Українська фразеологія в мові мас-медіа

Міністерство Освіти і науки України

Київський університет імені Бориса Грінченка

Університетський коледж

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

З предмету:

 «Українська  мова в засобах масової комунікації»

 

На тему:

«Українська фразеологія в мові мас-медіа»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка ІІІ курсу

Групи ВСмс-1-12-4Од.

Бобруєнко Ганна

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2015

Зміст

1. Вступ………………………………………………………………………..3
2. Джерела української фразеології…………………………………………4
3. Використання фразеологізмів у періодичних виданнях……………….9
1. Варіанти фразеологізмів у заголовках………………………..….9
2. Помилки у висловлюванні фразеологізмів……………………..13
4. Висновок………………………………………………………………….16
5. Список використаної літератури…………………………………….….17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Виховання особистості, зокрема й мовне, неможливе без опори на мовні знаки культури рідного народу. Тільки той, хто здатен засвоювати упродовж усього життя мовну культуру в усій її багатогранності, може стати творцем мовних цінностей і найповніше виявити себе у будь-якій галузі суспільної діяльності. Вузько прагматичний, утилітарний підхід до мови як до засобу спілкування, причому не ускладненого здатною до розвитку думкою, заступив останнім часом усі інші функції мови. А людина ж має думати і відчувати рідною мовою.

       Фразеологія – це засіб мови, а отже, і літератури, і публіцистики. Фразеологізм – не просто стійке сполучення слів, не просто мовний і стилістичний засіб.

Фразеологізм – це вислів, у якому завжди є краплинка менталітету нації, її світосприйняття, її культури – її обличчя.

Фразеологізмом, або фразеологічною одиницею, називається стійке поєднання слів, граматично організованих за моделлю словосполучення або речення. Фразеологізми характеризуються семантичною злитістю компонентів, цілісністю значення й автоматичним відтворенням у мовленні. Можливості фразеологізму виходять за рамки мови й сягають кордонів образної логіки.

Фразеологічна одиниця не тільки зручна у відтворенні, – вона є частиною асоціативного ряду . У кожної нації є свій набір символів, знаків, зрозумілих кожному без тлумачення. Використовуючи їх, носії мови створюють образи, доступні кожному й водночас стислі. Це має особливе значення в роботі засобів масової комунікації, котрі намагаються подати щонайбільше повідомлень на якомога ширшу аудиторію.

Зручність фразеологізму полягає ще й у тому, що він може змінюватися, а отже використовуватись і звучати по-іншому. Ця властивість є необхідною для сьогоднішнього інформаційного простору, який прагне розмаїття і нових форм.

Джерела української фразеології

 

Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов’янські (водити за носа; з голови до п’ят; як на долоні), спільно східнослов’янські (попасти під гарячу руку), українські (на руку ковінька, піймати облизня).

До складу української фразеології входять також усталені звороти, засвоєні з інших мов. Дуже часто це вислови, поширені в багатьох мовах світу (ось де собака зарита (з німецької мови).

Найбільше засвоєно українською мовою фразеологічних зворотів з російської мови – висловлювання російських письменників , фразеологізми з народної мови

Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження – старогрецькі, староримські, усталені звороти із західноєвропейських мов – німецької, французької, англійської, італійської тощо (крокодилячі сльози, Сади Семіраміди).

Основним, невичерпним джерелом української фразеодлогії є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафорічні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Поповнюється українська фразеологія і за рахунок виробничо-побутових висловлювань (Сім раз одміряй, а раз одріж).

Знайшли собі місце в українській фразеології також біблійні і євангелійські вирази (бути притчею во язицех; берегти, як зіницю ока).

Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі.

У фразеологізмах відбиті спостереження над оточуючим життям, людьми, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скреготати зубами; задирати носа.

В української фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу, його історія, культура, суспільні відносини, виробнича діяльність, морально – етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова невірність, боротьба народу проти панства, хабарництво.

Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою. Живе людина, що добре знає свою справу і кажуть про неї: “Він на цьому ділі собаку з’їв“. А трапиться незугарний працівник, який не вміє зробити того, за що взявся, як говорять: “Зробив із лемеша швайку“ і за кожним висловом стоїть своя, цікава історія, тепер уже забута, хоч зворот живе в різних сферах сучасної людської діяльності.

