Внешняя политика Аргентины

   В 80-і роки економіка  Аргентини досягла найнижчої  фази свого розвитку. Країна остаточно  втратила своє місце серед  розвинених країн світу, що мала до Другої світової війни. З 1981 по 1990 рр. ВВП скоротився на 11%, інвестиції на 55%, промислове виробництво - на 19%. Впродовж одного десятиліття економіка втратила близько 400 тис. робочих місць. Залежність від іноземних запозичень і переоцінений валютний курс стали причиною масового відтоку капіталу й серйозної протидії економічних агентів інфляційному оподатковуванню. Різні оцінки відтоку капіталу свідчили про те, що за 80-і роки з Аргентини було виведено від 25 до 50 млрд. дол. США. З 1984 по 1989 р. економіка країни була паралізована 13 разів через масові страйки. З їхньою допомогою робітники, об'єднані в профспілки, змогли домогтися високої заробітної плати, гарантованої зайнятості, твердих правил наймання й звільнення.

      Економічна політика, що проводилася в країні, відповідала інтересам, насамперед, владних політичних угруповань. Рівень бюджетного дефіциту в 1984-1990 рр. становив у середньому 3,1% ВВП. Емісійне фінансування дефіциту Центральним банком вело до хронічної високої інфляції з періодичними сплесками гіперінфляції (за той же період середньорічні показники інфляції становили 581%). Місцеві адміністрації одержували безпроцентні або пільгові кредити від регіональних державних банків. Бюджетний дисбаланс збільшувався відсутністю доступу до зовнішніх джерел фінансування. Обмеження відносно  іноземних інвестицій й операцій на валютному ринку власне кажучи блокували приплив капіталу з-за кордону.

   Відновлення аргентинської  економіки пов'язують з реформами,  що проводилися в країні за часів правління Менема з 1989 по 1999 рр. Основні перетворення були здійснені в період з 1989 по 1994 р. і включали 3 етапи проведення реформ.

   На першому етапі (1989-1990 рр.) були прийняті ключові закони  про приватизацію державної власності  й дерегулюванні товарних ринків, проведена лібералізація валютного ринку, розпочате перетворення податкової системи й лібералізація режиму іноземних інвестицій. Перший етап заклав основи для залучення до країни іноземних вкладень.

   Поліпшення зовнішньоекономічної  ситуації відбили показники платіжного  балансу, що за підсумками 1990 р. був зведений практично з нульовим дефіцитом у порівнянні з дефіцитом в 9,5 млрд. дол. США в 1989 р.

   Другий етап (1991 р.) ознаменував  початок рішучих перетворень економіки Аргентини, які призвели до досягнення макроекономічної стабільності, відновлення довіри інвесторів й економічного підйому. На даному етапі було прийнято ключове рішення для всієї стабілізаційної програми - введення Валютної ради. Значне поліпшення стану державних фінансів було досягнуто після спрощення податкової системи, поліпшення збору податку на додану вартість і реформування податкової адміністрації. За підсумками 1991 р. уперше за багато років був відзначений істотний ріст ВВП (10%), відбулася стабілізація валютного курсу й інфляційних очікувань, бюджетні доходи зросли на 3,5% ВВП. Ріст фондового ринку в 1991 р. склав 432%. Приплив іноземного капіталу перевищив 3 млрд. дол. США.

   На третьому етапі (1992-1994 рр.) в умовах потужного економічного  підйому подальший розвиток одержала реформа бюджетної системи, завершилася лібералізація режиму відносно  іноземних інвестицій і почалися перетворення в соціальній сфері. У цей період відбулося зниження інфляції до світового рівня, економічний ріст склав у середньому 8,4% у рік, бюджет виконувався із профіцитом. Довіра населення до політики уряду призвела до масового повернення капіталів, що пішли з Аргентини за кордон в 70-80-х роках. Однак економічне пожвавлення мало свої негативні сторони. Зміцнення національної валюти при фіксованому курсі призвело до погіршення торгівельного балансу й росту залежності економіки від припливу іноземного капіталу. Якщо в 1989 р. позитивне зовнішньо-торгівельне сальдо становило 5,7 млрд. дол. США, то вже в 1994 р. дефіцит торговельного балансу досяг 4,1 млрд. дол. США. Ці тенденції визначили стрімке зростання зовнішньої заборгованості з 65,2 до 80,3 млрд. дол. США за той же період, при цьому відносний тягар обслуговування зовнішнього боргу практично не зріс. Зниження чисельності держслужбовців і приватизація стали причиною зростання безробіття в два рази в порівнянні з показниками 1991р.

