Інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини

«Інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини.» 

Зміст:

1. Поняття інтелектуальної власності.
2. Інтелектуальна власність як право.
3. Еволюція інтелектуальної власності: 
   а) еволюція промислової власності; 
   б) еволюція авторського права і суміжних прав; 
   в) еволюція інтелектуальної власності в Україні.

Ключові слова: автор, авторське свідоцтво, інтелектуальна власність, інтелектуальна діяльність, нетрадиційні об’єкти права інтелектуальної власності, патент, право, право інтелектуальної власності, суміжні права. 
 
Цілі та завдання вивчення теми: мати уяву про основні поняття дисципліни, її становлення та розвиток; знати основні категорії та поняття дисципліни. 
Охарактеризувати поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності. 
Визначити основні відмінності об'єктів права інтелектуальної власності від об'єктів речового права власності. 
Показати роль інтелектуальної власності в створенні сучасної ринкової економіки, а також у забезпеченні добробуту країни.  
Дати стислу характеристику джерел права інтелектуальної власності. 
 
Методичні рекомендації до вивчення Теми 1: 
При вивченні Розділу 1 важливо узагальнити на основі аналізу понять «автор», «авторське право», «об’єкти промислової власності» основні категорійні ознаки кожного з понять; проаналізувати відмінності кожної групи понять. Працюючи з визначенням основних понять, можна помітити, що вони взаємопов’язані між собою. Саме тому, при їх аналізі необхідно виділити домінуючу, головну функцію кожного з них і саме на цій основі відокремити їх відмінності. 
Вивчаючи Розділ 3, зупиніться на основних етапах становлення права інтелектуальної власності, складіть запропоновані хронологічні таблиці. 
Зверніть увагу, на причини, що спонукали до необхідності правової охорони об'єктів промислової власності та, що з'явилося причиною до формування системи захисту авторського права і суміжних прав. Спробуйте самостійно охарактеризувати розвиток інтелектуальної власності в Україні до і після проголошення нею суверенітету.

Культура, науково-технічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес у цілому, а також добробут суспільства значною мірою залежать від рівня та ефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. Без перебільшення можна сказати, що творча діяльність людей є наймогутнішим чинником розвитку цивілізації. 
Історія людства – це історія застосування результатів творчої діяльності, спрямованих на розв’язання виникаючих проблем. Усі незлічені відкриття та інновації, починаючи від ранніх писемностей Месопотамії, друкарського верстата Гутенберга, двигунів внутрішнього згорання, відкриття пеніциліну, використання лікарських рослин і методів лікування з Південної Африки та закінчуючи напівпровідниковою нанотехнологією, лікарськими препаратами з використанням рекомбінантних ДНК тощо, були результатом застосування уяви творчих людей у різних країнах світу, що дозволило людству досягти сучасного рівня технічного прогресу. 
Один з найголовніших показників рівня будь-якого суспільства — це увага, яку приділяють у ньому розвитку культури, науки, техніки й технології. Від інтелектуального рівня суспільства й рівня його культурного розвитку в кінцевому підсумку залежить і успіх вирішення проблем, що стоять перед ним. У свою чергу, і культура, і наука, і техніка, і технологія можуть ефективно розвиватися тільки за наявності відповідних умов, включаючи й правові передумови. 
 
Сучасному інтелігенту вже недостатньо розробити новий технічний об'єкт, він повинен забезпечити цьому об'єкту належну правову охорону. Уявіть собі, яке розчарування очікує молодого й завзятого творця, коли розроблені ним нові, з його погляду, пристрої, засоби або речовини не тільки не знайдуть споживача і, відповідно, не принесуть прибутку, але й примусять відшкодувати збитки особам, чиї права були порушені. Така ситуація може раз і назавжди посіяти сумніви в думках спеціаліста щодо його професійного рівня, після чого молода та енергійна людина стає непомітним, замкненим у собі виконавцем чужих (іноді й не дуже вдалих) думок. 
Отже, сучасний випускник вищого навчального закладу повинен не тільки вміти спроектувати той чи той об'єкт, але й професійно обґрунтувати вибір конструкції, дій з матеріальними об'єктами та порядок їх виконання в часі, інгредієнтів речовин та їх кількісного складу. Стає очевидною потреба викладання майбутнім творцям основ знань, пов'язаних із захистом інтелектуальної і передусім промислової власності. 
Конституція України наголошує, що «кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». Одне з найважливіших завдань сучасної вищої школи - навчити майбутніх науковців реалізувати це право.

