Міжнародне кредитування національних економік

1.2 Міжнародний кредит та світовий ринок позичкових капіталів

Міжнародний кредит ¾ це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах повернення, платності та строковості.

Засоби для міжнародного кредиту  мобілізуються на міжнародному ринку  позикових капіталів, на національних ринках позикового капіталу, а також за рахунок використання ресурсів державних, регіональних і міжнародних організацій. Розмір кредиту і умови його надання фіксуються в кредитній угоді (договорі) між кредитором і позичальником.

Як кредитори і позичальники можуть виступати банки, фірми, державні установи, уряди, міжнародні і регіональні валютно-кредитні фінансові організації.. Держава може брати участь в міжнародному кредиті розвинених країн не тільки як позичальник і кредитор, але і як гарант. Наприклад, широко практикується державне гарантування експортних кредитів. Використовуються різні форми державного і міжнародного регулювання міжнародних кредитів, зокрема – міжурядові і джентльменські угоди про умови експортних кредитів.

Об’єктом кредитування є передача кредитором товарних і валютних ресурсів у тимчасове розпорядження позичальника.

Міжнародний кредит традиційно грав роль чинника, який головним чином обслуговував зовнішньоторговельні зв'язки між окремими країнами. У другій половині нашого сторіччя ситуація почала змінюватися і на сьогодні фактично вже сформувався міжнародний ринковий механізм кредиту, який охоплює не тільки сферу міжнародної торгівлі товарами і послугами, але і процеси реальних інвестицій, регулювання платіжних балансів, обслуговування зовнішнього боргу країн-дебіторів [5, с. 27].

Об'єктивною основою розвитку міжнародного кредиту стали вихід виробництва  за національні межі, посилення інтернаціоналізації  господарських зв'язків. Інтенсифікація світогосподарських зв'язків, поглиблення  міжнародного поділу праці обумовили збільшення обсягів, подовження і диференціацію термінів міжнародного кредиту.

Будучи різновидом категорії "кредит" і забезпечуючи просування товарів, послуг і капіталів, міжнародний  кредит пов'язаний з іншими економічними категоріями (прибуток, ціна, гроші, валютний курс, платіжний баланс тощо) і всією сукупністю економічних законів ринку. Як елемент механізму дії закону вартості міжнародний кредит знижує індивідуальну вартість товарів порівняно з їхньою суспільною вартістю, наприклад, на основі впровадження імпортного устаткування, купленого в кредит.

Міжнародний кредит бере участь у  кругообігу капіталу на всіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий у результаті експорту устаткування, сировини, палива; у процесі  виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках.

Джерелами міжнародного кредиту є:

• тимчасово вільна частина капіталу підприємств;
• грошові нагромадження держави й особистого сектора, що мобілізуються банками [16, с. 231-232].

Базисним показником на ринку капіталів є ставка відсотка. Структура процентних ставок включає  дисконтні ставки, процентні ставки по кредитах, казначейським векселям, міжбанківські ставки "лібор" і ін. Процентні ставки національних і міжнародних ринків взаємозалежні. Національні ринки капіталів піддаються коливанням під впливом господарської кон¢юнктури й економічної політики урядів.

Урядовий вплив на ринок капіталів здійснюється у  формі інтервенцій, покупки і  продажі цінних паперів і за допомогою кредитної політики: установлення дисконтної ставки центральних банків, визначення розмірів банківських резервів і т.д. У періоди економічного бума й інфляції уряд, як правило, підвищує дисконтну ставку, що приводить до скорочення попиту на капітал.

Міжнародний кредит відрізняється від внутрішнього міждержавною міграцією й укрупненням цих традиційних джерел за рахунок їх залучення з ряду країн. Хоча міжнародний кредит опосередковує рух товарів, послуг і капіталів у зовнішньому обігу, рух позичкового капіталу за національним кордоном е відносно самостійним стосовно товарів, вироблених за рахунок позичкових коштів. Це зумовлено погашенням кредиту за рахунок прибутку від експлуатації введеного в дію за допомогою позичкових коштів підприємства, а також використанням кредиту в некомерційних цілях.

Існують різні форми  міжнародного кредиту, серед яких слід виділити лізинг, факторинг та форфейтинг.

Лізинг — угода  про оренду рухомого і нерухомого майна строком від трьох до п'ятнадцяти років. На відміну від  традиційної оренди об'єкт лізингової угоди вибирається лізингоотримувачем, а лізингодавець купує обладнання за свій рахунок. Термін лізингу коротший за термін фізичного зносу обладнання. Після закінчення терміну лізингу клієнт може продовжити оренду на пільгових умовах або купити майно за залишковою вартістю. У світовій практиці лізингодавцем звичайно виступає лізингова компанія, а не комерційний банк. В міжнародній практиці лізинг використовується з 50-х рр. У 60-70-х виникли багатонаціональні лізингові компанії на зразок “Оріон Лізинг холдинг”, що була створена консорціумом американських, японських і західноєвропейських банків. На сучасному етапі основна частина ринку лізингових послуг сконцентрована у рамках трикутнику: США-Західна Європа-Японія [10, с. 30].

Факторинг (від англ. factor — посередник) являє собою операцію з придбання факторинговою компанією чи банком права на стягнення боргу. Тим самим постачальник звільняється від кредитного ризику, пов'язаного з можливою несплатою боргу. Компанія, що купує грошові вимоги, називається фактор-фірмою, чи факторинговою компанією.

Розвиток факторингових  компаній з 60-х років ХХ ст. пов’язаний із затримкою платежів і зростаючою потребою експортерів у кредитах. Відтоді обсяг факторингових  операцій неухильно зростав, збільшувалася кількість факторингових компаній, що працюють як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках. Уже до середини 60-х років були створені дві найбільші факторингові асоціації: IFG (International Factors Group) і FCI (Factors Chain International), остання з яких нараховує 61 факторингову компанію з 35 країн світу. Її члени здійснюють четверта частину усіх факторингових операцій.

Форфейтинг – купівля  на повний строк на попередньо встановлених умовах векселів та інших боргових зобов’язань. Покупець вимог бере на себе комерційні ризики без права регресу цих документів на експортера. Форфейтинг як форма міжнародного кредитування є дуже вигідною, оскільки форфейтер бере на себе всі ризики, пов'язані з операцією. Крім того, її привабливість зростає в зв'язку з відмовою деяких країнах від фіксованих процентних ставок, хронічною нестачею валюти для оплати імпортованих товарів у багатьох країнах, що розвиваються, ростом політичних ризиків тощо.

Світовий ринок позичкових капіталів - це система відносин з  акумуляції та перерозподілу позичкового капіталу між країнами. Він являє собою сукупність кредитно-фінансових установ і фондових бірж, які надають позички і кредити іноземним позичальникам.

Як і національні  ринки, міжнародний ринок позичкових капіталів поділяється на валютний (короткостроковий) і ринок капіталів (середньо - і довгостроковий).

По кредитах світового  ринку позичкових капіталів застосовуються фіксовані та "плаваючі" процентні  ставки, які базуються на ставці банків США для першокласних позичальників - "прайм рейт" і на середній ставці, за якою банки у Лондоні надають позички середнім позичальникам [12, с. 37-38].

Дедалі зростає роль на світовому ринку позичкових капіталів  міжнародних і регіональних фінансово-кредитних  інститутів, таких як: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (Світовий банк), Міжамериканський банк розвитку, Азіатський і Африканський банки розвитку, Європейський банк розвитку.

Розділ 2. Дослідження тенденцій  розвитку фінансово-кредитних відносин України і ЄС

2.1. Напрямки   фінансово-кредитних   відносин   України   і   ЄС   на   міждержавному рівні

Співробітництво між  Україною та Європейським Союзом у  фінансово-кредитній сфері здійснюється здебільшого у напрямку отримання  кредитів, зокрема, кредитів на підтримку платіжного балансу. Проте, на сьогодні Європейська Комісія, приймаючи до уваги той факт, що Україна є країною, яка отримала одне з найбільших (серед країн ЦСЄ) фінансування з боку ЄС для підтримки платіжного балансу, дотримується тієї точки зору, що в майбутньому вірогідність отримання Україною аналогічних кредитів знижується.

На сучасному етапі  розвитку фінансово-кредитних відносин України з ЄС для залучення  капіталів з ЄС використовуються різноманітні канали та інструменти. До них можна віднести міждержавні кредити, кредити міжнародних фінансових організацій, в тому числі кредити ЄБРР, запозичення державі іноземних банків, облігації зовнішньої та внутрішньої державної позики, єврооблігації, програми допомоги, депозитарні розписки, прямі та портфельні іноземні інвестиції. Розглянемо докладніше сучасні тенденції та особливості фінансово-кредитних відносин України з ЄС у зазначених сферах.

У цілому фінансово-кредитні відносини ЄС з Україною сьогодні визначають:

• Угода про партнерство і співробітництво.
• Програма технічної допомоги TАСІS.
• Програма екстреної допомоги.
• Програма співробітництва в найважливіших галузях.
• Встановлення і інституалізація технічних політичних і культурних контактів [14, с. 62].

Офіційно відносини  між Україною і ЄС будуються на основі Угоди про партнерство та співробітництво. Угода про партнерство та співробітництво (далі УПС чи Угода) була підписана 16 червня 1994 року у Люксембурзі Президентом України та Президентом Європейської Комісії та представниками держав-членів Європейського Союзу. Основні цілі Угоди:

– розвивати тісні  політичні стосунки шляхом постійного діалогу з політичних питань;

– сприяти торгівлі та інвестиціям і гармонійним економічним  стосункам;

– забезпечити основу для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного та культурного співробітництва;

– підтримати Україну  в її зусиллях зміцнювати демократію та повністю завершити перехід до ринкової економіки.

Не можна не відмітити  значну матеріальну допомогу, яку  було надано Україні з боку ЄС для підтримки перехідного періоду (табл. 2.1).

Таблиця 2.1.

Допомога ЄС Україні, млн. євро [19, с. 75]