   Перша перевірка реформ  на міцність відбулася в 1995 р., коли Аргентина потрапила під вплив фінансової кризи в Мексиці. Уразливість аргентинської економіки була обумовлена високими обсягами зовнішнього боргу, залежністю від припливу іноземного капіталу, твердістю встановленого валютного режиму й слабкістю фінансової системи. За 1995 р. ВВП скоротився на 4% у реальних цінах, доходи регіональних адміністрацій - на 8%, обсяг ліквідних міжнародних резервів скоротився на 30% (4,8 млрд. дол. США). Наслідком кризи став «набіг» вкладників на регіональні банки, які за 6 тижнів втратили близько 20% (8 млрд. дол. США) всіх депозитів.

   В умовах обмеженого доступу  до міжнародних фінансових ринків уряд був змушений приймати жорсткі податкові заходи. Державні витрати, що особливо вимагали негайних виплат, були скорочені до мінімально можливого рівня. Через обмеженість можливостей ЦБ з проведення грошової емісії, провінції були змушені використати власні засоби для фінансування й рекапіталізації регіональних банків. За підтримки Всесвітнього банку й Міжамериканського банку розвитку федеральний уряд рефінансував зобов'язання регіональних банків перед місцевими адміністраціями на умовах наступної приватизації банків. Для підтримки валютного режиму уряд зібрав пакет міжнародної допомоги в розмірі 11 млрд. дол. США й дійшов згоди з приватними міжнародними банками про надання,якщо буде потреба,термінових кредитів на суму 6,2 млрд. дол. США.

   Відновлення в 1996 р. показників  економічного росту підтвердило ефективність  державної політики, що проводилася. За роки підйому економіка змогла набрати певний запас міцності. У період кризи не відбулося скорочення припливу прямих іноземних інвестицій. Владі вдалося запобігти розвитку системної банківської кризи. Істотні зміни були досягнуті в області регулювання й реструктуризації банківської системи. Довіру до фінансової системи було посилено за рахунок закриття ряду недокапіталізованих приватних фінансових інститутів, приватизації 2/3 державних регіональних банків і підвищенні ролі великих іноземних банків на ринку фінансових послуг. Частка іноземних банків на ринку приватних депозитів і кредитування перевищила частку місцевих банків.

   Більш сильний тиск на  аргентинську економіку зробила  світова криза 1997-1999 рр. У цей період темпи росту ВВП упали й, за наявними оцінками, в 1999 р. взагалі відбулося скорочення ВВП. Падіння цін на товарних ринках і масова девальвація національних валют, у першу чергу бразильського реала, знизили конкурентноздатність аргентинських товарів на зовнішньому ринку. В 1998 р. дефіцит торгівельного балансу склав 5 млрд. дол., в 1999 р. - 2,2 млрд. дол. США. В умовах загальної недовіри міжнародних інвесторів до країн з економікою, що розвивається, на перший план вийшла проблема обслуговування зовнішнього боргу, що за 90-і роки збільшився вдвічі й перевищив 140 млрд. дол. США.

   В 1999 р. бюджет Аргентини  був зведений з дефіцитом 7,3 млрд. дол. США або 2,3% ВВП, що  був найвищим  показником за  увесь час існування Валютної  ради. Для боротьби з проблемою бюджетного дефіциту був прийнятий Закон про бюджетну відповідальність (Fіscal Responsіbіlіty Law), що встановила графік поетапного скорочення дефіциту до нуля до 2003 р. Аргентина зуміла погодити з МВФ нову трирічну угоду про фінансову допомогу на суму 7,4 млрд. дол. США. До пакету фінансової допомоги ввійшли кредити Всесвітнього банку й Міжамериканського банку розвитку на загальну суму 1,5 млрд. дол. США. Для фінансування витрат й обслуговування боргу федеральному уряду в 2000 р. необхідно було залучити близько 19 млрд. дол. США. Дана проблема загострюється тим, що на найближчі роки доводиться пік платежів по зовнішньому боргу.