Вперше термін «інтелектуальна  власність» було використано 14 липня 1967 р. в Конвенції про заснування Всесвітньої організації Інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях. 
Інтелектуальна діяльність – це творча діяльність, а творчість – це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності – інтелектуальна власність. 
Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що виникає у творця на результат інтелектуальної діяльності, подібне до права власності, що має особа, працею якої створено матеріальний об'єкт. Право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд і дає змогу передавати іншим особам (або надавати дозвіл на його використання). За цілим рядом ознак це право може належати до майнових прав і подібне до права власності. 
 
Водночас існують й інші відносини особистісного спрямування, які набувають юридичної чинності відповідно до права авторства. Автор (фізична особа, творчою працею якої створено результат інтелектуальної діяльності) володіє сукупністю особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть бути відчужені від їх власника внаслідок самої їхньої природи. І якщо у відносинах економічного привласнення визначається, кому дозволено використовувати певний, наприклад, твір промисловим або комерційним чином, то у відносинах особистісного привласнення міститься відповідь на запитання «Хто творець цього твору?». 
Майнові й немайнові права взаємопов'язані. Цей зв'язок виявляється в тому, що внаслідок використання об'єктів інтелектуальної власності з'являється майно (матеріальні об'єкти) і право власності на нього. 
 
Інтелектуальну власність за встановленою традицією поділяють на авторське право й промислову власність. 
Авторське право закріплює за авторами та іншими творцями інтелектуальної власності певні права, які надають їм можливість дозволяти або забороняти протягом обмеженого періоду часу ті або ті види використання їхніх творів. У широкому розумінні авторське право містить положення про охорону авторського права, а також охорону суміжних прав (прав, суміжних з авторським правом: прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення). 
Промислова власність охоплює права на такі об'єкти інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг (товарні знаки й знаки обслуговування), фірмові найменування та зазначення про походження товарів чи найменування місця походження товарів, а також припинення недобросовісної конкуренції. При цьому промислову власність розуміють у найширшому значенні і поширюють не лише на промисловість, але й на сільське господарство, торгівлю, на всі продукти промислового чи природного походження. 
 
14 липня 1967 р. у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ) і згідно з якою до інтелектуальної власності належать права на такі види діяльності та їх результати:

1. літературні, художні й наукові твори;
2. виступи виконавців, фонограми й програми ефірного мовлення;
3. винаходи у всіх галузях людської діяльності;
4. наукові відкриття;
5. промислові зразки;
6. товарні знаки, знаки обслуговування і торгові найменування й позначення;
7. припинення недобросовісної конкуренції;
8. інші права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловості, науковій, літературній або художній галузях.

Види діяльності, зазначені в  п. 1, регулюються авторським правом. Права, згадані в п. 2, зазвичай називають  «суміжними правами», тобто правами  в галузях, суміжних з авторським правом; види діяльності згідно з пп. З, 5-7 є об'єктами промислової власності. При цьому наукові відкриття (п. 4) не належать жодній з основних сфер інтелектуальної діяльності. 
Перелік конкретних видів виняткових прав, застережених Конвенцією, приблизний і може бути доповнений іншими результатами інтелектуальної діяльності. Так, нетрадиційними об'єктами інтелектуальної власності є топографії інтегральних мікросхем (ІМС), сорти рослин і комерційна таємниця

Якщо інтелектуальна власність  нематеріальна, то що є об’єктом власності? Об’єктом власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини. Саме через правову форму інтелектуальні продукти включаються в процес економічного кругообігу і трансформуються в економічні блага (ресурс, джерела доходів, капітал). Право інтелектуальної власності порівняно новий інститут, що був започаткований наприкінці ХVІІІ ст. у зв’язку з необхідністю залучення результатів творчої розумової праці людини до господарського обігу. 
 
Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) нематеріального об'єкта власності і творець матеріального об'єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об'єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд з майновим правом, існує деяке духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі. 
Таким чином, право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо) (мал. 1).

