському регіоні

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ  ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ  ВІДНОСИН ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ 
 
 
 
 

РОССІЙСЬКО  – КИТАЙСЬКІ ВІДНОСИНИ  НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Курсова робота 
 
 
 

ВИКОНАЛА:

Студентка ІІІ курсу

Заочної форми навчання

Спеціальності «МВ та ЗП»

Історичного факультету

Зурнаджи  Ганна 
 
 

МАРІУПОЛЬ – 2012 

ЗМІСТ

ВСТУП

І. Перспективи  стратегічного партнерства Росії  та Китаю

ІІ. Російсько-китайські  торгово-економічні відносини

ІІІ. Китайсько-російські  відносини у Центральноазіатському  регіоні

ВИСНОВКИ 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП  

     Росія і Китай – дві найбільші світові держави, здавна надають великий вплив на міжнародну обстановку. Вивчення історії їх взаємовідносин завжди було і залишиться однією з найважливіших тем наукових досліджень, що проводяться істориками усього світу. По-перше, Росія і Китай - це країни, що представляють собою різні цивілізаційні типи (слов'янсько-православний і конфуціанський).

     По-друге, відносини, зв'язки і контакти Китаю  з іншими країнами світу становлять значний інтерес з причини  традиційного радикального егоцентризму всіх сфер соціально-політичного розвитку даної держави. По-третє, обидві країни мають вкрай довгий кордон, протягом тривалого часу розмиту неосвоєнням прикордонних територій.

     Крім  того, Росія і Китай, будучи великими регіональними військовими державами, завжди мали сильні дипломатичні школи.

     Якщо  не тільки дослідники і політики, а  й уряду Росії і Китаю серйозно виступають за будівництво російсько-китайських відносин нового типу, які повинні  краще, ніж раніше вписатися в  нову міжнародну систему відносин, то тоді при будь-якому перегляді  відносин слід керуватися зовсім не інтуїтивними висновками, а точної концепцією, для  цього слід відстежити перспективи  співпраці.

     Актуальність обраної теми в тому, що Китайська Народна Республіка є впливовим членом світового співтовариства, державою з великим економічним і військовим потенціалом, що має протяжний кордон з Росією, що обумовлює необхідність розвитку добросусідських відносин-ний з нею, незважаючи на особливості відносин Росії з іншими державами.

     Мета роботи полягає у вивченні політичних відносин між Китаєм і Росією на сучасному етапі, та у тому, щоб простежити і пояснити наступність і динаміку російсько-китайських відносин з урахуванням можливих варіантів їх подальшого розвитку.

     Завданнями при цьому є:

       - Етапи розвитку політичних відносин  між Росією і Китаєм;

       - Поглиблення російсько-китайських  відносин в новому столітті;

       - Перспективи розвитку китайсько-російських відносин.

     При всій безлічі публікацій попередніх авторів, детально розглядають ті чи інші аспекти російсько-китайських і радянсько-китайських відносин, до цих пір не з'явилося практично жодного праці, в якому були б досліджені поставлені вище питання і містився б комплексний аналіз всієї історії російсько-китайського взаємодії.

     З точки зору методології робота носить міждисциплінарний характер, оскільки в силу комплексного характеру дослідження вона зачіпає не тільки, область історії міжнародних відносин з її традиційним проблемно-хронологічним підходом, а й сферу полі-патологічного аналізу, поєднуючи історичний та логічний методи дослідження.

     При цьому основним предметом дослідження  стала не стільки конкретика відносин між Росією і Китаєм, скільки виокремлення та аналіз базисних тяжінь і відштовхувань між ними, аналіз динаміки та наступності відносин, виявлених на основі сформульованої концепції багатофакторного рівноваги взаємин національних, державних і громадських інтересів при прийнятті цими державами зовнішньополітичних рішень стратегічного характеру. 
 

     І. Перспективи стратегічного  партнерства Росії  та Китаю.

     Російсько-китайські  відносини стратегічного партнерства  характеризуються стійко високою динамікою  розвитку, міцної правовою базою і  розгалуженою організаційною структурою двосторонньої взаємодії, активними  зв'язками на всіх рівнях.