   Основний показник економічного  розвитку, що нерідко розглядають  як умовний індикатор соціального прогресу, ВВП на душу населення Аргентини характеризується крайньою нерівномірністю. Так в 1990 р. цей показник становив 4339 дол., 7707 дол. США в 2000 р. й 4920 дол. США в 2007 р.

   Економічне становище країни  в 2000-2007 р. було нестабільним. Обсяг  ВВП Аргентини досяг найвищого  рівня в 2000 р. - 284,346 млрд. дол. США, з наступним незначним зниженням в 2001 р., і вже в 2002 р. ВВП Аргентини показав найнижчий  результат цього десятиліття - 102,042 млрд. дол. США. Починаючи з 2003 р., показник ВВП Аргентини неухильно росте. Зміни показника ВВП на душу населення в 2000-2007 рр. відбувалися синхронно зі змінами показника ВВП.

   Динаміка показника експорту  країни відрізняється крайньою стійкістю, незважаючи на фінансово-економічну нестабільність країни в 2001-2003 р., що відбулась на показнику експорту країни в незначному зниженні обсягів експортованих товарів. З огляду на дані обставини, показник імпорту Аргентини виявився більше чутливим, і у неблагополучні 2001-2003 р. імпорт до країни різко впав (більш ніж у два рази скоротився в 2001 р. у порівнянні з 2000 р., і в три рази скоротився в 2002 р. у порівнянні з 2000 р.).

   Один з наслідків кризи  соціально-економічної структури Аргентини - зростання цін й різке зубожіння населення. Обвал економіки привів до того, що 59% аргентинців офіційно вважаються бідними. Доходи цієї категорії населення не покривають потреби в продуктах харчування й оплаті комунальних платежів, а також витрати на охорону здоров'я. За 2002 р. ціни на базові продукти харчування виросли вдвічі, розмір же заробітної плати залишився колишнім; купівельна спроможність у результаті девальвації песо й інфляції скоротилася в середньому на 25%. У січні 2002 р. уряд став повертати заморожені доларові внески. У вересні було ухвалене рішення про зняття обмежень із термінових рахунків, розміри яких не перевищують 7 тис. песо. З 2 грудня 2002 р. засобу з поточних й ощадних рахунків можна знімати без обмежень (крім термінових рахунків).

   На порядку денному багатьох  латиноамериканських й інших   держав, що розвиваються, от вже  кілька десятиліть фігурує проблема  зовнішнього боргу, що стала  за цей час "головним болем"  як позичальників, так і кредиторів. Періодично загострюючись, вона  неодноразово призводила до глибоких  економічних криз, служила однієї  з головних причин запеклих  соціальних зіткнень і політичних катаклізмів. [23, с.14-18]

   Аргентина давно входить  до числа країн, де боргова проблема особливо болюча. Тут обсяг зовнішньої заборгованості на душу населення - один з найвищих  у світі, а платежі по її обслуговуванню періодично значно перевершують реальні фінансові можливості держави. Саме тому аргентинські влади багаторазово намагалися послабити "боргову петлю", шукали способи скорочення заборгованості, зниження її навантаження на національну економіку. Ця найбільша фінансова операція дозволила Аргентині не тільки відчутно зменшити обсяг заборгованості, але й у значній мірі оздоровити загальний макроекономічний клімат у країні, зміцнити її міжнародні позиції. У той же час і аргентинському керівництву, і уважним закордонним спостерігачам очевидно, що зроблено лише перший крок у вирішенні застарілої проблеми й що до остаточного "закриття" боргової теми Аргентині треба буде пройти довгий і складний шлях.