мал. 1 Права інтелектуальної власності.

 
Деякі науковці вважають, що право інтелектуальної власності – це виключне право правовласника дозволяти або забороняти іншим особам користуватися результатами творчої діяльності. Але в українському законодавстві закріплена конструкція права інтелектуальної власності, що відображені на рис. 1. Тому в подальшому ми будемо користуватися саме таким поняттям права інтелектуальної власності. 
Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні і найтіснішим чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права найважливіша особливість інтелектуальної власності.

Прочитайте та складіть таблицю «Еволюція об’єктів промислової  власності»

 
Еволюція промислової власності

Одна з основних властивостей інтелектуальної  власності полягає в тому, що вона повинна приносити матеріальну  чи іншу користь. Це може бути додатковий прибуток, отриманий від використання інтелектуальної власності у  сфері матеріального виробництва. Іноді інтелектуальна власність у явному вигляді може не приносити прибутку, але, створюючи додаткові труднощі для конкурентів, полегшує тим самим просування власних товарів і послуг на ринок. Нарешті, вона може сприяти духовному розвитку громадян. 
Однак для того щоб одержати ту чи іншу користь від права на об’єкт інтелектуальної власності (ОІВ), необхідно спочатку його створити, а для цього потрібно затратити фінансові, людські та інші ресурси. Тому якщо на даному підприємстві розроблена нова технологія одержання виробів з використанням власного ОІВ, а конкурент почав незаконно виготовляти ці ж вироби за цією самою технологією, то його вироби виявляться дешевшими, а отже і більш конкурентоздатними. Таким чином, творець об'єкта інтелектуальної власності опиниться у невигідному становищі.  
Формування промислової власності як галузі інтелектуальної власності почалося з ХІІ ст., практично одночасно з розвитком промисловості, науки, мистецтва. Венеціанський закон від 1474 р. містить згадування першого системного підходу в охороні винаходів у формі патенту, який передбачав виключне право окремої особистості, що вперше обмежує суспільну сферу інтересів. Перший патентний закон був прийнятий в Англії. Уже на початку XIV століття королівською владою там надавалися особливі привілеї особам, що займалися створенням нових виробництв. При королі Якові Стюарті в 1628 р. був прийнятий «Статус про монополії», яким установлювалося виняткове і незалежне право кожного, хто створить і застосовує технічне нововведення, монопольне користуватися його вигодами і перевагами протягом 14 років. У цьому Статусі вперше пролунало поняття патентна грамота. Дане виключне право давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, у свою чергу, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного положення. 
 
Такі права закріплювалися документом, що називався патентною грамотою, що означало "відкритий лист", оскільки він мав печатку в кінці, а не на згорнутому листі. Згодом наданням такого права стали зловживати, використовуючи його для збільшення надходжень у скарбницю. З'явилися протести, і питання, пов'язані з патентами, стали вирішувати в судовому порядку. Класичним прецедентом стала "Справа виробників сукна з Іпсвіча" (1615 р.), при слуханні якої було заявлено: "Але якщо людина привнесла в королівство новий винахід або нове ремесло, ризикуючи при цьому життям і майном і затративши свої засоби тощо, чи якщо людина зробила нове відкриття, то в подібних випадках король своєю милістю і прихильністю у відшкодування його витрат може подарувати йому привілей користатися таким ремеслом чи промислом тільки визначений час, тому як на початку люди королівства перебувають у незнанні щодо цього ремесла і не мають ні знань, ні навичок, щоб користатися ним. Але коли термін патенту минає, король може знову подарувати його". 
Для того щоб покінчити із зловживанням даруванням особливих прав, у 1628 році був прийнятий «Статус про монополії». Відповідно до цього статусу, не мали сили всі монополії, дарування і пільги, за винятком "будь-яких патентних грамот і грамот на привілеї на термін, який дорівнює 14 рокам чи менше, що повинні від цього часу видаватися на виключне право на виготовлення будь-якого виду нових виробів у межах цього королівства дійсному і першому винахіднику таких виробів, яким ніхто інший з часу видачі таких патентних грамот і грамот на привілеї не повинен був користатися". 
 