Так, історія фразеологізму перемивати (перетирати) кістки ( кісточки) – займатись пересудами, обмовляти кого-небудь – зв’язана з обрядом другого поховання, яке організовувалось у східних слов’ян через кілька років після смерті людини. Наші предки вважали, що покійника треба звільнити від гріхів, зняти з нього закляття через очищення останків небіжчика. Перемиваючи кості в прямому значенні цих слів, пригадували життя покійного, переповідали окремі події, найяскравіші сторінки біографії, говорили про характер, вихваляли, возвеличували його.

Живе в нашій мові фразеологічний зворот прикласти руку - взяти участь у чомусь. Історія його походження відкриває завісі над особливостями організації в давнину діловодства. Сьогодні, написавши будь-який діловий папір, документ, ми засвідчуємо його достовірність власноручним підписом. Так робили і в давнину, бо знали про своєрідність підпису кожної людини. Проте письмом у давні часи володіло не так багато людей і неписьменні, замість підпису прикладали до паперу руку або палець, попередньо злегка пофарбувавши їх. Відбиток руки або пальця надійно замінював підпис. У судочинстві царської Росії ще й у 19 ст. був поширений навіть термін рукоприкладство , яким називали підпис пазовника.

Ще іншу стороні життя наших предків розкриває фразеологічний зворот сім п‘ятниць на тиждень, який використовується для характеристики нестійкої, легковажної людини, яка часто міняє свої рішення, погляди, не дотримуються своїх слів.

Колись існував культ “святої п'ятниці“. Пригадаймо, як шанував і боявся “святої п‘ятниці” старий Кайдаш із твору І.Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. На відзначення “святої п’ятниці“ будувалися церкви, день відкриття яких вважався в певній місцевості святом. У цей день приймали й честували гостей, поминали померлих. Біля церкви збиралося багато людей; організовувався ярмарок, велись торги, купували, продавали, міняли, брали в борг і повертали борги. П’ятниця ставала строковим днем, з яким зв’язували виконання обіцянок, зобов’язань. Траплялося, зрозуміло, й такі люди, які не дотримувались слова і відкладали виконання своїх обіцянок до наступної п’ятниці або й переносили на інший день. У таких людей всі дні тижня ставали строковими, перетворювались у п’ятниці, а обіцянки так і залишались не виконаними. Так і з’явився вислів, що став усталеним і досить точно характеризує непослідовних легковажних людей.

Українська фразеологія багата крилатими висловами власне українського походження. Це афоризми, що належать перу письменників: Караюсь, мучуся.., але не каюсь! І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т.Шевченко); Всякому городу нрав і права (Г.Сковорода); пропаща сила (П.Мирний); коні не винні (М.Коцюбинський); досвітнівогні (Л.Українка).

Велика кількість фразеологізмів виникла із словосполучень на позначення вчинків людини в різних ситуаціях, родинних стосунків, реалій побуту: водити за ніс, кліпати очима, копилити губи, мотати на вус, протуркотіти вуха, розмахувати кулаками після бійки, бити себе в груди, хапатися за соломинку, гнути спину, танцювати від печі, ковтати слину, махнути рукою, зіпнутися на ноги, руки сверблять, склавши руки, пальчики оближеш, як за рідного батька, з молоком матері, свій брат, з одного тіста, як горохом об стіну, горох з капустою, як медом по губах, по саму зав'язку, казанок варить, облизати макогона, за одним рипом, купи не держиться.

Значне місце посідають фразеологізми, що виникли на основі спостережень за явищами природи, тваринним та рослинним світом: як вітром здуло, свіжим вітром повіяло, пустити за вітром, як грім з ясного неба, хмари згущуються, витати в хмарах, з дощу та під ринву, обдало морозом, радий сонце прихилити, ждати біля моря погоди, не бачити смаленого вовка, хитрий лис, заяча душа, як кіт наплакав, перелітний птах, розправляти крила, мокра курка, курям на сміх, комар носа не підточить, ґедзь укусив, на вербі груші, блекоти наїстися.

Є фразеологізми, у яких відбилися різні історичні обставини: вільний козак, козацьке сонце, наче татарська орда, голо як би татари пройшли, наче на турка йде, мудрий як лях по шкоді, прив'язався як москаль, голити в москалі, здирати шкуру, кат із ним, не взяв його кат.

Проте більшість фразеологізмів своїм виникненням завдячують різним ремеслам, видам діяльності людей — таким, як: робота в сільському господарстві (прокласти першу борозну, орати переліг, перти плуга, одягати вуздечку, випускати віжки зі своїх рук, де не посій, там і вродиться, посіяти паніку, знаходити сокиру під лавкою, як п’яте колесо до воза, повертати голоблі); ковальське ремесло (кувати вухналі зубами, брати в лещата, попадати в лещата, дати гарту, як ковальський міх, як молотком ударити); рибальство (пійматися на гачок, піддаватися на вудку, заманити в свої сіті, битися як риба в сітях); ткацько-прядильне ремесло (розмотувати клубок, клубком ставати в горлі, нитка увірвалася, лежати в основі); кравецтво, шевство (білими нитками шитий, по нитці доходити до клубочка, як нитка за голкою, шукати голку в сіні, розплутувати вузол, з голочки, на один копил, правити на свій копил, міняти шило на швайку); транспорт (входити в колію, давати зелену вулицю, ставити на рейки, на всіх парах, натискати на всі педалі, давати задній хід, спускати на гальмах, брати на буксир, без керма і вітрил, на повних парусах, пливти за течією, тримати курс, кинути якір, рятівне коло); фінансово-торговельні операції (зводити рахунки, акції ростуть, скидати з рахівниці, брати на свій рахунок, показувати товар лицем, перший сорт, купить і продасть); військова справа (гострити меч, схрестити мечі, ламати списи, тримати порох сухим, переходити в наступ, брати на озброєння, влучати в ціль, брати з бою, викликати вогонь на себе); театрально-музична сфера (грати роль, помінятись ролями, сходити зі сцени, опускати завісу, під завісу, номер не пройде, попадати в тон, як по нотах, фальшива нота, співати з чужого голосу, співати стару пісню, інша музика); картярство (відкривати карти, сплутати карти, ставити на карту, карти в руки, козир у руках, останній козир, робити ставку, іти ва-банк, підкласти свиню) тощо.

Багато фразеологізмів з'явилося на релігійному ґрунті: земний рай, проспати царство небесне, пройти через пекло, пекельні муки, як з хреста знятий, шлях на Голгофу, віддати Богові душу, дзвонити в усі дзвони, на ладан дихати, одним миром мазані, рада б душа в рай, та гріхи не пускають.

Помітний слід у фразеологізмах залишили народні звичаї, обряди, вірування, забобони: дістати гарбуза, на рушник стати, зв'язати руки, як засватаний, пускати ману, зуби заговорювати, вставати на ліву ногу, виносити сміття з хати, з легкої руки, дорогу перейти. Стали фразеологізмами окремі характерні словосполучення з народних пісень, казок, оповідей: біле личко, чорні брови, тихі води і ясні зорі, молочні ріки й кисельні береги, казка про білого бичка, лисичка-сестричка, на злодієві шапка горить, язиката Хвеська, Кощій Безсмертний', товчеться, як Марко по пеклі; так то так, та з хати як.

Майже всі ідіоми та й інші фразеологічні звороти мають цікаву історію. Ознайомлення з нею не тільки дає відповідь на запитання, чому ми так говоримо, а й збагачує знання про життя, історію, культуру, побут нашого народу в минулому .

 

 

 

 

Використання фразеологізмів у ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАННЯХ

 

Варіанти фразеологізмів у заголовках

Часто трапляється поширення компонентного складу фразеологічної одиниці. Наприклад, такі заголовки: “Не перегнути б законодавчу палицю”, “Економіка наступає на горло …”, “Вчитися ніколи не пізно, проте краще – своєчасно”, “Хто в “Укрнафті” хазяїн?”, “Друковане слово податківця – не горобець”.

Використовують також заміну компонентів: “Агент брокеру не товариш”, “Сім разів відміряй, щоб один раз придбати”, “Проти бартеру всі засоби добрі”.

Іноді трапляється скорочення фразеологічної одиниці: “Якщо гора не йде до Магомета...”, “Не в свої сани...”, “Пусти цапа в капусту...”.

Рідше застосовують поєднання кількох фразеологізмів: “Порохова бочка приватизації, або Ведмежа послуга прокуратури”, “Що переважить у неділю – здоровий глузд народу чи важка рука олігарха...”. У чистому вигляді цей прийом зустрічається нечасто, оскільки, як правило, відбувається поєднання вже змінених (пристосованих до теми) фразеологізмів.

Гумористично обігрують фразеологізми за допомогою часткового їх перетворення. Внаслідок цього з’являються такі заголовки: “Лежачого не б’ють, а добивають”, “Хто заплутує “білі нитки”, “Мовчання не золото, а привід для судового позову”, “Вітер перемін повернув на краще”, “Бачить око, та щось із зубом”, “Іржа їсть залізо, але не завжди воно їй по зубах”, “Ріжуть курку, яка несе золоті яйця”, “Українське суднобудування поки що сидить на мілині”.