Управління конкурентоспроможністю продукції

Конкурентоспроможність  продукції оцінюється за певним алгоритмом. Проте, на жаль, не існує єдиного загальноприйнятого алгоритму, адже кожне підприємство оцінює конкурентоспроможність своєї продукції за алгоритмом, який найбільше імпонує певним обставинам та цілям оцінки.

Найбільш загальним та ґрунтовним алгоритмом оцінки конкурентоспроможності продукції (послуг) є оцінка на основі комплексного методу, що передбачає [24, с. 117]:

1. виконання дослідницько-інформаційної роботи;
2. формування вимог до певної продукції (послуг);
3. визначення цілей аналізу конкурентоспроможності продукції;
4. визначення переліку параметрів, які підлягають оцінюванню;
5. вибір зразка порівняння;
6. визначення системи показників конкурентоспроможності за узгодженими параметрами;
7. розрахунок комплексного показника конкурентоспроможності;
8. формування висновків про конкурентні переваги продукції (послуг).

З метою точної оцінки та комплексного дослідження конкурентоспроможності продукції доцільно розрізняти параметри  та показники конкурентоспроможності.

Параметри конкурентоспроможності – це найчастіше кількісні характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його конкурентоспроможності. [2, с. 181]

Для забезпечення високого рівня конкурентоспроможності, в  економічній літературі запропоновано  такі основні параметри, яким має  відповідати продукція:

1. Економічні. Вони включають  собівартість, ціну виробу і споживання, умови платежу і постачання, строки  і умови гарантії тощо. Витрати  споживача складаються з двох  частин – витрат на купівлю  та витрат, які пов’язані зі  споживанням, що разом складають  «ціну споживання». Ця ціна  значно вища за відпускну, тому  найбільш конкурентоспроможним  є не та продукція, за яку  вимагають мінімальну ціну, а  та, у якої мінімальна ціна  споживання.

2. Технічні. Вони включають  технологічні якості продукції  в залежності від їх призначення.  Тут визначати конкурентоспроможність  можливо тільки по відношенню  до виробів, які входять до  одного й того ж класу. 

3. Нормативні. Вони показують,  чи відповідає продукція чинним  стандартам, нормам, правилам, які регламентують  межі, за які даний параметр  не має права виходити. До їх числа відносять показники надійності,  довговічності, ремонтоздібності тощо. [12, с. 75]

Показники конкурентоспроможності – це сукупність системних критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності товару, які базуються на параметрах конкурентоспроможності. Перелік показників конкурентоспроможності залежить від об’єкта досліджень, а також від обраної методики визначення конкурентоспроможності. [2, с. 183]

Проблема вибору конкретного  показника конкурентоспроможності товару (або їх групи) розв'язується шляхом приведення його у відповідність  з певними критеріями. Зокрема, показник повинен:

• відображати результат бізнес-процесів виробництва, просування і реалізації певного товару;
• уособлювати показник ефективності, оскільки сам феномен конкурентоспроможності відображає ефективність сукупності процесів бізнесу відносно певного товару;
• бути об'єктивним, таким, що по можливості виключає експертні оцінки, і відображати прояв конкурентоспроможності в зовнішньому середовищі;
• враховувати баланс інтересів виробника і споживача;
• створювати зручність для проведення факторного аналізу (величина  конкурентоспроможності повинна бути статистично значущою величиною, варіабельною, чутливого до зміни параметрів зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства). [14, с. 103]

Оцінку конкурентоспроможності товару виконують зіставленням параметрів аналізованої продукції з параметрами бази порівняння. Від вибору бази порівняння в значній мірі залежить правильність результату оцінки конкурентоспроможності й прийняття рішення. Базою порівняння можуть виступати:

1. Потреба покупців: вибір  номенклатури й установлення  величин параметрів потреби покупців, оцінюваної й конкуруючої продукції,  якими споживач користується при оцінці продукції на ринку, а також вагомості цих параметрів у загальному їхньому наборі;

2. Величина необхідного  споживачеві корисного ефекту  продукції, а також сума коштів, які споживач готовий витратити  на придбання і споживання (експлуатацію) продукції;

3. Зразок – який застосовується, якщо оцінювана продукція відомого  класу й на ринку існують  її аналоги. Товар – зразок  моделює потребу й виступає  як матеріалізовані вимоги, яким  повинна задовольняти продукція,  що підлягає оцінці;

4. Гіпотетичний зразок  являє собою середнє значення  параметрів групи виробів. Застосовується, коли інформації з конкретного  зразка-аналогу недостатньо. Фактично  мова йде про аналіз потреби,  який може й не існувати, тому  ця оцінка повинна розглядатися  як орієнтовному й підлягає  подальшому уточненню;

5. Група аналогів, відібраних  з погляду узгодження, класифікаційних  параметрів зразка й оцінюваної  продукції. з яких вибираються  найбільш представницькі, а потім  прогресивні вироби, що мають  найкращу перспективу для подальшого  розширення обсягу продаж. Застосовується, якщо порівняння проводиться  для визначення ціни товару  на конкретному ринку. [7, с. 195]

Для визначення рівня конкурентоспроможності продукції на практиці застосуються різноманітні методи. Вибір конкретного  методу (методики) визначення конкурентоспроможності залежить від специфіки продукту (споживчий товар чи продукція  промислового призначення), обсягів  доступної інформації, терміновості отримання результатів оцінки, аудиторії, на яку вони розраховані, ресурсних (у т.ч. бюджетних) обмежень тощо. Методи оцінки конкурентоспроможності товару можна класифікувати за певними критеріями. [1, с. 249] Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності товару наведена в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

МЕТОДИ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТОВАРУ [1, с. 250]