У Росії перший нормативний акт про привілеї був прийнятий у 1723 р. за назвою «Правила выдачи привилегии на заведение фабрик». 
З часом система патентного права удосконалювалася, але як бачимо, вже на початку ХVІІ ст. були закладені його основи – винятковість наданих прав і чітко визначений термін їхньої дії. Патенти, як охоронні грамоти (документи) на деякі об’єкти інтелектуальної власності почали видаватися Патентними відомствами і видаються ними й нині. 
Іншим об'єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини століть, є торговельні марки. Такі знаки у вигляді символів зображувалися ремісниками на товарах, що виготовлялися ними чи ставилися скотарями як "клейма" на тварині в давні часи. Однак, незважаючи на поважний вік, вони реалізували важливий елемент законодавства про товарні знаки, що діє донині, а саме: фіксували зв'язок між товаром і виробником. 
Термін "товарні знаки" (торговельні марки) почали вживати тільки в ХІХ столітті. З цього ж часу вони стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, доведенні їх до покупця, розширенні торгівлі. Однак чим ширше застосовували торговельні марки, тим більше було випадків їхнього незаконного копіювання. Тому в середині минулого століття англійськими судами були вироблені засоби захисту проти таких порушень. Так народилася знаменита заборона на ведення справи під іншим ім'ям: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи. 
 
У 30-40-х роках ХХ століття було в основному завершено розвиток законодавства про торговельні марки (Німеччина, 1936 рік; Британія, 1938 рік; США, 1946 рік).

Еволюція авторського  права і суміжних прав

Прочитайте та складіть таблицю «Еволюція авторського  права»

Ключовим моментом у розвитку авторського  права послужив винахід друкувального  верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а  не переписуванням від руки. Однак  це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприємцям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, арешти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати 
можливий збиток. 
Із впровадженням друкарства різко виріс обсяг продажів, а отже і доход друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 (10? за Солощук, Капинос, Лерантович) році парламентом було прийнято відомий Статут королеви Анни - перший закон про авторське право (копірайт від англ. copyright – право копіювати): "Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останній на час, що встановлюється відтепер". Закон забезпечував автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Законом передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 років, якщо автор був живий. 
 
У 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи авторського права. На відміну від англійської системи, у французькій права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права. 
Наступний імпульс розвитку авторського права додали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бачили в копірайті не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а щось більше - як частину своєї особистості. Зрештою ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних (немайнових) прав. 
Пріоритетне значення інтелектуальної власності серед інших об’єктів власності було втілене в законодавстві деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. відзначено, що “немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її розумової праці”. 
Сучасна форма закону про копірайт закріплена в законі Сполучених Штатів Америки 1976 року, що передбачає захист здобутків протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. 
 
Зазначимо, що існує концептуальне розходження у відношенні до копірайту в країнах загального права і країнах з кодифікованим цивільним законодавством. У перших відносяться до копірайту як до форми власності, що може бути створена індивідуальним чи колективним автором і, будучи створеною, підлягає комерційній експлуатації, так само як будь-яка інша власність. При цьому складові права копірайту спрямовані винятково на здобуття економічної вигоди. У країнах з кодифікованим цивільним законодавством авторське право також має характеристики власності й закон спрямований на захист економічного змісту цієї власності. Однак у цьому випадку авторське право втілює також ідею про те, що твір автора є вираженням його особистості, що вимагає такого ж захисту, як і економічний потенціал твору.

 
Еволюція інтелектуальної власності  в Україні

Прочитайте та складіть таблицю «Еволюція інтелектуальної  власності на Україні»

 
До 1991 року в Радянському Союзі, в  силу переваги суспільної форми власності  та пануючої соціалістичної ідеології  були відсутні спеціальні закони про  охорону інтелектуальної власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося в основному підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV - "Авторське право" і розділ VI "Винахідницьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції", затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 р. 
Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. Наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло вільно використовувати випущені у світ твори на телебаченні, радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозволів на їхнє використання. 
У той же час механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені законодавством санкції були незначні, а судова процедура – складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ була мізерною. 
 
Після проголошення незалежності й державотворення України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. 
Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України "Про власність", тобто 7 лютого 1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об'єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до інтелектуальної власності, знайшли своє відображення в інших законах України. 
Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства про промислову власність було "Тимчасове положення про правовий захист об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій", затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року. Відтепер ця дата стала професійним святом винахід¬ників і раціоналізаторів України. 
 
Однак основними джерелами права промислової власності, що складали основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", які набули чинності 15 грудня 1993 року. 
У той самий період були прийняті закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (18 грудня 1992 року), "Про охорону прав на сорти рослин" (21 квітня 1993 року, "Про захист від недобросовісної конкуренції" (7 червня 1996 року), "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (5 листопада 1997 року). 
Для розвитку зазначеного законодавства про промислову власність Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об'єкти промислової власності. 
Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, став Закон України "Про авторське право і суміжні права" (23 грудня 1993 року). Питання правової охорони прав авторів знайшли своє відображення також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" та "Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури і мистецтва" (2003), а також у нормативних актах Державного підприємства "Українське агентство з авторських і суміжних правах". 
 
Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну власність стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка проголосила: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності". 
Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності". 
Формуючи умови надання правової охорони винаходам, корисним моделям і промисловим зразкам, законодавці велику увагу приділили їх відповідності суспільним інтересам та принципам гуманності і моралі. Негуманне, антиморальне технічне чи художнє рішення не може претендувати в Україні на правову охорону, хоча з технічного боку воно може бути геніальним. 
Важливим джерелом права інтелектуальної власності також є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналася Україна. 
Інтелектуальну власність за встановленою традицією поділяють на авторське право й промислову власність.

1. Розкрийте зміст права інтелектуальної власності.
2. Назвіть складові матеріального права на об’єкти права інтелектуальної власності.
3. У чому полягає відміна права власності на об'єкти інтелектуальної власності від права власності на матеріальні об'єкти власності?
4. Інтелектуальна власність в системі права України.
5. Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку суспільства.

1. Право інтелектуальної власності: Академічний курс. Підручник / за ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – К., 2004. – 672 с.
2. Бондаренко С.В. Авторське право і суміжні права. – К.: Інст. інтел. власн. і права, 2004. – 260 с. //Інтелектуальна власність.
3. Конституція України, від 28.06.1996 р., № 254к/96-ВР.

Отже, мета курсу «Інтелектуальна  власність» надання студентам вузів, як майбутнім новаторам, комплексу  знань та умінь в сфері інтелектуальної  власності. 
Інтелектуальну власність за встановленою традицією поділяють на авторське право та промислову власність. 
Двоякість права є головною особливістю інтелектуальної власності. 
На сьогодні в Україні вже створено законодавчу базу, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Але попереду чекає велика робота по її вдосконаленню та гармонізації з міжнародним законодавством.

Тема 2. 
«Основні інститути права інтелектуальної власності»

Зміст:

1. Класифікація об’єктів інтелектуальної власності.
2. Об’єкти авторського права та суміжних прав.
3. Об’єкти промислової власності.
4. Нетрадиційні об’єкти права інтелектуальної власності.
5. Державна система правової системи охорони інтелектуальної власності.

 
Ключові слова: автор, авторське свідоцтво, державна система охорони, інтелектуальна власність, інтелектуальна діяльність, нетрадиційні об’єкти права інтелектуальної власності, патент, право, право інтелектуальної власності. 
 
Цілі та завдання вивчення теми: мати уяву про класифікацію об’єктів права інтелектуальної власності, основні принципи авторського та патентного права. 
Охарактеризувати такі інститути права інтелектуальної власності як „авторське право”, „суміжні права” та „патентне право”.  
Володіти ключовими поняттями: винахід, промисловий зразок, корисна модель, торгова марка, географічне зазначення походження товарів, фірмове найменування, топографія інтегральної мікросхеми, наукове відкриття тощо. 
 
Методичні рекомендації до вивчення Теми 2: 
При вивченні Розділу 1 важливо узагальнити на основі аналізу понять „об’єкти авторського та суміжних прав”, „нетрадиційні об’єкти права інтелектуальної власності”, „об’єкти патентного права” основні категорійні ознаки кожної груп; проаналізувати відмінності кожної групи понять. 
Вивчаючи Розділи 2 та 3, зверніть увагу на зміст принципів авторського та патентного права. 
Вивчаючи Розділ 5 визначте основні складові системи інтелектуальної власності України.