   У результаті здійснення  початих реформ економіка Аргентини  - уперше з 70-х років - відновила  свій динамізм і розвивається досить стабільно.

   У міжнародному подолу  праці Аргентина виступає переважно  як аграрна країна, будучи одним  з найбільших постачальників  сільськогосподарських продуктів  на світовий ринок. Вона входить до числа провідних світових експортерів яловичини, зерна, рослинної олії (особливо лляної), вовни, шкіряної сировини. Із середини 60-х років збільшується експорт промислових товарів. В імпорті Аргентини переважає промислове устаткування й сировина.

   Основним торгівельним партнером  Аргентини впродовж  тривалого  часу була Великобританія; в останні  десятиліття її частка в товарообігу  країни різко скоротилася. Тепер провідна роль в експорті Аргентини належить

   Італії - 17%, потім ідуть Великобританія - 10%, Нідерланди - 13%; в імпорті- США (23%),

   Бразилії (11%), ФРН (10%), Італії (10%). Все більше місце в зовнішній  торгівлі Аргентини займають країни Латинської Америки, які є основними покупцями її промислових товарів. Аргентина - член Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАСТ). Економічні зв'язки Аргентини з латиноамериканськими країнами носять різнобічний характер: здійснюються спільні проекти гідротехнічного будівництва, науково-технічних досліджень, розробок корисних копалин і т.д.

   Для розуміння обставин  та специфіки аргентинської кризи,  можливостей та шляхів її подолання  багатий матеріал дає аналіз  процесів у світовому господарстві. Нині можна констатувати, що останніми роками у світі відбуваються суттєві зміни в перерозподілі праці. Нові вимоги зумовили необхідність виходу на наступні щаблі технологічного прогресу. Рештою, відбулися значні зміни в розстановці сил на "верхньому технологічному рівні", на ньому небачено зросла напруженість, а гостроту цим процесам надає світова економічна криза, у смугу якої входить дедалі більше країн. Деякі з них змінили свій торговельний статус, оскільки поміняли своїх основних іноземних постачальників та споживачів.

   Такі обставини, з одного  боку, відволікли частину ресурсів  Заходу . З іншого боку, погіршення міжнародної кон'юнктури, змусило впливові країни посилити свою ідеологічну (через медіа-імперії), фінансову (через МВФ, СБ) і торгівельну активність, щоб виправити ситуацію за рахунок країн "нижнього технологічного рівня".

   Ця зміна,наскільки можна судити з того, що відбувається в Аргентині, полягає в наступному:

   1. Захід припиняє опікуватися  торгівельним транзитом між країнами найнижчих технологічних ланок - на це вже не вистачає організаційних та інших ресурсів. Тепер, скажімо, Мозамбіку "дозволено" не везти свою первинну сировину для обробки в Аргентину, а здійснювати її на місці. Отже, Аргентина позбавляється іноземної первинної сировини, а відповідно, і всіх прибутків, пов'язаних з її переробкою.

   2. "Кинувши" Аргентину  в технологічному плані, Захід  "зненацька" призупинив надання  ослабленій країні й фінансових  кредитів, змусив її здійснити  величезну девальвацію й фактично  зобов'язав знизити життєвий рівень населення (через подорожчання імпорту). Це зниження, на наш погляд, необхідне Заходу, аби ефективніше спонукати Аргентину активізувати видобуток місцевих корисних копалин (за участю місцевої робочої сили, що здешевіла), які перероблятимуться здебільшого на місці.

   3. "Аргентинський сценарій", як і переважна більшість здійснюваних  за останній час західними  корпоративними транснаціональними  колами інших сценаріїв, мав  такий план: за два місяці до  недавніх заворушень в Аргентині МВФ прийняв документацію про порядок банкрутства країни. Політична система Аргентини продемонструвала напрочуд високий рівень сталості. Добре прописаний у конституції країни порядок заміщення посади президента та відпрацьовані й досить прості процедури легітимного оформлення передачі влади дали змогу навіть за серйозних соціальних заворушень здійснити пошук особи лідера, здатного очолити країну в цей напружений проміжок години.