     Основні принципи російсько-китайських відносин закріплені в Договорі про добросусідство, дружбу і співробітництво між  Російською Федерацією і Китайською Народною Республікою, підписаному Президентом В. В. Путіним та Головою КНР Цзян Цземінем 16 липня 2001 в Москві. Практично у всіх областях співпраці є міжурядові та міжвідомчі угоди.

     З 1996 р. діє механізм регулярних (раз  на рік) зустрічей глав урядів Росії  і Китаю (остання - 11 жовтня 2011 р.). Між  Білим домом і Держрадою КНР  також встановлена ​​"гаряча" лінія телефонного зв'язку.

     Налагоджено співпрацю між центральними законодавчими, судовими та практично всіма виконавчими  органами влади. Активно розвиваються міжрегіональні зв'язки, підписано  більше ста угод про співпрацю  між владою адміністративно-територіальних одиниць різного рівня.

     У гуманітарній сфері намічені масштабні  проекти співпраці, серед яких щорічне  проведення фестивалів культури, створення  спільних вузів і центрів вивчення російської та китайської мов, більш  тісна взаємодія санітарно-епідеміологічних служб, популяризація в Росії лікувальних методів традиційної китайської медицини, активізація на плановій основі туристичних і спортивних обмінів, співробітництва ЗМІ.

     Юридичною базою для міжрегіональних зв'язків  є підписана 10 листопада 1997 Угода  між Урядом Російської Федерації  та Урядом Китайської Народної Республіки про принципи співробітництва між  адміністраціями (урядами) суб'єктів  Російської Федерації і місцевими  урядами Китайської Народної Республіки.

     У 2005 році відбулася ратифікація Державною  думою РФ і Всекитайским зборами  народних представників додаткової угоди між РФ і КНР про російсько-китайського  державного кордону в її східній  частині. Цей процес завершив врегулювання прикордонних проблем у відносинах Росії і КНР - багаторічний переговорний процес, який було розпочато ще СРСР і КНР в 1964 і який, крім переговорів  дипломатів, супроводжувався ще й кровопролиттям з обох сторін.

     Додаткова угода визначає лінію проходження  кордону в районі острова Великий  у верхів'ях річки Аргунь (Читинська  область) і території островів Тарабаров  і Великий Уссурійський на Амурі. Ці дві ділянки складають менше 2% загальної протяжності кордону  в 4,3 тис. км. Угода передбачає рівний розподіл районів загальною площею 380 кв. км., не погоджених при укладанні  попередньої угоди між СРСР і  КНР про радянсько-китайського  державного кордону на її східній  частині від 16 травня 1991. Кордон буде зафіксована по фарватеру судноплавних річок, а для несудноплавних - по середині річки. Документ був підписаний главами держави 14 жовтня 2004.

     Підписання  та ратифікація угод з російської сторони була сприйнята в багнети  російськими патріотично-державницькими політичними колами, що розглядають їх як поступку Китаю руських територій. На думку МЗС Росії, підписання та ратифікація цієї угоди не означає ні поступок, ні передачі «російських територій Китаю, і мова не йде про якісь територіальних завоюваннях цією країною нашій території».

     У серпні 2005 року пройшли перші спільні  російсько-китайські військові навчання .

     Аналізуючи  перспективи стратегічного партнерства  двох країн, необхідно брати до уваги  наступні обставини.

     По-перше, побудова відносин стратегічного партнерства - це процес творчий, тут не може бути догматизму, обидві сторони повинні  постійно враховувати накопичений  досвід і ті зміни, які відбуваються на світовій арені.

     По-друге, прихід до керівництва РФ президента В. Путіна, як уже показала практика, означає зміцнення міжнародних  позицій Росії, оновлення її зв'язків  зі Сходом, відкриває нові можливості в розвитку російсько-китайських відносин.

     В останнє десятиліття російсько-китайські  зв'язки в цілому стійко розвивалися  по висхідній і вийшли на рівень рівноправного довірчого партнерства  та стратегічного співробітництва.

       Двосторонні відносини між Росією  і Китаєм будуються на взаємній  повазі вибору шляхів суспільного  розвитку. Невтручання у внутрішні  справи, дотримання єдності і  територіальної цілісності один  одного і розвитку всебічного  співробітництва.

       Протягом 90-х років Росія і  Китай створили розгалужену систему  постійних контактів на всіх  рівнях співробітництва. Сприятливий  режим взаємних поїздок громадян  забезпечив найширші можливості  для спілкування між народами. Щорічно багато сотень тисяч  росіян і китайців відвідують  відповідно Китай та Росію.

       Під російсько-китайські відносини  підведена солідна договірно-правова  база, яка охоплює всі сфери  співробітництва між Росією і  Китаєм.

       Є підстави стверджувати, що інфраструктура  двосторонніх зв'язків в цілому  побудована, однак нині, і на доступну  для огляду перспективу на  перший план висувається завдання  всесвітнього розширення і поглиблення  конкретної співпраці в різних  областях.

       Російсько-китайський політичне  співробітництво досягло дуже  високого рівня і продовжує  інтенсивно розвиватися, наповнюючись  все новим конкретним змістом.  У нинішніх непростих міжнародних  умовах особливе значення має  міцніюче взаємодію у зовнішньополітичній  сфері. Це не тільки сприяє  зміцненню міжнародних позицій  Росії і Китаю, а й сприяє  миру, стабільності та безпеки  верб глобальному і регіональному  масштабах.

       Досить успішно здійснюється  військово-технічне співробітництво.  Воно триватиме в суворій відповідності  з національними інтересами Росії  та її міжнародними обов'язками, з урахуванням принципу взаємовигідності.

       Що стосується торговельно-економічної  співпраці, то його величезний  потенціал загальновизнаний. Для  його освоєння створена потужна  організаційна структура у вигляді  механізму регулярних зустрічей  глав урядів Росії і Китаю,  підписані десятки угод різного  рівня. Йде опрацювання низки  великих проектів в області  нафти і газу, транспорту, енергетики, цивільної авіації і т.д. Налагоджуються  прямі економічні зв'язки між  регіонами двох країн. На території  Росії і Китаю створюються  кілька досить великих СП виробничого  характеру. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ІІ. Російсько-китайські  торгово-економічні відносини.

     Ще  одним результатом нормалізації двосторонніх відносин стало відновлення  торгових відносин, які насправді  мали місце ще до відновлення політичних відносин. У квітні 1982 року країни підписали  так звану угоду про торгівлю в прикордонних зонах - угода, яка  визначала умови децентралізованої  торгівлі - міжрегіональне та міждержавне  співробітництво. У 1993 році прикордонна  торгівля, як і обсяг двосторонньої  торгівлі в цілому, досягла свого  піку, і Китай перетворився у другого  за важливістю торгового партнера Росії - після Німеччини, що було обумовлено в першу чергу торгівлею на регіональному рівні. У 1993 році обсяг  торгівлі між Росією і Китаєм досяг 7,7 мільярдів доларів, і, на жаль, знову  вийти на цей рівень і перевершити  його вдалося лише в 1999 році.

     Загальний інтерес у розвитку торговельних і господарських зв'язків між  Рос-нормуванню та Китаєм став основою  для вибудовування регіональних відносин між прикордонними областями. Населенню російського Далекого Сходу, темпи розвитку якої на момент початку економічних реформ були нижче середньоросійських показників, регіональні зв'язки з Китаєм на початку 90-х років допомогли отримати необхідні продукти харчування та товари широкого споживання. Ринки обох країн мають подібну структуру, а рівень технологічне-кого розвитку відрізняється неістотно (багато китайські фабрики до сих пір працюють на радянському обладнанні і потребують модернізації), географічна близькість також сприяє економічному обміну. Крім цього, в обох країнах ринкові реформи спричинили децентралізацію зовнішньої торгівлі та лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності.